Трансформація Причорномор'я. Чому Молдова не довіряє Україні
Російська агресія проти України не тільки обрушила існувала до цих пір систему міжнародної безпеки. Одним з її наслідків стало порушення існуючого балансу сил на Чорному морі. Крім того, вона істотно вплинула і на відносини України з країнами Чорноморського регіону: Молдовою, Румунією, Болгарією, Туреччиною та Грузією. Десь, як, наприклад, у відносинах Києва і Бухареста, стався радикальний поворот, десь, хоч без нього і обійшлося, акценти почали розставлятися дещо інакше. У будь-якому випадку Причорномор'ї вже ніколи не буде таким, як раніше. Стаття про Молдові відкриває цикл публікацій ДС, присвячених трансформації регіону.
Анексією Криму і війною на Донбасі Москва забезпечила зближення позицій України та Молдови у придністровському питанні. Протягом останніх трьох років Київ проводить послідовні кроки, які обмежують можливості невизнаної Придністровської Молдавської республіки. Але не менше серйозну загрозу для України становить ймовірна перемога проросійських сил в Молдові. І тим не менш у відносинах двох держав немає повної довіри. Кожна із сторін підспудно підозрює іншу в нещирості. І для цього є підстави.
17 липня президент України Петро Порошенко і прем'єр-міністр Республіки Молдова Павло Філіп урочисто відкрили спільний пункт пропуску "Кучургани" на придністровській ділянці українсько-молдовського кордону. Ця подія стала логічним продовженням низки попередніх кроків з боку Києва, спрямованих на зменшення загрози з боку невизнаної Придністровської Молдавської республіки.
З співчуттям до сепаратистам
Російська агресія проти України як ніщо інше сприяла зближенню позицій Києва і Кишинева. Лише тепер українці стали розуміти, що відбувалося в Молдові в 1992 р. Більш того, аналіз придністровського конфлікту, методів і засобів, які застосовувалися Росією більше 20 років тому, говорить про подібність його з тим, що відбувається сьогодні на українському Донбасі.
А адже роль України у придністровському конфлікті була двоїстою. З одного боку, саме в Києві за мовчазної згоди українського керівництва спецслужбами Молдови був затриманий і вивезений в Кишинів лідер сепаратистів Ігор Смирнов (згодом був звільнений молдовською владою). З іншого - Україна не змогла або не захотіла перешкоджати проїзду через її територію ПМР козаків і найманців. Крім того, на придністровській боці воювали бойовики з Української національної самооборони (УНСО), які прибули нібито для захисту українців від "румунських агресорів" і заявляли про необхідність приєднання Придністров'я до України. Українська преса, за невеликим винятком, публікувала лояльні по відношенню до сепаратистам матеріали. У цілому ж ставлення населення України, особливо в прикордонній Одеської області, було швидше співчутливим по відношенню до сепаратистам, яких сприймали як "інтернаціоналістів", "захисників культурної самобутності", "борців з румунською агресією" і т. д.
В цілому лояльне ставлення до Придністров'я збереглася і в наступні роки. З 1997-го Україна стала країною-гарантом (поряд з Росією і ОБСЄ) переговорного процесу з придністровського врегулювання. Правда, особливого успіху на цьому терені Києву домогтися не вдалося, оскільки позиція Придністров'я цілком обумовлювалася командами з Москви. Неоднозначність ситуації підкреслювалася тим, що існування "сірої зони", через яку йдуть контрабандні потоки, влаштовувала та частина української еліти, яка отримувала доходи від цього бізнесу. У період до 2014 р. жителям Придністров'я (переважно етнічним українцям, але насправді не тільки їм) лунало українське громадянство, і ці новоспечені громадяни брали участь у парламентських і президентських виборах. Та й ставлення українського суспільства до Придністров'я залишалося в цілому толерантним.
Зі свого боку, лідери Придністров'я періодично загравали з Україною, нагадуючи про те, що лівобережжі Дністра до 1940 р. входило до складу Української РСР, на території Бендерської фортеці був відкритий пам'ятник, присвячений Конституції Пилипа Орлика і т. д. Українські експерти всерйоз шукали серед придністровських лідерів "проукраїнських політиків".
Форсований темп дружби
Лояльне ставлення до Придністров'я змінилося після анексії Криму і початку подій на Донбасі. Наявність російського військового контингенту (близько 1400 солдатів) в невизнаній республіці дає підстави розглядати цей анклав як загрозу національній безпеці України, що і було закріплено у відповідних документах стратегічного характеру. Протягом 2014-2017 рр .. Україна зробила ряд кроків, спрямованих на те, щоб зменшити ризики, пов'язані з Придністров'ям. А саме:
Березень 2014 р. У зв'язку з ситуацією в Криму Держприкордонслужба посилила охорону придністровської ділянки українсько-молдовського кордону.
Липень 2014 р. Україна заявила про початок робіт з інженерного посилення придністровської ділянки українсько-молдовського кордону.
Січень 2015 р. Україна посилила підрозділами Національної гвардії придністровську ділянку українсько-молдовського кордону.
Березень 2015 р. Кабінет Міністрів України своєю постановою виключив автомобільні пункти пропуску "Кучурган" і "Платоново", а також залізничний пункт "Кучурган" з переліку тих, через які дозволено переміщення підакцизних товарів (у тому числі тютюнової та алкогольної продукції).
Травень 2015 р. Верховна Рада України денонсувала угоду між урядом України і урядом Російської Федерації про транзит через територію України військових формувань Російської Федерації, які тимчасово знаходяться на території Республіки Молдова.
24 вересня 2015 р. Указом Президента України затверджена нова редакція Воєнної доктрини України, яка до числа актуальних військових загроз відносить "присутність військового контингенту Російської Федерації в Придністровському регіоні Республіки Молдова, який може бути використаний для дестабілізації ситуації в південних регіонах України" (ст. 9, ч. 3)
Січень 2016 р. Молдова і Україна змінили схему руху імпортних вантажів у Придністров'ї залізницею шляхом, невигідним придністровської сторони.
Лютий 2017 р. Петро Порошенко підтвердив намір України розгорнути спільні українсько-молдавські прикордонні та митні пости, в тому числі і на придністровській ділянці українсько-молдовського кордону.
20 травня 2017 р. українська сторона повідомила влада невизнаної ПМР, що транзит продовольчих товарів в Придністров'ї через територію України буде здійснюватися тільки за погодженням з Національним агентством з безпеки харчових продуктів Республіки Молдова.
Здавалося б, для дружби і союзу двох держав не повинно бути перешкод. Тим не менше про повну довіру говорити не доводиться. Досить сказати, що деякі молдавські експерти всерйоз побоювалися, що Київ "ввімкнув задню" у питанні створення спільних прикордонних постів. Тим більше що спочатку Кишинів оголосив в якості дати відкриття поста в Кучурганах 31 травня. А від цієї дати минуло ще півтора місяці, перш ніж пост був реально відкритий.
Основи для недовіри є, і базуються вони на досвіді минулого, так, на жаль, і на свіжих прикладах. Та ж ідея створення спільних митних постів не нова. У період правління комуністів Молдова навіть погрожувала залишити лави організації ГУАМ через непоступливість Леоніда Кучми в цьому питанні. Серед претензій української сторони, активно розкручуваних в засобах масової інформації, - будівництво Молдовою порту Дужрджулешть на Дунаї. Суть претензій зводилася до наступній формулі: "Україна подарувала Молдові землю, дала можливість побудувати порт, а натомість не отримала обіцяний ділянка дороги біля Паланки".
Ті ж граблі, тільки в профіль
Свіжий приклад - ситуація з контрактом на постачання української електроенергії. Справа в тому, що у Молдові є власні генеруючі потужності, здатні забезпечити країну енергією. Одна проблема - Молдавська ГРЕС розташована в невизнаної ПМР і належить російській РАО "ЄЕС". Для Придністров'я постачання електроенергії правобережній Молдові також життєво важливі - електроенергія становить 35% придністровського експорту.
В кінці березня 2017 р. було підписано угоду з української DTEK Traiding щодо поставок електроенергії РМ. Таким чином, Молдавська ГРЕС опинилася за бортом, що повинно було б привести до серйозних втрат для бюджету ПМР, яка і без того переживає не кращі часи.
Але Молдавська ГРЕС запропонувала ціну на свою електроенергію на 10% нижче української, і за підсумками переговорів молдавська компанія Energocom уклала з нею ще один контракт. У підсумку придністровська компанія буде поставляти 70% необхідного обсягу електроенергії, а українська - лише 30%. Все виглядає так, немов молдавська сторона скористалася контрактом з українським постачальником, щоб збити ціну на електроенергію з Придністров'я. Треба сказати, що молдавські експерти в цілому негативно оцінили цей крок влади. Хоча б тому, що купівля електричної енергії, виробленої МГРЭС, не тільки утримує на плаву придністровський режим, але і веде до накопичення і без того величезного боргу Республіки за спожитий російський газ.
Цей інцидент воскресив у пам'яті події 10-річної давності. Справа в тому, що через Придністров'я проходить залізна дорога, по якій йдуть вантажі в дунайські порти. Після того, як 2006 р. Україна стала визнавати тільки митні документи, видані офіційними молдавськими органами, невизнана ПМР пішла на блокування транзиту залізницею. До того часу молдавська сторона вже побудувала залізничну ділянку Ревака—Кэйнарь в обхід Придністров'я. Керівництво Молдавської залізниці прийняло рішення про припинення руху поїздів по 40-кілометровому придністровського ділянці шляху і пустило їх по північному маршруту, через пропускний пункт Могилів-Подільський — Вовчинець.
Крім того, у зв'язку з блокуванням пропуску вантажів на придністровській ділянці збільшилася відстань їх доставки за окремими напрямами, що помітно підвищило вартість перевезень. Тарифна ставка за деякими вантажів збільшилася в два рази, а надані Молдовою знижки на перевезення вантажів у напрямку порту Рені (по маршруту Могилів-Подільський — Рені-порт) не забезпечували збереження існуючих обсягів перевезень та конкурентоспроможності маршруту. У зв'язку з цим українська сторона звернулася з проханням про встановлення наскрізних конкурентоспроможних тарифів у напрямку порту Рені.
Відповіддю на це була пропозиція відновити спільними зусиллями залізничну ділянку Басарабяска—Березине протяжністю 22,7 км. Але з цієї відстані лише 2,2 км проходить по Молдові, решта - по території України. Ця ділянка існував до 2000 р., але потім за відсутності щодо нього руху був демонтований. На думку Кишинева, в сформованих умовах його відновлення дозволило б забезпечити перевезення по найкоротшому шляху як внутрішніх молдавських, так і транзитних вантажів на Рені і Галац (Румунія) незалежно від функціонування ділянки Кучурган—Бендери.
У відповідь українські залізничники взагалі зупинили рух через Республіку Молдова. Згодом "Укрзалізниця" і "залізниці Молдови" відновили рух транзитних товарних потягів через територію Придністров'я. Але при цьому Кишинів підняв тарифи для українського транзиту.
Проект з підтекстом
Проект відновлення залізничного ділянки Бессарабка—Березине знову виник вже в наш час. У жовтні 2015 року в Одесі пройшла зустріч за участю тодішнього голови Одеської облдержадміністрації Михайла Саакашвілі, в. о. гендиректора "Укрзалізниці" Олександр Завгороднього, а також керівників "Залізниць Молдови" і Одеської залізниці, на якій сторони досягли угоди про те, що ця ділянка необхідний.
Зовні все начебто красиво: залізниця піде в обхід Придністров'я, Україна позбавить сепаратистів грошей за транзит, плюс гарантія того, що ПМР не зможе заблокувати рух вантажів на південь. Але насправді все не так просто. Під загрозою опиняється робота тих же дунайських портів, які відчувають нестачу вантажів. У разі будівництва гілки вантажопотік, який сьогодні йде через порти Ізмаїл і Рені на румунський комбінат ArcelorMittal Galati, може в повному обсязі піти на залізницю. Виграють від цього в кращому випадку "Укрзалізниця", і, безумовно, "Молдавські залізниці". Ось така хитра арифметика.
Українська сторона також дає привід для занепокоєння і недовіри. Так, одним з найбільш важливих спірних питань, що потребують діалогу двох держав, є подальший розвиток і використання Новодністровської ГАЕС. З боку молдавських експертів неодноразово звучали побоювання, що використання ГАЕС призведе до падіння рівня води в Дністрі, погіршення екологічної ситуації і водопостачання міст, в тому числі і Кишинева. Очевидно, що необхідний ряд публічних заходів із залученням фахівців профільних міністерств України - Міненерго та Мінекології - для широкого обговорення цього питання і зняття непорозумінь. Тим більше, що це питання активно використовує Росія в інформаційній війні проти нас.
Буде Меморандум Козака 2.0
Українсько-молдавські відносини у всій їхній суперечливості якнайкраще свідчать про те, що в політиці не місце емоціям. Спроби звинувачувати Молдову в тому, що вона використовує Україну для вирішення своїх питань, по меншій мірі неспроможні. Бо Молдова захищає свої національні інтереси, і якщо вони в чомусь розходяться з українськими, то це цілком нормальна ситуація. Просто нам треба навчитися чітко розуміти, де є свій інтерес, де можна піти на компроміс, а де йти не можна.
Молдова важлива для України не тільки завдяки Придністров'ю. У 2003 р. Кишинів відмовився від реінтеграції сепаратистського анклаву на принципах, розроблених у Москві і втілених в Меморандумі Козака. Пропонувалася тоді модель асиметричної федерації до болю нагадує вимоги, висунуті ДНР/ЛНР.
Сьогодні існує ризик повернення до цієї моделі. Так, молдавський президент Ігор Додон, абсолютно лояльний Москві, не має необхідних повноважень. Придністровська верхівка також демонструє непоступливість, не бажаючи поступатися нехай невизнаної, але все ж державністю. Але у Молдови попереду парламентські вибори, на яких не виключена перемога проросійських сил.
Якщо реінтеграція Молдови відбудеться на умовах нового Меморандуму Козака, дана модель може бути нав'язана Україні. І навпаки: якщо Україна дасть слабину, Молдові не встояти. Це й буде перемогою Росії.
Що може бути відповіддю на "гібридну" агресію? Насамперед, асиметричні дії, спрямовані на нейтралізацію впливу Росії в Придністров'ї, проведення активної інформаційної політики (видання книг, кіно - і телевізійної продукції, підтримка національної культури, проведення конференцій, культурних та соціальних акцій) спрямованої на нейтралізацію російського впливу, проведення інформаційних акцій в інших державах з метою формування іміджу Росії як країни-агресора.
Враховуючи той факт, що Україна і Республіка Молдова однаковою мірою є об'єктами зовнішньополітичних устремлінь Росії, в даний момент існує необхідність об'єднати зусилля, щоб послабити вплив Москви в регіоні, примусити придністровських сепаратистів діяти за правилами, сформованим у Кишиневі та Києві і на умовах законних влади. Але при цьому не забувати і про своїх інтересах.
