Тест перед "Джавелинами". Чому Україна не бере американські катера "Айленд"
В ході відбулася в Києві Міжнародної конференції з питань морської безпеки посол США в Україні Марія Йованович в черговий раз підтвердила те, що регулярно заявляє Вашингтон: Америка готова передати для потреб ВМСУ два патрульних катери типу Island ("Айленд"). На початку листопада, до речі, Сенат схвалив проект оборонного бюджету США, містить положення про допомогу Україні у відновленні морського оборонного потенціалу, в тому числі шляхом передачі платформ для корабельно-катерного складу. Власне, такою платформою і служать згадані катери. З російською окупацією Криму наш флот позбувся 51 одиниці корабельного складу — 70%, за словами Петра Порошенка, і відновлення його боєздатності власними силами для нашої економіки — справа надто дороге і довгий. Тим більше, що залишилися 30% в своїй масі морально і фізично застарілі посудини 70-х і початку 80-х років споруди.
Хоча будівництво корвета проекту 58250 "Гайдук" відновилося, він буде в строю в кращому разі в середині 20-х. І потім один корвет погоди не робить, а на серію — як на будівництво, так і на зміст — знову-таки немає коштів. А головне, для України ставка на кораблі "великої води" недоцільна, перед ВМСУ навіть в перспективі не проглядаються завдання стратегічного присутності в океанських водах. Всі проблеми буквально під боком. Росія практично повністю контролює акваторію Азовського і північної частини Чорного моря. Хоча про блокаду судноплавства та українських морських перевезень мова в нинішньому форматі конфлікту не йде, ЧФ РФ в наших водах відчуває себе цілком комфортно. І в найближчі два-три роки, у міру виснаження ресурсу залишаються у нас кораблів, цей комфорт лише підвищиться. Так що масштаб його операцій буде обмежуватися насамперед політичною доцільністю і можливостями ЧФ, а не ризиками для вторгалися. Особливо на Азові. Кошмарити рибалок, ганяти контрабанду, висаджувати диверсійні групи, сіяти міни — для цих операцій згодиться будь-яка плаваюча дрібниця. І корвети проти неї не особливо допоможуть, історія боротьби з піратством тому свідчення.
Загалом, В нашій ситуації цілям оборони набагато краще відповідає москітний флот, який до того ж легше привчити до взаємодії з сухопутними військами. Його становим хребтом повинні стати відносно малі і при цьому швидкохідні кораблі, здатні діяти як у ближній, так і в далекій морській зоні (тобто мають невелику осадку і одночасно гарну мореходность), з невеликим екіпажем і автономністю, достатньої для патрулювання нашої прибережної зони на всьому її протязі. Катери типу "Айленд" відповідають всім цим вимогам.
Цікаво, що кожен раз, коли актуалізується тема їх передачі, російське (і почасти українське) інформпростір реагує з незмінним сарказмом: мовляв, американці позбавляються від непотрібного мотлоху. Щоправда, дивує, що досі не було згадок про розтріскуванні корпусів, відмову навігаційного обладнання та незадовільну роботу електронно-оптичних систем. Ці проблеми дійсно виникли у восьми модифікованих катерів з видовженими корпусами, але їх-то якраз нікому і не пропонували. Оригінальний проект виявився вдалим: з 49 катерів (включаючи перероблені), побудованих у 1985-1992 рр., три десятки продовжують нести службу. Їх поступово виводять в резерв, у зв'язку з переозброєнням. Запропонована Україні пара була законсервована і знаходиться, за словами оглядали їх представників ВМСУ, в прекрасному стані.
Загалом, здавалося б, треба брати. Але не тут-то було. Катери віддають задарма, але за їх розконсервацію, сервісні роботи, модернізацію систем бойового управління, зв'язку і навігації, а також двомісячний курс навчання екіпажів і доставку треба заплатити. Ціна питання — $7-10 млн. І тут виявляється, що цих грошей у ВМСУ немає, бюджет розписаний. І взагалі законодавство не дозволяє платити за ремонт техніки, не висить на балансі.
Варто відзначити, що запропонована Вашингтоном схема цілком стандартна. По ній в 2015-му два "Айленда" отримала Грузія, роком пізніше п'ять — Пакистан, а в нинішньому ще пара пішла в Коста-Ріку. І нарікання на відсутність нормативної бази — евфемізм, за яким приховуються реальні проблеми. Почати з того, що Київ змушений проходити через муки вибору — гроші можна вийняти з кораблебудівної програми, але патрульні катери типу "Айленд" за низкою параметрів подібні бронекатерам проекту 58150 "Гюрза-М", які будує "Кузня на Рибальському". Подібність це, тим не менш, виключно формальне. Мореходность "Гюрзи" і, відповідно, дальність патрулювання конструктивно обмежена. Її ніша — прибережна смуга до 12 миль, річки, лимани, спокійна вода. При хвилюванні більше двох балів застосування зброї (30-мм гармата, 7,62-мм кулемет, автоматичний гранатомет, морська версія протитанкового комплексу "Бар'єр") стає проблематичним, а то й неможливим. А на хвилі понад чотирьох балів занадто легка (54 т) "Гюрза" веде себе невпевнено. Це прийнятно для безпосередніх завдань, які перед нею ставляться — захисту узбережжя від малих десантних засобів та вогневої підтримки, але не більше того. До того ж із шести збудованих катерів в строю поки лише два, причому і на них все ще доводяться системи озброєнь.
Загалом, з "Гюрзи" і "Айленда" вийшов би непоганий дует. Тим більше що останній прийде без озброєння (в оригіналі — 25-мм гармата і два 12,7-мм кулемета) і експериментувати з ним можна буде як завгодно (в особистій бесіді з автором президент Jamestown Foundation Глен Говард зауважив з цього приводу: "Українці завжди були винахідливі"). Втім, головне для обох — бути "очима і вухами".
Правда, конкуренція між ними не тільки фінансова. Американська пропозиція має набагато глибші імплікації. По-перше, Вашингтон пропонує, причому далеко не в перший раз, "цивілізувати" формат збройових угод: отримати той чи інший зразок можна задарма, але за сервіс і навчання будьте ласкаві розщедритися. Досі Україна старанно уникала подібного формату.
Ще в 2008-му Київ по здоровому міркуванню відмовився від пари старих фрегатів з керованим ракетним озброєнням типу "Олівер Х. Перрі" через занадто великих витрат на створення супутньої інфраструктури та закупівлю витратних матеріалів, а "Хамві", красуються місцевим тюнінгом начебто бамперів від ГАЗ-66, явище нерідке. І справа не тільки в дорожнечі сервісу американської техніки. Справа також у надзвичайній закостенілості наших мілітарних структур. Зокрема, незважаючи на давно назрілу потребу, у нас досі не налагоджені механізми прийняття на озброєння купується і подарованої техніки, як, власне, її зберігання та навчання персоналу. До речі, за всі роки незалежності жоден офіцер ВМСУ не став слухачем академії ВМС США в Аннаполісі.
І навіть у випадку, якщо Вашингтон таки зважиться на передачу Україні "Джавелинов", угода з великою часткою ймовірності буде обставлена тим же макаром, що і у випадку з катерами: заплатіть за навчання. Другим принциповим фактором стане забезпечення належних умов зберігання, причому не де-небудь в Яворові, а у відносній близькості від лінії зіткнення. Інакше який сенс обзаводитися цими ПТРК? Причому слід пам'ятати, що їх поява на "передку" стане прямим викликом Мінську.
Ще одна проблема з нинішньою реінкарнацією ленд-лізу — наша військова бюрократія (як, втім, і громадянська) залишає занадто великий простір для горезвісного людського чинника. В якості ілюстрації можу привести апокрифічну історію про те, як у нашому МО просто забули передбачити кошти на обслуговування переданих американцями радіостанцій.
Нарешті, найголовніша — філософська в сутності — дилема полягає в тому, який варіант функціонування ВПК обере Україна. Залишатися гордою і незалежною від натовського диктату виробником і своїми силами обзаводитися потрібними видами озброєнь "коли-небудь потім". Або ж заради підвищення обороноздатності пожертвувати принципом примусу Міноборони до підтримки вітчизняного виробника, перешикувати взаємини армії та ВПК, забезпечивши їм прийнятну прозорість. Те, як вирішиться питання з "Айлендами", багато в чому визначить вектор розвитку наших відносин у сфері військово-технічного співробітництва не тільки з США, але і з іншими країнами Північноатлантичного альянсу. Не менш важливе питання — чи вдасться Києву знайти соломонове рішення дилеми пріоритетів "оборона або оборонно-промисловий комплекс". Питання тим більш непростий зважаючи на явне бажання Сполучених Штатів розширити ринок збуту своєї зброї за налагодженою за десятиліття моделі, в тому числі і за рахунок "клієнтських" угод з Україною.
Текст опубліковано 2 грудня 2017-го