Шпигун Наришкін та привид Комінтерну. Росія хоче легально вербувати агентуру

Росії потрібно скористатися досвідом Комінтерну для зміни світового порядку, заявив директор Служби зовнішньої розвідки Сергій Наришкін, виступаючи на круглому столі, присвяченому історії цієї організації. "Сьогодні, коли Росія стоїть в авангарді глобальної зміни світоустрою, з досвіду Комуністичного Інтернаціоналу можуть бути дуже корисні прикладні уроки", — сказав він.

Заяву широко процитували російські канали новин, але поза Росією її майже не помітили. Точніше, зауважили, але не стали виділяти з потоку заяв інших російських фриків, на зразок Дімона Медведєва, і не сприйняли всерйоз. І даремно — все дуже серйозно. Включно з претензією на глобальну зміну світоустрою.

Що собою представляв Комінтерн

Комінтерн був організацією, що об'єднувала, за первісним задумом, комуністичні партії всього світу. Комуністичні — це ті, які виступали за насильницьке повалення влади в їхній країні, відкидаючи соціал-демократичний шлях побудови все більш правової та соціальної держави в рамках ліберальної демократії, заснованої на повазі до власності як основи прав особистості. Проголошення курсу на збройне насильство було головною умовою членства у цій організації.

Тим часом, як свідчить історичний досвід, усі перевороти комуністичного зразка незмінно ведуть:

• До масового терору;
• До згортання демократії та зосередження влади в руках вузької групи осіб, які жонглюють лівою демагогією про "загальну рівність;
• До безвиході в розвитку країни та суспільства, їх деградації.

Справжній устрій суспільства, образ якого партії, що входили в Комінтерн, проголосили своїм ідеалом, вичерпно описано в двох книгах Оруелла : "Скотний двір" і "1984". Зрозуміло, таких описів набагато більше, різного ступеня точності та об'єктивності. Але для вичерпного знайомства з тим, що являє собою справжній комуністичний лад і у що, без жодних винятків, вироджуються спроби побудувати "суспільство рівності трудящих", цих двох книг достатньо.

Хижі химери Маркса

Причина провальності комуністичного проекту не є таємницею. Марксизм спочатку двоїстий, поєднуючи науковий підхід із псевдорелігійним фанатизмом. Наукова частина марксизму дала основу для детального опису економічного устрою ліберального капіталізму, й у цій ролі актуальна й сьогодні, як актуальна у фізиці механіка Ньютона. Сам ліберальний капіталізм підійшов у наші дні до межі розвитку і помалу витісняється іншим соціальним устроєм, цілісного опису якого поки що не існує. Це викликало пожвавлення на темному боці марксизму, адепти якого, починаючи з Маркса, оголошували комунізм соціальним устроєм, який змінить ліберальний капіталізм.

Порочність цього твердження легко доводиться навіть у межах світлого боку марксизму — з урахуванням робіт, знову ж таки, самого Маркса. Насправді "комунізм" був і залишається світською релігією, що виникла на уламках феодального суспільства, які не змогли вписатися в ліберальний соціум. У особистому плані такими уламками були і неприкаяний Маркс, і благополучний вікторіанський фабрикант Енгельс — і, зрозуміло, всі ідеологи російського більшовизму. "Комунізм", що зносить капіталізм грубим насильством, а не в результаті соціальної еволюції, і здатний після цього вибудувати на його уламках "справедливе суспільство", не вписувався в жодну теорію. Але Марксу дуже сильно хотілося помститися за свої образи, реальні і вигадані. За допомогою грубих підтасувань і мовчань, ріжучих очей при знайомстві з його роботами, він вшив у науковий марксизм свідомо хибні становища, які потім стали основою бузувірського культу з масовими людськими жертвопринесеннями.

Сам Маркс як особистість був талановитим і харизматичним соціопатом, який формував біля себе коло психологічно залежних від нього осіб, і ненавидів тих, хто був йому не до зубів, а також сучасне йому суспільство, в якому він не зміг досягти комфортного для себе становища. У творчому союзі з психологічно залежним від нього Енгельсом він зміг чітко зрозуміти і зрозуміло викласти економічний устрій капіталізму, але привніс у цей опис темний світ своїх мстивих фантазій. Цей світ досі тягне себе тих, кому, з різних причин, не вдається соціально вписатися в капіталізм.

Універсальність російського більшовизму

Популярність партій, що включають у свої програми положення про руйнування ліберально-демократичного соціального устрою через відмову від недоторканності приватної власності та рівності всіх перед законом ("експропріація експропріаторів" та "диктатура пролетаріату") прямо пов'язана з відсотком осіб, які не вписалися в реалії ліберальної демократії. Як наслідок, популярність компартій у промислово розвинених країнах, переживши пік періоду індустріалізації та урбанізації, незабаром сходить нанівець, а радикально ліві ідеї стають долею соціальних аутсайдерів, не обов'язково, до речі, незаможних. Натомість у періоди криз та масових міграцій соціальна база лівих радикалів вибухоподібно розширюється, і більшовизм відроджується під новими брендами, відмежувавшись від скомпрометованих гасел та практик. Втім, і ці гасла, а за ними і практики, незмінно повертаються з небуття, якщо криза триває досить довго, щоб більшовики почали еволюціонувати як партію влади.

У стабільних феодальних суспільствах більшовики також непопулярні, з тієї ж причини: їм там немає соціальної бази. Тільки розхитавши систему соціальних зв'язків і досягши її часткового руйнування, можна отримати достатню кількість агресивних маргіналів для захоплення влади під більшовицькими гаслами. При цьому, будучи принципово аморальними і не стиснутими жодними табу, більшовики отримують інструментальну перевагу перед будь-яким супротивником, крім тих, хто в боротьбі з ними готовий бути таким же нерозбірливим у виборі коштів, як і вони. Успішно протистояти більшовизму може лише безкомпромісний терор, які звертаються на всіх, хто хоча б запідозрений у його підтримці — безжальна тактика чумного карантину: жертвувати небагатьма заради порятунку багатьох, і цей факт підтверджений низкою історичних прикладів. Але політики, які сформувалися в ліберальному суспільстві, за рідкісними винятками не здатні діяти так рішуче, а будь-які інші заходи на короткій дистанції ведуть до програшу більшовикам. На довгій дистанції працює підйом економіки та життєвого рівня, але це вимагає часу та відповідних умов. Тим часом, з безмежниками, які часто ховаються за спинами розпропагованих ними обивателів, часто потрібно розбиратися негайно, маючи на прийняття рішень іноді навіть не години, а хвилини, коли неможливо відокремити винних від випадково залучених.

Термін "більшовизм" введений зараз на зміну "комунізму" цілком свідомо. Партія, створена Леніним, ще одним талановитим соціопатом, одержимим, як і Маркс, владою та визнанням, стала найвдалішим в історії антиліберальним/неофеодальним проектом, і була сотні разів відтворена по всьому світу, у незліченній кількості варіантів з урахуванням місцевих умов. Ставка на низовинні інстинкти маргінальних/кримінальних низів, що набирають сили в умовах кризової десоціалізації, виявилася всепереможною, щоправда, тільки в кризових/перехідних суспільствах. Втім, навіть у періоди глобальних криз більшовизм не досягнув би успіху по всьому світу, якби його клони не отримували підтримки зі своєї ідеологічної батьківщини.

У свою чергу, російські більшовики знайшли в цих клонах інструменти глобального впливу, звівши їх до Комінтерну. Задуманий Леніним як міжнародна організація, що рівноправно об'єднувала компартії всього світу, Комінтерн незабаром перетворився на інструмент Кремля, що використовується для злому ліберальних демократій з різними цілями: від крадіжки інтелектуальної власності до організації більшовицьких переворотів.

Чому іноземні клони більшовиків слабші за російський оригінал

Еволюція Комінтерну була неминуча, щонайменше, з двох причин. По-перше, рівноправності у більшовицькому співтоваристві не буває. Більшовизм заперечує будь-яке право, крім права сили. По-друге, Росія прийняла у собі більшовизм дуже органічно.

Причина цього очевидна, і складна. Російський соціум є хронічно маргінальним, він століттями перебуває в невизначено-кризовому стані, а більшовизм — ідеологія маргіналів. Складніше коротко пояснити причини це вічної кризовості, що не має аналогів у світі, хоча тут немає ніяких загадок.

Історично Московія являє собою цвинтар соціальних проектів, жоден з яких не був доведений до життєздатного результату. Причина — існування "на семи вітрах". Між торгово-ремісничим Заходом, що урбанізується, південно-східним степом і північно-східним кордоном, відкритим для спокусливого, але витратного і погано окупаного без великих вкладень експансії, виникало занадто багато конкуруючих варіантів розвитку, а їх набір змінювався занадто швидко і непередбачено. Як наслідок, у Московії не склалося стабільного соціуму, здатного до поступального еволюційного розвитку. Ні феодальної монархії європейського типу, що передбачає взаємні правничий та обов'язки двох станів і здатної породити надалі третє, захистивши його від свавілля на ранній стадії зростання. Ні повноцінного християнства – російське православ'я, власне, є форма агресивного язичництва, прикрита формальної християнської обрядовістю. У зв'язку з еклектичністю цю недорелігію роздирають внутрішні протиріччя, і вона не набуває стійкої суб'єктності поза системою світської влади, яка відроджує її знову і знову. Не склалося в Московії, яка змінила ім'я на "Росію" ні європейської держави Нового часу, ні азіатського варіанта пізнього феодалізму з тієї ж епохи, оскільки і вони передбачають жорсткі стандарти соціальної поведінки для всіх, а для правлячих класів – насамперед. Але кожен такий проект, сходячи зі сцени, залишав за собою набір руїн — не заспокоєних ідей та міфів, що скріплюються воєдино лише чистим свавіллям. По суті, це і був протобільшовизм, тож ідеологи більшовизму на чолі з Леніним лише поєднали хворі фантазії Маркса з хворою на російську реальність. Більшовизм Леніна, так само як і необільшовизм пізнього путінізму, що ввібрав у себе спотворені відлуння неоліберальних ідей, є мутаціями однієї некрокультури, що мімікує під будь-який, модний в даний момент тренд, але здатної тільки споживати не створюючи нічого свого, і погано копіювати запозичені на стороні, не морочачи їх реальним змістом.

Коли світ входить у фазу поступального розвитку, такий соціальний цвинтар неминуче витісняється на периферію. Спочатку його мешканці страждають від самовикриття та злиднів, а потім, статут страждати, винаходять теорії власної величі та особливої місії. Ці теорії вони і намагаються реалізувати в період глобальних криз, що розширюють соціальну базу їх підтримки в Росії та за її межами: чергова генерація більшовиків починає розсилати свої суперечки по всьому світу. Мета такого зараження прагматична: захоплення ресурсів та отримання додаткових важелів тиску на розвинуті країни. Останнє для Росії дуже важливо, оскільки навіть у періоди кризової експансії вона не може обійтися без імпорту розробок і готових виробів розвиненого Заходу. Щоправда, у міру того, як між Заходом та Росією зростає цивілізаційний розрив, можливості освоєння таких трофеїв звужуються – для росіян вони виявляються надто складними. Імпорт соціальних ідей захирів 120-150 років тому, технологій — не пізніше середини 60-х років минулого століття, так що зараз Росія може імпортувати тільки готові вироби, застосування яких не вимагає знань про їх виробництво та устрій.

Натомість кризове клонування більшовизму у відсталих країнах та маргінальних спільнотах розвинутих країн, як і раніше, буває успішним. У списку російських успіхів — усі тоталітарні режими XX-XXI століть: китайський маоїзм та інші диктатури Південно-Східної Азії, два десятки близькосхідних та африканських країн, Куба, Афганістан з вічною громадянською війною, окупаційні режими Східної Європи, а бонусом – системний міжнародний тероризм, включаючи глобальний ісламський.. Усі вони виникли за прямої підтримки СРСР — військової, фінансової та політичної, здійсненої, серед іншого, за допомогою механізмів Комінтерну. Прихід до влади Гітлера також став наслідком інтриг Комінтерну у Веймарській республіці, хоч і ненавмисним.

Хороша новина в тому, що країни, заражені російською некрокультурою в ході кризи або внаслідок окупації, мають шанс на одужання і багатьом вдалося вилікуватися. Погана – багатьом, але не всім, і це у будь-якому випадку важкий процес, а наслідки соціальної близькості з Росією позначаються десятиліттями найгіршим чином. Росія ж, мабуть, невиліковна. В усякому разі, як ціле.

Прикладів до 1917 року також надміру, але їх розбір повів би нас далеко убік. Повернемося в наші дні: до Наришкіна, досвіду Комінтерну, його можливого відродження та наслідків цього.

Куди пропав Комінтерн і що означає його відродження

Для нового наступу необільшевізму наша епоха підходить ідеально. Величезні хвилі міграції на Захід із країн колишнього Третього світу та мультикриза перехідного періоду від капіталізму до посткапу розширили його соціальну базу. Це сприяє створенню у країнах різного роду прокремлівських структур. Тож пропозиція Наришкіна зроблена дуже вчасно.

Історичний Комінтерн нікуди не пропадав — він просто набув іншої форми. Його низові структури були розчинені в радянських спецслужбах, а центральний апарат формально розпущений у 1943 році через непотрібність, і щоб не дратувати англо-американських союзників, без яких СРСР нічого, крім розгрому, не світило. Відродження Комінтерну в наші дні означає відтворення його як структури для відкритого вербування російськими спецслужбами закордонних політиків та цивільних активістів або осіб, яких потім оголосять такими, забезпечивши ресурсами для діяльності на користь Кремля.

Таке вербування десятиліттями проводилося і проводиться зараз, дуже широко, але таємно. Її проведення ще й відкрито якісно змінить масштаби інфільтрації і змусить західні уряди протидіяти їй у рамках закону. Але залишаючись у цих рамках, Захід неминуче програє. Єдиний спосіб переграти Кремль – синтезувати досвід надзвичайних заходів боротьби з ісламським тероризмом без огляду на юридичні формальності; від таємних операцій Моссада до в'язниці на Гуантанамо, і застосувати результат його синтезу у багаторазово більших масштабах.

Про те, що Заходу потрібно змінити ставлення до Росії, позбавивши її державного визнання і розглядаючи як терористичну організацію, яка контролює захоплену їй територію, прозорливі політики, на кшталт У. Черчілля заговорили понад сто років тому. Це дозволило б делегітимізувати Кремль юридично, вивівши боротьбу з ним та з афілійованими з ним структурами за межі законів, що обмежують застосування насильства до окремих людей, організацій та держав.

Але для сучасно Заходу такий крок украй складний, і психологічно, і технічно. Захід сьогодні до нього просто не готовий, а Росія надто глибоко вбудована у світову систему міждержавних відносин. Але й напівзаходи у цьому питанні неминуче призведуть до виграшу Кремля.

Очевидно, що ситуацію треба змінювати поступово, за кілька ходів. І першим кроком на шляху до зміни ставлення до Росії має стати зміна ставлення до погроз, що озвучуються її функціонерами різного рівня, нібито в приватному порядку. Такі погрози необхідно сприймати серйозно, відповідаючи дією, а чи не відмахуючись від них. Ляпнув Медведєв чи Кисельов про "радіоактивний попіл" – і ядерні сили країн НАТО мовчки прийшли до бойової готовності. Ляпнув Наришкін про "новий Комінтерн" – і західні спецслужби розпочали відпрацювання методів боротьби з тими, хто впевнений, що законні методи проти них не спрацюють. Це справді так, і, отже, потрібні незаконні методи, допустимі проти особливо небезпечної організації та рішення про їх застосування. І структури, здатні їх застосовувати, краще створити відразу ж, не чекаючи відродження Комінтерну, щоб зустріти його в повній готовності. Тим більше, що потреба в таких структурах назріла вже давно: Захід та й увесь світ щільно набиті російською агентурою, з якою інакше просто не впоратися.