Тріанонські тролі. Навіщо Румунія зробила національним святом день ганьби Угорщини

Що в Угорщині день жалоби, то в Румунії — свято. Палата депутатів румунського парламенту відхилила прохання президента Клауса Йоганніса про перегляд закону, який оголошує 4 червня Днем Тріанонського договору. Тепер цього дня центральна і місцеві влади зобов'язані піднімати національний прапор і проводити різні культурно-освітні заходи, попередньо передбачивши для цього бюджетні кошти.

Рішення румунських парламентаріїв — це сіль на історичну рану сусідній Угорщині, для якої 4 червня 1920 р. — День національної жалоби. В результаті Тріанонського договору, підписаного Угорщиною і Антантою, яка перемогла за підсумками Першої світової війни, країна позбулася 72% території і 64% населення. Правда, називаючи ці цифри, угорські політики забувають сказати, що на 72% території, яка була відірвана від Угорщини на користь нових держав, створених на руїнах Австро-Угорської імперії, проживали словаки, українці, хорвати, серби і румуни. Але і на території суміжних держав утворилися часто компактні ареали проживання угорців. Є такий анклав і в румунській Трансильванії.

Проведена в останні роки урядом Віктора Орбана політика, спрямована на підтримку угорців в сусідніх державах, викликає у керівництва цих країн негативну реакцію. Адже йдеться не тільки про надання закордонним угорцям угорського громадянства, а й про прагнення домогтися для них того чи іншого різновиду автономії.

У Румунії Демократичний союз угорців (UDMR) відіграє помітну роль в політиці держави, прямо або побічно впливаючи на формування політичних альянсів в парламенті. А втім, UDMR послідовний у відстоюванні інтересів угорської меншини. Питання про національну автономію для нього піднімалося не раз і, як правило, зустрічало досить жорстку відповідь з боку румунського керівництва. Не обійшлося без нього і в 2020 р., коли пристрасті навколо автономістських устремлінь наклалися на передвиборчу боротьбу і суперництво втративших владу соціал-демократів з отримавшими владу націонал-лібералами.

"Автономний" скандал

29 квітня нинішнього року засоби масової інформації повідомили сенсаційну новину — в Румунії розпочато підготовку до створення угорської автономії. Як виявилося пізніше, Палата депутатів парламенту Румунії прийняла за так званої "мовчазної процедури" закон про автономію Секейського краю, де компактно проживає угорська національна меншина Румунії. Схвалений документ передбачав створення автономного регіону, що володіє правосуб'єктністю. Автономія повинна була отримати право обирати президента терміном на чотири роки, угорська мова — офіційний статус, "символіка угорської нації" — вільне використання. Згідно з проєктом на посади в місцевому і регіональному державному управлінні повинні були призначатися особи з числа угорської меншини. Законопроєкт був ініційований депутатами Демократичного союзу угорців Румунії. Оскільки кінцевий термін, до якого цю ініціативу потрібно обговорити і проголосувати, вийшов, було зафіксовано "мовчазне схвалення" документа.

У тому, що законопроєкт був схвалений за "мовчазної процедури", президент Румунії Клаус Йоганніс дорікнув опозиційну Соціал-демократичну партію (PSD), яка залишається провідною фракцією в парламенті і лідер якої Марчел Чолак очолює Палату депутатів. Президент, по суті, звинуватив соціал-демократів у змові з Угорщиною, публічно запитавши у них: "Що обіцяв вам лідер Будапешта Віктор Орбан в обмін на цю угоду?"

Зі свого боку, соціал-демократи звинуватили уряд, сформований націонал-лібералами, в тому, що він запізнився з поданням власної позиції щодо законопроєкту, а адміністративний комітет Палати депутатів, де також головують націонал-ліберали, — у відкладанні доповіді по цій законодавчій ініціативі, у зв'язку з чим Палата депутатів не змогла своєчасно її розглянути.

Розгорілися неабиякі пристрасті. Спікер парламенту і лідер соціал-демократів Чолак звернувся до спецслужб Румунії з проханням надати йому інформацію, чи посилали президенту дані про звинувачення, висловлені на його, Чолака, адресу. Лідер Альянсу лібералів і демократів (ALDE), Келін Попеску-Терічану заявив, що президент Йоганніс повинен прийти в парламент і довести "серйозне звинувачення" в тому, що СДП уклала "приховану угоду" з іноземною державою, щоб поступитися частиною своєї національної території. Висловилися з цього приводу й інші політичні сили.

В результаті законопроєкт був відхилений верхньою палатою румунського парламенту — Сенатом. Кризу вдалося подолати, але осад залишився.

Тим більше що незабаром пристрасті спалахнули з новою силою. Віктор Орбан опублікував на своєму акаунті в Facebook фото глобуса, на якому добре видно "Велику Угорщину", що включає в себе і Трансильванію, і Словаччину, і Хорватію. Витівка угорського прем'єра мала широкий резонанс.

Незабаром після скандалу з законопроєктом відбувся візит до Румунії угорського міністра закордонних справ Петера Сійярто. Як виявилося, соціал-демократи дійсно дещо пообіцяли Будапешту. Міністр закордонних справ Угорщини заявив, що попередній коаліційний уряд PSD і Альянсу лібералів і демократів дав усну згоду на реалізацію Плану економічного розвитку Трансильванії в цьому регіоні. На що отримав відповідь від свого румунського колеги, що юридичну силу має тільки письмова угода, усні обіцянки сили не мають, а нинішній уряд згоди не давав.

Пригоди одного закону

Тоді ж, у травні, і був прийнятий закон, що оголошує 4 червня святковим днем. Ініціатором його прийняття була Соціал-демократична партія, а одним з авторів закону виступив колишній міністр закордонних справ Румунії Тітус Корлецян.

По суті, соціал-демократи зробили безпрограшний хід. З одного боку, адекватна відповідь на звинувачення з боку Йоганніса у співпраці з угорцями. З іншого — жодна з партій не може відмовитися від голосування за такий закон, не будучи обвинуваченою в непатріотичній поведінці.

В результаті єдиним, хто спробував призупинити цей процес жорсткого тролінгу сусідів, став президент Клаус Йоганніс, який направив закон на розгляд Конституційного Суду. Основні претензії носили формальний характер на кшталт відповідності даного закону іншим законам, в тому числі бюджетному законодавству. Суд, однак, не став розглядати подання президента. Після чого у вересні Йоганніс повторно вніс його на розгляд парламенту.

Тітус Корлецян відгукнувся на це патріотичним постом на своїй Facebook-сторінці, заявивши, що "псевдопрезидент Румунії (так він постійно називає Йоганніса. — "ДС") ще раз довів неповагу до жертв румунської армії в Першій світовій війні".

В результаті після бурхливого обговорення в парламенті клопотання президента про перегляд закону було відхилене 175 голосами при 23, що його підтримали, і 85, що утрималися. На стороні президента виступили депутати від Демократичного союзу угорців, а депутати від правлячої Націонал-ліберальної партії і Союзу порятунку Румунії вважали за краще утриматися.

Зрештою нічого хорошого, крім ускладнення і без того непростих відносин з Угорщиною, цей крок не принесе. Зате соціал-демократи напередодні виборів отримали можливість продемонструвати свій ультрапатріотизм і принциповість. Правда, незрозуміло, коли соціал-демократи були щирі: коли давали добро Будапешту на реалізацію в Трансильванії угорської економічної програми чи коли ініціювали цей демарш.

Україна також має серйозні проблеми у відносинах з Угорщиною, які також пов'язані з проблемою угорської меншини. Правда, на відміну від Румунії, наша країна не є ні членом НАТО, ні членом ЄС. Тому і дозволити собі подібні кроки не може. Втім, у нас вже була можливість спостерігати, як історичні образи стають перешкодою на шляху двосторонніх відносин — з тієї ж Польщею наприклад. І, мабуть, ключовим питанням залишається: чи варто без гострої потреби сипати сіль на рани минулого? Звичайно, це не стосується Росії, для якої історичні аргументи є лише приводом і виправданням для агресії.