"Така людина". Як трампісти вирішили зливати Україну і до чого тут Маск

Сенат США 70 голосами "за" (29 – проти) підтримав альтернативний законопроект про підтримку України, Ізраїлю і Тайваню без включення до нього фінансування безпекових заходів на кордоні з Мексикою, що було інструментом тиску республіканців на демократів і адміністрацію Джо Байдена. Документ передбачає фінансування у розмірі $95 млрд, з яких 60 млрд планується спрямувати на допомогу Україні.

Складні дискусії тривали всю ніч через "філібастер" (процедурне затягування розгляду) у виконанні ультраконсерваторів Майка Лі і противника антиросійських санкцій Ренда Пола. Але, зрештою, верхня палата Конгресу завдяки 17 республіканцям проект закону підтримала і передала естафету нижній – Палаті представників, де, втім, більшість має Республіканська партія, а крило ультраконсерваторів-трампістів — величезний вплив на неї.

Рівень цього впливу демонструє позиція спікера Майка Джонсона, який раніше начебто погоджувався з необхідністю підтримувати Україну в її боротьбі з агресором – Росією. Та нинішній мікроклімат в Республіканській партії здатен суттєво змінювати публічну позицію політиків, зокрема, і спікера Палати представників. Джонсон ще у понеділок дав зрозуміти, що не виноситиме законопроект на розгляд, бо в ньому відсутні положення про фінансування більш жорстких заходів безпеки на кордоні з Мексикою.

З іншого боку, у демократів і республіканців, які прагнуть покінчити з цією багатомісячною допомоговою епопею і продовжити підтримку України, було кілька інструментів, аби домогтись винесення законопроекту на розгляд у Палаті представників. Наприклад, фрагментувати проект і голосувати частинами; або додати його до законопроектів про федеральні витрати, що розглядатимуться на початку березня. Однак вимога спікера щодо заходів безпеки на кордоні залишає їм лише один механізм: винесення на розгляд через петицію, для якої потрібно 218 підписів. Такий крок, до речі, є вигідним і для самого Джонсона, бо де-факто усуне його від участі у процедурі винесення на розгляд, а отже, нівелюється ризик втратити крісло через обурення трампістів.

Втім, питання пролонгації допомоги Україні досі лишається відкритим. І, на жаль, це відбувається на тлі все більш відчутної нестачі боєприпасів для української артилерії, ППО тощо. Можливо, його таки вдасться вирішити — і найближчим часом — з використанням інструменту петиції. Однак варто зважати на настрої всередині Республіканської партії, де голоси трампістів лунають гучніше за голоси законодавців, які підтримують надання допомоги Україні.

Підтвердженням цьому стала розмова за участі підприємця-візіонера Ілона Маска, схильного до максимального хайпу. У понеділок на платформі X Spaces він взяв участь у розмові про війну РФ проти України разом з групою трампістів, які виступають проти військової допомоги українцям. Серед них був і вищезгаданий вже Майк Лі, а також, як не парадоксально, віцеголова Групи підтримки Україні в Сенаті Рон Джонсон. Інші учасники посиденьок — Джеймс Девід Венс, дотичний до відеохостингу Rumble, що надає майданчик для мовлення пропагандистського RT, венчурний мільярдер, один з засновників PayPal Пітер Тіль (інший засновник – Ілон Маск), скандальний підприємець Вівек Рамасвамі та ще один завсідник подібних дискусій Девід Сакс.

Сенатори і підприємці дуже жваво дискутували про російську війну проти України, і дійшли згоди, що, як сказали Джонсон і Маск, "Путін цю війну не програє", а тому Штати мають припинити допомагати Україні, аби конфлікт було завершено. Що в такому випадку буде з Україною, "експертів" не дуже хвилювало. 

Примітно й те, що розмова відбувалася на тлі поширення інформації про появу на позиціях російських окупаційних військ масківських "старлінків". За інформацією нашого ГУР, росіяни купують їх в арабських країнах, а особисті кабінети підключають через Польщу.

Маск, звісно, заперечує, що його компанія продає "старлінки" росіянам. Їм і справді зовсім не обов’язково купувати їх безпосередньо у SpaceX. І протидіяти цьому Маск навряд чи буде, зважаючи на його позицію щодо війни РФ з Україною.

Звісно, погляди Маска — не новина, однак поточна кон’юнктура на Капітолійському пагорбі може свідчити про те, що ця заява зроблена не лише для того, аби вчергове засвідчити свою позицію чи отримати порцію хайпу. Радше, йдеться про банальний бізнесовий розрахунок: частина республіканців і ліворадикалів вимагає від України фактично визнати право сили і закінчити війну, аби поступово повертатись до business as usual.

Наслідки закінчення війни на умовах РФ можуть бути катастрофічними не лише для України, але й для самої Республіканської партії. Криза в лавах консерваторів почалася ще за каденції Дональда Трампа, коли йому вдалося переломити партію через коліно і так чи інакше взяти її під контроль. Повномасштабна війна Росії в Україні та позиція трампістів з цього питання ще більше поглибили кризову ситуацію як у вкрай поляризованій Америці загалом, так і в Республіканській партії зокрема. Вона більше не така вже й консолідована, сильна, принципова у питаннях захисту демократії та національних інтересів Сполучених Штатів.

Ілюстрацією цієї кризи є оцінка партії донькою одного з найвідоміших президентів США, і до купи – ікони для республіканців – Рональда Рейгана, поборника "імперії зла". Так, Патті Девіс в інтерв’ю CNN в неділю, 11 лютого, констатувала, що її батько був би "нажаханим", і це "розбило б йому серце", якби він побачив, якою стали Республіканська партія та Сполучені Штати, що "загрузли в гніві, насильстві, неповазі один до одного", тоді як Трамп знищує конституцію країни.

Справедливість слів доньки Рейгана підтверджує реакція республіканців: вони влаштували тотальний мобінг як Патті Девіс, так і Рональда Рейгана. При чому чимало коментаторів, як виявилося, взагалі не знають, ким та яким був Рейган як президент.

І це вже доволі стійкий тренд. Можна бути агресивним неуком — і тобі нічого за це не буде. Навіть кенсенлінгу, бо в цій справі найкращі, власне, найбільш гучні та найбільш самовпевнені. Етикет і норми моралі відходять на другий план, як і традиційні функціональні механізмі взаємодії на зразок банального спілкування. Як будувати комунікацію, якщо співрозмовник може раптом ляпнути, що дозволив би Росії "робити все, що захоче" з його ж начебто другом. "Це жах. Але ж то він несерйозно. Він просто така людина", — відрефлексують друзі. І у цій атмосфері, просякнутій надмірною зухвалістю і безвідповідальністю, поступово зникає сенс формування тривалих, вигідних, цивілізованих відносин чи ведення діалогу. Замість них спливає щось нетривке і нестабільне, що може щезнути, бо так захотілося "такій людині". Чи не такій.