С-400, долари і Аллах. Навіщо Трамп штовхає Ердогана в обійми ворогів США
Віце-президент Туреччини Фуат Октай заявив в "Твіттері", що тарифи були збільшені "в рамках принципу взаємності у відповідь на свідомі економічні атаки з боку Сполучених Штатів". Сам президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган закликав бойкотувати американську електроніку: "У них є iPhone, але, з іншого боку, є Samsung. У нас також є свій власний Venus Vestel".
Будуть в захваті від такого "імпортозаміщення" громадяни Туреччини, поки неясно. Але першою жертвою війни вже стала турецька ліра. Національна валюта з початку року знецінилася на 45%, з яких 25% — тільки за останній тиждень. Щоправда, після різкого падіння ліра зуміла відновити позиції по відношенню до долара. Але чи надовго?
Поряд з девальвацією національної валюти набирає обертів інфляція. 31 липня Центральний банк збільшив прогноз інфляції з 8,4 до 13,4%. На початку липня інфляція досягла 14-річного максимуму на рівні 15,4%.
Державна газова мережа Туреччини BOTA; збільшила ціну на газ, який вона постачає на електростанції, в свою чергу, були підвищені ціни на електроенергію для населення і промисловості. Паралельно з цим зросли процентні ставки комерційних кредитів, перевищивши 20%, тоді як основна процентна ставка Центрального банку збереглася на рівні 17,75%.
У ці ж дні турецький суд відхилив прохання про звільнення з-під домашнього арешту обвинувачуваного в причетності до спроби перевороту 2016 р. американського християнського пастора Ендрю Бренсона, доля якої і послужила приводом до конфлікту між Вашингтоном і Анкарою. Але справа Бренсона — далеко не єдиний спірний питання у відносинах Анкари і Вашингтона.
"Справжня криза НАТО" та мита
Прес-секретар президента Туреччини Ібрагім Калин опублікував у газеті Daily Sabah статтю "Відносини Туреччини і США", в якій піддав різкій критиці політику Сполучених Штатів в Сирії. Основні претензії зводяться до наступного: Туреччина приєдналася до глобальної коаліції проти ИГИЛ і дозволила використовувати авіабазу Інджирлік, але Сполучені Штати не бажають співпрацювати з турецькими військовими в кампанії по звільненню Ракки, але допомагають терористам Загонів народної самооборони (YPG), які, як заявляє навіть Центральне розвідувальне управління, являють сирійський філія терористичної організації Робочої партії Курдистану". До того ж немає відповідних кроків з боку США щодо розслідування спроби військового перевороту в Туреччині 15 липня 2016 р. Закінчувалася стаття прямими звинуваченнями в адресу США: "Туреччина не може закривати очі на дії союзника по НАТО, коли вони загрожують її національної безпеки як всередині країни, так і за кордоном".
Є і ще один камнень спотикання у відносинах Вашингтона і Анкари. У перший день Брюссельського саміту НАТО Bloomberg опублікував статтю з характерною назвою "Справжня криза НАТО — це Туреччина, а не Трамп". "Ось країна, яка ковзнула в сферу впливу Росії — країни, для стримування якої було створено НАТО", — говориться в цій статті.
Мова йде про купівлю Туреччиною російських зенітно-ракетних комплексів С-400. Сенат США вимагає заблокувати продаж літаків F-35 в Туреччину, якщо Трамп не підтвердить, що Туреччина не загрожує НАТО, купуючи оборонне обладнання з Росії і затримуючи громадян США.
У свою чергу, Ердоган заявив, що Туреччина вдасться до міжнародного арбітражу, якщо Сполучені Штати відмовляться від узгодженої продажу винищувачів F-35. Турецька сторона вказує, що вона не тільки покупець цих літаків п'ятого покоління, але і партнер проекту: вона виконала всі взяті на себе зобов'язання в рамках спільних робіт і перерахувала частину коштів.
Вашингтон перейшов від слів до справи. 1 серпня мінфін США наклав санкції по справі Бренсона проти двох міністрів Туреччини: юстиції Абдулхамита Гюля і внутрішніх справ Сулеймана Сойлу. А ще кілька днів потому Трамп дав згоду на підвищення мит. Американський президент явно позловтішатися у своєму "Твіттері": "Я тільки що схвалив збільшення мит на сталь і алюміній для Туреччини вдвічі, в той час як їх валюта швидко падає в порівнянні з нашим дуже сильним доларом. Мита на алюміній тепер будуть 20%, сталь — 50%".
Планів громаддя
Американські санкції і ослаблення ліри поставили під питання виконання амбітної програми Ердогана, оголошеної незадовго до рішення США про підвищення мит.
Що ж масштабного пропонує Туреччини Ердоган та світу? По-перше, це 48 великих проектів для оборонної промисловості. По-друге, особлива увага приділяється новим технологіям. Намічено створення Космічного агентства Туреччини та Центру досліджень у сфері космічних технологій та оптичних систем. Будуть створені особливі вільні зони нового покоління з акцентом на розвиток програмного забезпечення, інформатики, охорони здоров'я, освіти, кінематографа. Є намір ініціювати проекти з виробництва в Туреччині широко використовуваних вакцин.
По-третє, енергетика. Ердоган пообіцяв оголосити тендер на будівництво геліотермальних електростанцій, продовжити роботи по проектам АЕС "Аккую" і "Синоп". І найголовніше — Туреччина має намір проводити інтенсивну розвідку вуглеводнів на шельфі Середземного моря.
Нарешті, по-четверте, але не в останніх — масштабні інфраструктурні проекти. І перший серед них — канал "Стамбул", який повинен стати якщо не альтернативою, то доповненням до Босфору. До речі, у цьому зв'язку цікаво, чи буде новий канал підпадати під дію конвенції Монтре, жорстко лімітуючої можливості присутності ВМС третіх країн у Чорному морі. Потенційно це може стати потужною картою Анкари у зовнішньополітичних іграх. Якщо, звичайно, канал буде побудований. Поки настрої потенційних зовнішніх інвесторів не вселяють оптимізму на цей рахунок.
Серед інших ініціатив — введення в дію нового аеропорту Стамбула, проведення тендеру на будівництво Стамбульського тунелю і так далі.
Для Ердогана реалізація всіх цих проектів продиктована не тільки економічними потребами самій Туреччині, але і потребою в самоствердженні. У великій Туреччини великий президент реалізує великі проекти. До загальної вигоди, процвітання і зміцнення його влади.
Втім, в самій Туреччині адреса інфраструктурних проектів Ердогана можна почути чимало критики, суть якої зводиться до того, що мости, тунелі, аеропорти та інші масштабні споруди зводяться без урахування реальних транспортних і пасажирських потоків і не виправдовують себе.
Чи згадає хтось Ердогану нереалізовані обіцянки і план 100 днів, якщо ці плани впадуть із-за нестабільності ліри, інфляції, втрати ринків? Напевно. Результати парламентських виборів 2018 р. показали, що, незважаючи на значну перемогу правлячої Партії справедливості і розвитку, її влада не є абсолютною.
Туреччина та інші. Що далі?
Можна сперечатися про те, хто більше винен в економічній війні між США і Туреччиною — Трамп або Ердоган, скільки в їх рішеннях особистих амбіцій, а скільки економічного розрахунку, хто в підсумку переможе. Можна будувати прогнози щодо того, куди поверне курс ліри та які наслідки це буде мати для турецької, а заодно і світової економіки. Сценарії різні, від оптимістичних, до апокаліптичних — з краху Туреччини може початися нова хвиля світової кризи.
Важливо інше — дії як Трампа, так і Ердогана ламають склався глобальний економічний і політичний порядок. Санкції або захисні бар'єри породжують симетричні або асиметричні кроки з боку тих, проти кого ці захисні бар'єри зводяться. Як результат, все більш популярними стають гасло "опори на власні сили", перехід на розрахунки з торговими партнерами в національних валютах з відмовою від долара, пошук нових ринків, нових партнерів і, як підсумок, нових союзників.
Заклик Ердогана відмовитися від американської електроніки тільки на перший погляд виглядає примхою авторитарного лідера.
Простий приклад. Турецька компанія General Mobile побудувала новий завод з виробництва мобільних телефонів, виробнича потужність якого 2,5 млн в рік. За даними компанії, її гаджети вже експортується у 33 країни світу, а до кінця року планується довести кількість країн — імпортерів цієї продукції до 45.
Наскільки конкурентні турецькі мобільні телефони, сказати поки складно, але сам по собі цей факт свідчить про певні тенденції.
"Опора на власні сили" логічно переростає якщо не прагнення до автаркії, то як мінімум бажання максимально зменшити залежність від імпорту з інших країн. Це стосується і енергоресурсів. Недарма, поряд з будівництвом нових газопроводів, Туреччина має намір активізувати розвідку ресурсів на морському шельфі.
Щось схоже, хоча і в інших масштабах, і в інших умовах, відбувалося після світової економічної кризи 1929-1932 рр. Політичною реакцією на ці процеси є посилення націоналізму, формування образу "обложеної фортеці" у поєднанні з прагненням до експансії.
У випадку з Росією це був "російський світ", у випадку з Туреччиною це стане якийсь "тюркський світ". Ніщо не ново під місяцем. І панславизм в його російському виконанні, і пантюркізм в турецькому вже переживали періоди злетів і падінь. Вже зараз в Анкарі пильно стежать за тим, що відбувається в країнах з близькими тюркськими мовами — Азербайджані, Казахстані, Узбекистані, Туркменістані та Киргизстані. У цьому контексті зрозуміла зацікавленість Анкари долею кримських татар.
Існують і більш прагматичні розрахунки. "Вони не повинні забувати, що втратять щирого партнера", — у цих словах президента Туреччини суть його ставлення до позиції Білого дому. Туреччина прагне до повернення ролі регіонального лідера не тільки в Чорноморському регіоні, але і на Близькому Сході. Ролі, яка була втрачена після Першої світової війни. І виходячи з цієї мети, Ердоган вибудовує свої відносини з іншими країнами: шантажує Вашингтон, заграє з Москвою, але при цьому не визнає анексію Криму і вибудовує свою систему відносин з Києвом, активно просуває турецькі інтереси в кавказьких державах, будує "Турецький потік" під російський газ і одночасно TANAP — під азербайджанський. Туреччина потрібна всім, Туреччина — це ключовий елемент безпеки в Чорноморському регіоні. Румунія, яка останнім часом чимало робить для підвищення свого значення як провідної країни НАТО в Причорномор'ї, не може її замінити.
На який відбувся в Йоганнесбурзі 10-му ювілейному саміті БРІКС (Бразилія, Індія, Китай, ПАР) Ердоган закликав країни-члени прийняти Туреччину в свої ряди. Як відомо, БРІКС користується особливим благоволінням з боку Москви, а трансформація його в БРИКСТ дає додаткові козирі російській пропаганді.
На тлі критики політики США в Сирії Ердоган всіляко демонструє можливість домовитися з Росією щодо сирійського питання. Очевидно, що і загострення відносин з Вашингтоном підштовхне главу Туреччини до посилення співпраці з Москвою. Наскільки при цьому постраждають українські інтереси, поки складно говорити. Зараз видається сумнівним, щоб Ердоган пішов на такий крок, як визнання російським Криму або розрив з НАТО. Втім, у Туреччині є і більш перспективний, ніж Росія, союзник в умовах протистояння з США — Китай. Тим більше що Туреччина входить в економічний пояс Нового шовкового шляху, який будує Піднебесна.
