Силовики Байдена. Хто в новій адміністрації США відповідає за безпеку

Адміністрація 46-го президента США Джозефа Байдена, чий відбір йшов своєю чергою, поки демократи ще могли спостерігати за істериками сторони, що програла, з обличчям гравця в покер, в останні дні формувалася більш нервово в непростих умовах "внутрішньої" атаки на Америку.

Примітно, що Байдену доводиться навіть складніше, ніж у порівнянній ситуації Джорджу Бушу-молодшому, який усе-таки встиг пропрацювати близько дев'яти місяців, перш ніж політичний курс довелося досить різко міняти у зв'язку з терористичними атаками 9/11.

Цікаво, що в багатьох прогнозах з окультного середовища (на жаль, нинішня історична епоха, в яку шамани штурмують Капітолій, змушує ставитися з інтересом і до такого) містилася ідея, що 44-й президент, Обама, стане останнім. Певною мірою так мало (?) і не вийшло, а інавгурація 46-го президента відбувалася у відверто надзвичайних умовах, які чимось нагадують обставини приходу до влади Франкліна Делано Рузвельта, який входив до Білого дому під постріли гангстерів і мітинги американських фашистів, підтримуваних з Німеччини. А також не забудемо і підкопи комуністичної агентури, що угніздилися в США в золотий вік радянської зовнішньої розвідки, пізніше розгромленої параноїком Йосипом Сталіним.

Щось дуже схоже відбувається і сьогодні, тільки в ролі Німеччини — Росія, а гангстерів — корумпована частина консерваторів (правда, не тільки їх, та й нового ізводу "червоних бригад" теж вистачає). У зв'язку з цим ряд зовнішньополітичних і військово-політичних призначень нового президента набувають особливого значення, ніж зазвичай, оскільки на рутину, некомпетентність і ілюзії часу, відверто кажучи, просто немає. У заповненні кадрової таблиці в останні тижні і навіть дні мала місце бути деяка неясність через компроміси, на які Байден іде в спробі відновлення двопартійного консенсусу.

Посол, але не той

Отже. Центральне розвідувальне управління очолить Надзвичайний і Повноважний Посол Вільям Джозеф Бернс. Якого, відразу ж підкреслимо, не варто плутати з Ніколасом Бернсом, аналітиком, який чомусь фігурує в ЗМІ як радник Байдена і прославився дещо дивною заявою по компромісу з німцями щодо ПП-2. Це просто однофамілець, колишній посол США в Греції і великий чиновник Держдепу часів переважно Буша-молодшого.

Вільяму ж Бернсу 63 роки, він народився у військовій родині в Форт-Брегг, Північна Кароліна. Закінчив католицький університет Ла Саль у Філадельфії і Оксфорд (коледж Сент-Джон, стипендія Маршалла, спрямована на зміцнення трансатлантичного партнерства), політолог-міжнародник (як бачимо, ніяких юристів, ділків і мажорів). Тема дисертації Бернса — "Економічна допомога США і американська політика щодо Єгипту". На дипломатичній службі з 1982 р., тобто з часів Рональда Рейгана.

У 1996–1998 рр. (при Біллі Клінтоні) Бернс працює начальником секретаріату Держдепартаменту. У 1998–2001 рр. (при Біллі Клінтоні і Джорджі Буша-молодшому) — посол США в Йорданії, країні в близькосхідних розкладах ключовій. У 2001–2005 рр. (при Буші-молодшому) Бернс — заступник держсекретаря з близькосхідних питань, в листопаді 2005 — травні 2008 рр. (при Буші-молодшому) посол США в Росії. У 2008-2011 рр. (при Буші і Бараку Обамі) — заступник держсекретаря з політичних питань (тепер на цій посаді — Вікторія Нуланд), в січні 2009-го — виконуючий обов'язки держсекретаря, в 2011-2014 рр. — перший заступник держсекретаря США. З лютого 2015 р. і до сьогодні — президент Фонду Карнегі.

Посол Бернс чудово знає російську, з неприязню ставиться до режиму Володимира Путіна (як з'ясувалося з украдених Вікілікс повідомлень, зокрема присвячених враженням про весілля в Чечні), дотримується глобалістських поглядів a la Clintonesque, але при цьому успішно "тягнув" на собі близькосхідну політику США часів наступу неоконсерваторів.

Латентні претензії до нього висловлювалися лише в тому сенсі, що московська філія Фонду Карнегі (Московський центр Карнегі) з початку десятих років потрапила під явний вплив російських розвідувальних відомств і транслює меседжі Кремля. Однак є й інша версія — про таку собі мімікрію, що личить випадку, яку частково обгрунтовує те спостереження, що нинішній директор центру Дмитро Тренін, з величезною ймовірністю офіцер ГРУ, швидше виграв від розпаду радянського режиму. Взагалі, співробітникам цього "недобитого" центру в Москві, який ще десять років тому служив джерелом академічної думки, сьогодні не позаздриш — просто через особливості мислення деградованої кремлівської верхівки.

Чи будуть інтелектуали Бернс або новий держсекретар Блінкен на своїх посадах "кращими", наприклад, що за Майка Помпео (провів на посту два роки і дев'ять місяців — рекорд для політично значущих співробітників адміністрації, що пішла), який протримався до останнього дня в своєму кабінеті? Вони явно будуть мислити більш стратегічно.

Між іншим, в рамках транзиту між адміністраціями обов'язки держсекретаря виконує директор вашингтонського аналога київської дипломатичної академії, в минулому (при Обамі) заступник держсекретаря з розвідки (2014–2018) Деніел Беннет Сміт, теж, до речі, як і Нік Бернс, колишній американський посл в Греції, який заплутався в новинних потоках. У будь-якому разі Сміт, судячи з періоду служби на посаді керівника зовнішньополітичної розвідки, — людина воюючій Україні не чужа. Він поступиться своїм місцем Бернсу після затвердження колишнього посла в Йорданії і Росії профільним комітетом і Сенатом.

Остін, штат Алабама

Багато в чому знакове для України міністерство оборони — Пентагон — очолить чотиризірковий генерал у відставці 67-річний Ллойд Джеймс Остін. Уродженець Алабами, католик і афроамериканець Остін — останній командувач американськими військами в Іраку, начальник генерального штабу при Обамі. Звільнився з лав збройних сил США в 2016 р., після чого входив до наглядових рад таких військово-промислових гігантів, як Raytheon (до якого, до речі, мав відношення і Майк Помпео). Протягом своєї кар'єри командував підрозділами чи не всіх родів військ.

Генерал Остін відомий тим, що ненавидить спілкуватися із засобами масової інформації, проте, очоливши Пентагон в якості першого міністра оборони США афроамериканського походження, він неминуче стане колоритною метою для журналістів. Важко сказати, чи в курсі майбутній глава міноборони США всього набору українських викликів, але безліч його товаришів по службі по Іраку вже побували на радницких посадах у Києві, тому, думається, характерних для транзиту протяжок не виникне.

Втім, опікати Остіна будуть двоє заступників — політолог-міжнародник Кетлін Хікс, яка працювала в адміністрації Обами, і колишній радник з національної безпеки віцепрезидента Байдена, вкрай непублічний персонаж Колін Каль, що піддався при Трампові гібридним репресіям.

Механік під прикриттям

На чолі Національної розвідки США (після раптової сутички серед сенаторів від обох партій, тепер якось вимушених ділити відповідальність за будь-які призначення) стане 51-річна Авріл Хейнс. У 2013–2015 рр. Хейнс працювала заступником директора ЦРУ, а в 2015–2017 рр. — на посаді нинішнього держсекретаря Блінкена, заступником радника з національної безпеки.Пані Хейнс походить з відомої нью-йоркської інтелігентної родини, в юності закінчила токійську школу дзюдо (привіт Путіну), потім фізфак Чиказького університету, потім займалася досить екзотичним книжковим бізнесом разом з чоловіком. Авріл Хейнс — особистість вкрай різнобічна, аж до того, що працювала в автомайстерні, а від докторантури престижного університету Джона Хопкінса відмовилася.

На державній службі з 2001 р., почала з міжнародних організацій у сфері права, зокрема, в Гаазі (до цього часу вона, ймовірно, вже працювала агентом). Потім — апеляційний суд, юридичне управління Держдепартаменту, обов'язки начальника якого вона виконувала в 2013 р. Далі президент Обама перекинув Хейнс в ЦРУ. На посаді заступника директора служби, а згодом заступника радника з національної безпеки вона курирувала програму впровадження і використання БПЛА, а також ряд інших тонких питань, що відносяться скоріше до сфери контррозвідки.

Після відходу з адміністрації Хейнс отримала чимало академічних і громадських синекур, що личать статусу, але головне — це консультативна робота в "Палантирі", фірмі Ентоні Блінкена і ексрадника Пентагону Мішель Флурнуа, що займалася засекреченою проблематикою. Хейнс надавала підтримку нинішній главі ЦРУ Джині Хаспел. Тому, як бачимо, з наступністю справа йде відмінно, як і з іншими необхідними сегментами — так, наприклад, пані Хейнс є прихильницею повалення режиму Кім Чен Ина.

До останнього часу, частково через половинчасті нині розклади у верхній палаті, де вирішальний голос при голосуванні (але не в профільних комітетах) належить віцепрезиденту Камалі Харріс, затвердження Хейнс було під питанням — просто тому, що новому поколінню сенаторів-республіканців, обділеному Трампом посадами, важливо було показати себе. Так чи інакше саме директор Національної розвідки США курирує всі інші розвідувальні відомства, в тому числі відповідальні за санкції структури американського мінфіну. Ця остання обставина, зі зрозумілих причин, вкрай важлива саме для України.

Кібермисливці

Нарешті, з АНБ не все просто — справа в тому, що, з одного боку, Байден відновлює значення інституту помічника президента з кібербезпеки — цю посаду обійме Ганна Нойбергер з АНБ, яка курирувала вражаючу відповідь відомства росіянам за їх атаку під час проміжних виборів 2018 р. Це коли росіянам було продемонстровано, що, наприклад, може раптово статися з їх електростанціями. До речі, Нойбергер походить із родини угорських біженців, які прибули в США після придушеного повстання 1956 р. Ця посада матиме визначальне значення у світлі розвалу силових структур при потуранні Трампа, що призвів до масштабної хакерської атаки проти федеральних відомств і фінансових організацій.

Також помічницею президента з внутрішньої безпеки (втім, поняття homeland security набагато ширше) стане Елізабет Шервуд-Рендал, яка в адміністрації Клінтона служила помічницею заступника міністра оборони з питань ядерного роззброєння, а в кабінеті Обами — заступником міністра енергетики. З іншого боку, профільні ЗМІ в цій сфері приділяють пильну увагу призначенням Нойбергер і Шервуд-Рендал, мабуть, маючи на увазі структурну перебудову АНБ, яке, можливо, пережило свій зеніт при Буші-молодшому і Обамі і, як не крути, яке пошилося в дурні з Едвардом Сноуденом.

У будь-якому разі поки що АНБ продовжує очолювати призначений директором у травні 2018 р. генерал Пол Накасоне, а серед номінантів від Байдена кандидати на його посаду поки відсутні. З чого може слідувати, що ресурси і можливості цього відомства будуть безпосередньо замикатися на Білий дім.

Свої люди

Головними рисами кадрового процесу при Байдені можна — навіть в ці перші дні — вважати вивірений квотний принцип і відсікання будь-яких персонажів без досвіду в конкретній сфері, зокрема в сфері безпеки. Але навряд чи правомірно називати першу адміністрацію Байдена "третьої адміністрацією Обами".

Так, глава апарату при Обамі Макдоноу тепер очолює відомство у справах ветеранів, аналогічне радянському Міністерству сільського господарства або українському Міністерству соціальної політики — інакше кажучи, це чорна діра, в якій потоне будь-яка репутація. Дипломат Філіп Гордон, який дратував росіян своєю увагою до прав людини, тепер в апараті віцепрезидента Харріс, тоді як Вікторія Нуланд просто повернулася на свою посаду з дещо спрощеною назвою. Швидше це альтернативна версія кабінету Клінтона, а точніше, це, у своєму ядрі, багаторічна команда віцепрезидента, сенатора і функціонера Демпартії Джо Байдена.

Примітно, що адміністрація, яка вступає в свої повноваження, судячи з формулюванням посад, очищених від традиційного американського провінціалізму, — однозначно глобалістська у всьому тому, що стосується безпеки, зовнішньої політики і економіки. А ось якими саме бачить глобалізацію і повернення стабільності (та й зміст такої стабільності) новий американський кабінет, світ дізнається в найближчі місяці. Що стосується українських очікувань, то це той випадок, коли час перестати очікувати і необхідно просто працювати, щоб зробити стратегічні відносини ефективнішими, очистивши їх від кон'юнктурних протиріч.