Смерть ілюзії. Догляд Лю Сяобо показав: китайський шлях - фейк

Китайський правозахисник і борець за громадянські права, багаторічний політв'язень, автор "Хартії-2008", що стала, до люті влади, головним маніфестом китайських прихильників демократії, лауреат Нобелівської премії миру Лю Сяобо помер 13 липня від запущеного раку печінки. Він помер у лікарні, куди його доставили з в'язниці за місяць до смерті, після восьми років ув'язнення. Два дні потому урну з його прахом опустили в море - таке було його заповіт. Лю Сяобо був 61 рік.

Ймовірно, самий точний коментар з усіх, які прозвучали у зв'язку зі смертю Лю Сяобо, належить іншому відомому китайському дисиденту Ай Вейвею, який заявив, що з ним пішла і надія на мирну еволюцію Китаю в демократичне суспільство західного типу.

"Хартія-08"

Біографія Лю Сяобо навряд чи здивує когось, хоча б поверхово знайомого з радянським дисидентством. Син "ворогів народу", став професором одного з найпрестижніших вузів країни, він, однак, виявився геть позбавлений почуття подяки до керівної і спрямовуючої. Але володіючи загостреним почуттям справедливості, насмілювався критикувати і партійну диктатуру, і державний устрій. Його не раз відправляли за грати, він мотав термін за терміном, але вийшовши, знову брався за своє. Загалом, політичний рецидивіст і загроза державі в тому сенсі, який у це поняття звикла вкладати партноменклатура.

У 2008 р. Лю Сяобо виступив одним з авторів "Хартії-08 - відкритого листа до влади Китаю з закликом до дотримання прав людини, відмови від провідної ролі КПК і введення багатопартійної системи. Хартію підписали більше 300 китайських громадських діячів і борців за права людини.

За декілька годин до публікації "Хартії" Лю Сяобо був затриманий, а в грудні 2009 р. засуджений до 11 років в'язниці за "підбурювання до підриву державної влади". Протягом восьми років ув'язнення Лю Сяобо неодноразово відхиляв пропозиції влади звільнити його в обмін на визнання своєї провини.

Назва маніфесту і його стиль перегукуються з "Хартії 77", випущеної чехословацькими дисидентами в 70-х роках минулого століття. З моменту публікації "Хартії", незважаючи на репресії, її підписали близько 10 тис. осіб. Маніфест закликає до змін у політичній системі Китаю, яка "стала настільки відсталою, що змін більше не можна уникати". У ньому прямо відкидається версія про те, що Китай нібито пропонує якусь "китайську модель" - глобальну політичну альтернативу Заходу. Навпаки, в "Хартії" підкреслюється соціальна відсталість Китаю, а КНР названа "єдиною великою державою в світі, в якій зберігається авторитарна система управління". Теза про те, що в КНР "народ є сувереном" назвав обманом, оскільки тільки КПК має в Китаї всією повнотою влади. Всього "Хартія" містить у собі 19 вимог, серед яких внесення поправок до конституції КНР, створення системи виборності всіх посадових осіб, перетворення Китаю в федеративну республіку і побудову по-справжньому соціальної держави.

"Очевидна для всіх політична реальність полягає в тому, що існують закони, але немає верховенства закону, існує конституція, але немає конституційного правління. Правляча еліта, як і раніше, наполягає на збереженні авторитарного режиму, відкидаючи політичну реформу. Це призвело до масової корупції серед чиновництва, підриву верховенства закону, незахищеності прав людини, забуттю етичних норм, "кумівським капіталізму", зростаючого розриву між багатими і бідними, розбазарювання природного середовища, а також культурно-історичного середовища і зростання числа соціальних конфліктів, особливо до посилення ворожості останнім часом між державними чиновниками і простими людьми", - йдеться в тексті "Хартії".

"Хартія-08" викликала широкий резонанс і за межами Китаю: її підтримали західні уряди, ЗМІ, неурядові організації і міжнародні діячі. Китайські дисиденти перестали бути жменькою одинаків. У них з'явилася спільна програмна платформа, до якої міг приєднатися кожен бажаючий, що якісно змінювало відносини між владою і опозицією. Саме це й викликало лють у верхівці КПК.

Небажана "нобелівка"

Вже на етапі висування Лю Сяобо на Нобелівську премію миру 2010 р. офіційний Пекін виступив з різкими протестами. Коли ж Норвезький Нобелівський комітет оголосив про нагородження Лю Сяобо з формулюванням "за тривалу ненасильницьку боротьбу за фундаментальні права людини в Китаї", міністерство закордонних справ КНР заявило, що нагородження Лю Сяобо суперечить нобелівським принципам, оскільки той перебуває у в'язниці за порушення китайських законів, в той час як Нобелівська премія була створена в інтересах зміцнення миру і дружби між народами і роззброєння. Китай негайно заморозив дипломатичні відносини з Норвегією. Була скасована навіть зустріч норвезького міністра рибальства з представниками КНР з питань продовольчої безпеки та виступи в Китаї переможця "Євробачення-2009", норвезької (в сенсі громадянства) співака Олександра Рибака. МЗС КНР також звернувся до посольств інших країн із заявою про небажаність присутності їх представників на церемонії вручення і багато в чому досяг успіху: на церемонії були відсутні посли 18 країн, включаючи Росію.

Відсутні також сам Лю Сяобо та члени його сім'ї - диплом лауреата і медаль поклали на порожній стілець. Про вручення премії лауреат дізнався від своєї дружини Лю Ся, коли та відвідала його у в'язниці. Після цієї зустрічі вона фактично була поміщена під домашній арешт, під яким знаходиться до цього часу: до неї не пускають журналістів, її переміщення обмежені, а телефонні дзвінки і вихід в інтернет піддаються жорсткому контролю. У 2013 р. був засуджений і брат Лю Сі: його визнали винним у шахрайстві і засудили до 11 років в'язниці.

У Китаї новину про нагородження Лю Сяобо піддалася жорсткій цензурі, а в ЗМІ розпочалася чергова кампанія його цькування з вибірковим цитуванням і звинуваченнями в зраді нації". З особливою ретельністю офіційні пропагандисти цитували відповідь Сяобо на питання гонконгської журналістки в інтерв'ю 1988 р.: скільки часу буде потрібно КНР, щоб побудувати по-справжньому демократичне суспільство? Лю Сяобо відповів так: "300 років колоніалізму потрібно для цього Китаю, тому що, подивіться, 100 років колоніалізму знадобилося Гонконгу для того, щоб він став таким, який він є сьогодні. А враховуючи, який великий Китай, яка це величезна країна з величезним населенням, то не менше 300 років колоніального режиму в Китаї може сприяти такої справжньої історичної трансформації".

Гонконг під загрозою

За офіційною версією влади 23 травня 2017 р. у знаходився в ув'язненні з 2009 р. Лю Сяобо був виявлений рак печінки останньої стадії. На питання про те, чому, незважаючи на очевидні симптоми, рак не був виявлений раніше, китайська влада не дають відповіді. Це дало підстави для обвинувачень їх у навмисному створенні ситуації, що призвела до смерті Лю Сяобо.

У червні Лю Сяобо був переведений в Першу лікарні Китайського медичного університету міста Шеньян провінції Ляонін, де знаходився хоча формально і поза в'язниці, але фактично на тюремному режимі. Незадовго до смерті влада КНР, нарешті, дали згоду відпустити Лю Сяобо та його почали готувати до відправки на лікування в Німеччину. Пекін явно хотів, щоб Лю Сяобо, вже не представляв для нього небезпеки, помер за межами Китаю. Але було пізно - правозахисник помер 13 липня.

Подальші події: міжнародні протести і реакцію Пекіна розвиваються за стандартним і абсолютно прогнозованим сценарієм: світ протестує, а китайські влади посилаються на те, що Лю Сяобо був засуджений законно і вимагають невтручання у внутрішні справи Китаю.

У самому Китаї Лю Сяобо знаходиться у інформаційній тіні: про його існування знають, але його праці мало хто читав (з причини їх заборони). Під забороною, зрозуміло, і текст Хартії 08". Після вручення Нобелівської премії в відсутність Лю Сяобо в Китаї кілька років був під забороною навіть інформаційний запит "порожній стілець".

У той же час історію і праці Лю Сяобо добре знають в Гонконзі, який з 1997 р. став частиною Китаю за принципом "одна країна - дві системи". Гонконгу була надана широка автономія на 50 років (до 2047 р.). 20 років відведеного терміну вже пройшли. Саме час задуматися про те, зблизяться чи Гонконг і Китай в наступні 30 років і що в підсумку чекає гонконгців в Китаї.

Деяке уявлення про ймовірний перебіг подій можна отримати, читаючи новини за запитом "Гонконг". Одна з останніх: у Гонконгу безслідно зникли п'ять журналістів, издававших книги з компроматом на керівників КНР. Трьох з них в останній раз бачили на території Китаю, один - громадянин Швеції - пропав у Таїланді, ще один - британський громадянин - зник в самому Гонконзі. "Люди в штатському", дуже схожі на представників китайських спецслужб, вилучили комп'ютери. Але прямих доказів того, що це була операція спецслужб КНР немає.

За останні 15 років рейтинг свободи преси Гонконгу впав з 18-го місця на 70-е.

Китайська підробка

Справа Лю Сяобо - аж ніяк не єдине, яке свідчить про те, що людожерська суть комуністичного режиму КНР не зазнала жодних змін. Мова йшла виключно про мімікрії, про імітацію політичних реформ з метою отримання доступу до західних кредитів і технологій. Зрозуміло, обман було видно з самого початку. Але обманутися дуже хотілося і продовжує хотітися. Співпраця з Китаєм обіцяє величезні виграші. Більше того, Захід сьогодні не може обійтися без Китаю, який став "світової промзоною" і здобув у зв'язку з цим величезний вплив і багатство.

Китай, на відміну від Росії, неможливо піддати економічних санкцій та ізоляції. Він дуже важливий в загальній системі світової економіки. У той же час з кожним роком все ясніше і ясніше виявляє себе неприємний факт: це все та ж тоталітарна країна часів Мао Цзедуна. Чим могутніше стає Китай на міжнародній арені, тим менше йому потрібно прикидатися і тим жорсткіше він пригнічує невдоволення у себе вдома.

Спроби "приручення" комуністичного режиму зазнали краху. Китайська демократія виявилася підробкою. При Ху Цзіньтао придушення протестів стало жорсткіше, ніж при Ден Сяопіна. При Сі Цзіньпіна - набагато жорсткіше, ніж при Ху Цзіньтао. Саме при Сі Цзіньпіна вперше з часів Дена Сяопіна стала неможлива критика Мао Цзедуна.

При цьому китайський режим в принципі не кровожерливий - на відміну, приміром, від північнокорейського. Він схильний, скоріше, знищувати, а витісняти з зони свого впливу ідейних опонентів і пропонувати якийсь набір матеріальних благ в обмін на відмову від політичних амбіцій тим, хто залишається. Комуністична ідеологія втрачена залишилися лише декорації, за якими йде боротьба кланів. Але ці клани єдині і монолітні, коли вони кидають за ґрати тих, у кого вистачає сміливості відстоювати свої конституційні права. Влада КНР забороняють будь-які згадки про таких людей в Китаї і використовують всю економічну міць КНР за кордоном, щоб змусити мовчати іноземні уряди.

Не варто обманювати себе тим, що амбіції Китаю поширюються лише на його "внутрішні справи". Вже сьогодні китайська влада намагається диктувати всьому світу власну інформаційну порядку, виходячи саме з принципу невтручання у внутрішні справи Китаю. По мірі посилення Китаю область його "внутрішнього" неминуче буде розширюватися, накриваючи весь світ. У той же час позиція Заходу в цьому питанні вкрай аморфна і непослідовна. Виступаючи на словах за права людини, Захід легко здає їх в обмін на економічні вигоди, дозволяючи Китаю нарощувати міць. Цей процес вийшов з-під контролю. Конфлікт двох систем стрімко загострюється і ніяких варіантів його мирного вирішення поки що не видно.

Благородний чоловік Тяньаньмень. Хто такий Лю Сяобо

Майбутній нобелівський лауреат народився в грудні 1955 р. в місті Чанчунь провінції Цзілінь, на північному сході Китаю, в родині університетського викладача. У 1969 р. з початком "культурної революції" сім'я була заслана у Внутрішню Монголію.

В Цзілінь Сяобо повернувся в 1977-му, вступив на філфак тамтешнього університету. П'ять років опісля була аспірантура в Пекінському педагогічному, а потім і професорська кар'єра.

У 1987 р. опублікував свою першу книгу "Критика вибору. Діалоги з Цзэхоу", присвячену полеміці з популярними серед китайської інтелігенції поглядами сучасного китайського філософа Чи Цзэхоу, який розробив концепцію "постмарксистского конфуціанства".

Роком пізніше поки ще не дисидент захистив докторську дисертацію, а ще через рік в якості запрошеного професора, читав лекції в різних університетах Європи і США, в тому числі Університеті Осло, Гавайському університеті, Колумбійському університеті.

Повернувшись до Пекіна Лю Сяобо відразу підтримав студентські протести. 20 травня 1989 р. він разом з трьома іншими учасниками акції оголосив голодування, після чого став відомий як один із "чотирьох благородних мужів Тяньаньмень". Пізніше звернувся до протестуючих з проханням залишити площу, щоб уникнути кровопролиття.

Після придушення виступів був заарештований за "підбурювання і контрреволюційну пропаганду", провів у в'язниці близько 20 місяців. В урядових ЗМІ почалася його цькування. У результаті кримінальну справу не було доведено до суду, але Лю Сяобо було заборонено займатися викладацькою діяльністю.

У 1993 р. брав участь у зйомках документального фільму про події на площі Тяньаньмень в Австралії та США. Повернувшись в Китай, продовжив займатися правозахисною діяльністю, домагаючись звільнення всіх засуджених демонстрантів і закликаючи керівників КПК до політичної лібералізації. Влада КНР неодноразово закликали Лю Сяобо до еміграції, проте він не бажав покидати Китай.

У травні 1995 р., незадовго до шостої річниці подій на Тяньаньмень, був арештований і поміщений під домашній арешт в Пекіні. Вийшов на свободу в лютому 1996 р.

У серпні 1996 р. спільно з Ван Сичжэ опублікував "Декларацію 10 жовтня", в якій вимагав від влади КНР піти на політичне зближення з Тайванем і пом'якшити позицію щодо корінного населення Тибету. У жовтні того ж року був заарештований втретє і відправлений на примусові роботи, де провів три роки. У трудовому таборі Лю зустрів свою другу дружину Лю Ся, на якій він там і одружився. Від шлюбу з першою дружиною, Тао, у Лю Сяобо є син (1985 р. н.).

Після звільнення Лю Сяобо вісім місяців провів під фактичним домашнім арештом. У 2003-2007 рр. був президентом незалежної китайського Пен-центру. Роком пізніше з'явилася "Хартія-08".