Трансформація Причорномор'я. Як Саакашвілі заважає відносинам з найкращим другом України
Російська агресія проти України не тільки обрушила існувала до цих пір систему міжнародної безпеки. Одним з її наслідків стало порушення існуючого балансу сил на Чорному морі. Крім того, вона істотно вплинула і на відносини України з країнами Чорноморського регіону: Молдовою, Румунією, Болгарією, Туреччиною та Грузією. Десь, як, наприклад, у відносинах Києва і Бухареста, стався радикальний поворот, десь, хоч без нього і обійшлося, акценти почали розставлятися дещо інакше. У будь-якому випадку, Причорномор'ї вже ніколи не буде таким, як раніше. Стаття про Грузії продовжує цикл публікацій, присвячених трансформації регіону.
Україна і Грузія стали основою об'єднання ГУАМ, втім, здавався не дуже життєздатним. Двосторонні відносини багато в чому будувалися не тільки на визнанні спільності інтересів, але і на дружбу двох лідерів — Віктора Ющенка і Міхеїла Саакашвілі. Але в останні роки "фактор Саакашвілі" обмежив можливості контактів між Києвом і Тбілісі. Однак тривала пауза все ж закінчилася. Відбувається перезавантаження.
Липневий візит Петра Порошенка до Грузії перервав тривалу паузу в українсько-грузинських відносинах.
Адже протягом останнього десятиліття за Грузією міцно закріпилася репутація кращого друга України в Чорноморському регіоні. Репутація ця сформувалася після перемоги Помаранчевої революції. У 2005 р. Грузія і Україна символізували перемогу кольорових революцій на пострадянському просторі. І хоча обидві країни відкрито заявляли про своє протиставленні Росії, однозначний поворот у бік Заходу говорив про антиросійський характер усталених режимів. На тривалий час Грузія стала прикладом успішної реформи правоохоронних органів і боротьби з корупцією. Ті, кому довелося там побувати, з подивом розповідали про грузинських поліцейських, не беруть мзду.
Політичний союз підкріплювався хорошими відносинами на рівні президентів двох країн Віктора Ющенка та Міхеїла Саакашвілі. Обидві країни були ініціаторами невдалої реанімації об'єднання ГУАМ, обидві брали участь у створенні Співдружності демократичного вибору — настільки ж невдалої спроби створити антиросійський пояс від Балтики до Чорного моря. Обидві, знову ж невдало, спробували отримати ПДЧ в НАТО. Варто, втім, відзначити, що ці невдачі не призвели до взаємного розчарування.
Сьогодні, через дев'ять років, необхідно визнати, що саме позиція Віктора Ющенка під час російсько-грузинської війни врятувала репутацію України. А адже в той час його дії викликали всередині країни жорстку критику. У Верховній Раді була створена Тимчасова слідча комісія на чолі з "регіоналом Валерієм Коновалюком, яка повинна була розслідувати обставини поставки до Грузії української військової техніки через "встановлення фактів порушення законодавства України і норм міжнародного права". А в Одесі за участю майбутнього відбувся "президента Одеської народної республіки" Валерія Каурова відпочивали діти з Південної Осетії, "зазнала агресії з боку Грузії".
До речі, у звіті Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради також йшлося про те, що завдяки поставкам зброї "українська держава фактично було втягнута у збройний конфлікт на стороні країни, яка здійснила агресію".
У 2016 р. Саакашвілі визнав, що Україна поставила Грузії системи "Бук" та "Оса" і кілька боєкомплектів до них, завдяки чому було збито 12 російських бомбардувальників, включаючи Ту-22 М3. Екс-президент визнав, що, "якби не було допомоги України, грузинська держава тоді б не вистояв". І сьогодні є привід цим пишатися.
Після обрання Віктора Януковича і зміни вектора зовнішньої політики відносини двох країн пішли на спад, хоча Україна продовжувала залишатися послідовним в справі визнання територіальної цілісності Грузії. У 2012-2013 рр. в результаті спочатку парламентські, а потім і президентських виборів Міхеїл Саакашвілі втратив владу в Грузії.
Революція гідності і наступні події, як ні парадоксально, призвели до тривалої паузи у відносинах двох країн. Наприклад, протягом 2016 р. не було скоєно жодного офіційного візиту на вищому рівні, а контакти здійснювалися переважно на рівні міністерств. Економічні відносини також переживали спад: експорт з України в Грузію скоротився з $657,5 млн в 2011 р. до $390,9 млн в 2016 р. (в 1,7 рази), імпорт впав майже вдвічі — з $144 млн до $65 млн.
Не останню роль у зниженні інтенсивності двосторонніх контактів зіграли два фактори: запрошення команди грузинських "реформаторів" і самого колишнього президента Грузії на державну службу і тривалий (більше півтора років) відсутність українського посла в Тбілісі.
Хоча Саакашвілі не вдалося створити на одеській землі ще одне "грузинське диво", він зумів внести певну лепту в замороження відносин двох країн, роблячи заяви з приводу і без. Проти екс-президента на його батьківщині було порушено кілька кримінальних справ, у той час як він обіймав посаду голови Одеської облдержадміністрації. Двоїстість становища Саакашвілі, який розглядав свою посаду на Одещині як тимчасову, мріючи про реванш у Грузії, проявилася під час кампанії з виборів до грузинського парламенту. Склалася парадоксальна ситуація, коли державний службовець досить високого рангу робить політичні заяви з приводу виборчої кампанії в іншій країні і фактично в ній бере участь. І при цьому в Україні його ніхто не ставить на місце.
Подібна вільність цілком могла бути розцінена як недружній акт. Всерйоз обговорювали можливість повернення Саакашвілі в Грузії в разі перемоги на парламентських виборах. Однак партія екс-президента зазнала поразки, через деякий час він сам з шумом пішов у відставку з посади голови Одеської ОДА і зайнявся розбудовою власної політичної партії в Україні. Але Саакашвілі недовго довелося перебувати в українській політичній обоймі: у липні 2017 р. він був позбавлений українського громадянства.
Сьогодні обидві держави об'єднує проблема окупованих територій. Абхазія і Південна Осетія після російсько-грузинської війни 2008 р. були визнані Москвою відміну від Придністров'я або тих же ДНР-ЛНР. Росія не поспішає приєднувати окуповані частини Грузії, хоча без російської фінансової підживлення і військової підтримки вони не могли б існувати. Економічна і соціальна деградація Абхазії і Південної Осетії мало кого цікавить. До речі, саме наявність проблеми окупованих територій — одна з причин, що робить неможливою перемогу в Грузії відверто проросійських сил.
В України і Грузії є й інші спільні інтереси. Поромна переправа Чорноморськ–Поті гіпотетично може стати однією з ланок Нового Шовкового шляху, який вибудовує Китай. У вересні 2016 р. було підписано угоду між Кабміном України і урядом Грузії про організацію прямого міжнародного залізничного сполучення через порти Грузії і України, що повинно сприяти підвищенню транзитного потенціалу двох країн.
Читайте також:
