Швейцарська заява Путіна, Північна Корея і "плато" економічних стосунків Росія – Пекін
Кілька зауважень на тему геополітики і її інтерпретації у нас
1. Є кілька речей, які вже частково можна складати в пазл "економіка РФ". Згідно з даними російського мінфіна, субсидії нафтопереробній галузі вже зараз складають 1.7% ВВП. Простіше кажучи, галузь із донора бюджету все більше стає реципієнтом бюджету.
Другий аспект, який важливо відслідковувати, але попри рекордні поставки нафти до Піднебесної, торгове сальдо Росія — Китай прямує до мінусової (!) позначки. Про це більш детально будемо говорити 3 липня під час презентації дослідження "Чого хоче Китай", яке я підготував спільно з Ігорем Тишкевичем, Іллею Кусою та Аліною Гриценко (анонс і запрошення на презентацію виставимо трохи пізніше). Але один із важливих висновків наступний: торгова модель "нафта в обмін на автомобілі та обладнання плюс невтручання в війну" стає якщо не збитковою, то низькомаржинальною для РФ.
2. Абсолютно непомічено пройшла, де-факто, передача частина російської території Китаю, яка дозволили отримати Пекіну прямий доступ до Японського моря через річку Туманная, де проходить російсько-корейський кордон.
Китай отримав прямий доступ до цього проходу без особливих обмежень і це, судячи з усього, оплата рахунків, виставлених Путіну під час візиту в Пекін. Ми маємо зрозуміти одну важливу річ: Путіну відступати майже нікуди: далі лише передача територій для інфраструктурних проектів Китаю на північному морському шляху. Зверніть увагу, що все це відбувається на тлі санкцій США проти "Новатека" та його можливостей по будівництву танкерів для СПГ (ці санкції у нас чомусь практично не помітили).
3. Заява Путіна про його мирний план, як я уже писав, — це обрубання шляхів для відступу йому самому і його оточенню. Але важливо наголосити — головний реципієнт цієї заяви — Пекін, який хоче зіграти в миротворця. Путін доніс перш за все Сі, що його червона лінія і єдина можливість залишатися субʼєктним — це продовження війни.
Путін розуміє, що Пекін не готовий до різких кроків по зменшенню закупівель російської сировини, в той же час головне завдання, яке поставив перед собою Путін — насичення ВПК новими станками багато в чому виконано. Тому він має певний люфт в часі.
4. На що цей люфт він спробує використати? Перш за все на створення складних систем противаг, де в нього будуть точки впливу на КНР через треті країни. Саме тому Росія така активна в Африці. І саме з цим повʼязаний візит Путіна в Північну Корею. Це все неочевидні кроки, але це питання виживання режиму Путіна.
5. Путін розуміє, що його головне завдання не допустити домовленостей Китай-США до виборів в Штатах (вірогідність такої домовленості невелика, але все ж існує). Паралельно, якщо ніякої угоди не буде, в нього є точно є час до початку наступного року. За цей час йому потрібно вибудувати модель стосунків з Китаєм, яка передбачатиме пролонгування статус-кво хоча б на рік. Його єдина стратегія на сьогодні — тягнути час.
Це потрібно зрозуміти нам і думати, що можна зробити в умовномих Вʼєтнамі, Лаосі чи Камбоджі, щоб ламати плани Путіна. І це набагато тяжче ніж просто заявляти, що диктатури шукають собі подібних.
