Сутінки Європи. Чому Марін Ле Пен при Де Голлі сиділа б у в'язниці
"Демагогія і популізм - це проблема не тільки Америки, але в будь-якому іншому місці на заході політичні дебати перебувають у тривожному стані", - заявив вчора міністр фінансів Німеччини Вольфганг Шойбле.
Додавши, що перемога Трампа на президентських виборах у США потрясла багатьох європейських законодавців перед виборами у Франції і Німеччині в наступному році, на яких праві та ультраправі партії і кандидати очікують дуже хороших результатів.
Враховуючи ситуацію, побоювання приходу до влади популістів мають для Шойбле практичний аспект. Популістська "Альтернатива для Німеччини", яка, до речі, використовує майже ту ж риторику, що і Дональд Трамп (про шкоду мігрантів, засилля "нетрадиционалов" і "міцного лідера Путіна"), має реальні шанси увійти в Бундестаг. І не просто "увійти", а отримати близько 15 відсотків підтримки, і взяти участь у формуванні правлячої коаліції. І поки жорсткі суперечки стосовно мігрантів між Християнсько-демократичним союзом Меркель і партнерським Християнським соціальним союзом невпинно опускають рейтинг правлячої коаліції, а конкуренти з соціал-демократичної партії не можуть вибратися з гіршого кризи протягом останніх десятиліть, "Альтернатива для Німеччини" продовжує розповідати, що буде відправляти мігрантів на відокремлені острова за межами Європи. І спокійно готується повторити успіх Трампа.
Втім, з рейтингом фрау канцлерін та її політсили все ще дуже і дуже непогано (як-ніяк, майже 35%), незважаючи на непопулярні рішення про біженців та інші маленькі розбіжності думок зі своїми виборцями. Натомість у тій же Франції ситуація близька до катастрофи.
Чинний президент Франції Франсуа Олланд встановив рекорд непопулярності серед усіх глав Республіки в ХХ і ХХІ століттях. Позитивно роботу французького лідера оцінюють 11% громадян, 87% рішуче незадоволені його діяльністю на своєму посту. Паралельно з тим 79 депутатів підписали проект резолюції про імпічмент президенту Франції Франсуа Олланду і передали його представникам виконавчої влади. Причина теж чудова - розголошення відомостей, складових державну таємницю, в процесі пустопорожньої балаканини з журналістами.
Все це можна було б розглядати, як шанс, подарований соціалістами правим опонентам, які з "Союзу за народний рух" стали просто "Республіканцями". Втім, і тут ситуація далека від ідеалу - жорстке протистояння між екс-президентом Саркозі та екс-прем'єром Аленом Жюппе загрожує розколом і ніяк не сприяє наростанню рейтингу партії.
Природно, що на такому тлі "Народний фронт" Марін Ле Пен може спокійно і ефективно нарощувати рейтинг виключно на критиці обох ключових політичних сил.
Тому сентенції старого і мудрого Шойбеле про настання популізму, безумовно, цілком виправдані. Тільки, схоже, не повні.
Тому що популісти - будь то Трамп, Фарадж, Ле Пен, Тимошенко або Ляшко - це не "ударна сила хаосу". Їх не складають у громадських місцях терористи - і не розсилають в заархівованому вигляді путінські хакери. Популісти з'являються там і тільки там, де правлячі еліти втрачають зв'язок з потребами і побажаннями своїх виборців, так і з самою реальністю. Занурившись у власні проекти - будь то збагачення, будівництво уявного "світлого майбутнього", "раю для біженців" або чого завгодно ще - еліти заповнюють публічний простір толерантною, зваженої і нікому не цікавою балаканиною. Саме тоді і з'являються в політичному просторі люди, які говорять прості і всім зрозумілі речі. А також дають приємні для всіх обіцянки. Не тільки не будучи в змозі їх виконати - але навіть не особливо приховуючи цей факт.
Популісти - це своєрідні "санітари лісу", які добивають ті політичні системи, які і без того ослабли. Трамп не виграв би вибори у Рональда Рейгана. Фарадж в ті часи, коли на Даунінг-стріт квартирувала Маргарет Тетчер, підмітав б вулиці, а не вирішувала долю Сполученого Королівства. За отримання грошей на ведення політичної діяльності від країни - потенційного противника в часи Де Голля Марін Ле Пен, в кращому випадку, мала б багато часу, щоб познайомитися з тюремної кухнею.
Тому, скаржачись на засилля популістів, європейським політикам варто пошукати причину цього неприємного явища. Ця причина займає вищі посади в багатьох країнах ЄС протягом вже багатьох років.
