Списали на берег. Чим закінчилося турне Меркель до Києва і Москви

Візит канцлера Німеччини Ангели Меркель до Києва 22 серпня, безумовно останній в такому статусі, до її незадоволення, але цілком очікувано, цілком був присвячений "Північному потоку-2" і геополітичним хвилям, що викликається ним.

Главі федерального уряду довелося вислухати слабо завуальовані докори як від керівництва України, так і зовсім не завуальовані — від українських журналістів.

Причому відразу після поїздки в Москву, де Меркель безуспішно намагалася видавити хоч якусь конкретику з президента Росії Володимира Путіна.

Загалом прощальне турне Меркель в якості посередника в переговорах між Києвом і Москвою вийшло далеко не таким, яким повинно було бути, враховуючи його символізм.

Як-ніяк, завершується 16-річна епоха правління Ангели Меркель. За цей час в Україні, та й в США змінився вже четвертий президент, а сама канцлер успішно впоралася з безліччю викликів, зберігши популярність і повагу світових лідерів. І зробила вона дуже багато для захисту інтересів України: сприяла посиленню санкцій проти Росії і збільшенню матеріальної підтримки Києву (Німеччина — третій після США та ЄС донор), брала активну участь в мінському процесі та роботі "нормандської четвірки".

У Києві вчора Меркель назвала Росію "учасницею конфлікту" і підтримала українську політику відмови від участі в прямих переговорах з сателітами Кремля на Донбасі.

І все ж якщо у Вашингтоні під час прощального візиту Меркель все склалося для неї найкращим чином, адже було укладено угоду з Джо Байденом по СП-2 і посіяно зерно дружби між його адміністрацією і майбутнім кабміном ФРН, то в Росії і Україні Меркель, можна сказати, очікував прохолодний прийом.

Зустрічі не позначені якимись істотними досягненнями. Путін, надихнувшись угодою Байдена і Меркель, відчув силу і відмовився йти на поступки, давши зрозуміти, що лише посилюватиме тиск на Європу і Україну, в тому числі блокуючи роботу "нормандського формату".

У Києві ж Меркель довелося знову виправдовуватися за небажання Берліна продавати Україні летальну зброю і, природно, за підтримку "Північного потоку-2".

І, до всього іншого, миритися з досить-таки різким тоном Зеленського, який, слід визнати, непогано підготувався до зустрічі і виглядав куди більш впевнено, ніж, наприклад, на початку свого президентства.

Так, Зеленський, відповідаючи на питання про розвиток українського флоту, "вколов" Меркель постійними відмовами у наданні зброї, в той час як США і Великобританія Київ в цьому питанні підтримали.

Так, визнає він, в рамках НАТО Європа і, зокрема, Німеччина підтримують Україну, але Київ має потребу в "дуже предметних речах". "Ми знаємо, в яких напрямках Німеччина могла б нас підтримати. І ми все ще на це дуже розраховуємо", — підкреслив президент.

Він також безапеляційно заявив, що неправильно і небезпечно не помічати того, що СП-2 є політичною зброєю Росії, яка і без запуску трубопроводу сьогодні провокує зростання цін на газ в Європі, домагаючись таким чином прискорення процесу введення "Північного потоку-2" в експлуатацію .

На ці випади канцлер тільки і змогла відповісти, розділивши відповідальності з усією Європою. Меркель нагадала, що в проекті беруть участь також нідерландські та французькі компанії, а значить, це не німецько-російський, а європейсько-російський проект. Отже, в разі, якщо Росія буде використовувати СП-2 як зброю, то закликати її до порядку повинна вся Європа, а не тільки Берлін.

Ще одним свого роду виправданням стало зобов'язання ФРН, закріплене у Вашингтонській декларації, інвестувати в розвиток відновлюваної — водневої — енергетики в Україні; а також домагатися від Росії пролонгації угоди про транзит газу через Україну після 2024 року, коли закінчується термін дії чинного.

Але канцлер, та й Зеленський, закликали не змішувати це питання з підтримкою німцями "зеленої енергетики" в Україні.

Меркель цілком резонно зауважила, що Німеччина і Європа нині переходять на поновлювані джерела енергії, так чи інакше в майбутньому відмовляться від імпорту російського газу, а значить, українська ГТС і СП-2 в будь-якому випадку стануть марні. Тому-то перехід України на "чисту енергію" — в її ж інтересах.

Тільки тут є важливий нюанс. Якщо угоду про транзит через Україну продовжено в 2024 р. не буде, а Путін під час переговорів Меркель їй ніяких гарантій не надав, то Україна втратить суттєвої статті доходів, які в тому числі могли б забезпечити "озеленення" енергоінфраструктури.

Ось цей період — між 2024 року і переходом України на "зелену енергію" має ключове значення. Він викликає питання і сумніви. І вимагає отримання від партнерів, США і Німеччини, які погодилися із завершенням будівництва СП-2, чітких гарантій надання компенсацій і стратегії розвитку даного сегмента української енергетики.

Поки таких гарантій немає. Вашингтонська декларація — лише декларація, а зобов'язання Берліна не прописані в конкретних двосторонніх міжурядових угодах.

Відповідей на питання, що хвилюють Київ, Ангела Меркель 22 серпня не привезла.

Хоча не можна не звернути увагу на синхронність змін в американській і німецькій делегаціях на саміті "Кримської платформі".

Делегацію США замість міністра транспорту Пітера Буттіджіча очолила міністр енергетики Дженніфер Гренхолм, а Берлін в останній момент, під приводом непростій ситуації в Афганістані, замінив міністра закордонних справ Хайко Маасу міністром економіки і енергетики Петером Альтмайер.

Це свідчить про те, що питання "Північного потоку-2" залишається топ-темою для трикутника "Україна- Німеччина-США" і питання це непросте, що вимагає інтенсивних переговорів.

Чим, власне, в Києві і займуться Грехолм і Альтмайер, прагнучи досягти більш-менш виразних домовленостей до зустрічі Зеленського з Байденом у Вашингтоні 31 серпня.

Візити Меркель, можна сказати, навіть в деякій мірі принизливі, насправді стали прощальними. Фактично канцлера і в Києві, і в Москві вже списали на берег, виявивши протокольне повагу — у вигляді букета (від Путіна) і ордена Свободи (від Зеленського). Меркель йде, але проблеми залишаються і її візаві продовжили шукати шляхи їх вирішення вже без неї.