Спасибі, не треба. Чому Лукашенко відмовився їхати в Брюссель
Як вже писала "ДС", президент Республіки Білорусь (РБ) Олександр Лукашенко вирішив не їхати на саміт Східного партнерства, який відбудеться 24 листопада в Брюсселі. Остаточно це стало зрозуміло після поширення в ЗМІ відповіді замачальника управління інформації МЗС Білорусі Андрія Шупляка на питання агентства "БелТА" про рівні участі РБ у заході. Досить довгий текст про корисність Східного партнерства і прагненні Білорусі в ньому брати участь з легкими вкрапленнями смутку з приводу бажання бачити його максимально деполитизированным (але без звинувачень політизованості) закінчився короткою заявою: "Делегацію Білорусі на саміті в Брюсселі очолить міністр закордонних справ Володимир Макей". Який, зазначимо, представляв Білорусь на попередніх самітах цієї ініціативи.
Тобто Мінськ вирішив не підвищувати рівень представництва на саміті, незважаючи на те, що ЄС вперше за довгі роки запросив до участі в саміті практично нев'їзних на Захід білоруського президента. Чиновники ЄС заявляли, що це запрошення було зроблено "на тлі кроків, зроблених Білоруссю протягом попередніх двох років, щоб поліпшити відносини між ЄС та Білоруссю". За що відразу піддалися критиці ряду європейських політиків. Наприклад, "скандальним" з-за того, що в Білорусі триває тиск на опозиційних активістів, назвав запрошення депутат Європарламенту від сусідньої Литви Пятрас Ауштрявічюс. А один з європейських дипломатів, що не побажав розкривати свого імені, попередив, що поява в Брюсселі такої "екзотики" як Ляксандр Рыгоравыч перетворить саміт в "шоу Лукашенко", яке "затьмарить" щирі зусилля по зближенню з ЄС лідерів України, Молдови і Грузії.
Навряд чи Бацька вирішив не заважати українському, грузинському і молдавському президентам працювати і тому відмовився від рідкісної можливості помилуватися європейською столицею (хоч він і формально перестав бути нон грата в Європі, але після запрошення в Італію і Ватикан до запрошення в Брюссель на саміт особливого бажання бачити його у себе в гостях країни ЄС не висловлювали). І про реальні причини відмови від візиту є кілька версій.
Перша базується на згаданих у відповіді Шупляка натяки на можливу політизованість заходи. Тільки нещодавно передав Путіну титул "останнього диктатора Європи" Лукашенко чудово пам'ятає критику з приводу порушення прав людини і, в свою адресу, і на адресу більш важливого для Заходу російського колеги, коли той ще відзначав свій "медовий місяць" у відносинах з Європою і США. А саме - в перший рік-півтора після воцаріння в Кремлі, коли Путін піддавався жорсткій критиці за вбивства і катування мирного населення в ході Другої чеченської війни.
Здавалося б, і війна була розв'язана ще до президентства Бориса Єльцина, і завдяки переходу на бік Москви Ахмада Кадирова її вдавалося показувати як протистояння самих чеченців терористам (в тому числі і з "Аль-Каїди", представленої на Кавказі Хаттабом), і "вербування" ряду західних лідерів на чолі з Джорджем Бушем-молодшим успішно відбулася (згадати хоч люблянское висловлювання останнього про "побаченої душі" Путіна). Але до терактів 11 вересня світові ЗМІ не втомлювалися згадувати про жорстокість російських силовиків, які підігріваються ще й висловлюваннями російських втікачів олігархів Березовського і Гусинського про те, що Друга чеченська була розв'язана з метою зробити Путіна президентом (та й після підтримки Росією Антитерористичної операції в Афганістані ця критика замовкла лише на короткий час). Зрозуміло, що, маючи такі приклади, Лукашенко цілком може спрогнозувати: і йому доведеться відповідати на неприємні запитання як мінімум від журналістів. Завдяки чому піар від запрошення в Європу буде перебитий антипиаром від критики.
Друга версія стосується того, що особливих практичних вигод відвідування Брюсселя Лукашенко не принесе. Навіть піар - і той виявиться спрощеним, так як проводити двосторонні зустрічі з президентом Білорусі європейські лідери не поспішають. Білоруські ЗМІ писали про бажання свого президента зустрітися з Ангелою Меркель, але у тій до неохоте додалася і залізна "відмазка" - провал коаліційних переговорів і можливі перевибори (не факт, що вона сама з-за всього цього не відмовиться від відвідування саміту). Ну а посидіти наодинці за столиком, як Путін під час саміту G20 в Брісбені, коли його проігнорували всі, крім коали, Ляксандр Рыгоравич і вдома зможе.
Тим більше що у нього минулого тижня відбулися переговори з главою німецького Мзс Зігмар Габріель, в ході яких, мабуть, вже обговорювалися найважливіші питання і білорусько-німецького та польсько-європейського співробітництва. Зокрема, низька ймовірність надання Заходом кредитів і/або інвестицій, поки РБ не стане на шлях реформ (а як пишуть білоруські опозиціонери, навіть слово це зникло з лексикону Бацьки, завершивши зникнення позначеного ним поняття з політики білоруського лідера).
З цією версією певним чином пов'язана і наступна. На саміті має бути прийнято рішень про можливість надання Україні, Грузії та Молдові фінансову допомогу в рамках оновленого "плану Маршалла". І хоч це рішення, швидше за все, буде попередніми, опинитися в компанії з президентами трьох країн, які європейці бачать гідними такої допомоги, тоді як з приводу його країни питання навіть не піднімалося, бєларуському лідеру, напевно, було б не дуже комфортно.
Тим більше (і це вже нова, хоч і трохи пов'язана з попередньою, версія), що, опинившись поруч з Петром Порошенком, Олександру Лукашенко буде важко відкрутитися від питань про "шпигунський скандал" з Україною. А так хотілося б дізнатися, що він думає з приводу версій про "замовлення" на цей скандал, що надійшов з Москви. Або щоб він попросив нашого президента провести певну виховну роботу з деякими народними депутатами з "іменний" фракції на предмет більшої обережності у зовнішньополітичних пасажах. Адже коли вони, забігаючи наперед перед українськими дипломатами, розкидаються різкими висловлюваннями, то сунуть свої "ножі в спину" нашої зовнішньої політики не тільки на білоруському, але і на європейському напрямку.
Ще одна версія базується на наступному тезі з відповіді білоруського Мзс з приводу рівня участі країни в саміті: "В даний час "Східне партнерство" ЄС більшою мірою є форматом співпраці, в якому країни-партнери домагаються визнання європейської перспективи. Білорусь не ставить перед собою такої мети... (виділено нами. - ДС)". Вона припускає, що тут ключові слова адресовані не Брюсселю, а Москві, яку Мінськ, відчувши її серйозне роздратування від легкого потепління своїх відносин з Європою, дуже не хоче зайвий раз дратувати. Тим більше, що Володимир Путін у відповідь на зближення Білорусі з ЄС на початку року став виявляти невдоволення введенням певних економічний обмежень. І як вважає директор варшавського Центру політичного аналізу та прогнозу Павло Усов, "Лукашенко побоявся дратувати Москву в умовах досить непростих відносин між країнами і особливо перед новим раундом переговорів про ціни на енергоносії і виділення чергових кредитів".
Тим більше, що справа може економічними обмеженнями не обмежитися. Адже ні Мінську, ні Москві не вдалося поки що переконливо довести сусідам, що всі російські війська, заведені в Білорусь в ході навчань "Захід-2017" для примусу до покірності гордої Вейшнории, були з нього виведені. А поява версії про кремлівську "замовлення" на не особливо потрібний Мінську "шпигунський скандал", говорить як мінімум про наявність приводів сумніватися у повній підконтрольності Бацьку його силовиків. Він, звичайно ж, не Плотницький, та й Білорусь у військовому плані не так залежна від Кремля, як фейковая ЛНР, але побоювання палацового перевороту у Лукашенка при будь-яких обставин переважить бажання "подивитися Брюссель". Тим більше, що ніхто не довів, що брюссельська капуста може бути для нього смачніше рідний бульби.
