Врятувати пастора Бренсона. Коли Трамп відлучить Ердогана від міжнародних кредитів
У минулий четвер невгамовний президент США Дональд Трамп пригрозив Туреччині ввести проти неї "великі санкції", а тиждень тому американський Мінфін загрозу виконав. Під роздачу потрапили міністр юстиції Туреччини Абдулхамит Гюль і міністр внутрішніх справ Сулейман Сойл.
Причину у Вашингтоні не приховують. Трамп написав у своєму твітері: "Сполучені Штати введуть великі санкції проти Туреччини за тривале утримання нею пастора Ендрю Бренсона, великого християнина, сім'янина і чудової людини. Він сильно страждає. Цей невинний чоловік повинен бути негайно звільнений". Анкара звинувачує Бренсона в тероризмі і шпигунстві. Мінфін США, між тим, вважає, що Гюль і Сойл безпосередньо причетні до його затримання - і взагалі, очолюють урядові структури, систематично порушують права людини в Туреччині.
Але це, по всій видимості, тільки початок нового загострення. Шість американських сенаторів внесли двопартійний законопроект, що пропонує запровадження обмежень на допуск Туреччини до коштів міжнародних фінансових інститутів з-за порушень прав людини, яким піддаються в цій країні громадяни Сполучених Штатів. Парламентарії закликали Білий дім звернутися до Світового банку і Європейського банку реконструкції та розвитку з пропозицією про зупинення надання Анкарі кредитів, крім запозичень, що спрямовуються на гуманітарні потреби.
Нагадаємо, що пропрацював в Туреччині понад 20 років настоятель євангелічної церкви Воскресіння в місті Ізмір Ендрю Бенсон був затриманий в 2016 році і крім контактів з "терористичним плином FETÖ" (організацією Фетхуллаха Гюлена, опального проповідника і колишнього наставника президента Реджепа Ердогана) і Робочою партією Курдистану (також визнана терористичною) звинувачується також в допомозі організаторам спроби військового перевороту в Туреччині, яка трапилася два роки тому. Нібито він жалкував про провал путчистів і писав військовослужбовцям США наступне: "Ми очікували подій, які сколихнули б турків. Сформувалися необхідні умови для повернення до Ісуса. Спроба перевороту стала справжнім шоком. Багато турки повірили у військових, як це було раніше протягом історії. Проте цього разу було пізно. Думаю, що ситуація погіршиться, але в підсумку ми переможемо" (це повідомлення збереглося в мобільнику пастора).
З-за цих звинувачень він просидів у в'язниці під слідством майже два роки. І зовсім недавно йому продовжили термін перебування під вартою до завершення суду, який повинен відновитися 12 жовтня і може "впаяти" пастору 35 років в'язниці, але всього лише через тиждень - 25 липня - його відпустили під домашній арешт. Одними це подавалося як наслідки скасування в Туреччині надзвичайного стану, іншими - як реакція на загрозу Вашингтона (згодом виконану) заблокувати поставку цій країні найсучасніших бойових літаків F-35. Можна припустити, що Анкара намагається обміняти Бренсона на Гюлена, екстрадиції якого з США вона домагається вже багато років. Але подібна перспектива малоймовірна: адміністрації Трампа просто не дозволять цього зробити, не кажучи вже про репутаційні втрати, які світять їй в разі подібної угоди.
Ситуація загрожує серйозними наслідками для американсько-турецьких відносин. Якби справа обмежувалася лише "твітами" Трампа, то все виглядало б не так серйозно. Але перехід до санкцій говорить про можливі тяжкі наслідки для Туреччини. Та й Трамп, для якого питання прав людини завжди була далеко не на першому місці, теж не в перший раз піднімає це питання. Можливо, звичайно, що це результат впливу когось з оточення, наприклад, дочки, якій приписують вирішальну роль у вирішенні президента США відповісти "Томагавками" на торішню хімічну атаку в Сирії. Або ж дійсно Трамп образився на обман з боку Ердогана, не відпустила Бренсона у відповідь звільнення Ізраїлем заарештованої за підозрою в шпигунстві і терористичної діяльності турецької громадянки (нібито американський президент особисто попросив ізраїльського прем'єра відпустити її). Але більшість схильна шукати причини в тому клубку суперечностей, що відносини двох країн сплелися за останні роки.
Найбільш дратівливий обидві сторони питання - відносини з Іраном, проти якого дуже сильно ополчився Трамп. А турки назвали введення санкцій проти цієї країни необґрунтованим і вустами міністра закордонних справ заявили, що будуть продовжувати купувати іранську нафту, що поставляється державними компаніями Ірану". Свого міністра підтримав і Ердоган, який заявив наступне: "Іран - наш сусід і стратегічний партнер. У нас значна кількість спільних взаємовигідних проектів". Чим зблизив позицію своєї країни з позиціями таких супротивників США як Росія і Китай, також критикують вихід США з ядерної угоди" (варто відзначити, що їх партнер по БРІКС - Індія - пішла по іншому шляху: Hindustan Petroleum Corporation, що є основним індійським покупцем, вже заявила про припинення імпорту іранської нафти, так як страховики відмовляються страхувати торгівлю з Іраном).
До цього додається і підігравання Туреччиною Росії та Ірану в Сирії, а видалення підконтрольних Тегерану формувань з цієї країни посилено домагається головний американський союзник в регіоні - Ізраїлю. А інший найважливіший союзник США в регіоні - Саудівська Аравія - активно протидіє проіранських хуситам в Ємені (Ер-Ріяд також злий на Анкару і за спільну з Тегераном допомогу Катару, блокаду якого в минулому році оголосили ряд арабських країн на чолі з саудити).
Підозрюють Туреччину і в спробах збільшити свою військову присутність в Червоному морі. ДС вже писала про дружбу Ердогана з суданським президентом Омаром Баширом, на якого Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт через етнічних чисток в 2010 році. Її результатом стала 99-річна оренда Туреччиною острова Суакин, який називали "перлиною Османської імперії". І хоча Анкара заявляє лише про бажання відновити ісламські святині і про те, що не збирається облаштовувати тут військову базу, особливо їй ніхто не вірить. Адже є вже приклад побудови турками такого об'єкта в Сомалі (та й кремлівський один Ердогана виправдовував сакральностью і "скріпами" свою агресію проти України в Криму, а тепер посилено перетворює український півострів на "непотоплюваний авіаносець").
Ну а до чого може привести збільшення кількості турецьких кораблів в якому-небудь місці, було продемонстровано на прикладі конфліктів навколо перспективних газових родовищ у Східному Середземномор'ї. У лютому вони зупинили належить італійській Eni судно, яке готувалося почати буріння на газовому родовищі біля Республіки Кіпр. На думку Анкари, ці роботи могли ущемити права турків-кіпріотів, що населяють невизнану республіку Північного Кіпру. Хоча експерти вважають, що збагачення вже входить в ЄС Республіки Кіпр за рахунок експорту газу могло б зробити для турків-кіпріотів з невизнаної (і не вхідної в ЄС) території більш привабливою ідею приєднання до визнаної, яка і зараз вже має в два рази більше ВВП на душу населення. Туреччини, десятиліттями "оббивавшей пороги" ЄС на предмет вступу, це загрожує скороченням зони впливу і дуже не подобається. А в результаті її дій під загрозою опинився проект газопроводу з Ізраїлю (а можливо - і Єгипту) через Кіпр в Грецію і далі в Європу. Хоча подейкують, що саме цього Туреччина і домагалася, так як хоче стати південним газовим "хабом" для Європи, чого повинен був посприяти газопровід від ізраїльського родовища "Левіафан" до турецьких берегів.
Хоча в реалізацію ідеї ізраїльсько-турецького газопроводу зараз слабо вірять із-за погіршення відносин між двома країнами за "палестинського питання". До того ж Анкара нещадно критикує не тільки Тель-Авів, але і Вашингтон, наприклад за рішення перенести американське посольство в Єрусалим. Тому в Білому домі вважають, що Туреччина буде активно протидіяти "Велику угоду" Дональда Трампа, яка, на думку мешканця Овального кабінету, повинна остаточно це наболіле "палестинське питання" вирішити.
Якщо до цього ще додати і бажання Анкари закупити у Росії зенітно-ракетні комплекси С-400 на декілька мільярдів доларів, що також стало однією з причин заморозки передачі Туреччини F-35, то побачимо практично весь спектр американських претензій до самого східного члену НАТО. Тим більше, що обставини для пресингу зараз складаються цілком сприятливі. У Туреччині посилюється валютний криза, в результаті якого національна валюта знецінилася відносно долара на 20% з початку року (приблизно настільки ж зросли ціни на продукти). А методи, якими з ним бореться Ердоган - призначення міністром фінансів свого зятя, якого ще не є компетентним у даній сфері не вважають, - довіри до Анкарі у потенційних інвесторів і позикодавців не укріплюють. Тим більше, що міжнародне рейтингове агентство Fitch вже знизило суверенний рейтинг Туреччини до "BB+" з "BB", та ще й дала негативний прогноз подальшого розвитку ситуації. Так що ініціатива американських конгресменів про обмеження доступу до Туреччини міжнародними кредитами може серйозно вплинути на економічну ситуацію в країні.
Для України сварка між партнерами, які надають нам (хоч і різною мірою) допомогу в протистоянні російської агресії, звичайно ж, не на руку. Але з іншого боку з Вашингтона все частіше лунають погрози обкласти санкціями не тільки "Північний потік-2", але і "Турецький потік", про швидке завершення будівництва якого рапортують росіяни. Так що у нього з'являються всі шанси повторити долю "Блакитного потоку" і стати тупиковим, а не дійти до Європи, як планувалося у Москві. А то і взагалі (у разі посилення тиску США на Туреччину) стати пам'ятником закопаним і втопленим російським грошам.
