Прорахунок Держдепу. Чому Блінкену не варто було говорити з Лавровим

Будь-які переговори з Москвою лише посилюватимуть її позиції. Є лише один виняток: переговори про капітуляцію, в обмін на заміну повішення довічним ув'язненням, для всієї кремлівської верхівки. І це не метафора, а чесний опис ситуації, у якій предмети обміну мають порівнянну цінність. Закриття теми "Росія" для Заходу та можливість уникнути зашморгу для кремлівських бандитів – цілком порівнювані предмети торгу, за принципом "кожному – своє".

Не намагайтеся домовлятися з росіянами

Натомість за будь-якої спроби домовитися з Кремлем про обмін захоплених ним людей на росіян ми бачимо зовсім іншу картину. Такі спроби найчастіше провальні, у кращому разі ситуацію вдається звести внічию. Але така нічия вимагає від переговорників великого мистецтва та холоднокровності.

Чергові переговори про обмін, у яких вже позначився виграш Москви, точаться і зараз. Цього разу в пастку потрапили американці, вступивши в контакт із МЗС РФ за лінією Держдепу. Мета: домовитися про обмін баскетболістки Бріттні Грайнер, звинуваченої в контрабанді наркотиків, з перспективою отримати 10 років російської в'язниці і американця Пола Уїлана, який отримав 16 років за шпигунство, на Віктора Бута, засудженого в 2012 році в США на 25 років, за контрабанду зброї.

Програш американців був визначений наперед, коли вони першими вийшли з цією ініціативою. Маючи справу з росіянами, цього не можна було робити категорично. Трохи поводивши американських переговорників, як рибу на гачку, і дочекавшись витоків у ЗМІ, росіяни висунули зустрічну пропозицію, у форматі "два на два", включивши до торгу Вадима Красікова, який відбуває довічний термін у Німеччині за вбивство чеченського опозиціонера, колишнього повстанця й борця за свободу Ічкерії Зелімхана Хангошвілі.

Це був прорахований удар, який створив ситуацію, коли неможливо й погодитись, і не погодитись. Американці підставилися – а росіяни, які добре натренувались у таких іграх, негайно поставили їх на розтяжку.

Хто такий Вадим Красиков

За результатами розслідування і судових слухань все цілком прозоро. Добре видно і замовний характер вбивства Хангошвілі, його замовник – Кремль, і підрядник – ГРУ. Сам Красиков — звичайний кримінальник, якому в обмін на ліквідацію Хангошвілі списали термін за вбивство, скоєне в Росії.

Чи Красиков чекав довічного вироку? Швидше за все, він розраховував вийти років через сім, беручи до уваги всі можливі зниження терміну. Втім, і з формально-довічним вироком він має шанси вийти років через 10-12, і це краще, ніж 10-12 років у російській в'язниці за вбивство в Росії.

Своєю чергою, куратори Красикова зіграли свою гру, не забезпечивши його надійним шляхом відходу. Здача кілера, який діяв за фальшивим паспортом на прізвище "Соколов", була частиною їхнього плану – на відміну, скажімо, від явно незапланованого провалу Бута. По-перше, це дозволило широко розпіарити вбивство Хангошвілі, на страх іншим противникам Кремля. По-друге, наявність у країнах таких ув'язнених, як Красиков, дозволяє зробити обмін захоплених російськими заручників вигідною для Москви операцією.

Різні цінності: російські та людські

Щоб зрозуміти, чому це так, розберемося в деталях. Насамперед потрібно уточнити, що кожного разу, коли з російською владою намагаються вести переговори про обмін, йдеться лише про одне: російських злочинців міняють на заручників, захоплених Росією. Безальтернативність цього виду обміну є принципово важливою. На російській стороні немає полонених, з будь-якими правами, в рамках міжнародних договорів, і виданими ним при здачі в полон гарантіями (і теракт у Оленівці — лише свіже підтвердження цього). Немає іноземців, які скоїли злочини біля Росії і засуджених російським судом, які діяли за законом. Є лише дві чаші терезів, на одній з яких стоять заручники, на іншій – російські злочинці.

На росіян, які опинилися на цих вагах, російській владі начхати. І, взагалі, всім росіянам начхати на інших росіян. Для окремо взятого росіянина нічиє життя, крім його власного, не має цінності. У поодиноких випадках певну цінність для нього ще можуть становити життя його найближчих родичів, та й це, скоріш, виняток із правил.

Все це веде до того, що на переговорах про обмін своїх злочинців на чужих заручників росіяни, граючи, на людських почуттях протилежної сторони, яких вони самі позбавлені в принципі, завжди намагаються виміняти щось ще, що їм дійсно потрібно. Життя ж обмінюваних, що росіян, що неросіян, не має для них значення, і якщо заручників вигідніше буде вбити – росіяни їх уб'ють. Саме так вони вбили полонених азовців, демонстративно підтершись "гарантіями ООН". Втім, гарантії ООН і годяться виключно на піпіфакс.

Щодо вбитих азовців, то їх розміняли на незручне становище української влади, яка санкціонувала здачу оточеного в Маріуполі "Азова" в полон, і гарантувала повернення з полону. Росіяни також запустили версію про те, що полонених убили самі українці, усуваючи непотрібних свідків. Ця версія тепер спливатиме знову і знову, десятиліттями, як і досі спливають "протоколи сіонських мудреців", складені наприкінці позаминулого століття, на замовлення глави закордонної агентури російського Департаменту поліції в Парижі Петра Рачковського.

Неважко побачити і те, що Росія успішно, з вигодою для себе провела обмін азовців-заручників на версію про їхнє вбивство ЗСУ та провал української влади, яка не зуміла виконати свою обіцянку. А вся операція загалом наочно підтверджує думку, винесену на початок статті: жодних переговорів, окрім обговорення російської капітуляції, з Москвою вести не можна.

Переговори із США: розрахунок Москви

Насамперед, американська сторона опинилася в ролі прохача. Сергій Лавров демонстративно, на публіку, шукав "місце у щільному графіку" для телефонної розмови з держсекретарем Ентоні Блінкіном. Сам факт переговорів було подано як вимушену відмову США від ідеї дипломатичної ізоляції Росії. При цьому російська сторона заявила про готовність вступити в переговори загального характеру, що виходять за рамки разового обміну, нібито йдучи назустріч побажанням США. Такі переговори можна було б тягнути необмежено довго, поставивши США в позицію прохача. Росія ж могла б постійно розширювати коло тем, виставляючи умови, які виходять за межі будь-якого конкретного кейсу.

Американці швидко зорієнтувалися та спробували здати назад. Координатор зі стратегічних комунікацій у Раді нацбезпеки Білого дому Джон Кірбі заявив, що включення в обмін Красікова неможливе. "Утримування двох американців у заручниках через вбивцю, що перебуває в третій країні, — це несумлінна спроба уникнути серйозної ініціативи, висунутої США", — заявив він, коментуючи опубліковану CNN, з посиланням на власні джерела, інформацію про російський контрхід.

Але заява Кірбі не може перекрити той факт, що переговори розпочато. Перед американськими заручниками замаячила надія на волю, а перед демократами бонуси до виборів 8 листопада, в обидві палати Конгресу. Але у разі провалу переговорів бонуси вийдуть уже із негативним знаком. Тобто відмовитися від переговорів або піти з них адміністрації ні з чим вкрай складно і політично збитково.

Інформацію про вимогу росіян включити в обмін Красикова вкинула в обіг CNN із посиланням на неназване джерело, а потім підтвердив Кірбі. Росія відмовчується, надаючи американцям трактувати відсутність успіху так, як вони хочуть, зав'язаючи у цьому обговоренні, як у болоті.

Але обміняти Красикова також неможливо. По-перше, його засуджено у ФРН, а не в США. Якщо німці включать його в обмін, кремлівська пропаганда кричатиме про те, що жодного суверенітету у країн ЄС немає, "все вирішують американці", життя яких найдорожче. А якщо не підуть, то зможе стверджувати, що німцям начхати на американських заручників.

У судовому вироку дії Красикова було названо " державним тероризмом". Погодившись на його обмін, колективний Захід створив би прецедент, що дає надалі можливість витягувати з європейських та американських в'язниць терористів, найнятих російськими спецслужбами. Варіантів захоплення громадян західних держав у заручники для такого обміну в Росії є надмір. Причому вимінювати довелося б уже всіх поспіль, не лише на американців. Це, у свою чергу, спростило б росіянам вербування виконавців і сприяло б зростанню російського терору.

Красиков, на відміну Бута — кілер у чистому вигляді, без півтонів. Він не торговець, не шпигун, не офіцер спецслужби, а найнятий для вбивства карний злочинець. Рівно за тим самим принципом у Росії зараз формують "добровольчі батальйони" для війни в Україні. Це зробило обмін Красикова гранично токсичним. Крім того, він став би зливом Москві як чеченської антикадировської опозиції, так і українських спецслужб, зусиллями яких було встановлено справжнє ім'я "Соколова".

Нарешті, домігшись обміну російська пропаганда оновила б затерте кліше "росіяни своїх не кидають", а заразом отримала б привід стверджувати, що "американці здригнулися, тепер треба їх дотискати". А щоб Захід став надалі ще згідливішим, росіяни, швидше за все, віддали б команду привести до виконання смертні вироки іноземцям, які потрапили в полон у ЛДНР.

Словом, ситуація склалася вкрай неприємна. Можна, звичайно, згадати про те, що Путіну вже вдавалося обміняти ізраїльтянку, засуджену нібито за контрабанду гашишу на рішення про передачу РПЦ Олександрівського подвір'я в Єрусалимі. Але, по-перше, прогнути Ізраїль та прогнути США – речі трохи різні. А по-друге, про звільнення російського кілера мова в тому обміні таки не йшла.

Від Путіна до Пут Ина

Ситуація, що й казати, вкрай неприємна — неприємніша, ніж навіть факт перебування в заручниках у Кремля американських громадян. Спробувавши їх виручити, американці не тільки не досягли успіху, але, навпаки, погіршили все — від становища заручників до внутрішньополітичної ситуації. По суті, США наступили на ті ж граблі, що й Україна, яка дала команду на здачу "азовців" у полон, і розміняла їхню героїчну смерть у бою на масове вбивство в полоні. Тим часом те, що росіяни не випустять азовців живими, переступивши через будь-які гарантії, було так само зрозуміло з самого початку, як і дії Москви на переговорах про американських заручників. Щоправда, для цього, в обох випадках був потрібний холодний, беземоційний аналіз ситуації.

Але такий аналіз, реалістичний та безжальний, людям дається важко. На відміну від російських нацистів, продуктів системного розлюднення, якому їх десятиліттями піддавав злочинний кремлівський режим, ми, громадяни демократичних країн, що протистоять Росії, залишаємося людьми і тому здатні на співпереживання. Порятунок життя заручників має для нас значення. На це мають зважати наші уряди, що в США, що в Україні, що в інших країнах антирашистської коаліції. До того ж, і самі ці уряди складаються з людей, небайдужих до долі заручників, а не з розлюднених покидьків, як у Росії.

Проте лише такий, гранично раціональний підхід і може мінімізувати втрати серед заручників, захоплених росіянами. Нам також потрібно вчитися вести торг, завдаючи ударів по найболючіших місцях кремлівських росіян, оскільки решта росіян не вирішує нічого. Бити треба по гаманцю, і краще по особистому. У російсько-кремлівських недолюдків це найболючіше місце, і бити по ньому треба методично, знову і знову, і знову, не соромлячись закликати на допомогу проксі, не стиснуті юридичними рамками.

А щоб діяти в рамках цієї тактики послідовно, не відступаючи ні на крок, потрібно постійно тримати в полі зору повну північнокореїзацію РФ.

Десятиліттями Захід будував відносини з Росією, спираючись на ідеалізований образ та фантазії про можливість домовитися з Путіним. Але 24 лютого декорації впали, і Росія, на чолі з її вождем, Пут Ином, показалась світові у всій своїй огидності. У відповідь і нам, і всьому Заходу, вкрай важливо, подолавши шок від картини, що відкрилася, навчитися сприймати Росію реалістично і підходити до неї з тією ж міркою, з якою підходять до терористів. Зокрема не вести з Москвою переговорів. За винятком, як було зазначено, переговорів про капітуляції за пом'якшення покарання.

Хоча до цих переговорів ще далеко, вони є неминучими. До них треба готуватися вже зараз і психологічно, і юридично.