Мало часу для любові. Чому Путін і Лукашенко посварилися через Криму
Володимир Володимирович і Олександр Григорович знову посварилися, хоча і намагаються зберігати видимість добрих відносин. Уникаючи прямої сварки, вони загнали один з одним своїх дипломатів. Діючи абсолютно в такому ж дусі ображений чоловік, якого дружина відмовила у нетрадиційних видах сексу, обмеживши його місіонерської позою, міг би нацькувати свого спанієля на її улюблену кішку, а та, під схвальним поглядом господині, роздерти у відповідь собачу морду кігтями.
Безпосереднім приводом до конфлікту стала, як не прикро, п'ятирічний ювілей крадіжки Криму, пишно відзначався Росією в колі близьких друзів і однодумців. Однак, Олександр Григорович, який претендує на роль головного посередника і миротворця між Москвою і Києвом і вже зумів вдало прилаштувати Мінська в якості майданчика для переговорів у "мінськом форматі", не може дозволити собі, подібно до африканських друзів Путіна, відкрито визнати анексію законною. Втім, бажання зайняти місце посередника тут не єдина причина. Виверткий батька не хоче сваритися ні з ЄС, ні з Україною, надаючи Путіну віддуватися самому.
Хитро...окість Лукашенко вже давно дратувала Москву - і ось, грім, нарешті, гримнула. Посол Росії в Білорусі Михайла Бабич дав інтерв'ю агентству РІА "Новости", яке з'явилося на сайті 14 березня. Перерахувавши обсяги де-факто дотацій, одержуваних Мінському від Москви, і згадавши зростаючі апетити Лукашенко, який побажав, щоб білоруські підприємства отримали ще й ті ж пільги, що й російські, Бабич, вже у відкриту заявив, що одними оральними ласками - в сенсі усними запевненнями в братській любові до Росії - батька вже не відбудеться. За російські пільги доведеться заплатити введенням єдиної валюти, загальних податкових і митних правил. Інакше, якщо суверенітет Батькові дорожче, Білорусі доведеться жити за свій рахунок. При цьому Бабич ввічливо, але безсторонньо торкнувся всіх чутливих для Лукашенка економічних тим, показавши з цифрами в руках, що білоруська економіка дуже залежна від російських енергоносіїв, які вона отримує за субсидіарним цінами, перепродуючи їх у переробленому вигляді в ЄС, але вже за світовими цінами.
Білоруська сторона відреагувала швидко, нервово, але, на жаль, непереконливо. Прес-секретар, а, точніше "начальник управління інформації і цифрової дипломатії" білоруського Мзс Анатолій Очей, відповідаючи на питання кореспондента РІА "Новости", чи згоден він з оцінками, озвученими Бабичем, заявив абсолютно в дусі знаменитого "не читав, але засуджую", що, будучи дуже зайнятою людиною, якій ніколи читати всяке сміття, в інтерв'ю Бабича він особливо не вчитувався , "відносини між нашими країнами і народами набагато більш глибокі і всебічні, ніж штучний, підтасований набір цифр, за які регулярно хапається російський дипломат".
"Але, - продовжив Око, - це його право визначати для себе планку, яка перетворює його в рахівника або подає надії бухгалтера".
Так конфлікт перейшов у партер, почавши розвиватися в дусі класичного тези "я віддала тобі свою молодість і любов, а ти, скотина, не можеш купити мені он ті чоботи, і шубку і білизна!".
Бабич, втім, теж не залишився в боргу, давши коментар на сайті sputnik.by, в якому пояснив, що Око - "рядовий клерк", людина підневільна, і тому зла на нього він не тримає, розуміючи, що Оці просто наказали сформулювати позицію, яка в Росії "добре зрозуміла і відома". Що ж до офіційної реакції МЗС РФ, то її озвучив заступник міністра Григорій Карасін. "Ми ознайомилися з реакцією прес-секретаря міністерства закордонних справ Білорусі, і я б сказав, що ми маємо право розраховувати на шанобливе ставлення до посла Російської Федерації в Мінську", -заявив він.
Нарешті, 18 березня відбулася велика прес-конференція Бабича в Мінську, присвячена п'ятиріччю "входження Криму до складу РФ", яке, як ми пам'ятаємо, Мінськ законним не визнав. В помсту за підбитий Бабичем Очей білоруські госСМИ отримали від мінінформації негласну вказівку не відправляти на неї своїх журналістів. Провідні ж незалежні та опозиційні ЗМІ, вперше в новітній білоруської історії, були з ними солідарні і навіть прийняли спільну заяву небувалою для Білорусі відваги:- мовляв, не підемо ми на Бабича, тому що не хочемо, щоб присутність наших журналістів було витлумачено нашими читачами як підтримка однієї з позицій щодо подій у Криму в 2014 році". Втім, журналістів російських видань для наповнення залу цілком вистачило, витончений оборот про "одну з позицій", промелькнувший в заяві незалежних ЗМІ, виявився, на жаль, сильно недооцінений. Поза всяким сумнівом, цей пасаж заслуговував спеціальної премії за поєднання гнучкості та принциповості - яку, можна було б тут же і заснувати, назвавши її, наприклад, "Гутаперчевий хлопчик". Але, оскільки заява була колективним і автор тексту залишився в тіні, чесно заслужену нагороду він не отримав.
Бабич ж, відповідаючи на питання, чи збирається Москва вимагати від Мінська визнання Криму законною частиною Росії, заявив, що, звичайно, ось так прямо вимагати чогось подібного від такої суверенної країни, як Білорусь, ніхто не ризикне, але що стосується економічної допомоги, то так, її обсяг, звичайно, буде залежати від визнання або невизнання Олександром Лукашенком возз'єднання Криму з Росією.
Ймовірно, нові заяви з обох сторін не забаряться наслідувати, поступово затухаючи. Але що залишиться в сухому залишку, після вичерпання сімейного скандалу?
Залишаться президентські вибори 2024 року та план збереження Путіна у владі після закінчення його чергових, ніхто вже й не згадає, яких за рахунком, президентських повноважень. Установа Союзної держави Росії і Білорусії обнулить звіт термінів, у Путіна все знову буде в перший раз.
Важко сказати, на що при цьому зможе розраховувати купецький дім "Лукашенко і сини", але на що-то, ймовірно, може. Проблема лише в тому, що батькины амбіції простягаються набагато далі, аж до підстави царюючої династії, історично обґрунтовує своє право на трон посиланням на Велике князівство Литовське.Таким чином, плани Путіна і Лукашенка непереборно суперечать один одному, якщо, звичайно, не розглядати варіанти династичного шлюбу юного принца Миколи Лукашенка з однією з дочок Путіна і зведення його на трон в якості засновника спільної династії, обговорення яких ми залишимо до іншого разу.
І, нарешті, в сухому залишку виявляється посол Росії Михайло Бабич, енергійний чоловік хоч куди і з цікавою біографією: у 1986-1995 рр. служба в КДБ СРСР і в ВДВ, участь у бойових діях невідомо де, а потім звільнення з ВДВ у званні полковника; у 1995-1998 керівництво концерном "Антей", який виробляє системи ППО; з листопада 2002 по лютий 2003 року - голова уряду Чеченської Республіки. Далі, аж до можливого призначення послом в Україну в 2016, і відбувся, хоча і після сильного натиску Москви на Лукашенка, призначення в Білорусь, Бабич був представником президента РФ у Приволзькому федеральному окрузі.
При цьому Бабич - людина з цікавою біографією, і взагалі орел-чоловік - дуже енергійно обходить директорів провідних білоруських підприємств.
На тлі всього цього заяви про те, що білоруське суспільство - весь, цілком, і Лукашенко з його оточенням, і опозиція,- налаштований категорично проти поглинання Росією, чому "Російська весна" у білоруському варіанті неможлива, виглядають дуже непереконливо. Громадянське суспільство Білорусі слабо, воно фактично знищено самим Лукашенко. В цій порожнечі директори великих промислових підприємств, належним чином мотивовані, можуть стати серйозною силою - і цілком собі революційним, в інтересах Москви, класом. Подібний варіант революції директорів колись був здійснений в Придністров'ї, так що ніщо не ново під Місяцем, - і він чудово там спрацював.
Зрозуміло, директорів, а також їх можливі заміни будуть мотивувати з двох сторін. Але якщо порівняти ступінь переконливості Бабича - та відповідає йому Очі, то я б зробив ставку на перемогу Бабича. І немає жодних підстав думати, що на інших напрямках мінська бюрократія, обучившаяся за чверть століття одному тільки мистецтву перетравлення російських дотацій, буде більш ефективна, ніж на дипломатичному.
Інших варіантів не проглядається. Змінити ситуацію і дати зміцнитися громадянському суспільству у Лукашенка немає - так він і не зважиться на це, оскільки таке суспільство його ж і змете в саму першу чергу - рахунків до батька у білорусів, здатних на громадянське дію, накопичилося чимало. З іншого ж боку, у Росії вже не залишилося часу на демонстрацію любові до братнього білоруського народу, так що її проникнення в Білорусь, по всій вірогідності, буде раптовим, різким, і спочатку трохи хворобливим.
Але потім білоруси, звичайно, звикнуть і навіть навчаться отримувати від цього задоволення. Чому б і ні? Якщо вони звикли до Лукашенка - звикнуть і до Путіна.
