Транскордонна Угорщина і тінь "Тріанона". Чим загрожують обшуки СБУ на Закарпатті

30 листопада прес-центр СБУ повідомив про проведення під процесуальним керівництвом прокуратури (напередодні Дня працівників прокуратури, до слова) обшуків у працівників одного з угорських благодійних фондів на Закарпатті. Йдеться про фонд "Закарпатський центр економічного розвитку "Еган Еде", який очолює екснардеп від БПП і лідер КМКС Ласло Брензович. Щодо цього фонду ще 5 червня почалося розслідування українськими правоохоронними органами.

Фонд, через який Будапешт реалізує програми кредитування і допомоги закарпатським угорцям, а також побічно і "КМКС "Партія угорців України ", чий логотип показово був опублікований на сайті спецслужби, підозрюють" у підтримці державних органів сусідньої країни (тобто Угорщини) в веденні підривної діяльності на шкоду Україні, зокрема в здійсненні дій з ознаками державної зради".

Під час обшуків, рапортують в СБУ, були виявлені друковані матеріали, "які популяризують так звану "Велику Угорщину" і створення етнічної автономії на Закарпатті".

Співробітники спецслужби також вилучили комп'ютери, документи і т.п.

Обшукам передував дипломатичний скандал після того, як на територію України не пустили частого гостя на Закарпатті — уповноваженого голови МЗС Угорщини, відповідального за розвиток співпраці між областю Саболч-Сатмар-Берег та Закарпаттям Іштвана Грежу.

Ще раніше, влітку, після початку розслідування відносно фонду "Еган Еде", Служба безпеки також похвалилася затриманням в Закарпатській області "групи громадян", які брали участь в реалізації "стратегії оскарження в міжнародних інститутах результатів Тріанонського мирного договору" за допомогою розповсюдження деяких анкет.

Того самого договору, підписаного після Першої світової війни в 1920 р., в результаті якого Угорщина втратила більшу частину промислового потенціалу і природних ресурсів, 72% територій і 64% населення, яке стало громадянами Румунії, Чехословаччини, а потім і УРСР, і України власне .

"Тріанон" — травма, яка до сих пір турбує угорців, але також підгодовує реваншизм і популізм уряду Віктора Орбана.

Що стосується повідомлення СБУ від 10 липня, не можна не звернути уваги, зважаючи на абсурдність, на пасаж, що стосується оскарження умов договору, укладеного сотню років тому.

Абсурд — тому що оскаржити договір в принципі не вийде. Ні, подати позов хтось та може, але суд його заверне.

Укладена в Тріанонському залі Версаля угода — залишилася в минулому.

Механізмів для її воскресіння і перегляду немає, тому як в тій же ст. 4 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., регулюючої механізми укладання, заперечування, призупинення і припинення дії міжнародних угод, чітко говориться, що під дію Конвенції підпадають тільки "договори, укладені державами після її вступу в силу по відношенню до цих держав".

Так що збір підписів, який припинила СБУ влітку, — це не стратегія заперечування умов "Тріанона", а стратегія медійно-політичних маніпуляцій, реалізація якої Будапештом або з його відома триває і зараз.

Розуміти такі деталі важливо для побудови вигідного для України діалогу з Угорщиною, щоб в подальшому не наступати на граблі з обшуками в благодійних фондах.

Дали маху...

...в СБУ з цим заходом. Саме так до обшуків поставилися в Закарпатській облраді, де практично всі фракції, крім "Слуги народу", розкритикували правоохоронців за ймовірний політичний контекст обшуків і процесуальні порушення.

Наприклад, суд дав добро СБУ на проведення обшуку на прохання слідчого спецслужби без вивчення доказової бази.

Викликають подив і фото опублікованих прес-центром речдоків, які нібито підтверджують прагнення угорців до створення етнічної автономії (яка, до речі, хоч і не передбачена українським законодавством, все ж не тотожна сепаратизму): це карти дотріаноновскої Угорщини, наприклад; або всілякі нагороди на полицях, або все той же логотип Партії угорців Закарпаття.

Можливо, щось дійсно підтверджуюче підозру в скоєнні державної зради розкриється в ході вивчення вилучених документів і жорстких дисків.

Однак проведення обшуків з порушенням процесуальних норм ставить під сумнів саму процедуру вивчення цих доказів.

Сам же обшук у фонді розділив експертів і політиків в оцінках поточної політики України: хтось підтримує, хтось справедливо вказує на перегин.

З одного боку, обшуки як елемент кампанії з протидії угорській політиці на Закарпатті пройшли у вкрай незручний для Орбана час.

У плані ваги на геополітичній арені він дуже слабкий, оскільки разом з однодумцями з польської партії "Право і Справедливість" організував конфлікт з Брюсселем у зв'язку з наміром ЄС спростити процедуру санкцій проти зазіхань Будапешта і Варшави на незалежність судів, на права і свободи громадян.

Крім того, Дональд Трамп, друг європейських популістів на кшталт Орбана і Качинського, проводить останні дні в Білому домі. А нова адміністрація буде сформована демократами, які навряд чи пробачать угорському прем'єру нападки на їх донора Джорджа Сороса.

Так що в цьому плані момент Київ вибрав вдалий, щоб натиснути на уряд Віктора Орбана.

З іншого боку, саме завдяки поразці Трампа такий-сякий діалог між Києвом і Будапештом все ж продовжувався.

Зауважте, реакція очільника угорського МЗС Петера Сіярто на дії українських прикордонників щодо Іштвана Грежі була незвично дипломатичною і м'якою. Так, викликали посла, але Сіярто також наполягав на продовженні переговорів і закликав розвивати співпрацю.

Однак обшуки СБУ змусили Сіярто повернутися до колишньої риторики.

Знову в угорське МЗС був викликаний український посол. Але також Петер Сіярто пообіцяв підняти питання дій СБУ на Закарпатті під час відеоконференції з колегами з країн — членів НАТО, яка запланована на сьогодні.

Очевидно, що якщо ще не так давно зберігався шанс на відновлення роботи комісії Україна-НАТО, яку блокував Будапешт, то тепер він зник.

М'яка сила у відповідь на м'яку силу

Безумовно, Київ повинен рішуче присікати популістські, дестабілізуючі Закарпаття дії угорської сторони, як і спроби втручання у внутрішні справи України. Тим більше що Будапешт — як мінімум поки Орбан залишається біля керма — не відмовиться від політтехнології "Тріанонського реваншизму", яка поширюється також на території Румунії і Словаччини.

Однак не варто виключати з уваги, що те, що може виглядати як загроза сепаратизму, являє собою дещо іншу технологію, розраховану на досягнення інших цілей. Загравання з історичною пам'яттю і подіями, що стали травмою для угорського суспільства, — це класичний приклад проєкції м'якої сили.

Будапешт дуже щільно працює з діаспорою — тими угорськими громадами, які після 1920 р. зʼявилися на території інших країн, не шкодуючи грошей на гуманітарні програми (цього, до речі, у нього варто було б повчитися). Але в реалізації відверто сепаратистських проєктів він не зацікавлений. Така робота з закарпатськими угорцями або секеями дозволяє Будапешту сформувати свого роду угорську етнічну спільність. Не відродити Угорщину в межах 1913 р., а саме зібрати під однією парасолькою всіх угорців.

Так, проєкт "Велика Угорщина" обговорюється. Але лише як медійна червона ганчірка. Або, іншими словами, знаряддя троллінгу і прекрасний піар-інструмент для залучення уваги до політики Будапешта в цілому.

Але "Велику Угорщину" відродити неможливо. В сьогоднішніх реаліях Тріанонський реваншизм залишається просто політтехнологією. З сепаратизмом Угорщина — країна - член ЄС і НАТО грати не буде, оскільки будь-які наміри в цьому напрямі, особливо після агресії Росії щодо України, будуть сприйняті в санкційні багнети, на які негайно ж насадять Орбана і його соратників. Не кажучи вже про остаточно зіпсованвідносиниах з Україною, Румунією, Словаччиною, Хорватією і т.д. Так що "повернення в рідну гавань" ні Трансільванії, ні Воєводини, ні Закарпаття з Кошице Будапешту ні до чого — занадто дорого, клопітно і безперспективно.

Тому він йде шляхом Ватикану — тільки на етнічному фундаменті, а не релігійному, і вибудовує Угорщину "дифузну", намагаючись не переглядати державні кордони, а зменшити їхню соціальну значимість — тим більше що традиції подвійної ідентичності — національної і громадянської — тому сприяють. Формування такої транскордонної громади угорців Будапешту несе куди більше вигод, ніж обумовлена сепаратизмом конфронтація. Як мінімум з точки зору трудових і електоральних ресурсів. У той же час це і постійно діючий інструмент тиску на уряди сусідніх країн, за допомогою якого Будапешт може домагатися певних преференцій для діаспори або бізнесу.

Без сумнівів, Україні потрібно реагувати на політику Орбана. Однак аналогічно — проєкцією м'якої сили, і асиметрично, активізуючи співпрацю з Бухарестом, Братиславою або Загребом. Креативно працювати над формуванням лояльності національних меншин — причому це стосується не тільки угорців. І вже точно не варто обмежуватися обшуками з сумнівним бекграундом і слабкою доказовою базою.

Після оних діалог доведеться вибудовувати наново, розплутуючи наслідки перегину правоохоронців. І прийдешні переговори проводитимуться українською стороною вже з більш слабких позицій.