Трамп і ліваки. Кого і чому підтримує Кремль в американській політиці

Тема російського втручання у внутрішні справи США за останні чотири роки стала, мабуть, такою ж невід'ємною частиною американського політичного ландшафту, як передвиборні дебати або зустрічі з виборцями. Раніше ми вже давали детальний аналіз того, які методи і больові точки американського суспільства використовує Кремль. Однак питання, кого саме Росія хотіла б бачити американським президентом, для багатьох досі залишається дискусійним.

При явних перевагах, які Кремль висловлює на користь Дональда Трампа, багато оглядачів помічають, що ліворадикальні теорії, що закликають переглянути всю американську історію з точки зору покаяння і "розвінчання міфу про американську винятковість", також можуть бути вигідні для Москви. На підставі цього деякі навіть висувають конспірологічні версії про те, що Кремль нібито має намір втручався у вибори 2016-го року на стороні Трампа, щоб "підставити його" і "створити йому перешкоди через підозри у зв'язках з Росією". Спробуємо пояснити, чому подібна конспірологія далека від дійсності і як поєднується підтримка Трампа і лівих радикалів в голові кремлівських політтехнологів.

Бажаний кандидат

По-перше, важливо відзначити, що в 2016 році Кремль дійсно намагався створити максимальні перешкоди для кандидата від демократів Хілларі Клінтон. На дискредитацію Демпартії були спрямовані всі російські ЗМІ, як внутрішні, так і зовнішні. Проти демократів працювали підконтрольні Росії хакери і Wikileaks, що публікувала результати зломів.

Більш того, Москва дійшла до прямого ядерного шантажу, при цьому прямо заявляючи, що ядерна війна в разі перемоги Клінтон буде практично неминуча. Деталі роботи російських тролів, що діяли під виглядом американських громадян і просували протрамповскую повістку під "чужим прапором", на даний момент настільки детально розписані в матеріалах розслідувань американських спецслужб, що вже немає сенсу зупинятися на них докладно.

Ні про яку спробу "дискредитувати" Трампа в даному випадку мова не йшла, оскільки, по-перше, у Кремля не було для цього жодних підстав. Передвиборчі обіцянки кандидата від республіканців ідеально відповідали російському порядку. Трамп щодня цитував російську пропаганду і всі використовувані Москвою конспірологічні теорії: починаючи з того, що в Україні спостерігається "хаос від розв'язаної Обамою війни" до повторення російських наративів на адресу США. Зокрема, він стверджував, що "стан Америки катастрофічний і демократії в ній насправді немає", і що його країна нітрохи не краща за Росію, де вбивають опозиціонерів. Раніше такі висловлювання дозволяли собі тільки ліві радикали анархістського спрямування, однак при Трампі вони цілком органічно вписалися в республіканську риторику.

По-друге, Трампа "дискредитувала" не російське втручання, а його власна поведінка. При кожному зручному випадку кандидат від республіканців гучно захоплювався Путіним, активно захищав його всупереч фактам і інтересам власної країни, закликав російських хакерів до подальших зломів з метою пошуку "відсутніх листів" і жодного разу не дорікнув Путіну навіть за дії проти США. Словом, їх взаємні симпатії з Кремлем було видно неозброєним оком.

Проблема полягала в іншому: підтримавши Трампа, Москва не змогла прорахувати масштаб негативної реакції на свою адресу з боку старого американського істеблішменту і національної розвідки, тобто частини еліт, охрещених Дональдом Трампом і його послідовниками "глибинною державою". Причини цієї "помилки резидента", швидше за все, полягають як в авторитарному характері самої російської держави, яка звикла сприймати президента в якості "царя", що володіє практично абсолютною владою, так і в тому, що Кремль, як і більшість американських політтехнологів, сам не вірив у перемогу Трампа. Метою російських спецслужб було створення максимальних складнощів в разі неминучої, як їм здавалося, перемоги Хілларі Клінтон — складнощів, які змусили б її постійно відбиватися від нових звинувачень і долати колосальний опір консерваторів. За задумом Кремля, це здатне було відвернути демократичний істеблішмент від того, що Росія розуміє як "втручання в її сферу впливу", яка розтяглася на всю Східну Європу.

Війна зі спецслужбами

Однак в 2016-му році сталося те, чого мало хто очікував по обидва боки океану — Дональд Трамп дійсно був обраний президентом США. Важливо відзначити, що його перемога стала ударом не тільки для демократичних еліт, а й для американських спецслужб, які в більшості своїй бачили в "неформатному" лідері загрозу національній безпеці. З огляду на ізоляціоністський характер зовнішньополітичного курсу Трампа, недовіру до традиційних американським союзників в поєднанні з симпатією до диктаторських режимів, а також підозрілі бізнес-зв'язки, слід визнати, що їхні побоювання були не безпідставними.

Сам же Трамп, в свою чергу, із завидним успіхом продовжував наживати собі ворогів, не просто оголосивши війну власним спецслужбам, але й відкрито зайнявши в цій війні сторону їх геополітичного супротивника. Відразу після виборів він продовжував публічну підтримку Путіна, некритичне його цитування в поєднанні з глузуванями над висновками американської розвідки; а також порівняв развідспільноту зі спецслужбами нацистської Німеччини. Трамп публічно і неодноразово наполягав на непричетності Росії до втручання в американські вибори, а найголовніше, не раз намагався перешкодити введенню чергових антиросійських санкцій. Як відзначають експерти, саме американський президент домігся засекречування частини "кремлівської доповіді" 2018 року, що блокувало можливість прямої дії американського законодавства про протидію відмиванню коштів, отриманих злочинним шляхом.

В результаті як у демократів, так і у більшості представників національної розвідки з'явилися "особисті рахунки" до Росії як за зухвале втручання у внутрішні справи США (незалежно від того, наскільки це втручання здатне було вплинути на результат виборів), так і за майже щоденні публічні приниження від Трампа. До слова, ці приниження на психологічному рівні можна було порівняти з почуттям приниженості, який зазнав радянський КДБ в роки перебудови і розпаду Радянського Союзу.

Відповідь "Глибинної держави"

На цьому тлі не дивно, що негатив цих людей до Трампа перенісся на Росію,що підтримала його, і це призвело до небувалої з моменту закінчення Холодної війни хвилі антиросійських настроїв в США. Більш того, "традиційні" республіканці також не горіли бажанням вислуховувати звинувачення в своїх зв'язках з Кремлем, а тому, на відміну від Трампа, намагалися вести досить жорстку зовнішню політику щодо Москви. Словом, саме на противагу бромансу Путіна і Трампа в американському істеблішменті склався досить міцний антиросійський консенсус.

Те, що сталося далі, було вельми передбачувано: сила відповіді з боку "глибинної держави" на кожну спробу Трампа "налагодити відносини з Путіним" виявлялася могутнішою, ніж дії Білого дому. Таким чином саме завдяки "перешкодам", що виникли від підозри у зв'язках президента з Росією, велика частина зовнішньополітичного курсу Трампа щодо Москви так і не була реалізована. Більш того, в "сухому залишку" перший термін Трампа обернувся проти Кремля, привівши до висилки російських дипломатів, закриття двох консульств, постачання летальних озброєнь Україні, запровадження нових санкцій, розкриття десятиліттями існуючих каналів російського впливу в США тощо.

Однак важливо розуміти, що даний результат був досягнутий всупереч діям Трампа, а не завдяки їм. Це, до речі, розумів і сам Володимир Путін, коли в фільмі "Миропорядок" в черговий раз чітко вказав, що розмежовує поведінку американського істеблішменту і особисто Дональда Трампа. "У мене розчарування не в партнері, а в самій [американській] системі, тому що вона демонструє неефективність і сама себе поїдає", — заявив він тоді.

Страх реваншу

Незважаючи на те що Кремль, здається, врахував свої попередні помилки, а Трамп завбачливо перестав афішувати свої симпатії до російського колеги, в наші дні ситуація складається таким чином, що саме діючий президент США залишається кращим кандидатом для Москви на майбутніх виборах. По-перше, за минулі чотири роки Трамп здобув кілька суттєвих перемог над своїми противниками. Розслідування зв'язків з Росією так і не змогли знайти доказів його змови з Кремлем, імпічмент передбачувано провалився в Сенаті, президенту вдалося взяти під контроль Міністерство юстиції, призначивши його главою лояльного особисто йому Вільяма Барра, і, схоже, скоро під контролем республіканців виявиться Верховний суд. Це означає, що перешкод в здійсненні зовнішньополітичного курсу в разі переобрання у Трампа буде набагато менше, ніж раніше, а значить, у нього з'являється шанс виконати свої передвиборні обіцянки і "порозумітися з Путіним".

По-друге, всупереч пропаганді крайніх консерваторів, в разі перемоги Джо Байдена до влади в США прийдуть зовсім не ліві радикали, практично не представлені в Конгресі, а традиційний демократичний істеблішмент, який представляє інтереси великого капіталу. Крім того, що ці люди орієнтовані на більш активну зовнішню політику США і відновлення колишніх тісних контактів з союзниками по НАТО, тепер у них є особисті рахунки до Москви. Цілком очевидно, що їх повернення на політичну сцену означає і реванш нелояльної до Трампа частини спецслужб, затамувавших особисту образу на Кремль. Чи варто говорити, що така перспектива не влаштовує Росію?

Звичайно, ряд моментів в політиці Трампа також не подобається Москві. Наприклад, інтереси президента США пішли врозріз з планами будівництва "Північного потоку". Спроби Трампа вибудувати " імперію з делегованими повноваженнями " теж можуть викликати конфлікт інтересів з Росією. Крім цього, дії Трампа в сфері ядерної безпеки лякаюче непередбачувані. Не можна виключати і те, що президент, який увійшов у смак влади, може бути більш незалежним від схвалення Путіна, ніж під час свого першого терміну. Однак ці втрати здаються цілком прийнятними на тлі "реваншу глибинної держави", що настільки лякає Москву.

Довгострокова стратегія

Що ж стосується лівих радикалів, в найближчі роки вони не зможуть прийти до влади і, по правді кажучи, не надто прагнуть до цієї копіткої політичної діяльності і висунення своїх представників. Будучи за своїм духом анархістами, вони прекрасно почуваються на вулицях, що, до слова, зовсім не заважає їм ефективно вкидати свій порядок в суспільство і впливати на популярні в ньому тренди. Більш того, наявність в Білому домі Трампа ще більше радикализує цих людей, а його непримиренна поведінка збільшує ймовірність заворушень. Президент же, в свою чергу, теж не проти скористатися заворушеннями для створення потрібної картинки лякаючої "Америки Байдена". Тому і Трамп, і ліві радикали влаштовують Кремль, перебуваючи на тих самих позиціях, де вони знаходяться сьогодні, одночасно послаблюючи і радикалізуючи один одного.

Говорячи про руйнівні для нинішньої американської політики вкрай лівих ідеях, звичайно, наївно вважати, що вони непривабливі для Кремля. Подання всієї американської історії як низки гноблення і несправедливості автоматично означає, що країна з такою "біографією" вже не має права претендувати на роль світового лідера. Однак для потурання цим ідеям абсолютно не потрібно знаходження Байдена в Овальному кабінеті. Навпаки, Трамп, що другий термін поспіль сидить в президентському кріслі, є для радикальної частини своїх супротивників чудовою ілюстрацією тих самих "гноблення і несправедливості", з якими вони жадають боротися.

До того ж цілком можливо, що в новому політичному циклі, який настане через 7-10 років, люди з подібними поглядами почнуть отримувати і політичну вагу. Однак підтримка таких людей — це, скоріше, "гра в довгу" з прицілом на майбутнє. Як ми знаємо з історії, досвід таких ігор є у Росії ще з часів радянського КДБ.