Двозначний статус. Навіщо таліби їздили до Москви

8 липня делегація "Талібану", забороненої в Росії організації, визнаної терористичною, прибула до Москви для обговорення поточної ситуації в Афганістані з російською стороною. Візит тривав два дні. Делегацію очолював один з керівників руху, що має офіс в Катарі, Шахабуддін Делавар.

Обіцянки талібів

За підсумками візиту таліби дали в Москві пресконференцію, на якій пообіцяли "не допустити нападів на центральноазіатські держави" і боротися з ІГІЛ, яке також заборонене в Росії.

Ще таліби заявили, що боротимуться з контрабандою наркотиків з Афганістану, гарантують безпечне транспортування вантажів на підконтрольних їм територіях і дотримання прав жінок на освіту і роботу в тій мірі, в якій це не суперечить ісламу, а також про те, що не мають на меті отримати "панування над усією територією" Афганістану, а лише хочуть шляхом діалогу створити "незалежну і вільну ісламську державну систему, яка могла б утримувати себе і захищати свою територію".

"Талібан" — ісламістський рух, який правив Афганістаном з 1996 по 2001 рр. і, зі змінним успіхом, регіоном Вазиристан на півночі Пакистану (Ісламська держава Вазиристан) з 2004 р. і дотепер. При цьому Ісламський Емірат Афганістан був дипломатично визнаний ОАЕ, Пакистаном (незважаючи на проблеми в Вазиристані) і Саудівською Аравією. Зате СБ ООН в 2003 р. визнав "Талібан" терористичною організацією. У тому ж 2003 р. талібів визнав терористами і Верховний суд РФ.

Інтерес до талібів в Москві виник на тлі виведення військ США з Афганістану, з відходом яких там одразу ж почала розвалюватися влада, яку американці вибудовували 20 років. Афганські військові, позбавлені американської повітряної підтримки, вже побігли в Таджикистан від наступаючих бойовиків "Талібану". Таліби заявляють, що контролюють близько 85% території Афганістану. Можливо і навіть найімовірніше, це перебільшення. Уряд в Кабулі, зі свого боку, визнає втрату приблизно третини території. Але в будь-якому разі вже зараз очевидно, що проамериканська влада на чолі з Ашрафом Гані не протримається в Афганістані і пів року після відходу військ США.

Військові США і їх союзників знаходилися в Афганістані з осені 2001 р. За цей час вони втратили 2400 солдатів і витратили $1 трлн без видимих результатів. У листопаді 2020 р. США почали поетапне виведення військ з Афганістану, яке планують завершити не пізніше 11 вересня — 20-ї річниці атаки Аль-Каїди на хмарочоси в Нью-Йорку.

Коментарі

Прессекретар МЗС РФ Марія Захарова спростувала чутки про те, що її шеф, Сергій Лавров, зустрічався з талібською делегацією. За твердженням Захарової, із забороненими в Росії гостями спілкувався тільки спеціальний представник президента РФ з питань Афганістану Замір Кабулов. "Міжафганський діалог — запорука стабільності в регіоні. Саме про нього і йшлося під час зустрічі. А ще про безпеку дипломатів в Афганістані", — написала телеграм-каналья Захарова в своєму телеграм-каналі.

У свою чергу, прессекретар Дмитро Пєсков заявив, що "Путін в курсі [контактів з талібами]". "Контакти необхідні на тлі того, як напружено розвивається ситуація в Афганістані, як розвивається ситуація на кордоні Афганістану і Таджикистану", — заявив він.

І нарешті, за два дні до приїзду талібів до Москви Financial Times з посиланням на власні джерела повідомила, що Китай також провів переговори з представниками руху "Талібан". За інформацією Financial Times, Пекін хоче спробувати відновити зруйновану інфраструктуру Афганістану у співпраці з талібами, направляючи їм кошти через Пакистан. "Ми можемо поручитися, що Китай профінансує відновлення Афганістану за допомогою талібів через Пакистан. Китай — це гаманець Пакистану", — сказав співрозмовник видання в уряді Індії. Цю інформацію, втім, як стверджує видання, підтвердило і інше джерело. Повідомляється, що Пекін хоче, налагодивши відносини з талібами, посилити натиск на Ісламський рух Східного Туркестану, який він звинувачує у скоєнні терористичних актів в Сіньцзян-Уйгурському автономному районі Китаю, що має спільний кордон з Афганістаном. Утім, з огляду на те, як китайська влада поводиться в СУАР, у цьому немає нічого дивного.

Більш того, на думку джерел Financial Times, Китай, зацікавлений у стабільності в Афганістані для захисту проєктів ініціативи "Один пояс — один шлях", що реалізуються ним в Пакистані та державах Центральної Азії, які потенційно відкривають Афганістан для майбутніх інвестицій, навіть може приєднатися до якоїсь " міжнародної миротворчої групи", яка увійде до Афганістану. Цю конструкцію, що дуже нагадує міркування пікейних жилетів про перспективу Чорноморська в ролі вільного міста, попри всю її простоту, аналізувати важко. Залишимо її на совісті редакції і інсайдерів.

Плани та реальність

США йдуть з Афганістану, оскільки переконалися, що їм ні з ким там успішно взаємодіяти. За 20 років вони так і не виростили місцеві кадри, на які могли б надійно спиратися. Чому? Найпростішою відповіддю буде фраза професора Преображенського з відомого фільму: "Атавізм!"

В Афганістані немає і не було соціальної бази для жодних політиків, крім племінних вождів і ісламських лідерів різного ступеня радикалізму. При цьому обидві зазначені категорії осіб не розмежовані різко. У когось переважає племінний фактор, у когось — релігійний, підсумок же завжди один — примітивний соціалізм, який чудово поєднується з перманентною фальсифікацією виборів, обов'язковими племінними квотами, торгівлею наркотиками та розкраданням коштів, що виділяються США на відновлення і будівництво чогось там, у більшості випадків місцевим жителям на їх рівні розвитку економічно непотрібного. Ні, звичайно, користуватися, якщо воно все-таки запрацювало, — це так. Але підтримувати і тим більше розвивати — ні.

За 20 років американці ще раз переконалися, що займатися форсованим розвитком відсталих народів — завдання жахливо невдячне. До того ж за ті ж 20 років вони отримали на території США власний "Талібан" в особі BLM, і не суть, що поки що він не явно не ісламський. Сенс усіх сучасних ісламських рухів зовсім не в ісламі, а в протесті минулого проти наступаючого на нього майбутнього. Іслам лише надає цьому протесту, завжди досить аморфному, дуже ясну і щільну форму і в цій ролі не має собі рівних. Тому подальша поступова ісламізація BLM — теж вельми вірогідний сценарій, але це вже окрема тема.

Словом, США вирішили вийти з гри і зайнятися власними проблемами, а заодно дати можливість Росії і Китаю грунтовно відчути смак світу, позбавленого американської присутності.

Чи можна всерйоз ставитися до запевнень "Талібану" про його миролюбність — настільки симпатичним і перейнятим духом мирного співробітництва, що залишається тільки дивуватися, як таких собі малят визнали в ООН терористами? Очевидно, ні. Не тому, що лідери талібів, які роздають ці обіцянки, заздалегідь зловмисно брешуть, а тому, що вони змушені слідувати за темною масою, яка і піднесла їх нагору. Такого роду рухи, фундаментом яких є темний фанатизм, — що ісламські, що більшовицькі, що сучасні ліві в слаборозвинених країнах — завжди політичний серфінг для їх лідерів, у якому можливості маневру серфінгістів, що осідлали хвилю, вкрай обмежені. До того ж у талібів є конкуренти і на ісламському полі — та сама "Ісламська держава". До того ж є і племінний фактор, який не збігається з ісламським. Словом, Афганістан як був, так і залишиться киплячим котлом, що роздирається громадянською війною.

Якби цей котел було можливо ізолювати від усіх сторонніх впливів років на 50–100, то протистояння в ньому прийшли б до рівноваги і війна всіх проти всіх помалу вщухла б до прийнятного рівня. Але в наш час така ізоляція неможлива. І навколо Афганістану неминуче почнеться суперництво за вплив на ситуацію в ньому, на нову афганську владу в особі талібів і на їх опонентів. І хоча поки що рано говорити, як саме складуться антиталібські альянси, у тому, що вони складуться, немає анінайменших сумнівів. При цьому Китай і Росія, які неминуче будуть втягнуті в цю гру, отримають тисячу і один привід для конфліктів. Так, спочатку дрібних, але це спочатку. Причому відгородитися від Афганістану, махнувши на нього рукою, вони теж не зможуть: на кону Центральна Азія з її диктатурами. Проблеми Пакистану на цьому тлі будуть менш значні. Крім того, США у разі потреби буде значно простіше і дешевше надати Пакистану дієву допомогу в їх вирішенні, ніж намагатися окультурити Афганістан. Який, до речі, і Ірану може завдати чимало клопоту.

Схоже, у Вашингтоні запасаються попкорном і влаштовуються зручніше, щоб із задоволенням спостерігати за ходом найближчих подій.