Ти їх у двері - вони у вікно. Голландська спецоперація Ердогана пройшла успішно

Полум'яна любов до батьківщини і вождю на безпечній від них відстані з головою видає не тільки росіян, що живуть в Європі. Тим же страждають і турки. А Реджеп Ердоган слідом за заклятим кремлівським іншому використовує цих "зарубіжних співвітчизників" для будівництва турецького світу без кордонів. Світу, який дасть йому чи не диктаторські повноваження.

16 квітня в Туреччині відбудеться конституційний референдум. Поправки, запропоновані Ердоганом, повинні перетворити цю країну на президентську республіку, де глава держави сконцентрує всю владу в своїх руках. Але, судячи за даними соціологів, кількість бажаючих власними руками зробити з нинішнього президента антипод Ататюрка недостатньо, щоб гарантувати успіх цього підприємства. Це, очевидно, і змусило Анкару до думки заручитися підтримкою зарубіжних діаспор. Але не тут-то було. В Євросоюзі і без того косо дивляться на законоправческие ініціативи турецького лідера - тим більше після хвилі чисток, що послідували за дивним торішнім путчем, так що спроби консолідувати зарубіжний електорат сприймаються як відверта нахабність. Особливо на тлі виборчих марафонів, що проходять у самому ЄС.

Загалом, саме час бити горщики - за що з азартом взялися обидві сторони. Не минуло й тижня відтоді, як Анкара посварилася з Берліном з-за зриву турецьких агітаційних заходів у чотирьох німецьких містах, як естафету підхопили Нідерланди. Власне, тодішній скандал тепер виглядає лише розминкою.

Справ в тому, що в цю середу в королівстві відбудуться парламентські вибори, які без перебільшення стануть доленосними для політичного майбутнього всієї Європи. Інтригу створює "Партія свободи" і її лідер Герт Вілдерс - євроскептик, антиисламист та популіст. Загалом, такий собі голландський Трамп.

І вони з Ердоганом, що називається, знайшли один одного, оскільки обидва чимало виграли від драми, розіграної на минулих вихідних. Початок поданням дав заборону двом турецьким міністрам брати участь у мітингах в Нідерландах. У суботу королівство відмовилась приймати літак глави турецького Мзс Мевлюта Чавушоглу. За його словами голландського колеги Берта Кундерса, причиною тому стала заява Ердогана по CNN Turk, що якщо міністру не дозволять виступити перед турецькою діаспорою в Роттердамі, то Анкара запровадить санкції проти Нідерландів. "Я не дозволю себе шантажувати!" - обурився Кундерс. Зателефонувавши Чавушоглу, він сказав, що його присутність на мітингу вкрай небажано. З аналогічним посланням до глави МЗС Туреччини звернувся і прем'єр Марк Рютте. Мовляв, пан Чавушоглу може приїхати до Нідерландів, щоб "сходити в музей Мауріцхейс або подивитися на цвітіння тюльпанів", але "ми не хочемо, щоб він проводив тут мітинги"

Після цього турецький міністр у справах сім'ї Фатма Бетуль Сайан Кайя нишком приїхала в Роттердам з Німеччини. І спровокувала ще один скандал: поліцейські зупинили її біля дверей турецького консульства і під ескортом провели до кордону. Попутно пом'явши кількох "захисників", выискавшихся в зібрався тут же натовпі. Причиною такого нечемного поводження стало те, що консульство "забув" повідомити мерію міста про мітинг протесту з-за Чавушоглу.

За таку спецоперацію Анкара заслуговує оплесків: Ердогана влаштував би будь-її результат, але жорстка реакція Амстердама принесла найкращий результат. Тепер турецький недодиктатор викриває лукавство європейців, які нехтують демократичні свободи турецьких "унтерменшів". Правда, він почав повторюватися: голландців тепер звинувачують у нацизмі, як тижнем раніше - німців. І його, як мовиться, зовсім не колише, що країна п'ять років жила під окупацією і втратила двісті тисяч чоловік.

Чи стане ця історія горезвісним "чорним лебедем", який вплине на хід виборів в королівстві, ми дізнаємося через лічені дні. Але Вілдерс не забув скористатися ситуацією. Коментуючи суботній інцидент, він написав у своєму "твіттері": "Нідерланди переконалися, що ці люди є турками, а не голландцями. У них є голландські паспорта, але вони не тутешні.

Прем'єр країни, правоцентрист Марк Рютте, який позиціонує себе як менше зло, був змушений відіграватися, заявивши, що "деяким мусульманам доведеться більше працювати, щоб інтегруватися". І хоча завдяки помірно антиіммігрантською риторики останніх місяців він серйозно випереджає Вілдерса, той прав: інтегруватися-то вони і не збираються. І що робити з цими людьми, що тягнуть в ЄС свій далекий від ідеалів ліберальної демократії культурний багаж, незрозуміло.

Дещо простіше з бажанням Анкари скористатися цією уразливістю. Із солідарності з голландцями відмовилися приймати міністрів — емісарів Ердогана данці. Але це тільки початок. Глава МВС Австрії Вольфганг Соботка виступив з пропозицією на законодавчому рівні заборонити в країні агітаційну діяльність іноземних політиків. Хоча тут маються на увазі насамперед функціонери турецького уряду, у законі навряд чи буде пряма вказівка на них. На європейському рівні аналогічну пропозицію просуває австрійський канцлер Крістіан Керн. Правда, ця пропозиція може наштовхнутися на протидію Берліну: німецьким політикам ні до чого драконитимуть 1,4 млн мають право голосу етнічних турків напередодні осінніх виборів. З тієї ж причини до кращих часів, ймовірно, відкладуть і ідею денонсацію угоди про асоціацію Туреччини з ЄС від 1963 р., що дозволяє туркам не здавати іспит при отриманні європейського громадянства.

В іншому, втім, ЄС цілком згуртовано реагує на хамство Ердогана. Зокрема, Брюссель заблокував виплати по проектам, спрямованим на підтягування Туреччини до європейських стандартів. На ці програми з 2014-го по 2020 р. планувалося пустити 4,45 млрд євро, з яких вже витрачено лише 167 млн. Єврокомісар з питань розширення і політики добросусідства Йоханнес Хан заявив про фактичне замороження переговорів про вступ Туреччини в ЄС.

І Брюссель, і Анкара можуть зітхнути з полегшенням. Першому не доведеться вишукувати нові приводи для відмови в прийомі в ЄС 80 млн мусульман. Друга без перешкод і зі спокійною совістю може продовжувати будувати авторитаризм. В принципі, протягом усього правління Ердогана євроінтеграційний вектор мав виключно інструментальне значення. Зрештою, саме недалекоглядне вимога Європи дотримуватися демократичних стандартів дозволило йому нейтралізувати захищав світський режим запобіжник у вигляді збройних сил. Більше допомогу Брюсселя йому не потрібна.

Туреччина буде все більш рішуче демонструвати самостійність в міжнародних питаннях, продовжуючи домагатися положення ключового регіонального гравця в кращих традиціях неоосманізму. Фактично це означає одне: Анкара в осяжній перспективі буде грати роль джокера скрізь, де це можливо. І грати жорстко. Горезвісне османське віроломство переживає новий розквіт.