Тінь Козака над Молдовою. Хто і навіщо покликав до Кишинева кремлівського рішалу
Придністровське питання стане першим і вирішальним випробуванням на міцність для нової молдавської влади
Заступник голови АП РФ Дмитро Козак прибув до Кишинева 11 серпня на запрошення президента Молдови Маї Санду. У пресслужбі міністерства закордонних справ і європейської інтеграції (МЗСЄІ) Молдови заявили, що візит Козака повʼязаний з "обговоренням пріоритетних питань двостороннього молдавсько-російського порядку денного". Візит Козака був суперкороткий: його літак приземлився в Кишиневі о 17 годині, а вже на 19 годину був запланований виліт назад до Москви.
Раніше Мая Санду не раз говорила про необхідність відновити діалог з Росією "в усіх напрямках".
Експрезидент Молдови і лідер проросійської партії соціалістів Ігор Додон поспішно вилетів до Москви після парламентських виборів, на яких перемогла проєвропейська партія Маї Санду PAS ("Дія і Солідарність"). Він не зʼявився навіть на установчому засіданні новообраного парламенту. Крім Додона, Молдову покинули і ряд інших відомих персон, які мали підстави побоюватися, що при новій владі у них виникнуть проблеми з законом.
Утім, треба визнати, що PAS з багатьох причин правильніше вважати все ж таки умовно проєвропейською. Молдавська політика не привʼязана безпосередньо ні до європейської, у вузькому сенсі, ні до західної, в її широкому тлумаченні. Молдова в цьому плані вкрай суперечлива і неоднозначна, а її суспільство дуже фрагментоване.
Привид бродить по Молдові, привид змін
З моменту перемоги в Молдові умовно проєвропейських сил, що сталося, нагадаю, на парламентських виборах 12 липня, вони безперервно подають великі надії на прихід нової епохи. Посильний внесок у скарбничку цих надій встиг внести і новий уряд, затверджений новим парламентом 6 серпня, до якого увійшли суцільно нові фігури, без шлейфу скандалів і кримінальних справ. У цьому є очевидний плюс, але є і мінус: новачки зіткнуться з опором старого апарату. Для зламу такого опору і було затіяно переформатування міністерств зі збільшенням їх числа з 9 до 13. Звичайно, це додатково дезорганізує роботу нового уряду, але з урахуванням реальної ситуації такий крок виглядає логічним.
І все ж таки, хоча примари змін, які ось-ось настануть, здається, в наявності, потрібно памʼятати і про те, що їх матеріалізація може відрізнятися від очікуваної. Відомо, звичайно, що ластівки низько літають на дощ, а Ігор Додон на консультації до Москви — до серйозних кроків нової влади, які дуже його налякали. Але такі прикмети іноді можуть і обдурити.
Ключове питання всіх молдавських реформ
Коли новий уряд, пройшовши через пекло реорганізацій, здатний буде нарешті працювати, першим і головним його завданням стане закриття придністровського питання. Аж ніяк не новий раунд переговорів з Тирасполем і не черговий "малий крок зі зближення двох берегів", що, по суті, щоразу означає малий крок з легітимації репресивного сепаратистського режиму. Ні, необхідно повне закриття проблеми, з ліквідацією всіх незаконних силових формувань невизнаної ПМР: армії, поліції, політичної охранки "МГБ", а також органів управління, судів, пенітенціарної системи. З неминучою люстрацією/переатестацією їхніх колишніх співробітників. З легітимацією в Молдові постійних жителів ПМР, які не мають молдавського громадянства, або їх відʼїздом на батьківщину. Із застосуванням/невжиттям щодо громадян Молдови, які служили за контрактом в російському контингенті в Придністровʼї, закону, що дозволяє позбавляти молдавського громадянства за службу в іноземній армії. Щось доведеться робити і з вироками придністровських судів, винесеними протягом 30 років, з нотаріатом, з власністю, з документами про освіту, з поточним освітнім процесом в школах і вишах і ще з тисячею інших важливих для нормального життя речей.
Ще більш складним завданням стане повний демонтаж каналів фінансування всіх структур ПМР, і саме звідси починається найцікавіше.
Справа в тому, що ПМР давно вже не політичний проєкт Росії. Політична складова відіграє в ньому все більше другорядну роль, а Росія виступає швидше в ролі даху, забезпечуючи нерозвʼязність цього "конфлікту", який давно вже ніякий не конфлікт. Останні як мінімум років 15 ПМР — стійкий бізнес-проєкт, на якому годуються різні ОПГ з Молдови, України, Росії та ЄС. При цьому ключові фігури цих ОЗУ надійно виведені з-під удару і прикриті різного роду недоторканністю.
Саме з міжнародними ОПГ і їх економічними інтересами і належить зіткнутися молдавським реформаторам при спробах закрити проблему Придністровʼя.
Економічна історія придністровського питання
Деполітизація придністровського конфлікту і його перехід в кримінально-економічну площину був здійснений за період 2001-2005 рр. Вирішальну роль у цьому зіграв президент Молдови і голова партії комуністів Володимир Воронін, який увійшов як депутат і в нинішній парламент.
Цей перехід легко простежується по датах. У 2001 р. уряд партії комуністів, який безроздільно правив у Молдові, прийняв постанову №1001, відповідно до якої товари, що ввозяться в Придністровʼя, звільнялися від сплати податків і зборів у молдавський бюджет, а економічні агенти Лівобережжя могли безперешкодно отримувати офіційну реєстрацію в Молдові і здійснювати на її основі, вже як молдавські економічні агенти, зовнішньоекономічну діяльність, знову-таки нічого в молдавський бюджет не сплачуючи. Крім того, оскільки кордон ПМР з Україною не контролювався Молдовою, придністровським митникам були передані 2 (дві) молдавські митні печатки, негайно клоновані в десятках екземплярів, які опинилися на руках у будь-кого.
Пізніше, в 2005 р., знову-таки при Вороніну і його комуністах, було прийнято ще одну постанову молдавського уряду — про регулювання трафіку вантажів і послуг, що є предметом зовнішньоторговельної діяльності економічних агентів Придністровʼя. Ці два документи досі є основою для легальної зовнішньої торгівлі економічних агентів ПМР з-під митного та юридичного даху Молдови без сплати будь-яких податків у молдавський бюджет.
Рівно посередині між цими двома подіями, в 2003 р., сталася і третя: було зірвано прийняття т. зв. "Меморандуму Козака" — плану вирішення придністровського конфлікту через федералізацію Молдови. Проєкт був розроблений у 2003 р. тим самим Козаком, якого Санду зараз покликала до Кишинева. Серед іншого, згідно з "планом Козака", Росія отримувала в ПМР постійну військову базу. Це надійно блокувало будь-які рухи Молдови в бік Заходу.
План був узгоджений з Кишиневом і Тирасполем і підготовлений до підписання. Але в ніч з 24 на 25 листопада 2003 р., безпосередньо перед прильотом до Кишинева Путіна, який був одним із передбачуваних підписантів, Воронін відмовився підписувати вже парафовану ним угоду, заявивши, що вона дає односторонні переваги ПМР і фактично веде до її визнання, даючи Тирасполю можливість блокувати будь-які зовнішньополітичні дії Молдови, які його не влаштують.
За версією Москви, що стала потім розхожою, Воронін пішов на зрив підписання Меморандуму Козака під тиском посла США, який пригрозив піддати розголосові дані про його закордонні рахунки і причетність до кримінальних злочинів у минулому. Але при уважному аналізі така версія видається дуже сумнівною. Щоб розібратися, що відбувалося насправді, звернемося до історії придністровської приватизації.
Нагадаю, що, з точки зору міжнародної та молдавської юстиції, ПМР — безперечна частина Молдови, нехай і не контрольована зараз її конституційною владою. Будь-яка приватизація державних підприємств, розташованих на її території, могла проводитися тільки через Кишинів і тільки за молдавськими законами. Будь-яка інша приватизація повинна була бути оголошена в Кишиневі незаконною, а спроби купити приватизовані підприємства, повністю або частково, названі скупкою краденого. Звичано, що ні про яку реєстрацію в Молдові підприємств, новостворених на базі підприємств, що приватизуються, не могло бути й мови.
Так ось, нічого подібного з боку Молдови вжито не було. І це не могло бути нічим іншим, крім прямої співучасті верхівки компартії і особисто Володимира Вороніна в крадіжці молдавської держвласності, що опинилася на території Придністровʼя.
Більш того, в 2005 р., саме під постанову про безперешкодну, в обхід бюджету Молдови, зовнішньоторговельну діяльність економічних агентів Придністровʼя був закінчений перший етап багатоходової операції з приватизації Молдавської ГРЕС.
Історія продажу, а точніше, крадіжки у Молдови МолдГРЕС, дуже цікава і показова. У 2003 р. її за символічну суму в $29 млн продали підставній бельгійській фірмі-одноденці Saint Guidon Invest NV. Два роки по тому 51% акцій МолдГРЕС купила фінська "дочка" російської групи "Інтер РАО ЄЕС" — RAO Nordic Oy, вже за $50 млн. Потім, у тому ж таки 2005 р., RAO Nordic купила 100% Saint Guidon, на балансі якої залишався 49%-ний пакет МолдГРЕС. Сума угоди становила $22 млн. Потім, в листопаді все того ж 2005 р., RAO Nordic спільно з Saint Guidon продали в два етапи 37 і 12% акцій МолдГРЕС (всього 49%) за $39 млн кіпрському офшору Freecom Trading Ltd. Нарешті, вже в 2008 р., "Інтер РАО ЄЕС" купила за $163 млн Freecom Trading Ltd., зібравши таким чином під свій контроль 100% акцій МолдГРЕС, після чого приступила до її модернізації.
Хоча найцікавіше в історії МолдГРЕС сталося вже потім, після 2008 р., нам доведеться зробити перерву, щоб відзначити ряд важливих деталей.
Почнемо з найочевиднішого. Дії Володимира Вороніна з економічної легалізації сепаратистської ПМР і його потурання розкраданню частини молдавської власності, що опинилася під контролем Тирасполя, не могли бути здійснені ним "просто так". Поза всяким сумнівом, вождь молдавських комуністів отримав від цього свою частку прибутку, і частку чималу. Яку і яким способом — на це питання могло б дати відповідь слідство, якби у нової влади Молдови вистачило духу зняти з 79-річного "батька молдавської корупції" недоторканність і посадити в СІЗО, щоб він не втік.
Проблема тільки в тому, що така спроба натрапить на шалений опір, до того ж на міжнародному рівні. Адвокатами Вороніна виступлять не тільки російські, але й європейські функціонери. Будуть задіяні величезні звʼязки і гроші і найнесподіваніші важелі тиску — надто вже багато незаконних, але високоприбуткових операцій, починаючи з "військово-польового банку" 14-ї російської армії, було завʼязано за останні 30 років на тандем "визнана Молдова — невизнана ПМР" за найактивнішої участі в них кишинівських еліт. Занадто багато знає Воронін, і дуже багато чим він, опинившись перед перспективою закінчити дні в тюрмі, може поділитися зі слідчими. Більш того, якщо навіть Воронін почне давати свідчення, 99 шансів зі ста, що його зможуть негайно ліквідувати. Сховати такого важливого свідка можна тільки поза територією Молдови.
Далі, розберемося, навіщо знадобився багаторазовий перепродаж акцій МолдГРЕС. Відповідь дуже проста: для легалізації цієї апріорі незаконної оборудки. Сьогодні, навіть якщо нова влада Молдови заявить про незаконність придністровської приватизації, нинішні власники вкраденої молдавської власності будуть стверджувати, що вони сумлінні набувачі, введені в оману колишньою владою Молдови, жодного разу не заїкнувшись про те, що угода незаконна. І чим довший ланцюжок перепродажів, що відбувалися при повному мовчанні декількох генерацій молдавських властей, аж ніяк не тільки комуністів, тим переконливіше буде виглядати така позиція в міжнародних економічних судах.
Історія приватизації МолдГРЕС зовсім не виняток, а лише один випадок з багатьох. Просто випадок цей масштабний і яскравий, до того ж з цікавим розвитком подій в подальшому, і на його прикладі зручно показати хід всієї приватизації в ПМР і основні схеми співпраці Кишинева і Тирасполя. Вся інша придністровська приватизація проходила за тими самими схемами при явному потуранні молдавських властей, які, поза всяким сумнівом, перебували в цих схемах в частці.
Тут вже можна повернутися до "плану Козака" і до його безславного кінця. Нагадаю, що був тоді 2003 р. Придністровська приватизація тільки-но набирала обертів. На тираспольську владу, яка, мʼяко кажучи, не бажала федералізації з Молдовою, нехай і на найбільш пільгових умовах, відчайдушно тиснула Москва, буквально викручуючи їй руки і наступаючи на горло.
Тим часом для верхівки Тирасполя "план Козака" означав кінець усіх планів на збагачення від приватизації, оскільки негайно виводив ПМР із зони беззаконня в зону дії молдавських законів, де просто вкрасти приватизовані підприємства було вже неможливо. Звичайно, якісь доходи тираспольська компашка, прикрита російської базою, все одно отримала б. Але в порівнянні з її початковим замахом це були б жалюгідні крихти.
У свою чергу, Воронін до певного часу підтримував "план Козака", дожимаючи Тирасполь, з яким вів підкилимні торги про частку кожної зі сторін. І хоча верхівка ПМР пручалася буквально до останнього дня, вона все-таки капітулювала, загнана в кут, після чого "план Козака" виявився вже нікому не потрібним. Збереження статус-кво при досягнутій угоді про поділ доходів від сірої зони ПМР було значно вигідніше усім сторонам кримінально-економічної гри, яка відбувалася під прикриттям "придністровського конфлікту". У найбільшому виграші виявлялися при цьому Кишинів і Тирасполь, оскільки "федералізація" під протекторатом Росії, по суті, віддавала всю Молдову цілком на пряме розграбування російським олігархам. Цю досить очевидну ситуацію і прикрили казочкою про втручання посла США.
Продовження триває!
Історія ПМР як спільного бізнес-проєкту декількох ОПГ, що оперували в ряді країн, включаючи, до речі, і Україну, і які користувалися Росією як тилом і силовим дахом; функціонерів вищого рангу з різних структур міжнародно-визнаної влади Молдови, які виявилися зовсім не проти прибутково співпрацювати з криміналом, і, нарешті, вже місцевих, придністровських, еліт, чий бізнес був з самого початку і тісно переплетений з різного роду кримінальною діяльністю, на цьому, зрозуміло, не закінчилася. Після 2008 р. цей бізнес-проєкт пройшов кілька стадій розвитку і відмінно почувається і в наші дні. При кожній зміні влади в Кишиневі нова молдавська влада охоче займала пригріті її попередниками місця в старих схемах відкатів, сконструйованих ще при Вороніну.
Про все про це ми і поговоримо в продовженні, присвяченому результатам зустрічі Маї Санду і Дмитра Козака. Зрозуміло, що заступник голови АП РФ зʼявився в Кишиневі не просто так. Кримінально-фінансові лобі в Москві, тісно повʼязані з Кремлем, дуже хочуть, щоб матеріалізація примари молдавських змін зберегла, хоча б частково, сіру зону не до кінця дозволеного конфлікту. У свою чергу, Мая Санду і її команда домагатимуться повного закриття придністровського питання, але в будь-якому разі навряд чи це можливо зробити в один крок. Як наслідок, Молдову, найімовірніше, чекає непростий перехідний період з незрозумілим поки що результатом. І яким би не був цей результат, він обовʼязково торкнеться і України.