Туркам знову дозволили бити дружин. Що спільного між Дудою і Ердоганом

У суботу, 20 березня, на сторінках офіційної турецької Resmi Gazete був опублікований указ президента Реджепа Таїпа Ердогана про вихід країни з Стамбульської конвенції Ради Європи про запобігання та боротьбу з насильством щодо жінок.

Конвенція передбачає криміналізацію країнами-підписантами психологічного, фізичного та сексуального насильства, примусових шлюбів, абортів і стерилізації, а також переслідування.

Незважаючи на те, що Туреччина першою підписала конвенцію, в назві якої є назва економічної столиці республіки — Стамбула, ситуація з порушенням прав жінок в цій країні, де з кожним роком все сильніше консервативні настрої, як і раніше, стоїть дуже гостро.

Рух "Зупинимо феміцид", наприклад, повідомляє, що в 2020 р. в Туреччині було вбито 409 жінок, а з початку поточного року — вже 77. При цьому деякі смерті виглядали вкрай підозріло.

І виходить, що замість вирішення цієї проблеми (точніше, сукупності проблем), рухаючись до виконання Стамбульської конвенції, Ердоган, який відтворює Блискучу Порту, 10 років після того, як Туреччина її підписала, здійснює відкат від західних цінностей. Мовляв, права повинні захищати внутрішні закони, а не якісь там конвенції.

Тим самим турецький президент і його соратники активно "консервують консерватизм" під гаслом порятунку традиційних цінностей Туреччини, яким розлучення, шанобливе ставлення до іншої людини і дотримання її прав (жінка — людина, якщо хтось раптом не знав), захист прав представників ЛГБТ (і вони теж люди, який шок!) як би суперечать і є для них загрозою.

Західні союзники Туреччини рішення Ердогана не схвалили. Так, президент США Джо Байден в своїй заяві, опублікованій на сайті Білого дому, заявив, що "раптовий і необґрунтований" вихід Туреччини з Конвенції "викликає глибоке розчарування".

Офіційний Париж, який перманентно "на ножах" з Анкарою, в свою чергу, констатував черговий турецький регрес в питанні захисту прав людини, а Берлін підкреслив: виправданням для ігнорування насильства по відношенню до жінок не може бути культура, релігія чи традиції.

Верховний представник ЄС із зовнішньої політики і безпеки Жозеп Боррель від імені Європейського Союзу заявив увечері 20 березня: "Ми глибоко шкодуємо і висловлюємо нерозуміння через рішення турецького уряду".

На думку Борреля, таке рішення є не тільки загрозою для жінок в Туреччині, але і небезпечним меседжем решті світу, де, як відомо, ще хоч греблю гати шовіністів і консерваторів.

Аналогічну оцінку указу Ердогана дала генсек Ради Європи Марія Пейчинович-Бурич: рішення — загроза справі захисту жінок і в Туреччині, і в Європі.

Реджеп nie jest debilem

І Боррель, і Пейчинович-Бурич праві — це цеглинка у фундамент тривожних тенденцій. Правда, і західні цінності в самій Європі більш не здаються вже настільки монолітними або однорідними.

Взяти, наприклад, Польщу. Країна — член ЄС з багатовіковою історією, колись одна з найпотужніших і найбільших в Європі; та й сьогодні знаходиться далеко не в кінці або середині списку.

І що ми бачимо: вона йде тим самим шляхом, що й Туреччина, яка в Європу рвалася на своїх правилах.

У Туреччині образа президента — це відмінна можливість загриміти за ґрати. Буквально 22 березня турецький суд засудив до 3,5 років тюремного ув'язнення колишнього співголову прокурдської Партії демократії народів (ПДН) Селахаттіна Демірташа за невтішні відгуки про Ердогана.

У Польщі, як повідомляє 23 березня BBC, хочуть засудити до трьох років позбавлення волі відомого письменника Якуба Зульчика за проведений для президента Анджея Дуди в грубій формі лікнеп про американську державну систему.

Дуда в листопаді, вітаючи Байдена з успішною президентською кампанією, вигадав якусь "номінацію Колегії вибірників", якої у Варшаві дуже чекають.

Зульчик, який довгий час вивчає особливості американської політики, пояснивши в Facebook, що ніякої "номінації Колегії вибірників" не існує, написав, що Анджей Дуда jest debilem.

У президентській канцелярії обурилися і ось результат — суд, можливо, позбавить письменника свободи.

Потрібно також відзначити, що в Польщі в цілому дуже болісно сьогодні реагують на образи президента, державних символів і т. п. Діють цілих дев'ять законів про образу, які передбачають тюремний термін.

Згідно з доповіддю ОБСЄ за 2017 р. Польща була серед лідерів (всього 57 країн) за кількістю законів про образу і дифамації. Це є цілком наочною ілюстрацією того, куди сьогодні рухають Польську Республіку консерватори з "Права і Справедливості".

Ще одна — це спроба заборони абортів, яка спровокувала масові протести і жорстку критику інших європейських країн.

Тенденція очевидна: в Туреччині виходять з Стамбульської конвенції, в Польщі забороняють аборти. І в першій, і в другій країні, до слова, дуже релігійних, відбувається наступ на права жінок. З тією різницею, що у неосултана Ердогана, який "переміг" незалежну пресу, підхід більш комплексний. Та й громадянське суспільство в Польщі куди сильніше, ніж в Туреччині.

Глибока стурбованість

Європейські демократії теж, як бачимо, зазнають трансформації під впливом консерватизму і правого, лівого та інших популізмів.

Ось і з Дуди, який, по суті, не є абсолютно незалежним гравцем, намагаються зліпити лідера, чиї погляди і заяви частенько нагадують погляди і заяви відверто авторитарних або близько того правителів на кшталт Реджепа Ердогана, Володимира Путіна, Сі Цзіньпіна, Кім Чен Ина.

У той же час слід визнати, що і обурена Європа частково готова миритися з такими тенденціями. Принаймні Брюссель в гніві не рве відносини відразу.

Був у нього конфлікт з Угорщиною і Польщею через механізм покарання для країн, що порушують права людини і ставлять під сумнів інші цінності ЄС. Однак сторони змогли знайти вихід за активної участі Ангели Меркель. Берлін, незважаючи на триваючий вже кілька років конфлікт з різних питань з Варшавою і Будапештом, все ж прагне зберегти цілісність блоку і максимально згладжує кути.

Хоча, справедливості заради, відзначимо, сам же в компанії Парижа чимало зусиль докладає для виникнення подібного роду конфліктів, просуваючи європейську автономію і двошвидкісну Європу як один з її найважливіших елементів.

З Туреччиною аналогічна історія. Її євроінтеграція вже давно завалена горами претензій і суперечок між Брюсселем і Анкарою. Але кожен раз, коли напруга в стосунках доходить до пікових значень, їм вдається їх стабілізувати. Остаточний розрив так і не відбувається. Не тільки тому, що ЄС прогинається — Анкара теж йде назустріч.

Свіжий приклад — це конфлікт навколо Східного Середземномор'я, де Туреччина проводить розвідку енергоресурсів.

Афіни, Нікосія ополчилися проти Анкари через буріння на шельфі Кіпру та поблизу грецьких островів, за що хотіли покарати турків санкціями.

Тим часом Німеччина і Італія виступили в ролі тверезих голів ЄС і їм вдалося переконати партнерів поки заморозити введення санкцій стосовно керівництва компанії, що займається бурінням. До того ж Анкара доклала колосальні дипломатичні зусилля, різко змінивши риторику і зовнішньополітичний курс, щоб переконати Євросоюз у своїй готовності до діалогу та пошуку рішень кризи.

В результаті Брюссель все ж санкції не вводить. Обмежувальні заходи, які, очевидно, привели б до ескалації відносин, не потрібні і країнам Європи, тому що: а) високий товарообіг; б) міграційна криза; в) союзник по НАТО — один з ключових регіональних гравців, який зміг заткнути Росію за пояс в Лівії і Нагірному Карабасі.

Тому замість сварки Брюссель і Анкара, навпаки, зараз посилюють співпрацю. Так, голова МЗС Туреччини Мевлют Чавушоглу, як пише Anadolu, після зустрічі з Боррелем в Брюсселі повідомив, що вони мають намір спільно працювати над такими питаннями, як оновлення угоди про Митний союз, введення безвізового режиму, боротьба з незаконною міграцією і тероризмом.

Що це означає? Це означає, що Realpolitik виявилася сильнішою демократичних цінностей, які сповідує Європа.

Ні, в ЄС і США, безумовно, не раді рішенню Ердогана вийти з Стамбульської конвенції, але повертати його в цивілізований простір вони теж не будуть. Спробують, звичайно, але санкції навряд чи будуть вводитися. Тому проблема порушення прав жінок в Туреччині (і не тільки там, а й в Польщі, і в Україні, яка так і не ратифікувала конвенцію) може бути вирішена в результаті цивілізаційного зламу в суспільстві.