Цугцванг Лукашенко. Як вибрати влада і втратити державу
Минулі вихідні стали для білоруської влади кульмінаційним моментом у їх протистоянні з Росією і власним суспільством. Брутальний розгін традиційної для місцевої опозиції акції День Волі, поєднаної з висловлюванням білорусами невдоволенням декретом про "тунеядство", ймовірно, означає не тільки закінчення умовної внутрішньої лібералізації, але і значну капітуляцію перед Москвою.
Сотні затриманих протестувальників, десятки журналістів у каталажках (у тому числі іноземних), побиття людей з подальшою госпіталізацією, шиту білими нитками кримінальну справу про "організації масових заворушень" - це прелюдія до швидкого, як видається, замирення Мінська з Кремлем, в результаті якого Олександр Лукашенко дозволить будівництво на своїй території російської авіаційної військової бази, а керівництво РФ піде на компроміс з виплатою Білоруссю боргу і за ціною на газ для РБ. Між тим, говорити про те, що влада незмінюваного білоруського лідера нічого не загрожує, не доводиться. Ситуація, в якій він опинився у чому зі своєї вини, в шахах називається цугцвангом. Тобто, коли хорошого виходу немає, а кожен наступний крок лише на час щось вирішує, затягуючи гравця в ще більші проблеми.
Отже, Лукашенко радикально спробував збити хвилю народного невдоволення. Як вміє. Однак з високим ступенем імовірності можна стверджувати, що навіть якщо це йому вдалося зараз, то зовсім ненадовго, і велика ймовірність того, що з кожною новою акцією при такому підході поліцейських сил протести стануть носити все більш радикальний характер. Адже на відміну від 2010 року, коли в останній раз з показовою жорстокістю сили правопорядку розігнали масову акцію, йдеться вже не про зачистці політичної опозиції, а про соціальне (не ідеологічному) обурення людей, яким режиму крім палиць запропонувати нічого. Ситуація найближчим часом буде тільки погіршуватися. У Росії, за рахунок якої багато в чому і існував два десятиліття режим, який не бажає реформувати власну економіку, зайвих "грошей немає", а Захід брати на баланс авторитаризм радянського типу теж не горить бажанням. (Хоча і контактами з Мінськом на всякий випадок не гребує. І місії міжнародних фінансових інститутів з Лукашенком зустрічаються, і в США його запрошують, і на останні репресії "закордонні партнери" поки відреагували дуже стримано).
Разом з тим економічна криза в Росії, способів виходу з якого в Кремлі не бачать, змушує керівництво РФ посилювати свою політику, у тому числі щодо союзних їм держав, вимагаючи не тільки словесної підтримки, солідарного голосування в міжнародних інституціях, але і фінансового співучасті в обстановці, що склалася. Грубо кажучи, хочеш знижок на газ, прошу розмістити у себе нашу військову базу, поставляєш нам свою продукцію - підтримуй антиукраїнський продуктове ембарго і т. д. І можливість для маневрів у Лукашенка, як видається, звузилася донезмоги. Його, звичайно ж, не могла не насторожити російська агресія проти України, і в умовах вільного поширення в РБ російських ЗМІ, багаторічного виховання населення в дусі "русского мира", двох російських військових баз на білоруській території Олександр Григорович не може не розуміти своєї вразливості. Тим більше що про неї йому регулярно нагадують ці самі ЗМІ. А тут ще й наближаються російсько-білоруські військові навчання "Захід-2017".
Показова жорстокість правоохоронців у 99 річницю оголошення незалежною від Російської імперії Білоруської Народної Республіки - це в першу чергу меседж Москві - я свій, ще нагоді стану, не сприймайте за чисту монету все мої спічі.
І дійсно, в найближчій перспективі складно уявити собі, на кого могла б Москва змінити багаторічного правителя РБ. Політичне поле в Білорусі зачищено настільки, що навіть прозахідні лідери можуть називатися такими лише умовно, що вже говорити про тих, хто міг би пастися на одному з Лукашенком електоральному ресурсі. До речі, про електоральні перспективи. Так, починаючи щонайменше з 1996 р. в РБ як таких виборів немає. (Якщо не вважати такими вистави із заздалегідь відомим результатом). Але і зовсім вже не звертати уваги на настрої мас у Москві не можуть. Досить подивитися на внутрішньоросійський процес зміни губернаторів як один з елементів підготовки до президентських виборів, щоб переконатися в цьому. Так от, як стверджують білоруські експерти, нинішні репресії Лукашенко проводить в умовах, коли його підтримка не перевищує 20%, багатьом білорусам він банально: набрид. Ну і криза, повторимося, буде тільки збільшуватися, що, зрозуміло, популярності Олександру Григоровичу не додасть. Тому рано чи пізно Кремлю, що бажає утримувати Мінськ у своїй орбіті, доведеться шукати більш-менш підходящого персонажа на роль гауляйтера.
Відкритим залишається і питання вирішиться Росія на анексію РБ, яка, природно, сама по собі є загрозою для влади (а може і життя) Лукашенко. Наявність протекторату, звичайно, добре, але для пропагандистського ефекту все-таки триколори на держустановах - незрівнянно краще. За життя впроголодь шоу "Крымнаш" має продовжуватися.
Нейтралізувати небезпеку для життя і свободи Лукашенко з російської сторони можна було б спробувати дійсним "відходом Білорусі на Захід", а не його черговою імітацією. Однак процес цей в існуючих умовах не може бути поступовим і непомітним, оскільки майже напевно спровокує Росію на втручання. У тому числі, очевидно, і на воєнний. Наприклад, під приводом необхідності забезпечення безпеки згаданих російських баз і стратегічного підприємства "Белтрансгаз". (Належить РФ).
Тут, думається, не варто побоюватися реакції проросійської частини населення. На відміну від населення Криму і Донбасу вони не жили в умовах української вольниці, привчені виходити тільки за рознарядкою на державні заходи. Та й резону захищати Лукашенко у них ніякого немає. Головна небезпека в разі спроби розриву відносин з РФ виходить від російської агентури, якій, само собою, просто напхані правоохоронні органи, спецслужби та армія.
Однак представляється, що в авторитарній Білорусі, де будь-яка людина в погонах знаходиться під пильним контролем інших людей в погонах чи без, "хто треба" прекрасно обізнаний про свої кадри. Ізоляція неугодних могла б стати завданням блискавичності операції. Після цього - заборона на поширення російських ЗМІ. Повернення в якості державної національної символіки і Конституції 1994 р. (парламентсько-президентська республіка). Оголошення про вихід Білорусі з ОДКБ, Митного та Євразійського Союзів і СНД. Призначення дати президентських і парламентських виборів під наглядом ОБСЄ. Заклик до ЄС і США допомогти молодій демократії фінансово і дипломатично. Формування тимчасового уряду з числа патріотів-професіоналів. Добровільний відхід у відставку Лукашенко під гарантії прозахідних лідерів політпартій при посередництві посольств США та країн ЄС.
Економіка РБ від цих радикальних дій, звичайно, моментально не стартує вгору і навіть напевно різко просяде, але Білорусь у цілому отримає нереальні для сьогоднішнього дня перспективи.
Втім, поки, як показують останні події, їм Лукашенко віддав перевагу сумнівну перспективу ще якийсь час побути губернатором Білоруського умовно автономного округу РФ.