"Тримайте мене семеро". Чому Лукашенко злетів з котушок після візиту в Китай

7 березня самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко перевершив сам себе. В цей день у Мінську було влаштовано церемонію вручення різних державних нагород, проте передусім це був привід для білоруського диктатора кулеметом видати порцію погроз і звинувачень на адресу України.

Там і про атаку дроном на російський А-50 у Мачулищах, і про "виклик прийнято", і про "Зеленського-гниду".

Зокрема, Лукашенко завзято доповідав про вже затриманих 20 осіб, що причетні до операції "ЦРУ та України" з пошкодження літаючого радару (останній на невизначений термін тактично перегрупувався на ремонтну базу), обіцяв масштабні чистки в Білорусі, і дуже бідкався через вояж бійців з Російського добровольчого корпусу до Брянської області. А на додачу вирішив, обізвати Володимира Зеленського, бо він такий-сякий, начебто, просить підписати пакт про ненапад, а водночас засилає людей до Білорусі. 

Ця імітація безневинності ("ми к нім со всєй душой, а оні…") – зрозуміло, розрахована не на українську публіку. Чи на європейську. І українці, і європейці, і сам путінський дуче прекрасно розуміють, що Білорусь під проводом Лукашенка бере участь у війні проти України, і поділяє відповідальність за смерті та руйнування, що звісно ніхто самопроголошеному президенту пробачати не буде.

Ні, ми звісно в курсі, що Лукашенко – це хитрий автократ, який постійно використовує образ простого хлопа, що керує залізною рукою і далекий від етикету і моралі…До речі, цікаво, чи відчуває він, де закінчується образ, а де – власне людина.

Менше з тим. 7 березня Лукашенко намолов стільки дурні і образ, скільки раніше собі не дозволяв. Чи це ознака того, що він "визрів" для прямої участі у російській війні проти нас? Та навряд. Тим більше, що зараз навпаки фіксується вивезення російських військових з полігонів Білорусі для подальшої утилізації у родючому українському ґрунті.

Ні, тут дещо інше. І відповідь ми можем знайти у нещодавніх політичних подіях за участі Лукашенко. Йдеться про його триденний державний візит до Китаю і на уклін Сі Цзіньпіну, що тривав з 28 лютого до 2 березня. Тобто за кілька днів до старту двох важливих для Китаю внутрішньополітичних заходів, під час яких відбувається консервація режиму Сі.

Таким, вочевидь, і був розрахунок Лукашенка. Намагання втиснути своє самопроголошенопрезидентське тіло в порядок денний Сі, "мирний план" якого щодо України білоруський диктатор старанно нахвалював у Пекіні.

В КНР Лукашенко намагався пробудити в Сі ностальгію за тими часами, коли Білорусь і Китай були брати навічно, торгівля і інвестиції зростали, картопля "колосилась". Однак казка стрімко перетворилася на психологічний трилер з елементами фільму жахів, коли Лукашенко пристав на умови Путіна надати свою територію для вторгнення до України. В той день його цінність в очах меркантильних китайців знизилася до нуля.

З іншого боку, маємо оприлюднений міжнародним консорціумом журналістів таємний документ Кремля про окупацію Білорусі до 2030 року. Де-факто окупація вже, на жаль, відбулась. Але Москва воліє формалізувати процес, що, цілком імовірно, передбачає почесну або ганебну пенсію для Лукашенка.

Чого той, зрозуміло, дуже прагне уникнути. І тому Мінськ певний час залишав вузеньку лазівку на Захід. Але потім цю лазівку грубо завалили тілом Володимира Макея. Залишився єдиний шанс – це продати душу Сі, лиш би той тільки врятував не стільки Білорусь, скільки режим Лукашенка від поглинення Росією.

Проте який зиск з цього мав би Пекін? Білорусь, знов-таки, вже не є брамою для Китаю до Європи. По-друге, Лукашенко майже не має контролю над країною, бо там відкрито керують росіяни. А по-третє, є цей план Кремля з окупації Білорусі. Китайці як справжні торговці все зважили і зрозуміли, що їм абсолютно невигідно вкладати купу ресурсів у порятунок рядового Сашка від Путіна.

Отже, план "Б" Лукашенка теж провалився. В нього зараз лишився один єдиний шлях – переконати Путіна у своїй надзвичайній лояльності. І так, з розумінням, що він, скоріш за все, скоро вже не буде президентом. Най самопроголошеним, але президентом. Тому він прагне виторгувати собі бодай губернаторство.

Пересидіти війну і сподіватися, що після поразки Росії він тишком-нишком керуватиме Білоруссю, марно.

І Лукашенкові дійсно страшно. Адже бійці РДК у Брянській області – це прецедент. Вкрай небезпечний для нього, бо на боці Україні також воюють білоруси з полку імені Кастуся Калиновського, які, як і РДК, прямо заявляють, що їх мета – звільнення Білорусі від диктатури Лукашенка.