Шпигун Навальний та інші фантазії. Як Кремль грає в імітації

Після повернення опозиціонера Олексія Навального в Росію і на тлі заміни йому умовного терміну на реальний, російські телепропагандисти, "патріотичні блогери" і власники анонімних Телеграм-каналів в єдиному пориві взялися гучно обурюватися, наскільки глибоко щупальці "підступного Заходу" проникли в тендітну вітчизняну політичну тканину, і як безсоромно роз'їдають її у всіх на виду.

Телевізор проти ЦРУ

Взагалі тема "Навального-агента ЦРУ" запускалася і раніше, наприклад, вона вийшла майже п'ять років тому в сюжеті програми "Вести". Автор програми, "радіоактивний попіл" кремлівських ЗМІ Дмитро Кисельов власною персоною, що показав на екрані листування Навального з кураторами з ЦРУ і МІ-6 (в процесі сюжету складалося враження, що це одна і та ж організація). Згідно "Вестям" ніхто інший, як Вільям Браудер, засновник фонду Hermitage Capital і ініціатор списку санкцій імені замученого в пітерському СІЗО його бухгалтера Сергія Магнітського, повідомив Навальному присвоєний йому в ЦРУ (або в МІ-6) секретний псевдонім, який повністю збігався з логіном його скайпу (щоб уже ніхто ні в чому не сумнівався). По скайпу здійснювалися і вербування, і повідомлення завдань. Саме розгорнуте на великому екрані листування між двома скайпниками і служило основним доказом держзради, не рахуючи продемонстрованих у передачі "роздруківок ЦРУ", написаних поганою англійською.

Утім, тепер, після того як на підтримку Навального відкрито висловився Держдепартамент США, на судовому засіданні у його справі були присутні західні дипломати, а ФБК відкрито звернувся до адміністрації Джо Байдена з проханням ввести санкції проти найближчого оточення Володимира Путіна, російській пропаганді стало набагато легше відігравати тему іноземного втручання. До того ж ніякої іншої стратегії, окрім максимальної дискредитації протесту і його жорсткого розгону, у Кремля не було, немає і явно не з'явиться в найближчому майбутньому.

Особливість нинішньої дифамаційної кампанії, мабуть, є тільки цілком щира образа низки чиновників і силовиків на те, що проєкт, який, судячи з усього, колись створювався однією з кремлівських веж для особистих потреб, був, на їхню думку, безпардонно "перехоплений ворогами "без будь-якого погодження останніми своїх дій з Кремлем. Зокрема, в середовищі "патріотичних інфлюенсерів" почастішали заклики до відповіді не тільки Навального і його команди, а й невидимих "покровителів", які раніше оберігали опозиціонера від реального терміну. Навіть на центральних телеканалах зазвучали заяви про те, що російським елітам слід "зробити висновок" з ситуації, м'яко кажучи, пікантної ситуації.

Особливості патріотичного симулякробудівництво

Однак телепатріотов, схоже, очікує гірке розчарування. Специфіка "політичних процесів" у сучасній Росії така, що всі вони являють собою імітацію різного ступеня правдоподібності. Це не означає, що в країні немає реальної опозиції, більш того, різні соцопитування, не змовляючись, демонструють стабільне зниження рейтингу Путіна, в першу чергу серед молоді. Однак важко уявити, щоб різні професори і їх "астральні проєкції" у вигляді "генералів", які щодня розповідають про замовлені вбивства Кремля і закликають до повалення режиму, могли б спокійно існувати в Москві без узгодження як мінімум з однією з "кремлівських веж" — і при повному потуранні інших.

Створення симулякрів, що стало основою російської внутрішньої політики ще за часів Владислава Суркова, на сьогоднішній день поставлено практично на потік. Про проблему "псевдоопозиції", до речі, цілком відверто говорить відомий російський дисидент, колишній чемпіон світу з шахів Гаррі Каспаров. "Зливи" для каналізації протестних настроїв окремо створюються для патріотів, комуністів, монархістів, націоналістів і лібералів. Періодично вони, як і личить такого роду проєктам, виходять з-під контролю. Це не означає, що всі вчорашні симулякри раптово перетворюються в справжніх дисидентів, хоча деякі, безумовно, проходять саме таку еволюцію. Однак і інші в минулому підконтрольні владі проєкти часом починають перебільшувати власну значимість або намагаються зловити власну "рибку" в каламутній воді, притому на шкоду своїм кураторам. При цьому створюється враження, що самі куратори часто не розуміють, заради чого створюють ті чи інші фейкові проєкти.

Реальні опозиціонери в масі своїй дивляться на успіхи вітчизняного сімулякробудівниства зі стриманим оптимізмом, відзначаючи, що бійки між різними кремлівськими кланами вносять свою посильну лепту в наростаючу турбулентність і активно допомагають режиму розхитувати самого себе. Багато хто готовий навіть миритися з дезінформацією, що наводнила інформаційний простір, якщо вона "служить благим цілям". Питання полягає лише в тому, наскільки ці цілі досяжні в реальності?

Загадкова душа "глибинного народу"

Режим, у свою чергу, дійсно бадьоро крокує по шляху самознищення. Економічна криза посилюється, населення стрімко біднішає, корупція давним-давно набула системного характеру, реальні проблеми населення не вирішуються, а хронічна імітація виявляється не тільки нездатною замінити реальну політичну діяльність, а, навпаки, викликає все більше роздратування. В результаті народне невдоволення зростає, наштовхуючись, з одного боку, на жорстоке придушення будь-якої протестної активності, а з іншого — на посилення мобілізаційної пропаганди.

У результаті накладання антизахідної риторики на стихійну народну опозиційність, викликану здебільшого розрухою, безгрошів'ям і невпевненістю в завтрашньому дні, сформувався небезпечний гібрид. Замість багаторазової дискредитованої ліберальної ідеї невдоволення російської більшості, що виражається в зростанні вкрай лівих ідей, в першу чергу націонал-більшовизму, а також напіврелігійної конспірології з вірою в "глобальну змову". Так само як ковід-дисидентство, сприйняття західного світу як "царства Антихриста", ксенофобія і стійка недовіра до будь-яких інтелектуалів, включаючи цілком прокремлівських.

Для доказу цієї тези досить поглянути на коментарі, що залишаються під інтерв'ю з подібними інтелектуалами на популярних релігійних сайтах. Більш того, навіть зростання симпатій до Сталіна придбало в сучасній Росії опозиційне забарвлення.

У підсумку все більше обивателів вважають Кремль і російських олігархів (а часом і самого Путіна) "агентами" ворожого Заходу. В якості альтернативи нинішній владі вони мріють про "справді народний уряд", що здатний як забезпечити соціальну справедливість, так і захистити Росію від численних "ворогів", припинивши "жити за вказівкою глобалістів".

Звичайно, Кремль може втішати себе тим, що у "підступного Заходу" немає можливості впливати на людей, схильних до перерахованих настроїв. Обнародувані низкою американських експертів ідеї прямого діалогу з російським суспільством навряд чи здатні на сьогодні увінчатися успіхом. Але подібних важелів немає і у самого Кремля, і, що набагато більш прикро, у російської опозиції. А тому продовження сьогоднішньої репресивно-пропагандистської політики російської влади загрожує рано чи пізно перерости в справжній російський бунт — як йому і належить, безглуздий і нещадний.