"Традиційні конфесії" РФ у 2024 році. Чи русифікує РПЦ мігрантів-мусульман

У російському офіціозі чітко вкорінений термін "традиційні релігійні конфесії", хоча він жодним чином не окреслений в законодавстві. Мається на увазі, що вірування послідовників світових релігій (християнства, ісламу, буддизму) та юдаїзму є "історично вкоріненими" у Російській Федерації, натомість всі інші – "привнесені ззовні" і тому "чужорідні". При цьому очевидно, що у випадку "християнства" йдеться про основну і домінуючу в РФ його течію — православ'я, а щодо ісламу — тільки про ту його частину, яка підконтрольна офіційним муфтіятам. Схоже ставлення і до буддизму та юдаїзму (зокрема, скандал викликала спроба чиновників з апарату Радбезу РФ класифікувати течії в ньому, оголосивши одну з них "сектантською").

Таким чином, хоча Конституція визначає РФ як світську державу та гарантує рівність перед законом незалежно від конфесійної приналежності, неформально існує не лише різне трактування людей не віруючих та віруючих (останні захищені специфічним законодавством про "захист від образи почуттів"), але й відмінність між ставленням до різних груп віруючих залежно від їхньої приналежності до "традиційних" (у підтексті – "лояльних") та "нетрадиційних" (а отже – "підозріло-зловорожих") релігійних організацій.

У Росії сьогодні не існує офіційної статистики членства в релігійних організаціях: закон забороняє вимагати від громадян відомості щодо їхньої релігійної приналежності. Про релігійність росіян та їхню конфесійну самоідентифікацію можна судити лише за соціологічними опитуваннями.

Відповідно до даних Всеросійського центру вивчення суспільної думки (ВЦИОМ), станом на 2021 рік православними себе називали 66% мешканців країни, мусульманами — 6%, буддистами — 1%. Кількість членів юдейських громад є статистично незначущою і, враховуючи специфіку конфесії, не може суттєво збільшуватись (навіть навпаки).

Ці цифри є дуже умовними. З погляду Кремля кількість православних не може бути меншою, аніж доля російського населення в РФ (тобто — приблизно 80%). Але глибший аналіз специфіки "вірувань" росіян-православних (проведений виданням "Медуза" на підставі даних опитувань ВЦИОМ та Левада-центр) дає нам наступну картину: 80% православних у РФ жодного разу в житті не причащалися, 55% жодного разу в житті (!) не були на церковній службі, 27% не знають жодної з 10 заповідей, лише 42% вірян вважають, що є життя після смерті, а 20% номінальних "православних" взагалі стверджують, що бога немає.

Водночас альтернативні опитуванням ВЦИОМ дослідження та дані переписів свідчать про суттєво більший відсоток осіб, які самоідентифікують себе як мусульмани. Так, опитування Pew Research Center в 2017 році зафіксувало, що приблизно 10% населення РФ (14,5 млн. осіб) назвало себе мусульманами – це дотично підтверджено й даними Всеросійського перепису 2021 року. При цьому кількість прибічників ісламу в Росії продовжує зростати як через вищу народжуваність серед низки народів, що його сповідують, так і через масову трудову міграцію з країн Середньої Азії.

Нагадаємо, що під "традиційними конфесіями" маються на увазі лише РПЦ, мусульмани-суніти та, ситуативно (коли йдеться про Калмикію, Туву та Бурятію), — буддисти-ламаїсти. Всі інші не є "значимими" для Кремля і не враховуються в системі державно-церковних стосунків.

Всі адміністративні структури та вище духовенство цих конфесій є абсолютно лояльним до Кремля та, в тій чи тій формі, висловлює публічну підтримку агресивної війни в Україні. Єдиним виключенням був Тело Тулку Рінпоче — Верховний лама Калмикії, який через свою антивоєнну позицію був змушений виїхати з РФ. Інші буддистські лідери підтримали і СВО, і мобілізацію.

Представники лояльного ісламського духовенства єдині у підтримці путінської інтервенції до України, відмінності ж у їхній позиції полягали у тому, чи можна визнати цю війну "джихаддом" з погляду ісламського віровчення. Муфтіят Чечні наполягав на цьому категорично, більшість інших визнають з обмовками чи без. Натомість авторитетний муфтій, лідер Духовного управління мусульман РФ Равіль Гайнуддін воліє утримуватись від висловлювання "богословської" оцінки цього питання.

Так само не викликали суперечок оцінки СВО у керівництва РПЦ та лідерів Російської старообрядницької православної церкви (нечисленної, але символічно дуже значимої — і з якою Кремль виразно "заграє" останніми роками). Лідер РСПЦ Корнілій (Титов) був навіть більш радикальним та, головне, оперативнішим в висловленні своєї підтримки діям Кремля.

Офіційна позиція РПЦ, озвучена Патріархом Кирилом (Гундяєвим), зводиться не лише до "політичної" підтримки дій Кремля, але й до трактування участі в ній як "богоугодної" та "душоспасительної" справи. Так, у своїй проповіді, виголошеній за два дні після оголошення мобілізації (вересень 2022) він заявив, що ті, хто загине під час СВО, "буде разом з Богом, в його Царстві, славі, вічному житті".

Таким чином, "на видимому" рівні все спокійно: відбулася "консолідація традиційних конфесій", їхні лідери демонструють повну підтримку офіційного курсу та війни в Україні. Проте насправді війна запустила цілий ряд процесів, котрі суттєво вплинуть як на організаційні структури, так і на місце та роль "традиційних конфесій" у житті РФ.

РПЦ

Війна в Україні завдала непоправної шкоди структурам РПЦ, що аж ніяк не компенсується "анексією" (виведенням зі складу так званої "Української православної церкви", яка залишається невід’ємною частиною Московського патріархату) низки єпархій на окупованих територіях. Той негатив, що "унаочнився" протягом 2022-23 років, матиме продовження в 2024-му і ніщо не вказує на те, що ситуація може змінитися.

По-перше, роль та значення РПЦ в Православному світі та в міжконфесійних взаєминах (насамперед — з Римо-Католицькою церквою) вже деградували до небаченого за весь пострадянський період рівня і будуть деградувати далі. Відбуваються безпрецедентні речі (на зразок депортації з Болгарії кліриків РПЦ, які займались шпигунством, у вересні 2023 року), втрачено можливість впливів через церковні канали на політику таких країн, як, до прикладу, Кіпр (через визнання низкою Помісних церков автокефалії ПЦУ). На вкрай низькому рівні взаємини з Ватиканом попри русофільство нинішнього понтифіка та його настійливе бажання провести двосторонню зустріч з патріархом Кирилом. Зведено нанівець можливість РПЦ діяти на таких важливих міжконфесійних міжнародних майданчиках, як Всесвітня рада церков.

По-друге, відчутно слабнуть позиції РПЦ в країнах Балтії — одному з місць зосередження російської діаспори. Важко оцінювати межу між імітацією нелояльності та реальним виходом з-під контроля єпископату РПЦ у цих країнах, проте тиск з боку державної влади (яка вимагає, аби православні не підпорядковувались Москві) зростає. Зокрема, у Латвії Сейм ухвалив  спеціальний закон з цього приводу. Навіть російському шовіністу, митрополиту Талліннському Євгенію (Решетнікову) довелось робити заяви про те, що він не поділяє позиції Патріарха Кирила щодо війни в Україні.

По-третє, існує велика вірогідність поступового "виходу з орбіти РПЦ" Молдовської православної церкви. Великий резонанс отримало оприлюднення у жовтні 2023 року листа митрополита Кишинівського Володимира (Кантаряна) до Патріарха Кирила з критикою як його підтримки війни, так і загалом, концепції "руского міра". Митрополит попередив, що цілком реальним є поступовий перехід парафій РПЦ до Румунського патріархату (який ще з початку 1990-х має на території Молдови свою Бесарабську митрополію).

Двозначною є ситуація для РПЦ і в самій РФ. З одного боку, повна та беззастережна лояльність, готовність виконати будь-які забаганки Кремля (найбільш знакова —канонізація через "політичну доцільність", генералісимуса Алєксандра Суворова) гарантують, що державна підтримка не слабшатиме. З іншого — спроби піару Патріархії на темах, щодо яких відсутня єдність в самому суспільстві (підтримка заборони абортів, пропаганда багатодітності і "домостроєвських" правил сімейного життя) не посилюватимуть, а послаблюватимуть позиції РПЦ. Тим більше, що, як показала історія з передачею з Третьяковської галереї ікони "Трійця", церква активізувалась на ще одному "спірному майданчику" і вимагає ексклюзивних прав на володіння певними культурними цінностями. Питання "розриву" між кількістю "номінальних віруючих" та реально практикуючою меншістю також нікуди не зникне, а може й загостритись. Буде розвиватись загалом не надто успішна робота капеланів РПЦ у зоні СВО, звучатимуть заяви Патріархії щодо тих чи тих подій (наприклад — у випадку оголошення нової хвилі мобілізації).

Всі можливі осередки "дисидентства" в РПЦ як з боку різного роду "ультраконсерваторів", так і серед нечисельних лібералів, зараз придушені. Окремі впізнавані клірики на зразок протодиякона Андрія Кураєва, позбавлені сану та витіснені за кордон. Лояльною залишається і приєднана в 2007 році Російська православна церква за кордоном — попри те, що її єпархії розташовані в країнах, котрі засуджують політику РФ та підтримують Україну. Збереже формальну лояльність і так звана "Українська Православна Церква", хоча можливості її використання як важливого інструменту впливу на політику та суспільство в Україні продовжуватимуть слабнути.

Серед проблем – вік Патріарха (Кирилові у 2024 році виповниться 78 років) та його стан здоров’я. Це неминуче призводитиме до періодичних сплесків зацікавленості темою наступника. Попри те, що ним зовсім не обов’язково стане на 12 років молодший митрополит Тихон (Шевкунов), нещодавно переведений до Криму, саме навколо цієї фігури будуть вибудовуватись відповідні версії.

Ісламська умма

Доктрина ісламу не передбачає необхідності вертикальної і централізованої системи "управління" громадами віруючих. Проте в РФ повсюдно діють формалізовані "духовні управління" (ДУ, муфтіяти). Нині налічується кілька десятків самостійних управлінь, більшість з яких об'єднані в чотири великі централізовані організації:

• Центральне духовне управління мусульман Росії та європейських країн СНД (ЦДУМ) в Уфі (очолює верховний муфтій Талгат Таджуддін, його титулування "Верховний муфтій Росії" є декоративним),
• Централізована релігійна організація "Духовне управління мусульман Російської Федерації" (ДУМ РФ) у Москві (головою є московський муфтій, шейх Равіль Гайнутдін, він же очолює Раду муфтіїв Росії),
• Духовні збори мусульман Росії (ДСМР) (створені у 2016 році, керівником є муфтій з Чувашії Альбір Крганов — відносно молодий (1976 року народження), амбітний і медійно дуже активний персонаж, який найактивніше реагує на актуальний політичний "порядок денний"),
• Координаційний центр мусульман Північного Кавказу (КЦМ СК) (з 2003 року очолює муфтій з Карачаєво-Черкесії Ісмаїл Бердієв, малоавторитетний, з архаїчними поглядами).

Всі організації підкреслено лояльні до влади, підтримують СВО — і ця позиція не може зазнати змін (проте муфтії усвідомлюють, що ціна їхньої підтримки виросла, тож можна вимагати від влади якихось додаткових поступок).

Наразі Кремль відмовився від ідеї створення єдиної структури для всіх мусульман РФ, а пробує створити конструкцію, за якої всі "справи мусульман" перебуватимуть під негласним "кураторством" лідера Чеченської республіки Рамзана Кадирова.

Саме в рамках реалізації такого проекту було створено прецедент з передачею саме до Чечні справи про спалення Корану в Волгограді ("справа М. Журавеля"), а також розіграно "комбінацію" з отриманням дозволу саме чеченськими елітами на будівництво мечеті в Москві (де мечетей виразно бракує і ситуація не має якогось реалістичного розв'язання).

Однак перспективи втілення в життя такої "комбінації" вкрай сумнівні, оскільки:

•  нікуди не зникли традиційні суперечності між "татаро-башкирськими" та "північно-кавказькими" мусульманами. З погляду перших, на Кавказі домінують сумнівні форми ісламу (суфізм), а місцеві муфтії — малокомпетентні та погано освічені (приклад — нинішній муфтій Чечні, який не має ґрунтовної богословської освіти);
• у більшості випадків "посередництво" Кадирова для комунікації з владою стане не лише обтяжливим, але й об’єктивно зайвим. Зокрема, незрозуміло, для чого потрібен лідер Чечні у випадку тих же Татарстану і Башкортостану, де можлива пряма комунікація муфтіїв з місцевою владою;
• твердження, що Кадиров зумів "натиснути" на російське керівництво і домогтись будівництва мега-мечеті в Москві передчасні. Далеко не факт, що така мечеть буде збудована (адже Кремль змушений рахуватись з дуже сильними антиісламськими та ксенофобськими настроями серед москвичів), і навіть за умови будівництва ця мечеть не зможе вирішити питання нестачі таких споруд у столиці РФ.

Загалом же, попри те, що консервативний порядок денний, до якого апелює Кремль (боротьба з ЛГБТ, "сімейні цінності" тощо) позитивно сприймається російськими мусульманами, жодна з існуючих суперечностей між ними та російською владою не отримає свого вирішення. Найбільш проблемною "зоною конфлікту" є питання міграції (левова частка мігрантів до РФ — саме мусульмани). На цьому тлі посилюватимуться суперечності не лише з владою, але й з РПЦ, керівництво якої все активніше коментує це питання, просуваючи ідеї необхідності активної "русифікації" мігрантів.

Буддистські структури

Як і в ісламі, в буддизмі немає "вертикальної" загальноросійської структури, а в кожному з регіонів, де сповідують цю релігію, діють окремі організації. Бурятський Хамбо-лама Аюшеєв – єдиний буддист серед членів Міжрелігійної ради РФ, тому його часто називають "представником всіх російських буддистів", однак це не відповідає дійсності. Очолювана ним Буддійська традиційна сангха Росії на 2023 рік мала 52 громади в Бурятії та лише 14 — на іншій території РФ. Дамба Аюшеєв позиціонується як активний прихильник СВО і його позиція навряд чи зазнає змін. Водночас не до кінця зрозумілою є роль, на яку він претендує в самій Бурятії, та яких форм набуде конфлікт з керівником Республіки Бурятія Олексієм Циденовим, якого Аюшеєв критикує за неповагу до національних традицій.

Обраний замість оголошеного 27 січня 2023 "іноагентом" Тело Рінпоче Шаджин-лама калмицького народу Тензин Чойдака виявляє мінімальну публічну активність, як і Камби-Лама Тиви Гелек Нацик-Доржу. Останній, втім, має менші можливості для маневру, оскільки Тива перебуває під неформальним патронатом міністра оборони РФ Сергія Шойгу. "Культурний фонд імені Кужугета Шойгу" виступає основним спонсором будівництва нових буддистських культових споруд в Тиві, а Нацик-Джорджу планує у 2024 році реалізувати проект будівництва поряд з найбільшим дацаном (храмовий комплекс) в республіці "реабілітаційного центру для учасників СВО".

На даний момент немає підстав для виникнення конфліктів на релігійному ґрунті між представниками РПЦ та буддистськими громадами, а також між буддистами та мусульманами в РФ (попри відмінності у ставленні до подібних конфліктів у світі, насамперед — "геноциду рохінджа" у Бірмі).

Матеріал є частиною дослідження "Росія-2024. Політичні, економічні та соціальні перспективи", підготовленого за участі "ДС".