Зіграли у "Боїнг". Чому Путін дозволив витік інформації по МН17
Третя річниця загибелі рейсу МН17 була відзначена статті в російській версії "Форбс". Для Росії поява такої статті само по собі дивно. Втім, по порядку.
Загальновідомо, що ніяких незалежних ЗМІ в Росії не існує. Зовсім. Існує їх імітація, причому кожному такому імітатора відміряний вчинено певний рівень фронди. Деяких - більше, ніж іншим, але і в цьому випадку межі допустимого ясно позначені. І вихід за ці межі негайно і жорстоко карається. Нерідко і смертю журналіста.
У такому підході є залізний прагматизм. Якщо передушити незалежні ЗМІ, як такі, їхню нішу займуть видання російською мовою, що працюють поза Росії. Можна, звичайно, їх блокувати в мережі, але все заблокувати неможливо. Є шляхи обходу блокування - це раз. Їх обов'язково хтось процитує або просто згадає - це два. Та й перед сусідами буде якось незручно, а в Росії і без того репутація на рівні КНДР. А так - ось, прошу: ви просите незалежні ЗМІ - їх є у нас. Читайте і дивіться на здоров'я, що там пишуть і мовлять куплені Заходом негідники, вороги Росії і інші ліберали. Все одно нічого дійсно недозволеного їм писати і говорити не дадуть, а ніша виявляється щільно заповнена. Так от, російські "Форбс", "Нова газета" і кілька подібних - як раз і є видання, які заповнюють цю нішу.
Про людей, які там працюють, зараз не йдеться. Люди, очевидно, різні, в тому числі й такі, хто щиро проти нинішнього режиму у Кремлі. Але всі вони, і навіть найдостойніші і мужні з них, працюючи в будь-якому, самому що ні на є опозиційному і непримиренний, але все-таки російському виданні, неминуче виявляються шестерінками механізму, контрольованого російськими спецслужбами трохи більше, ніж повністю. Усвідомивши цей факт, звернемося до публікації в російській "Форбсі".
Її автор, Вадим Лукашевич, витягнув на світло вельми цікаву деталь, яка знаходилася до останнього часу в тіні. У той час як Україна поступово збільшувала мінімально дозволену висоту польоту над зоною конфлікту, довівши її перед загибеллю МН17 до висоти 9454 м, Росія довгий час ніяк не яка реагувала на ситуацію, рівно за добу до падіння "Боїнга" закрила зі свого боку кордону повітряного простору до висоти 16 150 м. До максимальної висоти, досяжною ракетам "буків", і водночас - абсолютно недоступною для цивільної авіації, яка вище 10 тис. літає вкрай рідко, а вище 12 тис. - не літає в принципі. Однак, незважаючи на формальну заборону, цивільні польоти не припинялися, і російські диспетчери продовжували приймати сотні бортів на "заборонених" висотах. При цьому автор "Форбса" докладно розбирає російську версію про те, що вина за загибель "Боїнга" в будь-якому випадку лежить на Україні, не закрила свій повітряний простір, і аргументовано доводить, що дії української сторони були цілком стандартні для ситуації в світі практики в обставинах такого роду. А російські дії - немає.
Російські дії з точки зору рекомендацій ICAO виглядають незрозуміло і дивно. Зате з точки зору створення собі алібі перед скоєнням злочину вони виглядають більш ніж логічно. Не забувайте - це 2014 р. Ніякого розслідування за фактом загибелі МН17 ще немає і в помині, і у росіян є всі підстави сподіватися повісити загибель лайнера на Україну
По зрозумілій причині Лукашевич у своїй статті утримується від будь-яких висновків. Тим більше - таких. Він просто викладає факти і задає питання російським чиновникам (здебільшого суто риторичні). У всякому разі, поки ніхто з цих чиновників не висловив бажання на них відповісти. Може бути, це станеться в найближчі дні або тижні?
Щоб оцінити ймовірність такого повороту, нам доведеться повернутися в квітень нинішнього року, коли автор російської "Нової газети" Павло Канигін витягнув на світ людини, який забезпечував доставку російського "Бука" на Донбас. Ним виявився ветеран радянського спецназу полковник Сергій Дубинський, осів після виходу на пенсію на Донбасі. Дубинський взяв активну участь у створенні ДНР, особисто керував організацією там військової розвідки, був добре знайомий зі Стрілецькою-Гиркиным ще по Чечні ("Спільно відпрацювали від 50 до 80 операцій") і бачив свою мету життя в тому, щоб вбивати тих, "хто не хоче жити в Росії, за нашим російським законам, не хоче молитися нашій вірі". Наведені цитати - з двох інтерв'ю. Одне - для газети "Завтра" в кінці 2014 р., друге - для "Известий" в 2003-м. Так от, Павло Канигін вельми переконливо встановив, що Дубинський і якийсь тип, який виходив в ефір під позивним "Похмурий" і відповідав за переміщення "Бука" і його екіпажу по Україні, - одне і те ж обличчя.
Не применшуючи мужності російських колег, треба визнати, що сам факт отримання ними доступу до такої гарячої інформації, так само як і те, що обидва вони після виходу таких статей живі і на волі, однозначно говорить про одне: злив був спланований. Іншими словами, Росія готує черговий поворот у справі МН17. Який?
Схоже на те, що, оцінивши ситуацію, Кремль готується здати виконавців, представивши все як їх самодіяльність, яка призвела в кінцевому результаті до трагедії. Дубинський, що жив на Донбасі, на українській території, явний "ополченець", а не "ихтамнет", підходить для цього просто ідеально. Природно, що живим відставний полковник не здасться. Ще п'ять-шість смертей, і всі кінці будуть обрубані.
Контури версії приблизно проглядаються - "старі товариші", знайомі ще з Афганістану, і одержимі ідеєю "Російського світу" і воскресіння СРСР, склали змову і зіграли власну гру. Звичайно, сам Дубинський для такої комбінації мілкуватий - він міг бути лише виконавцем. Очевидно, на заклання доведеться віддати і кількох російських генералів. Але кремлівським карликам, загнанному в кут, нічого іншого не залишається. Правда, у генералів, принесених у жертву, так і у Дубінського, який поки ще начебто живий, цілком може бути на цей рахунок своя особлива думка.
Словом, трирічна річниця загибелі МН17 обіцяє цікавий розвиток подій. Не виключено, до речі, що розв'язку цієї історії (точніше, внутрішньоросійської її частини) приурочать до намічених на наступний рік президентських виборів. Лідер, який щиро бажає налагодити відносини з Заходом (будь це сам Путін чи наступник, визначений путінським "політбюро") і розкриває змову маргіналів, які готують державний переворот в Росії з метою встановлення націоналістичної військової диктатури, - цей сюжет здається диким тільки на перший погляд, якщо не згадувати про історії полковника Володимира Квачкова.
