Виконує соло Козак. Які спектаклі розігрує головний російський переговорник в ТКГ
Коли Дмитро Козак заступив на посаду заступника голови Адміністрації президента РФ, українським учасникам переговорів здавалося, що опонент, який відіграє строго певну кількість вистав, простіший за того, хто постійно змінює репертуар. Але вони помилялися
На тлі публікацій перехоплень переговорів Дмитра Козака з Віктором Медведчуком, а також заяв про нову зустріч політрадників "нормандської четвірки", має сенс поговорити про те, що являє собою Козак як переговорник. І що варто враховувати нам як стороні, щоб забезпечити собі простір для маневру.
У розмові про Дмитра Козака неминуче згадується його молдавський кейс, робота в уряді РФ і тривала історія стосунків з Володимиром Путіним. Часто про Козака кажуть як про людину-функцію, не здатну проявляти емоції і яка принципово не має наміру відходити від заздалегідь заготовленого тексту. Чи так це насправді?
Текст, вироблений Дмитром Козаком, доводить, що ця інтерпретація неправильна і більше говорить про її авторів, ніж про відповідального за український напрямок кремлівського чиновника. Козак дійсно не схильний до різноманітних перформансів на переговорах, він точно не той, хто поступатиметься і відходитиме занадто далеко від власних заготовок. Однак емоції не тільки присутні, але й використовуються ним як інструмент, нехай і не настільки явно, як це робилося Сурковим.
У момент входження Козака на посаду заступника голови Адміністрації президента РФ українським учасникам переговорів здавалося, що опонент, який відіграє строго певну кількість вистав, простіший за того, хто постійно змінює репертуар. Фактично саме це стверджував Андрій Єрмак, розповідаючи ЗМІ про свої перші враження від спілкування з Дмитром Козаком, що змінив Владислава Суркова. Але практика переговорів показала: Козак незрівнянно більш складний опонент, оскільки менше стурбований красою процесу, ніж результатом. А результат потрібен цілком певний: Росія остаточно закріплює за собою роль посередника, а не сторони конфлікту. І результат цей потрібен зараз.
Текст, вироблений Козаком, легко розкладається на складові, з яких і збираються його "спектаклі".
Вистава №1 — демонстративне і відкрито проговорене презирство до опонента. У цьому разі не можна сказати, що Козак розігрує презирство — воно присутнє насправді, і присутнє дуже явно. Головному російському переговорнику залишається тільки вигідно його підсвічувати. Хорошим матеріалом для аналізу тактик Козака стала сесія спільного проєкту ІСЕМВ (Національний дослідницький інститут світової економіки і міжнародних відносин імені О. М. Примакова Російської академії наук) і групи "Інтерфакс" "Росія і світ: професійна розмова".
У самий розпал стягування російських військ в анексований Крим і до українського державного кордону Козак виходить на брифінг і довго говорить від першої особи, до чого не схильний, віддаючи перевагу ситуаціям, коли говорять замість нього (через різні "інсайди"). Команду чинного українського президента він називає політичною в лапках "командою "Квартал 95", "дітьми з сірниками", про яких "важко сказати, коли у них щось загориться". З цих номінацій виводиться логічний перехід до іншої значущої складової дій Козака, яку умовно можна назвати "доведіть мені протилежне" або "відповідайте за свої слова, як дорослі/справжні переговорники/повноцінні політики".
Звідси і нескінченні спроби викрити українську сторону в різниці риторики про роль Мінських угод для внутрішньої аудиторії і під час переговорів в ТКГ або нормандському форматі. Але ці спроби спіймати представників української влади за руку — тільки привід перейти до прямого піддрочування на кшталт "денонсуйте Мінські угоди" або "давайте внесемо зміни в Мінські угоди — тільки йдіть з цим в Радбез ООН і проводьте через нову резолюцію".
Уявна відкритість до будь-яких дій українських переговорників покликана продемонструвати не тільки бажання брати "на слабо" і готовність Росії до будь-якого сценарію, а й намір продавити свої власні брехливі наративи з позиції сили. Адже з тієї ж резолюцією Радбезу ООН 2202, про яку говорить Козак, коли намагається заявити, що Мінські угоди — повноцінний міжнародний договір, все далеко не просто (як і з резолюціями РБ ООН загалом). Не кожна резолюція Ради безпеки ООН є її рішенням, і юрист рівня Козака не може цього не знати.
Не може не знати Козак і про те, що його слова про необхідність сторін конфлікту "домовитися, як вони будуть співіснувати в майбутньому, а потім вже припиняти недружні дії" геть випадають не тільки з загальноприйнятого уявлення про врегулювання конфліктів, а й суперечать здоровому глузду. Але найбільш яскраво і влучно суть цього елементу підходу до переговорів заступник голови АП РФ позначив, нарікаючи на спроби України, Німеччини і Франції змусити Росію погодитися на те чи інше формулювання в документах або навіть чернетках документів, що припускає, що сторонами конфлікту на сході України є Росія і Україна.
Козак питає прямо: "Ви хочете перемирʼя чи вам папірець потрібен, щоб розмахувати ним?" Він навіть не приховує: ключ до тимчасового зниження кількості втрат — раз у раз погоджуватися на шантаж російської сторони і не говорити речей про справжню роль Росії в конфлікті, що дратують її. Більш того, він не соромиться відкрито проговорювати: українські військові не мають права стріляти у відповідь, а повинні "сховатися і зателефонувати", причому не в ОБСЄ або інші міжнародні організації, а безпосередньо представникам НВФ, щоб перепитати, "чи не було якоїсь помилки". Саме тому російська делегація в ТКГ так наполягала на передруку Міноборони України рішення про припинення вогню від 22.07.2020 "без вилучень і змін", адже там, нехай і не настільки прямо, постулюються контакти між українською стороною в СЦКК і "СЦКК ЛДНР".
Загалом, відвівши дуже багато часу на обговорення рішення про припинення вогню, узгодженого в ТКГ минулого літа, відповідальний за "український трек" чиновник демонструє не просто зневагу до українського політичного і військового керівництва, а й говорить про "махновщину в збройних силах" і про свої питання до "якості людського матеріалу в окопах". Не гребує і анекдотами про хохлів і москалів, демонструючи, що підсумком цієї війни повинна стати "дружба народів, що повернулася", при якій українцям немає місця ніде, крім анекдотів і псевдогумористичних постановок. Немає гри в "народ хороший, влада невідповідна" — є відкрито озвучена концепція "російського погрниччя", яке повинно бути "дружнім Росії, спокійним і стабільним".
Ще одна важлива для Козака категорія — табель про ранги. Під час свого виступу він чітко ранжирував звернення: до політологів, які створювали для нього фон, Козак підкреслено звертався по імені та по батькові, а ось до журналіста "Комерсанта" Володимира Соловйова фамільярно звернувся "Володя". Варто нагадати, що саме Соловйов опублікував злиті чернетки документів по кластери і саме статті за авторством Соловйова про причини відставки Суркова сам Сурков називав найбільш правдоподібними. Козак, очевидно, прагнув продемонструвати як свою відкритість для преси, так і підкреслити, що ніяких випадкових публікацій немає і бути не може, а російські ультиматуми, побічно заявлені через ці публікації, необхідно виконувати в найкоротші терміни.
Українській переговорній команді варто відмовитися від своїх ілюзій про "більш простого переговірника", якщо це не було зроблено до цього часу. Адже менше вистав — значить краще відрепетируваний репертуар. А про Козака не раз і не два говорилося, що він має звичку по кілька разів репетирувати промови. І що "командний голос" не давався йому легко.
…Але кожен спектакль — наскільки б добре він не був відрепетируваний — можна зірвати. Можна навіть зайняти сцену замість. Варто тільки набратися сміливості і сил на по-справжньому асиметричну відповідь.
