Туреччина в Європу піде іншим шляхом
Обіцяне в минулому році завершення процесу возз'єднання Кіпру таки відбудеться в нинішньому. Лідери грецької і турецької частин острова Нікос Нові Мустафа Акынджи заявили про свою готовність завершити в найближчі місяці підготовку відповідної угоди, але їх слова є лише верхівкою айсберга, зовнішнім проявом політики намірів між Анкарою та Брюсселем.
"Хоча досі є труднощі та розбіжності, ми сповнені рішучості проявити необхідну волю і мужність, щоб подолати невирішені питання", - цитує заяву Deutsche Welle. І, звичайно ж, всі розбіжності, про яких кажуть Нові Акынджи, будуть подолані: їм просто не залишать шансів.
Президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган, як відомо, дуже довго вже б'ється з керівництвом Європейського союзу, маніпулюючи міграційним кризою. В якості плати за утримання турками біженців з Сирії та Іраку ЄС обіцяв безвізовий режим. Але біда в тому, що відверто авторитарну державу не вписується в архітектуру Європейського союзу. ЄС погоджувався прийняти різні країни: корупційні, бідні, політично незрілі, але інтеграція Туреччини залишається поки під питанням через диктаторських замашок самого президента, далекій від благополуччя ситуації з правами людини і силового пата у відносинах з найбільшою етнічною меншиною. Тому Брюссель додатково висунув п'ять умов скасування віз: вжиття заходів щодо запобігання корупції, проведення переговорів про оперативне угоді з Європолом, судове співробітництво з усіма країнами-членами, приведення правил захисту інформації у відповідність зі стандартами ЄС і перегляд законодавства по боротьбі з тероризмом.
Анкара публічно сказала ні. Ердоган не готовий піти на виконання цих умов. Спіткнувся він про перегляд антитерористичного законодавства, тому як на південно-сході країни йде серйозне протистояння з бойовиками Робочої партії Курдистану. Прем'єр-міністр Ахмет Давутоглу, відомий своєю проєвропейською позицією і критикував президента за його політику щодо ЄС, як писала "ДС", навіть вже фактично позбувся крісла. Турецький лідер демонструє непохитність. Непохитний поки і ЄС. Так, 11 травня голова Європарламенту Мартін Шульц відповів "ні" Туреччини, сказавши, що скасування візового режиму до виконання вимог не буде. І додав, що не вірить, що Туреччина їх виконає.
У той же час, незважаючи на суворий вид Ердогана, Туреччина вже давно намагається вбудуватися в Євросоюз. Адже крім очевидних економічних вигод, це ще і статусне геополітичне придбання для малоазійського держави. Тому Анкара вирішила йти іншим шляхом. І тут варто нагадати, що об'єднання Республіки Кіпр, населеної греками, з Турецькою Республікою Північного Кіпру визнана лише Анкарою, є однією з умов, виконання якого відкриває дорогу в Європейський Союз для турків. Сам же єдиний Кіпр може віддати голос на підтримку інтеграції Туреччини - тим більше, що йому не вперше надавати лобістські послуги "за малу мзду", як це неодноразово бувало, скажімо, у випадку з РФ.
Доля острова після проголошення незалежності від Великобританії дуже символічна для Європи. У 1974 році Афіни спробували включити його до складу Греції, але послідувала за цим інтервенція Туреччини порушила плани греків. Турки окупували 37% території, почалася громадянська війна, і в 1983 році була проголошена незалежність Північного Кіпру. З тих пір острів був проблемою для відносин двох країн, і як наслідок, для європейських прагнень Туреччини, т. к. грецький Кіпр є членом ЄС.
Намітився прорив у 2014-2015 роках при активному сприянні Брюсселя та Сполучених Штатів, які зацікавлені у більш тісній співпраці Туреччини з Європою. Не тільки в рамках НАТО. У грудні 2015 року Кіпр відвідав держсекретар США Джон Керрі, де зустрівся з Анастасиадисом і Акынджи. Після чого заявив: "В останні місяці стало ясно, що справа зрушила з мертвої точки і є відчутний прогрес". За його словами, "єдиний Кіпр стане маяком надії для цієї гучної частині світу". Тут він мав зважаючи на неспокійну Сирію.
Через місяць лідери турецького і грецького Кіпру в Давосі чітко позначили 2016-й як рік завершення процесу возз'єднання. "Я вірю, що 2016 рік стане роком кінця статус-кво. Давайте не забувати, що Кіпр є і залишається членом ЄС. Тому ми повинні вирішувати всі проблеми шляхом переговорів, через призму Європейського союзу", - говорив тоді Анастасіадіс. А Акынджи запевнив усіх у "сильному бажанні" турків-кіпріотів досягти угоди, заснованого на створенні федерації двох народів з рівними політичними правами, яке б відповідало європейським принципам і цінностям. Ще один крок на зустріч - це запит Анастасиадиса про надання турецькій мові статусу робітника в ЄС.
По-перше, Анкара бачить Кіпр центром транзиту блакитного палива до Євросоюзу. Це особливо актуально на тлі зміцнення партнерства Анкари з Ізраїлем в цілому і в питанні постачання газу зокрема. Туреччина для Єрусалиму - це шлях транзиту в ЄС. Але і Кіпр може послужити цієї мети, або в якості єдиного транзитного центру, або в якості страховки, або в якості потенційного підсилювача транзитних можливостей. А другий момент, і важливий, - ще в 2011 році біля берегів острова були знайдені великі родовища нафти і газу, до розробки яких причетні дві ізраїльські компанії - Delek Drilling і Avner Oil Exploration. Звичайно ж, турки дуже хотіли б бути залученими в цей процес. Тим більше що конфронтаційний шлях начебто маневрів ВМС в районах видобутку виявився контрпродуктивним.
Від возз'єднання острова виграють і його жителі. Точніше турки-кіпріоти. Хоча колись життя на півночі Кіпру було ситніше й багатше, завдяки родючим землям і туристичному потенціалу, після інтервенції про туристів Анкарі довелося забути. Тут, до речі, не можна не звернути увагу на паралелі між ТРПК і аннексированным Кримом. Не випадково ще в березні минулого року міністр РФ у справах окупованого півострова Олег Савельєв говорив про вивчення досвіду Північного Кіпру в контексті вирішення питання про інфраструктурної незалежності Криму. Різниця в тому, що Туреччина хоче в Європу, як би не був критичний Ердоган, і для цього готова...не втратити Кіпр, але, скажімо так, розчинити з отриманням певних вигод від спільної експлуатації потенціалу острова. Крім того, можна розраховувати, що вирівняється і рівень життя, адже на грецькій частині зарплати вищі, так і туристи почнуть їздити на північ.
Правда, не можна скидати з рахунків ризик того, що Афіни на чолі з лівим популістом Алексісом Ціпрасом можуть ставити палиці в колеса інтеграції. Ще в жовтні минулого року (на тлі в цілому позитивного перебігу подій в рамках переговорів по Кіпру) міністр закордонних справ Кіпру Іоанніс Касулидес різко заявив, що право вето з переговорів про вступ Туреччини в Європейський союз Кіпр знімати не буде, оскільки "причини, за якими переговори були заморожені, нікуди не зникли". І за умови, що ципрасова СІРІЗА має дуже дружні стосунки з Євразійським Союзом кремлівського ідеолога Олександра Дугіна, нерви Туреччини Греція ще може полоскотати. З іншого боку, як показали події останніх років, всі демарші Афін, навіть самі галасливі, закінчуються прийняттям умов Брюсселя, в грошах якого потребує грецька економіка.
А Європі потрібна і єдиний, стабільний Кіпр. Так і є надія, що деякі турецькі шорсткості вдасться відшліфувати, а сучки, якщо не вилучити, то покрити лаком. У такому форматі Туреччина добре б вписалася в ЄС. Причому відразу за декількома напрямками: по-перше, географічне положення, по-друге, далеко не найслабша в світі армія, по-третє, на тлі окремих країн-членів ЄС турецька економіка, яка знаходиться не в найкращих кондиціях, все ж виглядає значно привабливіше.
Напередодні колишній мер Лондона, друга особа в Консервативній партії і завзятий Brexit-опонент прем'єр-міністра Борис Джонсон в інтерв'ю британській газеті The Telegraph заявив, що керівництво Євросоюзу, використовуючи "деякі" методи Адольфа Гітлера, намагається так само створити потужну наддержаву з монополією на владу. "Наполеон, Гітлер, різні люди намагалися зробити це, і це закінчилося трагічно. ЄС намагається досягти цього різними способами", - сказав він. Джонсон використовував європейське табу, згадавши Гітлера, але привернув до себе увагу. І незважаючи на скандальність його інтерв'ю, певна логіка в його словах є. Брюссель, дійсно, намагається підвищити ступінь централізації (інтегруючи Європу, але не за лекалами Гітлера, природно), оскільки дуже часто національний егоїзм держав-членів вносить сум'яття в ЄС і заважає єдиному руху співдружності. Така політика може зіграти чималу роль у кіпрському і турецькому питаннях. І Україні, варто зауважити, було б на руку мати по той бік Чорного моря не просто партнера, з яким зараз налагоджується військове співробітництво, а партнера, також углубляющего інтеграцію в Євросоюз.