Стандартне рішення. Як мирний план Макрона по Косово може позначитися на Україні
Замість американського ультимативного підходу європейці традиційно віддають перевагу шляху компромісів. Таким компромісним рішенням косовського конфлікту, з точки зору Європи, і є до цих пір не реалізовані Брюссельські угоди
Поки Україна тупцює на місці в Мінському процесі, Європа намагається "розморозити" інший мирний план — по Косово.
Що це означає для Києва?
План Макрона
Схема врегулювання, яку, за неофіційною інформацією, запропонував президент Франції Еммануель Макрон, передбачає кілька зустрічних кроків з боку косовських властей і країн ЄС.
Так, Пріштіна повинна надати:
- особливий статус районам на півночі, де переважно проживають серби,
- статус екстериторіальності — Сербської православної церкви разом з десятками монастирів і храмів СПЦ на території Косово.
Перша вимога містилася в мирному плані, в т. зв. Брюссельких угодах, що узгоджені під егідою Європейського Союзу Белградом і Пріштіною ще в квітні 2013 р. Однак у Косово у відповідь на це рішення влади опозиція виступила з масовими акціями протесту, а косовський Конституційний суд визнав домовленості не відповідними Основному Закону, так як поява автономних утворень порушує положення про "Косово як унітарну державу".
Про необхідність надання особливого статусу сербським районам на півночі Косово постійно нагадують офіційні представники сербської сторони. Невиконання умов узгодженого в Брюсселі мирного плану називається в якості прикладу волаючого ігнорування косовською стороною своїх міжнародних зобов'язань і головної перешкоди для т. зв. нормалізації відносин між Белградом і Пріштіною. Поступки з боку косоварів у цьому питанні повинні розблокувати повну імплементацію Брюссельських домовленостей після декількох років застою.
Друга пропозиція, про екстериторіальність СПЦ, направлена, очевидно, на пом'якшення позиції Сербської церкви щодо незалежності Косово. У цьому питанні СПЦ займає абсолютно непримиренну позицію — мабуть, навіть більш жорстку, ніж найрадикальніші політики. Виведенням Сербської церкви в Косово з-під юрисдикції косовської влади, Європа, очевидно, хоче досягти більш помірного відношення СПЦ до ідеї незалежності Косово.
Зрозуміло, що для втілення цих ідей Пріштіна повинна погодитися на незалежність значної частини території від центральної влади.
Райони на півночі разом з особливим статусом отримають юридичну автономію, і за фактом продовжать бути частиною Сербії, а не Косово.
Сербська церква навіть юридично виявиться непідконтрольною Пріштіні. І як інституція, і як власник великої кількості нерухомості — культових споруд — і землі.
Натомість косовари отримають від ЄС довгоочікуване надання права на подорож без віз до країн Євросоюзу. На сьогодні громадяни частково визнаного Косово єдині в регіоні не мають такої можливості.
Однак ще більшим кроком назустріч Пріштіні з боку європейської спільноти стане визнання Косово ще однією країною-членом ЄС. Як стверджують, це повинна бути Греція.
Афіни в останні роки активно розвивали двосторонні відносини з Пріштіною, з акцентом на економіко-соціальні зв'язки. У найближчі тижні має відбутися візит у Косово грецького міністра закордонних справ. У Белграді офіційно попереджають: готується "підвищення рівня" контактів між Афінами і Пріштіною до такого ступеня, що далі — тільки визнання. І це робить "мирний план Макрона" більш реалістичним.
Хоча, звичайно, немає впевненості в тому, що нова спроба "оживити" мирний процес навколо Косово, виявиться вдалою. Зараз сербсько-косовський діалог фактично заморожений, а нинішня влада в Пріштіні — це колишня опозиція, яка дуже критично сприймає запропоновані європейцями варіанти нормалізації відносин з Белградом.
Білий дім і Косово
Попередній "підхід до теми" косовського врегулювання здійснив Дональд Трамп, команда якого вмовила в минулому році Белград і Пріштіну підписати Вашингтонську угоду. Косово отримало визнання Ізраїлю, Сербія — обіцянки інвестицій і гарантій, що Косово на якийсь час припинить свої спроби стати учасником міжнародних організацій — UNESCO, Interpol, и Нарешті, ООН.
Але господар Білого дому змінився, а у демократів і у Байдена, зокрема, традиційно інший погляд на ситуацію в регіоні, більш несприятливий для сербів.
Президент Сербії Александар Вучич ще під час виборчої кампанії в США прямо говорив: зміна влади у Вашингтоні — негативний сценарій для Белграда, в першу чергу, через можливі зміни підходів до вирішення питання Косово.
Про інше бачення косовської проблеми з боку США свідчить хоча б той факт, що в рамках нинішніх американо-європейських військових навчань "Захисник Європи 21" частина маневрів проходить — вперше в історії — на території Косово. Крім того, Сили безпеки (фактично — армія Косово) також вперше бере найповнішу участь у нинішніх міжнародних навчаннях під керівництвом США на території інших країн регіону.
Сербська сторона впевнена: Білий дім з демократом на чолі повертається на позиції, згідно з якими косовське питання закрите, нова країна на Балканах — доконаний факт, і світ — включаючи Сербію — повинен це визнати.
У зв'язку з цим "ініціатива Макрона", ще не озвучена офіційно, але сьогодні активно обговорюється в регіоні, може бути спробою європейських політиків перехопити ініціативу і задати свій тон переговорів Белграда і Пріштіни.
Мінський шаблон
Але навіть якщо президент Франції нічого подібного і не пропонував, подібні ідеї не є чимось новим для європейського бачення врегулювання косовської проблеми.
Офіційна позиція ЄС: Сербія без визнання Косово (в будь-якому прийнятному для Белграда форматі) не зможе стати членом Європейського Союзу. Однак замість американського ультимативного підходу європейці традиційно віддають перевагу шляху компромісів. Таким компромісним рішенням косовського конфлікту, з точки зору Європи, і є до цих пір не реалізовані Брюссельські угоди.
В основі цих домовленостей, досягнутих за посередництва ЄС, лежать два компроміси: один — для Белграда, один — для Пріштіни.
Перший: Сербія повинна погодитися на офіційно підтверджений фактичний контроль над частиною території — тієї, де живуть і керують серби, але примиритися з втратою більшої частини Косово, яку сербська сторона не контролює з 1999 р.
Другий: Косово повинно змиритися з втратою частини території, яку центральна влада в Пріштіні не змогла взяти під контроль (у тому числі, під час бойових дій).
В ЄС впевнені: Пріштіна повинна виконати узгоджені в Брюсселі домовленості, навіть незважаючи на опір значної частини суспільства і політикуму йти на компроміс з Белградом, погоджуючись на руйнування унітарного устрою країни і офіційну передачу контролю над частиною території сусідній державі.
Якщо врахувати, що наші Мінські домовленості є фактично варіацією на тему Брюссельських угод у частині надання Києвом особливого статусу окремим районам Донецької і Луганської областей, які де-факто контролюються Москвою, приблизно зрозуміла логіка наших європейських партнерів щодо врегулювання конфлікту на сході України. І, з урахуванням політики європейців щодо Косово, можна припустити, що міняти цей підхід вони поки не готові.
