Армія Європи. Хто хоче вбити зародок, який Трамп подарував ЄС
Перемога Дональда Трампа на президентських виборах вже внесла сум'яття в ЄС і почала докорінно змінювати європейське геополітичне установки. Побоювання, які спровокував мільярдер, штовхають європейців на перегляд свого ставлення, наприклад, до ідеї європейської альтернативи НАТО. Але поступово.
Днями 56 міністрів - закордонних справ і оборони європейських країн - схвалили план створення дипслужбой Євросоюзу невеликого військового штабу і спільних сил швидкого реагування. Поки мова про пряме втручання нових збройних сил в ті чи інші конфлікти на планеті не йде. Євросоюз говорить, наприклад, про навчання лівійських і іракських військових. Перше - тому що хаос в Лівії на південному рубежі Європи сильно турбує ЄС, а друге - тому що тільки в Іраку урядові сили в союзі з курдської пешмерга і міжнародною коаліцією успішно "б'ють" ще одну загрозу безпеці ЄС - "Ісламська держава". Потенційно можливе розгортання військ і в інших регіонах, що знаходяться біля кордонів блоку, т. е. в Африці. Про Україну, варто зауважити, не заїкалися. Як не крути, Путін - не аль-Багдаді для Європи.
Однак рішення створити на перших порах навіть таку військову структуру - серйозний крок для всього Євросоюзу, до якого європейців все ж підштовхнув Трамп, нехай верховний представник ЄС із закордонних справ Федеріка Могерини і каже, що обговорення почалось після терактів в Парижі. В ході виборчої кампанії він неодноразово погрожував, що Штати під його початком позбавлять європейців своєю захисту, бо на Старому Континенті не прагнуть вносити в казну Альянсу свої 2% від ВВП.
"Багато країн не платять того, що мають. Це небагато, але вони все одно не платять, ми допомагаємо їм безкоштовно, хоча вони повинні нам дуже багато грошей. І гроші у них є, але вони все одно не платять, тому що думають, що ми дурні, - заявляв Трамп на одному передвиборчому заході в липні. - Скажімо, на країну нападають, а вона не платила. Всі кажуть: "У нас є зобов'язання за договором". Так, але і у них є зобов'язання за договором, вони повинні були платити".
Природно, що пам'ятаючи про таких (а також про безліч інших не менш скандальних) обіцянках республіканця Євросоюз не міг не турбуватися. У блоці до кінця не впевнені в тому, що новоспечений лідер вільного світу виконає всі свої погрози, велика частина яких може і залишитися популізмом. Але, як вірно підмітив британський політолог, професор Інституту міжнародних справ Нью-Йоркського університету Марк Галеотті у статті для Foreign Policy, Путін більше не єдиний політик, який може "потикати палицею в Європу", тобто похвалитися непередбачуваністю та ігнорування загальноприйнятих міжнародних правил гри.
У такій ситуації краще, природно, підготувати план "Б", передмовою до якого виступає вищезгаданий міні-штаб, який фінансується з бюджету ЄС. Проте одностайного схвалення ні плану, прийнятого 14 листопада, ані самої концепції єдиної європейської армії сьогодні в Євросоюзі не спостерігається. Правда перевагу в перевагах все ж на боці певної відособленості, своєрідного відділення від Вашингтона. Простіше буде зрозуміти зміни розкладів у європейській політиці , якщо умовно розділити їх на три підпункти: ставлення до НАТО і армії ЄС; внутрішньоблокові тертя і опозиційні групи і ставлення до Трампу.
Ставлення до НАТО та ідеї створення армії Євросоюзу
Підтримують альтернативу Альянсу у Франції, Італії, Чехії, Угорщини. Так, міністр оборони Франції Жан-Ів Ле Дріан назвав план 14 листопада "кроком до стратегічної автономії" ЄС, а італійський міністр закордонних справ Паоло Джентилони зазначив, що дана угода - "ще не європейський генштаб", але цілком може їм стати в майбутньому.
Прем'єри Угорщини та Чехії Віктор Орбан і Богуслав Соботка ще в серпні декларували, що для ефективного захисту своїх громадян Євросоюзу потрібна єдина армія. "Посилення захисту кордонів Шенгену - це не тільки питання підвищення рівня співробітництва в боротьбі з тероризмом, але ми думаємо, що ми повинні також відкрити дискусію про можливе створення єдиної європейської армії", - заявляли вони.
Могерини в свою чергу констатувала "зростаюче розуміння серед європейської громадськості того, що безпека є також питанням і ЄС". У вересні Могерини говорила, що в найближчому майбутньому немає сенсу говорити про створення такої армії. Ось і зараз вона не благословила ідею власних збройних сил, хоча і побічно підтримала прийнятий лайт-план.
Приблизно таке ж ставлення до міні-штабу спостерігається у Великобританії і Польщі. Глава МЗС Британії Борис Джонсон залишив позитивний відгук, як і його польський колега Вітольд Ващиковський. Останній, щоправда наполягає, що розуми європейців повинні займати не тільки Близький Схід та Африка, але і Росія. При цьому він побоюється, що в рамках побудови єдиного оборонного фронту в ЄС можливе формування, скажімо так, груп за інтересами - квартетів або квінтетів, які будуть використовувати це питання для "піднесення" над іншими країнами-членами співдружності.
Лондон, як і Варшава на даному етапі входять в число затятих прихильників НАТО і критично налаштований по відношенню до європейської військової альтернативу. Напередодні, міністр оборони Великобританії Майкл Феллон закликав союзників по Альянсу збільшити витрати на оборону, як того хоче Трамп і зміцнити захист кожного члена НАТО замість "дорогих штабів".
Ось так плавно ми підійшли до другого підпункту - особливостей нинішньої європейської політики.
Британці, які, як і поляки, до речі, виділяють узгоджені 2% від ВВП, прагнуть зберегти сили НАТО, щоб не втратити свою вагу на континенті за Brexit. Вже зараз Лондон не може особливо впливати на європейські процеси, включаючи ветування якоїсь масштабної ініціативи. Грубо кажучи, британці бояться залишитися на задвірках з ослабленим НАТО, з урізаними повноваженнями в європейському світі.
Польща сподівається на Альянс і Вашингтон вже давно, фактично задаючи тон Східної Європи. Політолог Адам Твардовський вірно зазначав у статті для The National Interest, що в минулому році Польща "насолоджувалася" владою в ЄС, ставши після пакету реформ однієї з провідних країн у блоці. Не дивно, що Варшава не соромиться бути опозицією Берліну, Парижу і Брюсселю. Особливо після приходу до влади євроскептиків-католиків з "Права і Справедливості". І минулої осені діалог німців і поляків проходив дуже жорстко. Причому не з якоїсь конкретної теми, а як прояв геополітичного клінчу двох країн.
Німеччина, варто помітити, після Brexit планомірно рухалася в напрямку статусу головного союзника Штатів по НАТО. Але потужний опір північноамериканським зон вільної торгівлі TTIP і CETA, спровоковане есдеками, лівими і зеленими, яке спостерігалося і в "французькому світі", кілька вплинуло на зовнішню політику. По-друге, на чаші терезів знаходиться шукана мета - стати лідером Євросоюзу, а такий проект як сили спецреагірованія, а можливо і єдина армія у майбутньому, стануть підмогою для переформатування політики ЄС під себе. При цьому Берлін не пориває з США, але намагається сидіти на двох стільцях. І тому міністр оборони Німеччини Урсула фон дер Лайен підтримала заклик Трампа щодо збільшення військових витрат. Німеччина останнім часом активно нарощує військову міць, збільшуючи чисельність Бундесверу. Не гребує навіть, як повідомила газета Die Welt, неповнолітніми, звичайно, з дозволу батьків, що сильно дратує "Лівих".
Що стосується Франції, то місцевий політикум, включаючи ліві (соціалісти Олланда), правоцентристів ("Республіканці" Саркозі) і правих ("Національний фронт" Ле Пен) стає все більш антиамериканським. Париж прямо вимагає невтручання Вашингтона у справи як всього блоку, так і окремих держав. Французька політична еліта узгоджено виштовхує "надокучливих" американців зі свого світу, щоб можна було почати дихати на повні груди і розвернутися на теренах ЄС. Французи досі беруть участь в гонці з німцями за вплив на весь Євросоюз, але зараз це роблять аж надто енергійно. Стимулом, безумовно, служить червоний день календаря - президентські вибори.
Але сместимся трохи на схід і згадаємо Угорщини і Чехії, які незважаючи на значення, розміри або вплив на загальноєвропейську політику, все ж привертають до себе чимало уваги. Вони фактично входять у східноєвропейський табір євроскептиків разом з Польщею, яка є флагманом також для Латвії, Литви, Естонії. Але, от невдача, у питанні єдиної армії думки тактичних союзників розділилися. Прага і Будапешт підтримують цей проект в контексті міграційного кризи. На цій темі, нагадаємо, грає Орбан, який навіть референдум провернув в країні. Акт волевиявлення прем'єр програв, але не до кінця, оскільки тема мігрантів в Угорщині, де навіть створюють загони мисливців на бідолах, стала ще актуальнішою. Близький цей питання та чеської лідеру Мілошу Земану з явно прокремлівської риторикою. Не відстає від нього і прем'єр Богуслав Соботка. Останній хоч і відгороджується від Земана, не бачачи спільного майбутнього скандального президента і партії, але все ж, формально підтримуючи Україну, як мінімум не хоче поривати з Росією.
У підсумку, Польща в боротьбі за "владу" в ЄС з галлами і германцями може розраховувати лише на британців і балтійці. Останні, по суті, не постраждали від припливу мігрантів, але повною мірою поділяють стурбованість Варшави щодо агресивного Кремля. А Угорщина Орбана і Чехія Земана як би не навпаки. Відповідно шляхи євроскептиків у цьому питанні на деякий час або назавжди розійшлися.
Говорячи про ставлення Європи до Трампу, підкреслимо, що на цей третій підпункт повною мірою впливає євроскептицизм, а точніше інфіковані ним країни-члени ЄС. Європа насторожі. Чіткої позиції з Трампу у ЄС як монолітної структури немає, оскільки моноліт розсипається під поглядом з глузливим прищуром, прячущимся в тіні рудого начісування. Тому на поле виходить національний егоїзм. Євроскептичнішою влади Угорщини, Британії, Польщі по душі успіх "побратима-популіста". Ващиковський, наприклад, вважає, що світ, включаючи ЄС, зробив з мухи слона, злякавшись Трампа в Овальному кабінеті. Польський міністр пропонує зосередитися на власних проблемах, запевняючи, що з новою адміністрацією будуть добрі стосунки. Прямолінійніше є міністр оборони Польщі Антоні Мацеревич, який повідомив про обіцянку 45-го президента допомогти зі Смоленської авіакатастрофою.
Вторить Ващиковскому угорський колега Петер Сійярто. Він назвав реакцію на перемогу Трампа "істерією, що захлеснула європейську політичну еліту". На його думку, ліберали у владі ЄС і США повинні поважати думку народу. А Борис Джонсон розраховує на бізнес-хватку Трампа і схильність нового президента до укладення угод. "Я думаю, що може бути добре для Великобританії, може бути також добре і для Європи", - заступився за республіканця глава МЗС Сполученого Королівства, агитировавший за Brexit.
Підводячи риску, можна сказати, що Трампу вдалося зробити те, до чого європейці ще довго йшли - погодити створення єдиної армії. Поки що в такому вигляді, навіть такий міні-штаб може стати початком своєрідної "Організації європейського договору". Але безумовно такий же по силі ефект справили внутрішньоєвропейські політичні баталії, приправлені євроскептицизмом. Вигідно Україні створення такого нового штабу? Поки що, в принципі, все одно. Зараз більш вигідний, звичайно ж, Північноатлантичний Альянс. Хоча б тому що поки єдина армія ЄС розгойдається... А коли розгойдається, можливо і євроінтеграційні процеси в Україні будуть близькі до завершення.
