Скромна чарівність Ердогана. Чому ЄС передумав карати Туреччину

18 березня агентство Reuters з посиланням на чотирьох дипломатів ЄС повідомило про рішення Брюсселя відмовитися від введення санкцій відносно топ-менеджерів турецької держкомпанії Turkish Petroleum Corporation (TPAO) у зв'язку з незаконним бурінням у Східному Середземномор'ї.

Зокрема, на шельфі Кіпру, де турки активно шукають природний газ, прикриваючись "правами" невизнаної "Турецької Республіки Північний Кіпр" (ТРПК).

Один з дипломатів сказав агентству, що "пріоритетним є дипломатичний напрямок", а його колега додав: робота над санкціями "так і не почалася".

Вірніше буде сказати — не завершилася. Оскільки в грудні Брюссель чітко заявив про свій намір санкціонувати керівництво TPAO.

Форсували їх введення в першу чергу Греція, Кіпр, Франція. Німеччина та Італія, навпаки, зайняли більш стриману позицію, не бажаючи повного розриву відносин з Анкарою.

Тоді ж у грудні, до речі, коли адміністрація Дональда Трампа, що йшла, наостанок ввела санкції проти Туреччини через покупки російських зенітних комплексів С-400, почався різкий розворот у політиці Анкари.

Ердоган зрозумів, що пора зменшити градус протистояння з Євросоюзом, і посилив дипломатичний натиск на Брюссель.

Вже 9 січня турецький лідер провів відеоконференцію з верховним представником ЄС із зовнішньої політики і безпеки Жозепою Бореллем і президентом Єврокомісії Урсулою фон дер Ляєн.

Після переговорів пресслужба Ердогана заявила, що хоче "почати нову сторінку у відносинах з ЄС у новому році".

18 січня відбулася зустріч голови МЗС Туреччини Мевлюта Чавушоглу і його німецького колеги Хайко Мааса. Останній "прийняв" сигнал з Анкари про готовність до "розрядки" у відносинах.

21-22 січня Чавошугли знаходився в Брюсселі, де зустрічався з Боррелем і президентом Євроради Шарлем Мішелем. Однак турецька дипломатична експансія почалася з головного візаві Ердогана, що є одним з лідерів в ЄС — з президента Франції Еммануеля Макрона.

Турецький президент особисто вирішив задобрити главу французької держави, скориставшись вдалим моментом — Макрон підхопив Covid-19.

Ердоган написав йому лист, що починається словами "Дорогий Еммануель ...", в якому побажав якнайшвидшого одужання, запропонував обговорити спільну боротьбу з пандемією, а також, природно, нинішні відносини обох країн.

Риторика дуже контрастує з осінніми висловлюваннями Ердогана у відповідь на запуск Макрона війни з "політичним ісламом", тобто з турецькими імамами у Франції, яких той розглядає на інструмент радикалізації французьких мусульман.

Тоді президент Туреччини публічно погрожував Макрону наслідками і висловлював надію, що його усунуть від влади в результаті перевороту.

Ще одна точка напруги у двосторонніх відносинах Парижа і Анкари — це конфлікт в Нагірному Карабаху. У ньому вони опинилися по різні боки барикад: Туреччина підтримувала Азербайджан, а Франція — Вірменію, в тому числі прийняттям у парламенті резолюції із закликом до уряду визнати незалежність регіону. Чи не збігаються інтереси у країн і в Лівії, де турки допомагають визнаному ООН уряду, а французи негласно підтримують командувача Лівійською національною армією і союзника Кремля Халіфа Хафтара.

Але всі протиріччя між Туреччиною і Францією було вирішено поки відкласти заради нормалізації відносин з ЄС. Природно, Анкарі також потрібно було довести європейцям свою здатність домовлятися, насамперед з Грецією і Кіпром — країнами, за яких заступився Брюссель.

Знову-таки в січні, 25 числа, відбулися перші за довгий час переговори грецької і турецької делегацій щодо наявних територіальних суперечок. Спрацювало. Переговори ще ніяких особливих результатів не принесли, але жест турецької сторони в Європі прийняли прихильно.

Хоча на цьому тижні Анкара знову показала зуби. 16 березня відбулася вже друга турецько-грецька зустріч, в ході якої не вдалося домогтися прориву в конфлікті навколо Східного Середземномор'я, констатував голова МЗС Греції Нікос Дендіас.

Все тому, що напередодні Туреччина направила дипломатичну ноту Греції, Кіпру та Ізраїлю, розкритикувавши їх плани провести силовий кабель, як стверджують в Анкарі, в тому числі і по ділянці континентального шельфу Туреччини.

Анкара, яка також ставить палки в колеса їх спільному проєкту EastMed (газопроводу-конкуренту "Турецького потоку" і TANAP), зажадала від цих країн спершу запитати у неї дозволу на прокладку кабелю.

Міністр національної оборони Туреччини Хулуси Акар, у свою чергу, звинуватив Грецію в бажанні втягнути в їх двосторонній конфлікт Євросоюз і Сполучені Штати.

Таке формулювання з'ясовне: перебуваючи на той момент під загрозою зіткнутися з санкціями ЄС і вже "отримавши" пакет обмежувальних заходів від Вашингтона, Анкара прагне нівелювати хоча б частково грецький фактор, домагаючись примирення з новою адміністрацією США.

Привид нового конфлікту з Росією

Як не дивно, це туркам вдалося. Євросоюз, згідно з інформацією Reuters, відмовляється від санкцій.

Що ще цікавіше: свої "претензії" як би відкликають Греція і Франція, солідаризуючись з Німеччиною в питанні конструктивного дипломатичного вирішення всіх суперечок. Проти введення санкцій щодо Туреччини виступили і Сполучені Штати.

Досягнення консенсусу — свідчення ефективності дипломатії Анкари. Але і ознака того, що Європа і Штати розраховують на позитивний результат конфлікту з союзником по НАТО, що володіє другою найбільшою армією в Альянсі.

Євросоюз не може ризикувати втратою союзника, а також величезним товарообігом і міграційними угодами з Туреччиною, які, до слова, істотно скорочують потік біженців якраз на грецькі острови; а також, незважаючи на деструктивну у багатьох відношеннях регіональну політику Анкари, порушення прав людини, переслідування журналістів і активістів, в тому числі і за кордоном.

Курс на поліпшення відносин продовжився і під час онлайн-зустрічі Ердогана і Мішеля, яка відбулася 19 березня. Зустріч приурочена до п'ятої річниці укладення горезвісної міграційної угоди між Брюсселем і Анкарою.

Безумовно, поки рано говорити про те, що ЄС і Туреччина вже завтра відновлять діалог про євроінтеграцію, але Анкара явно повернулася на більш західний політичний курс.

Це означає, що можливі певні трансформації і російсько-турецьких відносин — це шлюб за розрахунком двох досить схожих між собою світових лідерів.

Примітно, що за день до того, як Reuters повідомило про рішення Брюсселя по турецьким санкціям, політичний оглядач Заїд Бельбагі, якого часто запрошують на ефіри BBC і CNN, у своїй новій колонці для Arab News, оцінюючи нинішній стан відносин між Туреччиною і РФ, передрік черговий конфлікт між цими "історичним противниками". На його думку, "зіткнення неминуче".

Можливо, воно не буде аж надто масштабним, адже Кремль, як-не-як, "проковтнув" турецьку кампанію в Лівії. Але разом з примиренням Анкари з ЄС і США образи на Туреччину за її дії в Сирії, Лівії та Нагірному Карабаху можуть спровокувати нову ескалацію в їх відносинах.