Убога міць. Як переозброюється Росія (ІНФОГРАФІКА)

Крадіжка з випередженням графіка

Отже, всі закупівлі озброєнь в Російській Федерації відбуваються в рамках Державної програми розвитку озброєнь (ГПВ), яка приймається раз на 10 років. Нині діє ГПВ-2020, підписання Путіним 31 грудня 2010 р. Згідно з офіційними даними військове відомство має отримати за ці роки 19 трлн руб. Озвучуючи обсяг фінансування ГПВ-2020, Путін у свій час казав, що йому "навіть страшно вимовляти цю цифру".

Дійсно, обсяг фінансування попередньої ГПВ, розрахованої на 2006-2015 рр., склав близько 5 трлн руб. І вона була провалена, як вже провалена нинішня. За словами російських експертів, із-за невірного "розподілу" фінансування: передбачалося, що більшу частину коштів російські військові отримають в другу п'ятирічку, а їх встигли розікрасти в першу.

Очікувалося, що надійдуть на озброєння п'ять бригад оперативно-тактичних ракетних комплексів "Іскандер", 116 нових бойових літаків, 156 вертольотів різних типів, 18 дивізіонів зенітних ракетних комплексів С-400, 24 надводних корабля різних класів, сім атомних підводних човнів проекту 955 "Борей" і ще шість нестратегічних підводних човнів. Між тим, як пише "Коммерсантъ", де-факто російські військові до початку 2011 р. отримали одну бригаду "Іскандерів", 22 бойових літака, 60 вертольотів, чотири дивізіони С-400, два надводних корабля, одну стратегічну атомний підводний човен ("Юрій Долгорукий", на озброєння не прийнята) і жодної нестратегічної підводного човна. Провальне виконання попередньої програми і змусило Кремль затвердити нову на п'ять років раніше.

Як стверджується в ГПВ-2020, її кінцевою метою є збільшення частки нової техніки, прийнятої на озброєння, з 10 до 70-80%. При цьому деякі роду військ, наприклад зенітні ракетні війська ВПС РФ, планувалося поновити на 100%.

Головним пріоритетом повинні були залишитися стратегічні ядерні сили (СЯС), на які планувалося витратити близько 2 трлн руб. зокрема, в програмі записано створення нової рідинної міжконтинентальної балістичної ракети, яка повинна прийти на зміну застарілим РС-20 і РС-18.

Планувалося побудувати вісім стратегічних атомних підводних човнів проекту 955 "Борей", а також профінансувати розробку нового стратегічного бомбардувальника (перспективний авіаційний комплекс дальньої авіації (ПАК ТАК). Розвиток СЯС передбачало також зміцнення наземної ракетної угруповання і модернізацію стратегічної авіації — дальніх бомбардувальників Ту-95 і Ту-160.

У частині переозброєння ВПС програма передбачала закупівлю понад 700 нових літаків і близько тисячі вертольотів, у тому числі близько 400 ударних. Зокрема, військові льотчики повинні були отримати винищувачі Т-50, Су-35С, Міг-35, фронтові бомбардувальники Су-34 і штурмовики Су-25СМ, а також транспортники Іл-76 і Ан-70. Що стосується вертольотів, то армія повинна була отримати нові ударні Мі-28Н, Мі-28НМ "Нічний мисливець", Ка-52 "Алігатор", транспортно-бойові Мі-8АМТШ, транспортні Мі-8-МТВ-5, Мі-26, "Ансат" і деякі інші.

Оперативно-стратегічне командування Повітряно-космічної оборони, що діє у складі ВПС РФ, повинно було отримати десять дивізіони зенітно-ракетних комплексів С-500. Розробка цього ЗРК повинна була завершитися в 2013 р. Очікувалося, що серійне виробництво комплексів почнеться в 2014-му, а російські військові почнуть приймати на озброєння з 2015-го. Крім того, зенітно-ракетні війська повинні були поповнитися 56 дивізіонами ЗРК С-400, які покликані були замінити половину стоять на бойовому чергуванні комплексів С-300.

Що стосується російського флоту, то до 2020 р. планувалося закупити сто надводних і підводних кораблів, включаючи 16 багатоцільових підводних човнів, вісім стратегічних АПЛ, 35 корветів і 15 фрегатів.

Проблеми з залежністю

Те, що ГПВ-2020 буде зірвана, стало остаточно зрозуміло після введення санкцій проти РФ. Почалися підрахунки, скільки всього імпортного доведеться замінити своїм. У віце-прем'єра Дмитра Рогозіна підрахували, що вузли і комплектуючі з країн НАТО і ЄС застосовуються в 640 зразках російської військової техніки, в основному в радіоелектроніці і оптики. Заступник міністра оборони Юрій Борисов, який відповідає за військово-технічне забезпечення Збройних сил, у липні 2015-го доповів Путіну, що до 2025 р. "сплановано до імпортозаміщення 826 зразків озброєнь і військової техніки". Якщо порівнювати ці дві оцінки з коментарями експертів, то ближче до істини друга, — заміщення комплектуючих повинно торкнутися не менше 800 зразків озброєння і спецтехніки, а все мова йде не менш ніж про десятки тисяч конкретних виробів. Імпортозаміщення — дуже складне завдання, про що говорять підсумки 2016 р.: по повному циклу по комплектуючим виробам з країн НАТО і ЄС виконано за рік заміщення в семи зразках техніки з 127 запланованих.

У зв'язку з санкціями також впали і плани закупівлі імпортної техніки і озброєнь. Найбільш показова в цьому плані гучна історія з "Мистралями".

Сильний удар по російській оборонці завдав розрив виробничих зв'язків з Україною.

Російські військові суднобудівники опинилися в критичній залежності від миколаївського науково-виробничого комплексу газотурбобудування "Зоря" - "Машпроект" - одного з трьох світових монополістів по виробництву корабельних газотурбінних двигунів для військових кораблів.

Саме під миколаївські газотурбінні двигуни були спроектовані серії кораблів російського ВМФ: сторожові кораблі проекту 11356, фрегат проекту 22350, багатоцільові есмінці проекту 21956. До весни 2015 р. росіяни не вірили, що миколаївці не будуть співпрацювати з ними, тому не виділяли державне фінансування на імпортозаміщення. З літа того року почалися спроби перенести виробництво газотурбінних двигунів М75РУ і М70ФРУ на рыбинское НВО "Сатурн", яке здатне самостійно випускати турбіни вдвічі меншої потужності, ніж миколаївські. У січні 2017-го "Сатурн" виготовив перші морські газотурбінні двигуни установочної партії. При цьому продовжується придбання обладнання, необхідного для організації серійного виробництва, тобто перші серійні двигуни флот побачить не раніше ніж наприкінці 2018 р.

В авіаційній сфері серйозною проблемою для російського ВПК також стали українські двигуни — насамперед, звичайно, вертолітні ТВ3-117, ВК-2500 і Д-136 різних модифікацій, якими оснащуються військові, військово-транспортні, транспортні та цивільні вертольоти Мі-8, Мі-14, Мі-17 і Мі-171. Ще після Помаранчевої революції, у 2005 р. (на той момент 95% російських вертольотів оснащувалися двигунами української корпорації "Мотор Січ") росіяни спробували запустити програму імпортозаміщення, однак перші вертолітні двигуни, повністю зібрані з російських комплектуючих, стали серійно проводитися тільки в 2014-м. Причому їх якість і характеристики були нижче, ніж у запорізьких. Тому і після початку агресії проти України росіяни з усіх сил прагнуть зберегти зв'язки з "Мотор Січ", знаходячи розуміння у почесного президента підприємства В'ячеслава Богуслаєва. У відкритих джерелах можна знайти інформацію про сірою схемою співпраці через Білорусь, де створені дочірні структури "Мотор Січ" на базі Оршанського авіаремонтного заводу. Крім того, "Мотор Січ" створила в Росії кілька технічних центрів, таких як ТОВ "Борисфен-Авіа" або ТОВ "Авіаремонтів-МС", які ремонтують до половини від загального обсягу двигунів українського походження, що експлуатуються в Росії. Як вважає видання "Українська Вікілікс", працювати з росіянами Богуслаєву допомагає дружба з радником президента РФ з питань регіональної та економічної інтеграції, уродженцем Запоріжжя Сергієм Глазьєвим.

Не все просто у сфері авіаційних озброєнь: київський завод "Арсенал" виробляв інфрачервоні (теплові) головки самонаведення для російських ракет ближнього бою класу "повітря-повітря" Р-73, які є штатним боєприпасом основних російських бойових літаків Міг-29, Су-27 і всіх їх модифікацій. Запасів ракет на складах вистачає, але поки нічим замінити. Можна, звичайно, просто продовжувати термін зберігання, що й буде робитися, але з часом це почне позначатися на рівні боєздатності ВВС.

Ядерна тріада

Станом на початок 2016 р. РФ мала в цілому 1800 боеготовыми стратегічними ядерними зарядами наземного, морського і повітряного базування. Ракетні Війська Стратегічного призначення (РВСП) мали 299 стаціонарними і мобільними пусковими установками міжконтинентальних балістичних ракет, розрахованими на доставку до мети до 900 ядерних зарядів. Це 57% пускових установок і 50% всіх стратегічних боєголовок, якими володіє РФ.

Технічна модернізація РВСН передбачала, що ракети старих зразків (РС-12М, РС-19Б і РС-20В) будуть поступово зніматися з озброєння. При цьому вважалося, що до 2020 р. таких ракет в строю повинне залишитися всього 5%. Однак реальний темп переозброєння (10-15 ракет на рік) виявився низьким і навряд чи за найближчі три роки вдасться надолужити згаяний час.

Знову-таки, позначається розрив зв'язків з Україною: у 2021-2022 рр. закінчується термін експлуатації рідкопаливних міжконтинентальних балістичних ракет "Воєвода" (виробництва во "Південмаш"), причому виробник відмовилася продовжувати ресурс цих МБР і здійснювати їх обслуговування.

В цілому закінчення гарантованого 20-річного терміну безпечної експлуатації комплексів РТ-2ПМ "Тополя", УР100Н УТТХ і Р-36M2 "Воєвода" може завершитися їх швидким зняттям з озброєння до 2021 р. і розформуванням ряду ракетних полків, якщо не цілих дивізій.

Сухопутні війська

Найбільші надії російські військові з початку 2000-х покладали на принципово новий танк Т-14 "Армата". Однак перші демонстраційні зразки, які прокотили на параді на Червоній площі в травні 2015 р., показали, що до серійного виробництва і прийняття на озброєння ще дуже далеко. Крім того, виявилося, що танк виходить в три рази дорожче модифікованих Т-90 і в кілька разів дорожче самих сучасних західних танків. Тому замість відбулася новинки МО РФ довелося закуповувати застарілу машину — все той же Т-72 і його модифікації, що ведуть свій родовід від проекту 1967 р. і збройні все тієї ж гарматою проекту кінця 60-х.

З великою помпою представлені пару років тому нові лінійки бронетехніки — "Курганец" і "Бумеранг" — так і залишилися сирими проектами на стадії випробувань. Так що російські сухопутні війська зустрінуть 2020 р. на тих же БМП-2 та БТР-80 родом з 1970-х.

Згідно ГПВ-2020, також передбачалася поставка 2000 самохідних артилерійських установок. На ділі ж випуск новітньої самохідки "Коаліція-СВ" обмежився десятком машин і основою парку самохідних установок залишилися "Мста-С" (600 машин проекту 1980 р.) та "Акація" (800 машин проекту 1967 р.).

З іншого боку, до 2020 р., а то й раніше, російська армія точно отримає довгоочікувані 10 бригад ОТРК "Іскандер". У листопаді 2016-го 119-ї окремої ракетній бригаді 41-ї загальновійськової армії Центрального військового округу в Капустином Яру був переданий дев'ятий комплект.

Авіація

Основним винищувачем ВКС РФ до 2020 р. збиралися зробити Су-35С за підтримки першої у ВКС машини п'ятого покоління Т-50 (перспективний авіаційний комплекс фронтової авіації (ПАК ФА), але всі мрії (а іншим словом це не назвеш) розбилися об сувору реальність. ПАК ФА фактично залишився лише піар-проектом, а темпи виробництва Су-35С залишають бажати кращого, і вже ніяк не досягнуть запланованих раніше 120 одиниць. МО РФ теж змушене було скоригувати свої замовлення і станом на осінь 2016 р. уклало контракт на 98 машин з терміном закінчення поставок до 2020 р. До речі, Су-35С фактично є модернізацією Су-27 – машини, висхідної до радянським проектом початку 1970-х.

Те ж стосується й іншої машини на базі Су-27, Су-30, яку, мабуть, сьогодні вирішено зробити бюджетною альтернативою застопорене проекту ПАК ФА. Спочатку передбачалося закупити всього 60 таких машин, але де-факто їх уже понад 100. З цим літаком інша проблема – низька якість виробництва. Зокрема, індуси, купили в свій час 210 цих машин, не приховують свого невдоволення надійністю літака. В грудні 2015-го в доповіді незалежних аудиторів агентства Comptroller and Auditor General, який був представлений в індійському парламенті, говорилося, що експлуатаційна готовність Су-30МКІ страждає з-за великої кількості несправностей, низького рівня обслуговування і невисокого нальоту.

Третій поширений винищувач на озброєнні росіян — Міг-29. З близько 200 машин цього типу (всіх модифікацій) — лише 78 бортів нової будівлі. В тому числі 34 машини — плід скандального "алжирського контракт", коли замовник забракував цілу партію літаків, які ВКС РФ пізніше взяли собі на озброєння. Інші Міг-29 виробили свій ресурс настільки, що модернізувати їх просто не має сенсу. Частково замінити їх планували на Міг-35, який сьогодні перебуває лише на початковій стадії випробувань, і терміни початку його серійного виробництва більш ніж туманні. Зрозуміло, ні про яку партії в 30 машин до 2020 р. не може йти мови.

Основу парку армійської вертолітної авіації, як і раніше, складають машини сімейства Мі-8. Замінити їх фактично нема на що. Проект Ка-60 (знову привіт з 80-х) намертво застряв. Із запланованих 100 машин вдалося осилити лічені одиниці. Про серійному виробництві знову-таки мова не йде.

Що стосується бойових вертольотів нового покоління Ка-52 і Мі-28, загальна кількість яких до 2020 р. очікувалося в районі 350 одиниць, то темпи їх виробництва говорять про зрив планів і термінів. На кінець 2016-го в строю було близько 90 машин.

Флот

На переоснащення військово-морського флоту планувалося виділити 26% від загальних витрат на ГПВ-2020. При цьому на момент затвердження програми, як писали російські військові експерти, був закритий питання про створення флоту океанської зони і глобальному проектуванні військово-морської могутності — будівництво авіаносців, крейсерів і есмінців в рамках ГПВ–2020 не планувалося. Між тим особливе значення надавалося оснащення флоту вісьмома атомними підводними ракетоносцями "Борей" і вісьмома новими атомними багатоцільовими підводними човнами "Ясен", здатними наносити удари по цілях на суші і морі крилатими ракетами великої дальності".

У підсумку з восьми ПЛАРБ типу "Борей" російський флот отримав лише три човни. Причому дві - "Юрій Долгорукий" і "Олександр Невський" - були готові до 2011 р., однак не приймалися в бойовий склад із-за проблем з основним озброєнням - твердопаливної балістичної ракети "Булава".

Тобто фактично з 2011 по 2017 рр. в Северодвінську була побудована всього один човен. Враховуючи нинішній темп будівництва, до 2020 р. навряд чи ВМФ РФ отримає ще більше ніж один човен.

Що стосується "Булави", то її розробка ведеться з 1998 р., причому вона в значній мірі була уніфікована з ракетою наземного базування "Тополь-М". Однак до кінця 2016 р. невдалими виявилися 10 з 30 пусків.

План споруди восьми атомних підводних човнів "Ясен" був скорочений до шести субмарин, але і він не виконаний — жодна човен не вийшла навіть на етап випробувань, а одна і зовсім не закладена. З восьми багатоцільових підводних човнів флот отримав тільки дві, а ще чотири човни навіть не закладені.

З 15 фрегатів (проекти 22350 і 113556) флот отримав лише два, один з яких майже одразу відправили на ремонт із-за аварії, ще два нині перебувають на різних стадіях випробувань, а будівництво п'яти кораблів навіть не почалося. Із 25 запланованих корветів (проекти 20380, 20385, 20386) флот не отримав жодного.

Всмоктана довгобудах підводних човнів і так і не знайшовши ресурсів для великотоннажних кораблів типу есмінців, ВМФ РФ пішов по шляху небагатих країн. Нині основу надводної частини нового флоту РФ становить "москітний флот" — малі кораблі різного призначення. На початок 2017 р. в строю значиться 26 малих протичовнових кораблів, 19 малих ракетних кораблів, 4 малих артилерійських корабля і 29 десантних катерів.

Закономірний підсумок

Отже, ГПВ - 2020 зазнала краху. Поставлена кінцева мета — досягти частки 70-80% сучасних типів озброєнь і військової техніки в загальному обсязі — виявилася блефом, необхідним для розпилу військового бюджету.

І справа не тільки в тому, що розробка принципово нових зразків озброєння зірвана з різних причин.

Ні до 2020 р., ні, найімовірніше, десятиліттям пізніше росіяни не будуть переважно озброєні чимось більш грізною, ніж техніка радянських зразків і їх сучасних модифікацій.

Сьогодні вже повною мірою позначається серйозна криза 1990-х, коли на розвиток озброєнь не виділялося навіть мінімальних коштів, що спричинило деградацію виробничого потенціалу. Сьогодні Росія відстає в технологіях не тільки від країн — членів НАТО, але і Китаю. Втім, це не заважає бонзам військово-промислового комплексу діяти за накатаним сценарієм — пиляти військовий бюджет і час від часу демонструвати громадськості красиві дослідні зразки нової техніки як доказ могутності російської армії.

Між тим в цивілізованому світі військові в гонитві за бюджетами роздувають "російську загрозу" до небес. Політики теж охоче експлуатують цю тему, лякаючи мирних обивателів і отримуючи голоси на виборах. Загалом, все при справі.