США, ЄС, Росія, Туреччина. Хто виграє вибори в Молдові

"Ділова столиця" представляє дослідження економічного та геополітичного ландшафту Молдови. Над ним працювали експерти з міжнародної політики Аліна Гриценко, Ігар Тишкевіч та Ілія Куса.

Географічне розташування сучасної Молдови у західній частині Чорноморського басейну зробило цю територію заручницею постійних геополітичних битв між великими державами протягом багатьох століть. Місцеві правителі були змушені або балансувати між імперіями, або приєднуватися до них, часто стаючи ареною протистояння між Сходом, Заходом та Півднем. Окрім того, що сучасна Молдова – це невелика територія, яка сьогодні затиснута між Румунією, Україною та Чорним морем (Туреччиною), історично саме ця територія зіграла ключову роль у формуванні сучасної Румунії.

Сучасна Молдова – це продукт багаторічних геополітичних битв між Російською та Османською імперіями, які поклали край незалежності історичної Молдови, але потім призвели до появи сучасної Румунії та Бесарабії як частини Російської імперії наприкінці XIX століття. Ще одна спроба об’єднання цих територій після Першої Світової війни завершилася поразкою і черговим розділенням спершу за результатами німецько-радянських домовленостей 1939 року, а згодом після завершення Другої Світової війни.

Молдова завжди була цінною для великих держав перш за все у політичному сенсі як зона стримування впливу конкурентів та арена для проектування власної сили перед іншими. В цьому полягала логіка втручання РФ у конфлікт в Молдові в 1992 році на боці сепаратистів Придністров’я, після чого Росія завела туди свій військовий контингент, який під назвою миротворчого досі перебуває на території Молдови. 

Населення Молдови скаладається з 2,5 млн осіб. Понад 1 мільйон молдавців закордоном, близько 450 тисяч осіб живуть на території Придністров’я. Молдавські емігранти займають активну проєвропейську та прозахідну політичну позицію, і частіше за все віддають перевагу політикам, які або тісно пов’язані з країнами ЄС та НАТО, або декларують курс на євроатлантичну інтеграцію. У самій Молдові населення розділене між національними традиційними партіями здебільшого лівопопулістського спрямування. Придністров’я та Гагаузія здебільшого підтримують відкрито проросійські політичні сили, сконцентровані навколо молдавських соціалістів та комуністів. Все це створює глибокий розкол у молдавському суспільстві, закладаючи конфлікт між різними соціальними групами та унеможливлюючи формування об’єднавчої ідеї, яка б стала фундаментом для трансформації молдовської пострадянської республіки. Останні президентські вибори у Молдові добре проявили цей розкол: президент Майя Санду перемогла лише завдяки голосам діаспори, але програла всередині самої країни. 

Відчуття національної належності у Молдові історично ослаблене. По-перше, в країні не існує однозначного відчуття власної державності через те, що століттями Молдова була частиною різноманітних держав. По-друге, навіть у періоди відносної самостійності Молдова була затиснута між великими державами, які використовували її у своїх змаганнях, підриваючи її легітимність та послаблюючи перспективи зміцнення власної незалежності. По-третє, населення Молдови неоднорідне як в етнічному сенсі, так і в контексті власної самоідентифікації. Послаблення відчуття національної самосвідомості призвело до створення слабких державних інституцій та дуже відносного ставлення до національних законів, що своєю чергою сприяло зростанню корупції та тіньової частини економіки. 

Через своє положення в Європі Молдова швидко стала однією з кількох "сірих зон" на пострадянському просторі, які РФ експлуатувала для проекції сили у регіоні, політичного торгу з країнами ЄС і НАТО та як "точки входу" в пострадянські республіки, над якими Москва намагалася або встановити новий, або зберегти старий формат впливу/контролю. Молдовська "сіра зона" оформилася у вигляді невизнаної Придністровської республіки, яка з’явилася за прямої підтримки Росії у 1992 році, та існувала всі ці роки завдяки політичній, економічній, енергетичній підтримці РФ та військовій присутності. "Сірі зони" стали невід’ємною частиною пострадянської зовнішньої політики РФ, яка спиралася на ці болючі точки, коли потрібно було створювати противагу впливу недружніх країн, посилювати тиск на місцеву центральну владу, демонструвати здатність до впливу та посередництва, блокувати конкурентні проекти. У Молдові придністровська сіра зона допомагала РФ у їхній політиці щодо України, Молдови, країн Центрально-Східної Європи та, частково, США.

Зі свого боку країни ЄС і НАТО намагаються будувати свою молдавську політику через Румунію, яка виступає якорем, за який чіпляється Молдова на західному фланзі, при чому як у питаннях зовнішньополітичної орієнтації, так і в сфері соціально-культурної політики та політики національної ідентичності (принаймні, для частини еліт, орієнтованих на Захід). Тим не менше, попри відкриту прозахідну риторику Кишиніва, особливо сьогодні, Молдова лишається нейтральною державою, що записано в її Конституції. Західні держави цього від Молдови не вимагали.

Сполучені Штати ніколи не вважали Молдову пріоритетною країною у своїй політиці в Центрально-Східній Європі. Для Вашингтона Молдова відігравала роль маленької держави, на території якої Росія проектувала свою регіональну міць, але яка не становила для США життєво важливого інтересу. Відтак, значною мірою, американська політика у Молдові була прив’язана до політики щодо РФ, а також до символіко-ідеологічного протистояння з Москвою у Європі.

Для США Молдова завжди становила інтерес як зона конкуренції з РФ, де можна було час від часу демонструвати своє морально-ідеологічне лідерство у Європі, а також стримувати російську політичну експансію через допомогу центральній владі на противагу регіональним елітам у Придністров’ї. При цьому США не пріоритезували Молдову над іншими напрямками, тому їхня залученість у внутрішні справи лишається обмеженою і не одноосібною. Вашингтон спирається на свої партнерства з країнами ЄС та на багатосторонній підхід у керуванні ризиками, пов’язаними з Молдовою. Власне, з цієї причини США залишаються відданими ідеї мирних переговорів про завершення конфлікту у Придністров’ї та підтримують традиційний формат переговорів "5+2" під проводом ОБСЄ, а не створюють альтернативні майданчики і не намагаються монополізувати переговорний процес під своєю егідою.

Як і в решті країн Центрально-Східної Європи, США використовують частину своїх коштів на соціальні, гуманітарні та цільові економічні проекти через грантове фінансування та пряму фінансову допомогу, включаючи програми USAID. На відміну від інших держав, обсяги допомоги невеликі: з 1992 по 2021 роки вони сягнули $ 1,7 млрд. Між Молдовою і США підписано низку взаємних інвестиційних угод у 1990-х роках, але практики великих капіталовкладень було мало.

Один з основних напрямків, який по суті підтримує на плаву регулярну комунікацію Кишинева та Вашингтона – прагнення молдавської влади інтегруватися до ЄС і НАТО. Хоча у Вашингтоні немає єдиної думки щодо необхідності швидко інтегрувати Молдову у західні інституції, загравання з цією ідеєю стало ключовим способом розвитку двосторонніх взаємин. Як і у випадку з Україною, членство Молдови у НАТО та ЄС залежить від:

• виконання плану внутрішніх реформ,
• вирішення тим чи іншим способом конфлікту з Росією,
• політичної волі США та інших країн НАТО, які все ще зважають на фактор Росії та баланс сил у Європі.

У останні роки перед вторгненням РФ в Україну цінність Молдови для Росії почала падати, відповідно, знизився і інтерес до неї з боку США. Лише через 2022 рік західні країни знову звернули увагу на російську військову присутність у Молдові, оскільки існували реальні побоювання щодо російського вторгнення в Україну з боку Придністров’я. Але Молдові вдалося залишитися осторонь війни в Україні, і баланс сил був збережений, навіть попри нещодавнє переобрання президентом прозахідної Майї Санду.

Однією з головних вразливостей США у їхній молдавській політиці є відсутність системи стримування російської політико-ідеологічної та медійної експансії. За останні роки Москва посилила вплив у Молдові не завдяки своїм військам у Придністров’ї, або збільшенням обсягів допомоги самому регіону, а завдяки трансформації місцевих проросійських політичних груп. Після 2022 року політики, які асоціювалися у Молдові з Кремлем, відійшли на другий план, а замість них популярність набрали прагматичні політики з відносно центристським поглядом та проєвропейською риторикою. Їх доволі складно відрізнити від традиційних проєвропейських еліт, які нині керують в Кишиніві, але при цьому вони займають нейтральну позицію щодо РФ, що цілком влаштовує Москву. У США немає рецепту проти приходу до влади саме таких політичних лідерів, і "модель Грузії" може повторитися у Молдові, особливо зараз, коли нова адміністрація Дональда Трампа не виявляє жодного інтересу до молдавського напрямку, і навряд чи буде "мікроменеджити" свої дії у цій країні.

Останніми роками Молдова, попри свою економічну вразливість та відсутність виходу до моря, стає дедалі важливішим елементом європейської безпеки. На тлі російської агресії проти України та ескалації загроз з боку Кремля стратегічна роль Молдови значно зросла для Європейського Союзу. Ця маленька, але географічно та політично вразлива країна опинилася в центрі регіональної нестабільності, оскільки її безпека тісно переплітається з безпекою усієї Східної Європи. Придністровський конфлікт, довгострокова мілітаризація регіону та можлива агресія Росії проти Молдови можуть мати катастрофічні наслідки не лише для самої держави, а й для всієї архітектури безпеки в Європі. У разі окупації країни Кремлем Європейський Союз зіткнеться з ще одним стратегічним викликом, який вимагатиме комплексних політичних та військових зусиль для стримування подальшого розширення російського впливу. У цьому контексті зміцнення позицій Молдови як буфера між Росією та ЄС набуває першорядного значення для забезпечення стабільності та миру в Європі.

Європейський Союз є найбільшим джерелом фінансової підтримки для Молдови, пропонуючи широкий спектр програм та інструментів, спрямованих на сприяння її розвитку та процесу інтеграції до ЄС. Одним із ключових механізмів, через який надається допомога, є програма "Глобальна Європа" (Neighbourhood, Development and International Cooperation Instrument – ​​Global Europe, NDICI-GE), орієнтована на добросусідські відносини, розвиток та співробітництво.

У рамках цієї програми у період з 2021 по 2024 роки ЄС виділив Молдові понад 430 мільйонів євро безоплатних грантів. Ці кошти спрямовані на соціально-економічний розвиток країни та підтримку її зусиль щодо дотримання стандартів та норм ЄС. Серед основних напрямів допомоги — підтримка бюджету Молдови у розмірі 240 мільйонів євро, яка спрямована на допомогу найбільш уразливим верствам населення в умовах підвищення цін на енергоресурси, а також підтримку енергетичної безпеки та переходу на стійкі джерела енергії.

Крім того, ЄС продовжує активно підтримувати судові реформи в країні, включаючи покращення процедур призначення суддів та прокурорів, що є важливим кроком на шляху зміцнення верховенства права. Також передбачена підтримка у розмірі 10 мільйонів євро для сприяння переходу Молдови до "зеленої" економіки, що включає зміцнення потенціалу країни та стимулювання інвестицій у низьковуглецеві та ресурсоефективні технології.

Через Економічний та інвестиційний план (ЕІП) ЄС продовжує підтримувати Молдову в реалізації ключових інфраструктурних та економічних проектів. З 2021 року для цього було мобілізовано понад 1,6 мільярда євро. Ці кошти спрямовані на проекти, пов'язані з покращенням енергоефективності в закладах охорони здоров'я та освіти, реконструкцію залізничних коридорів, а також ініціативи щодо забезпечення сталого енергопостачання та підтримки екологічно чистих технологій.

Європейський Союз є провідним торговим партнером Молдови, на частку якого у 2023 році припадало 53,7% загального обсягу торгівлі товарами країни. Це включає 65,4% сукупного експорту та 48,3% сукупного імпорту. Одним із ключових факторів, що сприяють зміцненню торговельних відносин, є поглиблена та всеосяжна зона вільної торгівлі (УВЗСТ), яка є важливою частиною Угоди про асоціацію, що діє з 2016 року. У відповідь на російську агресію проти України ЄС виявив солідарність із Молдовою, запровадивши тимчасову повну лібералізацію торгівлі сільськогосподарською продукцією країни, що триватиме до 24 липня 2025 року.

Крім того, ЄС активно розвиває співпрацю з Молдовою в рамках Спільної зовнішньої та безпекової політики. У 2024 році Молдова стала першою країною, яка підписала з ЄС угоду про партнерство в галузі безпеки та оборони. Місія Партнерства ЄС у Молдові продовжує підтримувати інституційні реформи та зміцнювати стійкість країни. ЄС також виділив 137 мільйонів євро на підтримку Збройних сил Молдови — з 2021 року ці кошти надають через Європейський фонд миру. На додаток до цього, ЄС запровадив спеціальний режим санкцій проти тих, хто намагається дестабілізувати внутрішню ситуацію в Молдові, демонструючи свою рішучість захищати стабільність і безпеку регіону.

У липні 2018 року парламент Республіки Молдова затвердив оновлену "Національну стратегію оборони", розроблену у тісній співпраці з Центром інформації та документації НАТО в Кишиневі. Основним завданням Центру є реалізація "Ініціативи з будівництва оборони та безпеки" (Defence and Related Security Capacity Building). У новій редакції стратегії головними загрозами для країни є Росія і Придністров'я, а основними союзниками названі НАТО і ЄС. У листопаді того ж року на сайті Парламентської асамблеї НАТО була опублікована доповідь "Протидія російським гібридним загрозам: оновлення" (Countering Russia's Hybrid Threats: An Update), яка наголосила на важливості прийняття Грузії, України та Молдови до НАТО, при цьому Молдова була виділена як нейтральна держава, яка відіграє особливу роль у тих загрозах.

Витрати на оборону Молдови за останні десять років значно зросли: у 2011 році вони склали 223 млн. леїв, а в 2021 році досягли 914,5 млн. леїв. З початком повномасштабної війни Росії проти України темпи збільшення військових витрат ще більше посилились. Перемога Майї Санду у президентських виборах 2020 року та її партії на парламентських виборах 2021 року призвели до політичної консолідації у країні, де президент, парламент та уряд почали провадити узгоджену прозахідну політику. Вже влітку 2021 року Кишинів офіційно заявив, що відносини із США та НАТО стануть одним із пріоритетів зовнішньої політики Молдови.

На тлі загострення російсько-української війни військова співпраця Молдови з НАТО значно активізувалася. За кілька місяців до вторгнення Росії уряд Молдови затвердив план співробітництва з Альянсом на 2022-2023 роки, в якому особлива увага приділялася модернізації системи безпеки країни та підготовці нових професійних кадрів у цій галузі.

Наприкінці 2022 року Молдова оголосила про збільшення витрат на збройні сили у 2023 році на 50%, що становило близько $87 млн. У червні 2022 року ЄС пообіцяв виділити 40 млн. євро на постачання нелетального озброєння, спрямованого на підвищення сумісності армії Молдови із збройними силами європейських країн. Програма, розрахована три роки, включала передачу Кишиневу логістичної техніки, транспорту, безпілотних літальних апаратів, і навіть устаткування кібербезпеки, зв'язку та управління.

Хоча суми військового бюджету Молдови в абсолютних цифрах можуть видатися скромними, важливо враховувати тенденцію зростання (плюс 50%) та акцент на посилення обороноздатності країни у відповідь на "російську загрозу". Молдова, яка перебуває у постійній економічній та енергетичній кризі, обмежена у фінансових можливостях для модернізації збройних сил, тому активно використовує можливості західної військової допомоги через різні програми.

У Конституції Республіки Молдова, у статті 11, йдеться про проголошенні постійного нейтралітету країни, який унеможливлює розміщення на її території збройних сил інших держав. Однак особливе значення має стаття 142, де уточнюються умови перегляду нейтралітету: це може бути зроблено лише шляхом всенародного референдуму з більшістю голосів громадян, включених до виборчих списків, і цю норму не може бути змінено у період надзвичайного чи воєнного стану. Молдова дотримується принципу так званого позитивного нейтралітету, який унеможливлює участь у військових союзах, але при цьому не визнається офіційно світовою спільнотою, як, наприклад, статус нейтралітету Туркменістану в ООН.

При цьому більшість населення негативно ставиться до зміни нейтрального статусу. Про це свідчать результати соціо-політичного барометру IMAS. Згідно з опитуванням, проведеним у грудні 2024 року, лише 34% респондентів віддають перевагу європейській інтеграції.

Натомість за нейтралітет Молдови виступають 64% опитаних. Інші не визначилися з відповіддю, чи не стали відповідати. Крім того, молдаван запитали, коли, на їхню думку, Молдова стане членом ЄС. 37% вважають, що цього ніколи не станеться. 29% дотримуються думки, що це станеться до 2030 року, ще 21% респондентів вважає, що до 2030 року Молдова до ЄС не вступить. 13% не визначилися із відповіддю, чи не стали відповідати. Також мешканців Молдови запитали щодо зовнішньої політики їхньої країни. Більше половини (53%), вважають, що зовнішня політика Молдови має бути збалансованою з орієнтацією як на Росію, так і на Європу. Проєвропейську орієнтацію підтримують 27% опитаних, проросійську – 12%, 3% вважають, що зовнішня політика має йти на возз'єднання з Румунією.

З окремими країнами ЄС (крім сусідньої Румунії) Молдова має особливо тісні відносини. Зокрема, серед таких можна назвати "Веймарський трикутник" — Німеччину, Польщу та Францію.

Берлін послідовно виступає за активне залучення Молдови до процесів часткової інтеграції з ЄС у рамках "Східного партнерства". Після приходу до влади проєвропейських партій у 2009 р. з ініціативи депутатів Бундестагу від ХДС та СДПН було створено "Німецько-молдавський форум" за участю політиків, дипломатів, бізнесменів, активістів громадянського суспільства.

Республіка Молдова скористається програмою уряду Німеччини щодо оснащення іноземних збройних сил. Члени парламентської Комісії із зовнішньої політики та європейської інтеграції схвалили у вересні 2024 року переговори щодо відповідної Угоди між урядами Молдова та ФРН. Програма покликана зміцнити нелетальний військовий потенціал держав-партнерів, а також сприяти забезпеченню миру та безпеки як на національному, так і регіональному рівнях. Вона торкнеться кількох проектів для Молдови, включаючи підготовку та оснащення мобільною бойовою технікою, БПЛА та модернізацію медпунктів. Також у Національній армії буде збудовано центр техобслуговування, відремонтовано деякі приміщення для зберігання боєприпасів, створено єдину ІТ-мережу. Програма не передбачає постачання зброї та боєприпасів, а також постійного навчання. У рамках програми Міністерство закордонних справ Німеччини відповідатиме за фінансування проектів, а Міністерство оборони Німеччини – за розміщення консультативних груп.

Позитивна динаміка спостерігається і в торгівлі, що свідчить про підвищення інтересу Німеччини до Молдови. У 2024 р. обсяг торгівлі між двома державами перевищив 871,2 млн. євро. Експорт Німеччини до Молдови становив 547,7 млн ​​євро, збільшившись на 2%, а імпорт склав 323,5 млн євро, збільшившись на 11,4%. Характерно, що зростання торгівлі відбулося у 2022 році, з початком вторгнення РФ в Україну: товарообіг між Німеччиною та Молдовою у 2022 р. досяг 830 млн. євро, що на 16,5% більше, ніж роком раніше. Експорт із Молдови до Німеччини збільшився на 20,6%, становив 537,2 млн., а імпорт із Німеччини – 292 млн. євро (+9,7%). У 2023 році Німеччина займала 4 місце серед основних напрямів експорту товарів з Молдови з часткою 5,46% (221 млн US$) після Румунії з часткою 35% (1,42 млрд US$), України з часткою 14,7% (595 млн US$) та Італії з часткою 6,42% (260 млн US$). У той же час, як у списку найбільших торгових партнерів з імпорту товарів Німеччина посідала 5-у позицію в 2023 році з часткою 7,12% (617 млн ​​US$). Молдова експортує до Німеччини ізольовані дроти, різне електричне та електронне обладнання, меблі, освітлювальні прилади, а з Німеччини імпортує автомобілі, медикаменти та трактори.

Хоча Молдова залишається однією з найбідніших держав Європи, проте для Німеччини країна становить інтерес з кількох ключових причин, які охоплюють ширші геополітичні та стратегічні аспекти.

В умовах зростання напруженості на східних рубежах Європи, особливо після анексії Криму Росією та війни в Україні, Німеччина зацікавлена ​​в підтримці країн, які можуть перебувати під тиском Росії. Навіть незважаючи на бідність Молдови, її стабільність є важливою для забезпечення безпеки регіону в цілому.

Німеччина підтримує інтеграцію Молдови до ЄС у рамках "Східного партнерства" не лише задля розвитку демократії та ринкової економіки, а й задля забезпечення регіональної безпеки, яка може безпосередньо вплинути на безпеку ЄС. Співпраця з Молдовою допомагає Німеччині мінімізувати вплив Росії у цьому регіоні.

З погляду зовнішньої політики Німеччина зацікавлена ​​у зміцненні своїх позицій у країнах, які можуть стати буферними зонами між Європейським Союзом та Росією. Програма "Східне партнерство" та створення "Німецько-молдавського форуму" допомагають Німеччині будувати довгострокові відносини з Молдовою, підтримуючи проєвропейські настрої в країні. Німеччина може впливати на політичні процеси в Молдові, допомагаючи реформувати країну та готувати її до можливої ​​інтеграції.

Для Німеччини Молдова є важливим елементом у широкій стратегічній картині Східної Європи. Німеччина зацікавлена ​​у підтримці стабільності, безпеки та демократичних реформ у Молдові, навіть якщо країна стикається з економічними труднощами. Інтерес Німеччини полягає у її прагненні зміцнити ЄС, протистояти російському впливу та забезпечувати довгострокову стабільність у регіоні, де Молдова відіграє ключову роль.

Ще одним важливим партнером Молдови є Польща. Спектр напрямів взаємодії у молдавсько-польських відносинах розширюється, зміщуючись із усталених напрямів співпраці на активізацію військово-політичного діалогу, польську допомогу у реформуванні оборонного сектору Молдови, модернізацію її збройних сил та підготовку військових кадрів.

В умовах війни в Україні дещо змістився акцент, який раніше робився на підтримці територіального розвитку та реалізації інфраструктурних проектів. Хоча Угода про молдавсько-польське військове співробітництво була підписана 27 жовтня 1998 року, основним напрямом взаємодії держав було торговельно-економічне співробітництво, розширення номенклатури товарів, що експортуються та імпортуються, реалізація спільних проектів у рамках польських програм допомоги та розвитку. Проте через вкрай нестабільну регіональну ситуацію та агресивні дії Росії військово-політичні відносини між державами активізувалися. Після 2022 року військово-політичний сектор двостороннього співробітництва передбачає реформування оборонного сектору Молдови, модернізацію збройних сил, розвиток потенціалу та підготовку молдавських військових кадрів.

2023 року витрати Молдови на оборону збільшилися майже на 70%. У державному бюджеті на 2024 рік уряд Молдови виділив 1,96 млрд леїв на оборонний сектор, що на 262 млн леїв більше, ніж у 2023 році. Однак виділена сума на 3 млрд леїв менша за річну потребу, що дозволило б Молдові позбутися озброєння радянських часів і розвинути Національну армію відповідно до міжнародних стандартів. У січні 2024 року було створено комісію з розробки Стратегії національної оборони. У цьому контексті двосторонні зустрічі на найвищому рівні та переговори між молдавськими та польськими офіційними особами стали частішими. Ці обговорення насамперед зосереджені на підтримці модернізації Національної армії Молдови міжнародними партнерами, що необхідно для виконання Молдовою своїх міжнародних зобов'язань та сприяння глобальній безпеці шляхом участі у миротворчих місіях. У лютому 2024 року Молдова підписала угоду з MESKO S.A., провідним польським виробником боєприпасів, протитанкових та зенітних ракет щодо модернізації свого оборонного сектору.

Польський фонд солідарності у Молдові допомагає у підготовці спецпідрозділів для реагування на кризи та мобільності військовослужбовців у ситуаціях підвищеного ризику.

З січня 2023 року Посольство Республіки Польща в Кишиневі також виступає як зв'язувальна ланка між РМ і НАТО, прагнучи сприяти комунікації та публічній дипломатії, пояснюючи молдовському суспільству, на основі досвіду Польщі, переваги приєднання до Північноатлантичного альянсу.

Крім того, Польща зацікавлена ​​у тому, щоб допомагати Молдові розвивати можливості для опору іноземному втручанню та боротьбі з гібридними атаками.

Що стосується ще однієї країни "Веймарського трикутника" — Франції — то в березні 2024 року Кишинів і Париж підписали дві угоди: про співробітництво в галузі оборони та економіки.

Угоду про оборонне співробітництво підписали міністри оборони Франції та Молдови Себастьєн Лекорню та Анатолій Носатий. Як пояснив президент Франції Емманюель Макрон, ця угода передбачає зокрема "відкриття найближчими місяцями постійної оборонної місії Франції в Кишиневі", додавши, що "це лише перший крок" .

Оборонна співпраця також включає передачу військових технологій. Міністерство оборони Молдови придбало середньодистанційний радар Ground Master (GM) 200 від французької компанії Thales для кращого контролю молдавського повітряного простору з огляду на те, що уламки російських дронів і ракет падали на територію Молдови поблизу кордону з Україною. Ходять чутки про купівлю другого радару. Французькі та молдавські війська також спільно тренувалися на військових навчаннях, останні з яких пройшли у рамках багатонаціональних навчань Livex Sarmis 2023 у Румунії.

Економічна угода, яку також уклали на рівні міністрів двох країн, — це "двостороння дорожня карта, яка визначає майбутні проекти, які розроблятимуться спільно", додав французький президент.

Президент Молдови Майя Санду подякувала Франції за підтримку її суверенітету та територіальної цілісності, а також готовність допомогти з мирним врегулюванням Придністровського конфлікту. "Московський режим намагається контролювати мою країну за допомогою енергетичного шантажу, організації демонстрацій, кібератак… і навіть розпалювання державного перевороту", — заявила Санду.

У Франції також говорили, що європейські держави обговорюють, як посилити військову підтримку Молдови, яка стикається з дестабілізацією з боку Росії.

У 2022 році Франція організувала перший саміт нової Європейської політичної спільноти (EPC) та підтримала заявку Молдови на проведення другого саміту, який Молдова і провела у 2023 році. Париж також підтримав заявку Молдови на вступ до Європейського Союзу.

Коли президент Майя Санду відвідала Париж у березні 2024 року, вона зустрілася з кількома високопоставленими французькими державними чиновниками. Зокрема, з представниками Французького агентства з розвитку (Agence Française de Développement: AFD); одна з підписаних угод стосувалася передачі 40 мільйонів євро та гранту 1,2 мільйона євро для зміцнення лісового сектору Молдови. "Кошти, виділені французькими партнерами, допоможуть нам висаджувати ліси, включаючи купівлю необхідного обладнання та техніки, а також провести реформу лісового фонду відповідно до європейських стандартів", — пояснила президент Санду у пості у соціальних мережах. Раніше, у жовтні 2023 року, посольство Франції в Молдові повідомило, що AFD виділяє "40 мільйонів євро на підтримку реформи енергетичного сектору Молдови" у рамках шестирічної програми, а також на тіснішу співпрацю в галузі управління лісами та підвищення енергоефективності державних будівель.

Існують також міцні горизонтальні зв'язки, оскільки значна молдавська діаспора проживає у Франції.

Як і Німеччина, Франція зацікавлена ​​у стабільності та безпеці на східних рубежах Європи, особливо у світлі російської агресії та загрози більшої дестабілізації. Молдова, яка перебуває у безпосередній близькості від України та в зоні російського впливу, є важливим елементом у контексті стримування російської експансії.

Визначальним чинником розвитку відносин двох країн є те, що Молдова — частина Бессарабії, регіону, який з моменту розпаду Російської Імперії до початку Другої Світової війни був частиною румунської держави. Румунське населення (як і частина населення Молдови) вважає, що румуни та молдавани – одна нація. Альтернативна концепція, що включає тезу про "двох близьких, але різних народів" багато в чому є спадщиною СРСР. Саме Радянський Союз після приєднання Бессарабії активно працював над розвитком "молдавської ідентичності". Включно з перекладом писемності (молдавської мови) на кирилицю з латинського алфавіту. Тому не дивно, що з моменту здобуття незалежності у Молдові виникають уніоністські рухи. Але, водночас, фактор Придністров'я, наявність гагаузької меншини, сильні позиції комуністів (а пізніше й інших умовно-проросійських сил) не дозволив уніоністським настроям стати домінуючими.

Економіка: від "того, хто наздоганяє Росію" до основного партнера

Румунія, своєю чергою, почала проводити політику культурної та економічної експансії. З одного боку, це природний процес для двох сусідніх (але різних за розмірами економіки) держав. З іншого, значний вплив в розвитку відносин надавали історичні та культурні чинники. До 2010-11 року, поки румунська економіка перебувала в кризі, переважали саме культурні та політичні механізми зближення. До прикладу наведемо таблицю експорту товарів із Молдови станом на 2010 рік.

Росія домінувала в імпорті (завдяки постачанню енергоносіїв), а також займала місце ключового покупця товарів із Молдови.

Ситуація активно почала змінюватися після 2014 року. Цьому сприяло три фактори:

• активний економічний розвиток Румунії;
• російська агресія проти України 2014;
• курс Молдови та України на євроінтеграцію.

Вже за результатами 2014 року ТОП-5 держав з торгівлі товарами з Молдовою виглядав таким чином:

На сьогодні Румунія є ключовим торговим партнером Молдови (15% від обсягів імпорту, 35% від обсягів експорту), найбільшим інвестором та основним зовнішньополітичним партнером.

Вкрай важливим фактором, що визначає посилення статусу Румунії та ослаблення позицій РФ, є запуск у 2020-му році нового газопроводу, що з'єднує румунську та молдовську ГТС. Наявність технічної можливості диверсифікації імпорту природного газу на початку 2025 року стала ключовим фактором, який забезпечив стійкість Молдови на тлі припинення постачання російського газу через українську ГТС.

Політика та культура — зростання уніонізму

Цілком логічно, що Румунія проводила активну політику культурної експансії, спрямовану на деконструкцію ідеологеми про "окремий молдавський народ". Крім традиційних для таких політик інвестицій у культурні обміни, освіту, було задіяно два вкрай потужні механізми.

1. Відновлення громадянства. Згідно з логікою Румунії, громадяни Молдови, які мали румунське громадянство до Другої Світової війни та їхні нащадки, мають право на його відновлення. Для цього було створено механізм збору, аналізу персональних даних (за заявами) та видачі румунського паспорта. Точної статистики кількості виданих паспортів не наводить ні молдавська, ні румунська сторона. Оціночні цифри перебувають у діапазоні від 600 до 750 тисяч осіб. Однак, за словами депутата румунського парламенту, Костянтина Кодряну, вже в 2019 році йшлося про щонайменше мільйон поданих заяв. Враховуючи, що загальне населення Молдови становить близько 2,7 мільйонів людей, це досить багато.
2. Спроби змінити релігійну карту Молдови. Частиною політики СРСР у повоєнні роки було стимулювання розвитку РПЦ (російської православної церкви) на цих територіях та ліквідація будь-яких зв'язків молдовського православ'я з Румунською православною церквою. Ще в 1992 році РумПЦ створює Бессарабську метрополію (Варто зазначити, що Бессарабська митрополія РумПЦ включає і території, які сьогодні входять до складу України). Але ця структура понад 15 років існувала в умовно маргінальному статусі. Новий етап розвитку розпочався у 2007 році, коли Священний синод Церкви в рамках митрополії створив 7 єпископських округів. Це викликало різку реакцію РПЦ, яка, серед іншого, задіяла "адміністративний ресурс". На боці московської церкви виступив президент Молдови Володимир Воронін, який серед іншого спробував ініціювати процес видворення з країни кількох священиків румунської церкви. За що й отримав премію з рук Патріарха Кирила.
3. Румунія була одним із ключових "адвокатів Молдови" у процесі Євроінтеграції. А після 2014 року європейська політика на молдовському напрямі значним чином реалізовувалась за румунського посередництва.

Подібна політика Румунії стикалася з протидією відразу за кількома напрямками:

• Придністров'я, яке перебуває під контролем проросійських сил, використовувало тезу захисту "молдавської ідентичності", лякаючи своє населення "румунізацією"
• Молдовські комуністи та соціалісти просували тезу про прагнення Румунії знищити незалежність Молдови та анексувати країну.
• Гагаузька меншість сприймала політику Румунії як пряму загрозу збереженню своєї ідентичності. Це активно підтримувала Росія, зокрема у релігійній сфері (гагаузи — паства РПЦ).
• Частини румунських політиків, які обігрували карту "неконтрольованої міграції" та тиску на ринок праці. Як, наприклад, резонансне у 2018-19 роках обговорення "міграції медиків".

Поточний стан та інтереси

Описана вище культурна та політична близькість двох держав створила унікальну ситуацію, в якій Румунія та Молдова сьогодні взаємозалежні. Статус найбільшого зовнішньоторговельного та ключового зовнішньополітичного партнера природно створює передумови для формування зовнішньої політики Молдови в руслі румунської політичної активності. З іншого боку, наявність навіть не мільйона, а хоча б 600 тисяч громадян "з Молдови" дає Кишиневу теоретичну можливість впливати на внутрішню політику Румунії через виборчий процес.

При цьому уніоністські настрої у Молдові суттєво посилилися після 2014 року. Однак ідея об'єднання в одну державу поки що не є домінуючою. Так, за даними опитування Idata, проведеного у серпні 2024 року, 55% громадян країни проголосували б на референдумі за вступ до ЄС і лише 34,1% за об'єднання з Румунією. З іншого боку, понад 43% населення, як і раніше, виступає за "російський" інтеграційний вектор — вони є прихильниками ідеї інтеграції до ЄАЕС.

Настрої у Румунії дещо інші. Ідею про "возз'єднання з "Бессарабією" підтримують понад 70%. Причому з 2013 року ставлять питання про перспективи об'єднання навіть якщо євроінтеграція Молдови виявиться провальною. За таку опцію (яка очевидно передбачає політичні протиріччя з Брюсселем) виступає понад 60% населення.

Але говорити про прагнення Бухареста форсувати політику "об'єднання" навряд чи варто. Для Румунії унія з Молдовою на цьому етапі несе чималі ризики. З одного боку (навіть якщо відкинути фактор Придністров'я), це наявність значної частини проросійськи налаштованого населення. З іншого — питання гагаузів та турецьких інтересів у регіоні. А ось ідея максимально тісних відносин за успішної політики євроінтеграції Молдови дає Румунії відразу кілька відчутних бонусів:

1. Посилення власної суб'єктності та позиції в ЄС. На цьому етапі як ключового "посередника" у політиці на молдовському напрямі. А після (у разі) вступу Молдови до ЄС — додатковий голос при ухваленні рішень на рівні Європейського Союзу.
2. У світлі активної політики Польщі щодо створення регіональної системи безпеки та економічного співробітництва (фактично йдеться про реалізацію концепту "Тримор'я") незалежність Молдови помножена на її політичну близькість з Румунією посилює позиції останньої в цьому проекті.
3. Зміцнення партнерства з Кишиневом без форсування питання "об'єднання" дозволяє не входити в конфлікти з іншими центрами сили (наприклад, Туреччиною) і поступово працювати над ослабленням російського впливу в регіоні.

Підсумовуючи написане вище, можна констатувати, що політика Румунії спрямована на отримання статусу домінуючого партнера Молдови. І закріплення функціоналу "посередника", без участі якого неможлива успішна політика третіх держав на молдовському напрямі. Успіх такого підходу виводить Румунію у статус одного із регіональних лідерів. Противником такої політики можна назвати Росію. Потенційні конкуренти — Туреччина, частково Китай. Можливо (це залежить від повоєнних процесів) — Україна.

Інтерес Китаю до Молдови обумовлений кількома чинниками, пов'язаними як з економічною вигодою, так і з політичними амбіціями Пекіна в регіоні. Молдова, розташована на стику Східної Європи та Балкан, теоретично могла б стати ланкою в китайській ініціативі "Один пояс, один шлях", спрямованої на розвиток інфраструктурних зв'язків та поглиблення економічної взаємодії між Китаєм та країнами Європи. Проте географічне розташування країни, затиснутої між Україною та Румунією, маловигідне з погляду транзитних шляхів та логістики.

Проте Китай активно розвиває свої відносини з Молдовою в інших областях. Одним із аспектів китайського інтересу є прагнення розширити торговельні та інвестиційні зв'язки, хоча Молдова і не є великою економікою регіону. Будівництво інфраструктури, розвиток сільського господарства та енергетичних проектів – це ті галузі, в яких китайські компанії можуть знайти цікаві можливості для інвестицій та партнерства.

Молдова ж зацікавлена ​​в економічній співпраці з Китаєм, оскільки це відкриває нові можливості для залучення іноземних інвестицій та диверсифікації зовнішніх торгових зв'язків. Китайські технології, кредити та обладнання для модернізації різноманітних галузей економіки можуть стати важливою підтримкою в умовах обмежених ресурсів. Крім того, розширення торгівлі з Китаєм дає Молдові шанс покращити свої експортні позиції, особливо у сільському господарстві, де китайський ринок може відіграти ключову роль. Молдова активно експортує до Китаю вино, яке цінується китайськими споживачами за високу якість та низьку ціну. Останнім часом китайська влада також розглядає заявки на експорт сільськогосподарської продукції з Молдови, включаючи шрот із виноградних кісточок, шрот із насіння соняшника, виноградні кісточки та моркву. Молдова запрошує своїх виробників подавати заявки на експорт інших сільськогосподарських товарів, щоб розширити асортимент продукції, що постачається до Китаю.

Крім економічних чинників, Китай використовує свої економічні проекти як інструмент політичного впливу у Східній Європі. В умовах геополітичної нестабільності в регіоні та прагнення Молдови до зближення з Європейським Союзом, Пекін може розглядати співпрацю з Кишиневом як спосіб зміцнити присутність у Європі, підтримуючи нейтралітет та незалежність країни. У свою чергу, Молдова, не будучи членом Європейського Союзу чи НАТО, може мати вигоду з двосторонніх відносин з Китаєм, отримуючи економічну підтримку в обмін на політичну лояльність чи нейтралітет у деяких міжнародних питаннях.

Інтерес Китаю до Молдови також можна розглядати у контексті культурної дипломатії та гуманітарних обмінів. Китай активно розвиває культурну співпрацю з різними країнами, і Молдова не є винятком. Освітні програми, підтримка китайської мови та культури, а також розширення туристичних обмінів створюють додаткові канали для китайського впливу та зміцнюють взаємні зв'язки. Зокрема, китайські компанії надають Молдові можливості для доступу до сучасних технологій та освітніх ініціатив, що сприяє поглибленню двосторонніх відносин.

Китай також бере активну участь у молдовській економіці через компанії, які бачать великі можливості для бізнесу в Молдові. Наприклад, влітку 2024 року в Кишиневі відбувся Форум інвестиційного співробітництва Китаю та Молдови, в якому взяли участь представники близько 20 китайських компаній. Серед них компанії, що займаються будівництвом нової електростанції в Молдові. Цей проект включає будівництво електростанції потужністю 165 МВт, з яких 105 МВт буде забезпечено за рахунок вітряних турбін, а 60 МВт — сонячними панелями. Такі проекти сприяють розвитку енергетичної інфраструктури та зміцненню економічних зв'язків між двома країнами.

Іншою важливою подією став меморандум про співпрацю між Державним університетом Молдови та китайською компанією Foxit Software, одним із найбільших постачальників програмного забезпечення для роботи з PDF-документами у світі. Цей меморандум дозволяє університету безкоштовно надавати своїм студентам 14 000 ліцензій на використання програмного забезпечення Foxit PDF, що зміцнює освітні зв'язки та відкриває нові можливості для китайських технологій у Молдові.

Крім того, китайські компанії на зразок Китайської дорожньо-мостової корпорації та Shandong Hi-speed Company активно працюють із молдавськими партнерами у сфері інфраструктури, створюючи ділові контакти та використовуючи можливості для співпраці у будівництві та модернізації інфраструктурних об'єктів.

Таким чином інтерес Китаю до Молдови можна розглядати як багатогранний та комплексний. Це не лише прагнення розширення економічного впливу через інвестиції та торгівлю, а й використання політичних інструментів для зміцнення позицій Китаю у Східній Європі. Крім того, культурна дипломатія та гуманітарні обміни створюють додаткові канали для поглиблення взаємних зв'язків. Китай активно використовує свої економічні та політичні можливості для того, щоб зміцнити присутність у Молдові та розширити сферу впливу в регіоні. Своєю чергою Молдова отримує від цієї співпраці не тільки економічні вигоди, а й можливості для політичної та культурної диверсифікації зовнішніх зв'язків.

У розділі, присвяченому інтересам Румунії, згадувалися зміни у географії зовнішньої торгівлі Молдови. Станом на 2023 рік на частку Туреччини припадало 8,6% імпорту до Молдови (4 місце) та 3,5% молдовського експорту (7 місце). І якщо частка в експорті залишалася стабільною протягом останніх 10 років, то щодо імпорту Туреччина послідовно зміцнює свої позиції.

Між Туреччиною та Молдовою діє угода про вільну торгівлю, у 2023 році було створено спільну торгово-промислову палату та означено мету у вигляді виходу обсягів взаємної торгівлі на рівень $1,5 млрд.

Що стосується інвестицій в економіку Молдови, то за даними національного банку цієї країни Туреччина не входить до найбільших інвесторів. Водночас посол Туреччини в Молдові стверджує, що його країна інвестувала понад $300 млн, що створило робочі місця для 6 тисяч осіб. У таких цифрах немає суперечності, якщо зважити на специфіку турецької політики на молдовському напрямку.

Гагаузи як точка входу Туреччини

Турецька політика на молдовському напрямі має пріоритет у вигляді розвитку контактів із гагаузькою меншістю — тюркською меншиною, яка сповідує православ'я. Обидва ці чинники, як зазначалося вище, визначають політичне позиціонування гагаузів. З одного боку, це вкрай насторожене (якщо не сказати вороже) ставлення до ідеї об'єднання Молдови та Румунії. З іншого — пошук політичного партнера у вигляді Російської Федерації. Туреччина до 2010-11 років не мала достатніх ресурсів для просування власних інтересів у Гагаузії.

Однак з приходом до влади Тайіпа Реджепа Ердогана ситуація почала змінюватися. Туреччина активно інвестує у підтримку та розвиток культури, освіти, економіки Гагаузії. Зокрема, за турецькі гроші були побудовані і функціонують Індустріальний коледж та загальноосвітній центр у Комраті. Турецька сторона підтримує вивчення гагаузьких та турецьких мов, надає кошти на розвиток малого бізнесу в Гагаузії. А в 2024 році, під час візиту до Туреччини Башкана Гагаузії Євгенії Гуцул, була спроба обговорити ідею будівництва в Комраті міжнародного аеропорту. Такий підхід дуже сильно нагадує концепцію китайської "стадіонної дипломатії".

Варто зазначити, що турецька сторона впродовж останніх 5-6 років активно розвивала політичні контакти з Гагаузькою автономією. Так, у 2021 та 2023 роках у Туреччині з офіційним візитом була Башкан Гагаузії Ірина Влах, а у другій половині 2023 та у 2024-му візити до Туреччини здійснювала її наступниця Євгенія Гуцул. Не менш часто відбуваються візити турецьких делегацій (у ранзі міністра та вище) до Гагаузької автономії. Туреччина активно стимулює роботу гагаузьких лідерів у Спілці муніципалітетів тюркського світу, міжнародній організації тюркської культури, сприяє співпраці з асоціацією тюркських держав.

Щодо інвестицій у промисловість Молдови, Анкара активно йде на зустріч Кишиневу в обговоренні нових проектів. Як, наприклад, ідея будівництва вітро- та сонячних СЕС. Проте прагне розмістити такі проекти на території гагаузької автономії, таким чином посилюючи свої позиції у вказаному регіоні.

Загальна характеристика політики та інтересів Туреччини

Таким чином можна стверджувати, що приблизно з 2016-17 років Туреччина проводить політику поступового заміщення російського впливу в Гагаузії на свій. При цьому, як у випадку з Аджарією та Абхазією, не йдучи на прямий конфлікт із Росією. Така політика має кілька цілей:

• Загальне зміцнення турецького впливу у тюркомовних державах та регіонах;
• Вплив на політику Молдови і опосередковано на політику Румунії, що дуже важливо у процесі турецької експансії у чорноморському регіоні;
• Посилення впливу на українську частину Бессарабії, де також є гагаузька меншість.
• За допомогою зазначених вище пунктів створення додаткової точки входу (і захисту своїх інтересів) у північно-східній частині Чорноморського регіону.

Подібна політика не суперечить прагненню Молдови до євроінтеграції і дає Туреччині додаткові бонуси. В цій площині заяви гагаузьких лідерів про можливе використання "права на самовизначення" є, скоріше, проявом російського впливу, який поки що вкрай сильний на території Гагаузії. Однак ідея "об'єднання" Молдови та Румунії для Туреччини виглядає менш бажаною, оскільки веде до посилення позицій Румунської держави та розмивання турецьких важелів впливу в регіоні. Відповідно, Анкара не перешкоджатиме розвитку в Молдові (насамперед у Гагаузії) антиуніоністських настроїв.

Пріоритет в інвестуванні на території гагаузької автономії також цілком виправданий. Такий механізм дає додаткові важелі захисту інвестицій у вигляді позиції керівництва Гагаузії з діалогу з центральною владою.

Для Росії збереження впливу на Молдову є ключовим інструментом забезпечення своєї присутності в Північно-Східній частині Чорноморського регіону. І підтримка придністровського конфлікту, а пізніше так званої "ПМР", — один із яскравих проявів такої політики.

Росія:

• безпосередньо фінансово підтримує Придністров'я, у тому числі надаючи фінансову та матеріальну допомогу регіону;
• розвиває торгівлю з придністровськими промисловими підприємствами, даючи сепаратистському регіону власні джерела існування. На долю РФ до 2023 року припадало понад 60% експорту з ПМР;
• постачає газ у ПМР для потреб промисловості та, зокрема, енергетичного сектора. При цьому ці поставки в Кремлі представляють як поставки Молдові і, відповідно, вимагають за них оплату. Придністров'я не платить за газ (не існує формули оплати), але вироблену на Молдавську ДРЕС електроенергію продає Молдові.
• має свій військовий контингент — оперативну групу військ у Придністров'ї та російську складову об'єднаної контрольної комісії. Перші перебувають на території Придністров'я формально для охорони військових арсеналів (найбільший у селі Ковбасна) та "підготовки особового складу миротворчого контингенту". Другі, власне, виконують миротворчі функції. При цьому є рішення ОБСЄ від 1991 року, в якому зафіксовано дату запланованого виведення ОГВ РФ — 2001 рік. Рішення не виконане досі.

Фактично Росія за рахунок підтримки напруженості навколо "ПМР" суттєво обмежувала свободу зовнішньополітичного маневру Молдови. Паралельно із цим активно співпрацювала (і підтримувала сепаратистські настрої) із елітами гагаузької меншини. І, нарешті, у період з 1992 по 2010 рік активно зміцнювала свої позиції як ключовий економічний та зовнішньополітичний партнер Молдови. У цьому процесі активно використовувався фактор Придністров'я — регіону, в якому було зосереджено (станом на 1992 рік) понад половину промислового потенціалу Молдови.

Так, за даними молдовської сторони, РФ досі є найбільшим зовнішнім інвестором у національну економіку. Обсяг накопичених ПІІ перевищує $750 млн (без урахування офшорних юрисдикцій). Росія, розігруючи питання постачання енергоносіїв, 1999 року отримала контроль над оператором молдовської ГТС — АТ "Молдовагаз". Для цього в 1995 році, після переговорів про "покриття боргу за поставлений газ", було створено російсько-молдовське СП "Газпостачтранзит". А 1999 року, після чергових суперечок щодо боргу за газ, державний конценрт "Молдова Газ" був об'єднаний із згаданим спільним підприємством. І Росія отримала 50% пакет акцій, а також 13% акцій, що перебували у власності "уряду Придністров'я". Росія також інвестувала у розвиток виробництва електрокомпонентів, комплектуючих для залізничного транспорту, метизної продукції. У більшості випадків на вже діючих підприємствах, серед яких Молдавський металургійний завод, Тираспольський електроапаратний завод та завод "Електронмаш".

При цьому російський інтерес у Молдові має, швидше, політичний, а не економічний характер. Зокрема:

• Наявність неврегульованого конфлікту в Придністров'ї, помножена на російську військову присутність у регіоні, автоматично робить Москву потенційним учасником будь-яких консультацій, що зачіпають політичну трансформацію Молдови та сусідніх держав.
• Підтримка проросійських настроїв у частини населення Молдови (включаючи підтримку сепаратистських настроїв у Гагаузії) суттєво ускладнює експансію ЄС та США у регіоні. А також є постійним дестабілізуючим фактором для України та Румунії.
• Російська присутність у Молдові посилює позицію РФ (на даний момент участь зупинено) у Дунайській комісії.
• Паспортизація (надання громадянства) мешканців Придністров'я обумовлює претензії Росії на втручання у внутрішні справи Молдови під егідою захисту інтересів своїх громадян.

З перерахованих вище пунктів випливає, що РФ не зацікавлена а​​ні у визнанні незалежності "ПМР", ані в анексії регіону. Кремлю вигідно, коли місцеві жителі отримували, з одного боку, російські паспорти, а з іншого — паспорти Молдови, Румунії, України та Болгарії. Найяскравіше така ситуація проявлялася під час електоральних кампаній — навіть обмежена кількість голосів мешканців "ПМР" на тлі розколу у молдовському суспільстві давала шанси на прохід до парламенту (і обрання президентом) проросійських кандидатів.

Баланс описаних вище інтересів найпростіше представити у вигляді таблиці з умовним колірним кодом, де червоний колір — категоричне несприйняття (на даному етапі) ідеї та можливість протидіяти. Жовтий – нейтральне ставлення чи непріоритетність цього напряму. Відповідно, зеленим кольором відзначені напрямки, що лежать у сфері інтересів держав.

Для більш докладного пояснення доречно дати розширений опис кожної з тез.

Розвиток економічного співробітництва. Просте збільшення обсягів торгівлі, інвестиції в економіку без мети отримання політичного впливу. Більшість зазначених країн зацікавлені у розвитку торговельного співробітництва. Для США питання не актуальне через відсутність прямого інтересу у розвитку торгівлі. Для РФ Молдова важлива не так як торговий партнер, як механізм впливу на регіон.

Вплив на економіку. Політика, спрямована на отримання та закріплення статусу ключового партнера (інвестора), позиція якого визначає можливості розвитку національної економіки. Політика впливу на процеси в цільовій країні через домінуючу позицію в торгівлі (інвестиціях) цікава Румунії, Туреччині, Польщі, Росії з точки зору реалізації планів розширення впливу в регіоні. Для Китаю як частина загальної стратегії співробітництва та економічної експансії. Для ЄС (загалом), США та Франції питання поза зоною пріоритетів. Для Німеччини неактуальне.

Політичний функціонал Молдови як "буферної держави" на межі зон впливу. Молдова залишається нейтральною державою, яка співпрацює із ключовими геополітичними блоками. І такий статус забезпечує захист інтересів країн Європи у сфері безпеки та економіки. Подібний функціонал є допустимим і одним із прийнятних (бажаних) варіантів для Німеччини та Франції з урахуванням поточного балансу сил у політиці Молдови. Проте агресія РФ проти України та подальша (після війни) трансформація регіональної архітектури безпеки робить такий статус Молдови менш привабливим для Румунії та Польщі. Для РФ, мета якої — розширення свого впливу, фіксація буферного статусу Молдови неприйнятна через природне обмеження можливостей розширення зони інтересів.

Вплив на внутрішньополітичні процеси. Під цим розуміється активна підтримка політичних сил усередині Молдови, вплив на суспільні настрої. Цей напрям менш цікавий для США (Молдова поза фокусом американської політики), Німеччини, яка вкрай обережно ставиться до такої активності. І неприйнятна для КНР, оскільки Китай не має достатньої ресурсної бази та досвіду (але при цьому може працювати з будь-яким урядом, просуваючи свої інтереси через економіку). Для решти країн Молдова — територія боротьби або за свій вплив, або за обмеження впливу Росії.

Євроінтеграція Молдови перебуває поза пріоритетами зовнішньої політики США, Туреччини та Китаю. Неприйнятна для Росії. І є бажаним варіантом для інших країн, зазначених у таблиці.

Об'єднання Молдови та Румунії може бути (за певних умов) бажаним та допустимим варіантом для Румунії. Для США та КНР лежить поза їхньою зоною інтересів. Для інших держав це небажаний варіант, оскільки він різко посилює позиції Бухареста в регіоні та ЄС.

Створення регіональної системи безпеки за участю Молдови перебуває у зоні інтересів Польщі, Румунії, Франції. Однак лежить поза зоною інтересів Німеччини та ЄС (загалом), оскільки створює потужний військово-політичний альянс східноєвропейських держав, здатних врівноважити вплив Німеччини в Європейському Союзі та бути конкурентом впливу Туреччини, що зростає. Для Росії цей варіант є одним із найгірших сценаріїв розвитку ситуації, оскільки передбачає ліквідацію більшості механізмів російської присутності в регіоні.

Вступ Молдови до НАТО на користь Румунії, Польщі та Франції. Але викликає скепсис у Німеччини, ЄС (загалом), США. Для Туреччини та КНР це не є важливим. Для Росії – небажаним.

Обмеження впливу Росії, зокрема через реінтеграцію Придністров'я. Це питання вигідне більшості країн. Німеччина позначена "жовтим" полем, оскільки її позиція з цього питання незрозуміла. Для Китаю прийнятно, але не важливо. Для РФ, звісно, ​​вкрай бажано.

І, зрештою, зміцнення Молдови як країни-транзитера. Цей функціонал цікавий для ЄС (розширення мережі транспортних коридорів), Румунії, Туреччини та КНР у світлі можливого розвитку транспортних коридорів через Чорне море. І, особливо після 2022 року, для Росії, яка буде обмежена у можливостях транзиту через територію України, але, використовуючи Молдову (порт на Дунаї), може намагатися повернутися до Дунайської комісії.

Україна, на жаль, не має цілісної політики на молдовському напрямі. З одного боку, питання обмеження російського впливу можуть сприйматися як пріоритети, особливо, після 2022 року. Проте навіть процес швидкої реінтеграції "ПМР", враховуючи розкол молдавського суспільства, змушує поставити запитання "а чи не зміниться курс Молдови загалом на проросійський?". Крім того, у Придністров'ї (за даними місцевого керівництва), близько 100 тисяч осіб мають український паспорт. Тобто можуть голосувати на виборах президента та Верховної Ради. Зважаючи на домінуючі настрої в регіоні, а також російську інформаційну присутність, цей факт можна сприймати як постійний ризик дестабілізації в українському Причорномор'ї.

Немає однозначного позиціонування щодо ідей уніонізму в Молдові. З одного боку, об'єднання з Румунією (яка є членом ЄС та НАТО) природно зніме низку проблем, пов'язаних з "ПМР" та балансом політичних настроїв у Молдові. З іншого боку, це призведе до різкого посилення румунського впливу в регіоні. А також, з огляду на інтереси Туреччини, до потенційної дестабілізації Гагаузії та, імовірно, деяких районів Одеської області.

З іншого боку, стабільне партнерство із Молдовою, стабілізація політичної ситуації в цій країні автоматично відіграє стабілізуючу роль на Півдні України. Ліквідація Придністров'я означатиме ліквідацію великого контрабандного хаба, що позитивно позначиться на українській економіці (але сприйматиметься як загроза власниками бізнесів, пов'язаних із "ПМР").

Таким чином, для ефективної політики України на молдовському напрямку, крім стандартних рамок підтримки євроінтеграції, відновлення територіальної цілісності, необхідно сформулювати позицію щодо:

• основ інформаційної політики, спрямованої на мешканців "ПМР". Звісно, ​​з урахуванням і координацією з Кишиневом;
• вирішення питання подвійного громадянства (або вивести тему з тіні) жителів "ПМР" та проведення скоординованоїз Молдовою політики політичної присутності в регіоні;
• відстеження активності Туреччини в Гагаузії та вироблення політики, яка, з одного боку, сприятиме зменшенню російського впливу у цьому регіоні, а з іншого не ввійде у конфлікт з інтересами Кишинева та Анкари;
• опрацювання механізмів створення та функціонування регіональної системи безпеки, яка включала б Румунію, Молдову, Польщу і, можливо, Словаччину та Угорщину. Тобто, проактивна позиція у питаннях обговорення перспектив Тримор'я;
• відстеження перспективних проектів створення нових транспортних коридорів (турецькі проекти залізниці з Іраку, Індійський проект коридору з аравійських країн у Середземне море, Турецько-китайський проект нової гілки "Поясу та Шляху"). Спільно з Молдовою та Румунією, Польщею пропонувати варіанти участі (як мінімум у простому транспортуванні вантажів) до Південно-Східної та Центральної Європи.

Але найголовніше — створити постійно діючі майданчики експертного діалогу Молдови-України. Це, як мінімум, дозволить отримувати більше об'єктивної інформації щодо ситуації у сусідній державі та виробляти адекватні заходи реагування на її зміну.