Тонкий тролінг. Кого і чому Байден призначив послом в ЄС

Неспішна дипломатія Джо Байдена, зануреного в протистояння внутрішнім проблемам начебто чергової хвилі пандемії і розслідування змови 6 січня, дісталася, нарешті, до призначення посла США в Європейському Союзі.

Розпад Європи

Погіршали останнім часом відносини з Китаєм — чи то бажаючи здатися крутішим за Трампа, то чи розходячись з націоналістичним керівництвом КПК в трактуванні завдань лівого руху — Байден тепер повинен повністю покластися на європейських союзників, в жертву яким було принесено навіть стримування трубопровідної експансії Росії.

Зрештою, особливого вибору немає — Великобританія ослаблена, їй доведеться боротися з шотландським сепаратизмом і економічними труднощами, Путін відкинув руку дружби і продовжує терзати американський кіберпростір, а на власному задньому дворі США панує хаос, про що яскраво свідчить епізод з російським хабарем президенту Гватемали. Туреччина захопилася будівництвом власної зони впливу, що стоїть на тезі про багатьох держав одного народу, так що з Реджепом Тайіпом Ердоганом у Джозефа Байдена "хімія" не виходить. Нарешті, Ізраїль перебуває в пошуку нової політичної лінії і вкрай стриманий в очікуваннях від чинного президента США — після "славної епохи" тотально проізраїльского правління Дональда Трампа.

Втім, інтерпретація нинішнім Білим Домом американського лідерства, можливо, не найбільш традиційна — скажімо, той же Емануель Макрон де-факто розпустив французьку постколніальну імперію в Африці і тепер скаржиться на Путіна в провінційний "Недільний журнал", мабуть, сподіваючись привернути увагу зоозахисників.

На ті чи інші інтерпретації може вказувати і остаточний вихід американських військ з Іраку, що, багато в чому, залишає Багдад наодинці з Тегераном, з яким Вашингтон розраховує повернутися до обговорення ядерної угоди.

Проте, тій ж Франції, приголубленої нинішнім главою Держдепу, практично співвітчизником Ентоні Блінкеном, а також Німеччині, заради користі якої Америка пішла на чималі репутаційні витрати, все-таки доведеться вбудовуватися в загальну трансатлантичну політику. Якщо, звичайно, Макрон не хоче, щоб у майбутньому його змінив новий член правління російської "Зарубіжнафти" Франсуа Фійон, якому допомога Путіна може дозволити розіграти з себе невинну жертву "глобалістського" правосуддя, спіймавши екс-премʼєра на корупції.

У той же час, трансатлантична єдність сьогодні неможлива без солідарності країн Центральної і Східної Європи із західними сусідами, а тут біля Білого Дому намічаються проблеми.

Так, з одного боку більшість посткомуністичних держав вкрай роздратовані американським потуранням німецько-російському міжсобойчику, а з іншого боку, Угорщина і Польща продовжують, хай і за спиною, розмахувати прапорцем з гаслами Дональда Трампа, навколо якого стискається хватка американської юстиції.

Специфічну точку зору поділяє й нашпигована російськими агентами впливу (і, по суті, привʼязана до швидкого українського магната Дмитра Фірташа) Австрія, куди Джо Байден призначив послом другу дружину покійного сенатора від Массачусетсу Теда Кеннеді. Якось треба вирішувати і питання юного члена НАТО Чорногорії, в якій нехай і не дуже етичний, але жорсткий вестернізатор Міло Джуканович виявився затиснутим між бойовиками РПЦ і китайськими боргами.

Іншими словами, Європа перетворилася в непростий субконтинент і, перш ніж брати її в похід проти Китаю чи Росії (очевидно, перебігти на сторону свого головного кредитора), необхідно вилікувати її рани. А оскільки римський понтифік Франциск більше зайнятий Латинською Америкою, то здійснити цю місію доведеться Джо Байдену — більше нікому.

Ключовий гравець

Тут слід сказати, що ключовою фігурою в європейській політиці США, яка координує діяльність послів як в країнах-членах ЄС, так і поза меж Союзу, є саме дипломатичний представник США в Брюсселі (але не в Бельгії). НАТО, в свою чергу — це єпархія Пентагону, Ради з питань національної безпеки, іншими словами, паралельного контуру.

Доля посади посла США в ЄС останнім часом була нещасливою. Ці обовʼязки виконував екс-посол в Бельгії, бізнесмен Річард Гідвіц, який давно і міцно побив горщики з демократами, оскільки мав нещастя займатися будівництвом в Чикаго, де напоровся на критику з боку Барака Обами, який тільки починав свій карʼєрний злет.

Не дивно, що в 2016 році він виступив спонсором кампанії Дональда Трампа в штаті Іллінойс, за що і отримав призначення в Бельгію. Так би і поїхав Гідвіц на пенсію в січні нинішнього року, якби не затримка з призначеннями Байдена — причому аж ніяк не технічна. Адже йому довелося виконувати обовʼязки посла США в ЄС з тієї причини, що в лютому минулого року з цієї посади був звільнений Гордон Сондленд, фігурант українського скандалу і процесу щодо імпічменту Трампа.

Уже кілька років всі дороги у внутрішній американській політиці ведуть до Києва, і як би не хотілося Джо Байдену уникнути цього маршруту — нічого (як незабаром стане ясно) у нього не вийде. Сондленд, який отримав посаду представника при ЄС по тій же схемі, що і Гідвіц (він був великим спонсором інавгурації Трампа, але при цьому не був партійним бійцем і ніякого досвіду політичної діяльності не мав) несподівано підклав президенту велику свиню, швидко розколовшись, потім заплутавшись в показаннях і розколовшись ще раз.

Таким чином, будь у демократів велика більшість в Сенаті, свідчень одного Сондленда вистачило б для ганебного вигнання Трампа, який, чесно розплатившись з інвестором посадою, такого не очікував. Обтяжуючою обставиною було те, що Сондленду не вдалося виконати установку президента на розвал звʼязків з Євросоюзом, оскільки в цілому він виявився цілком адекватною людиною, що мало на увазі випадковість його попадання в команду Трампа.

Як би там не було, повноцінного представництва США при ЄС не було вже півтора року, з чого випливає, що особистість щойно призначеного президентом Байденом нового посла США в ЄС Марка Гітенстайна має чимале значення.

Гітенстайну — 74 роки, що видає в ньому зрозумілу і близьку президентові людину, причому саме так і є — в 80-ті роки він був головним юридичним радником комітету Сенату з питань правосуддя, яким керував сенатор Байден. До цього, у 70-ті, на тій же посаді Гітенстайн служив і в комітеті Сенату з розвідки.

Що важливо — дід і баба Гітенстайна в кінці XIX століття емігрували в США з румунського міста Ботошани, батьківщини Міхая Емінеску, що знаходиться рівно посередині між румунськими кордонами з українською Чернівецькою областю та Республікою Молдова. Примітно, що предки нового посла США в ЄС не були біженцями часів Другої світової, а сам він, судячи з приватної школи, а потім університету Дюка — походить з сімейства небідного. Згодом Гітенстайн закінчив і Джорджтаун — кузню кадрів американської держслужби.

Він вважається одним з кращих американських юристів, але при цьому — і великих лобістів, зокрема повʼязаних з торговою палатою США, що свого часу не дозволило Гітенстайну отримати департамент в Міністерстві юстиції в першій адміністрації Барака Обами. У проміжках між посадами Гітенстайн робив карʼєру в корпоративній юрфірмі Мейер-Браун, де, врешті-решт, став партнером.

В курсі справ

У квітні 2009 року президент Обама призначив Марка Гітенстайна послом США в Румунії — країні, висунутій на передній край НАТО, яка в той час проходила жорстку трансформацію при президенті Бесеску, який буквально за вуха тягнув співвітчизників в ЄС і очищав Румунію від корупції.

Гітенстайн, завдяки як походженню, так і енергії (він навіть відвідував румунський контингент в Афганістані) став популярною фігурою в Бухаресті і залишається такою досі, постійно відвідуючи регіон і беручи участь в різних ініціативах.

Призначення колишнього посла в Румунії в Брюссель — черговий приклад тонкого тролінгу з боку Джозефа Байдена, що є, мабуть, більшим єврооптимістом, ніж нинішні члени Єврокомісії. Крім того, на тлі фактичної зупинки розширення ЄС на південь і схід, яке нічим, крім поширеності у французькому (в першу чергу) істеблішменті расистських забобонів, пояснити вже неможливо, цей крок нагадує Європі про те, чого чекають від неї в Америці.

Звичайно, велика частина республіканської партії — нині в тотальній опозиції — не чекає вже нічого, а воює, шантажуючи Держдеп голосом в призначеннях, один сенатор Тед Круз. Але у демократів повинні залишатися якісь ідеї. Власне, на тлі інших дипломатичних призначень, що дозволили американській пресі звинуватити Білий Дім в партійному непотизмі (втім, тим же займався і Трамп), направлення у Брюссель юриста, партійного політика (Гітенстайн також співробітник інституту Брукінгс) і досвідченого дипломата можна вважати вдалим.

З точки зору українських інтересів — це теж непогано, оскільки новий посол, який залишив Бухарест всього за рік до українських подій, повинен бути в курсі "сусідських сюжетів". Москву йому любити нема за що. Звичайно, визначальним у цій звʼязці буде призначення постійного представника, власне, до Києва — за чутками, Білий Дім коливається між нинішніми послами в Сербії і Узбекистані (перше рішення було б дуже логічним, друге — цікавим).

У будь-якому випадку, посол США в ЄС в трикутнику з профільним заступником держсекретаря і профільним чиновником Радбезу США знаходиться "на землі". І, як зʼясувалося з історії з Гордоном Сондлендом, вирішує широке коло питань на континенті. А питань цих ставатиме тільки більше — сам ЄС стрясають тектонічні зрушення, а пострадянський простір швидко розбирають на частини регіональні держави і обʼєднання. Так що при всіх милих сторонах життя в Брюсселі, пенсія послу Гітенстайну в найближчі роки не загрожує.