Хвіст виляє собакою в Курдистані. Як Трамп Голлівуд з Кремлем схрестив
Сполучені Штати і Туреччина раптово домовилися про припинення військової операції останньої стосовно курдів на півночі Сирії. Раптово - бо весь тиждень обидві сторони по максимуму накачувала інформпростір агресією і експресією.
Наприклад, Дональд Трамп загрожував Туреччини чи не карами єгипетськими, інтерпретуючи їх на сучасний лад, - руйнуванням турецької економіки до підстави за допомогою санкцій. "Ми це вже робили", - заявляв президент США. До речі, дуже нагадує всім відоме "Можемо повторити", чи не правда?... "Пхе", - пирхав у відповідь Ердоган. Разом з тим Трамп ще й бентежив уми суперечливими, в плані логіки, випадами на адресу донедавна союзників США - сирійських курдів, зокрема, і Загонів народної самооборони (YPG). Істеблішмент і електорат в обох країнах з усе більшою увагою прислухався до словесного пінг-понгу. І, нарешті, кульмінація: Трамп 16 жовтня виходить на брифінг у Білому домі і після погроз знищити економіку Туреччини заявляє, що, мовляв, вторгнення Туреччини в Сирію - це "не наша проблема", а їх, тобто Туреччини і Сирії. "У них там багато піску ... Там багато піску, з яким вони можуть грати", - додав він конфлікт дещицю презирства.
Читайте також: Бонапарт в допомогу. Навіщо Трамп зливає курдів Путіну
Ердоган, зауважимо, не поступається Трампу. З не меншим презирством або, швидше, зарозумілістю в той же день і навіть приблизно в той же час, коли президент США просторікував про піску і "не ангелів" курдів, він відмовляє в аудієнції високопоставленим емісарам, що прибули з-за океану, - двом Майклам П., віце-президенту Пенс і держсекретареві Помпео. "Буду говорити лише з Трампом", - вирікає Ердоган у коментарі Sky News, а після відправляється в парламент і вимагає, щоб курди склали зброю "цієї ж ночі" і покинули територію на півночі Сирії, яку Анкара відвела під буферну зону. Заключним же мазком було нібито викинуте Ердоганом у відро для сміття лист від американського колеги, в якому той радив турецькому лідеру "не будувати з себе крутого і не бути дурнем". Відповідна інформація з'явилася (або ж була злита?) на сайті BBC, посилалась на джерела в турецькому уряді.
У політичній історії та культури Туреччини такий жест сягає корінням у часи Османської імперії, коли султан, перш ніж прийти до угоди, демонстративно принижував свого більш сильного союзника/супротивника, котрий, в свою чергу, прогнути Порту. Ердоган, відомий апологет Неоосманської імперії, аналогічно дозволили собі таку образу на адресу Трампа.
Однак саме це засилля взаємних докорів і загроз і настільки різка зміна політичних погодних умов свідчать проти "раптовості" в досягненні домовленості між турками і американцями. Плюс очевидна злагодженість дій: Трамп оголошує про виведення американських військ, Ердоган починає операцію. На неї давно вказують коментатори і журналісти, але в Білому домі просто невинно плескають віями: Трамп не санкціонувала військову операцію Туреччини, він просто був недостатньо переконливий. Буває.
Тобі пісок, мені любов виборця
Обидва лідера за фактом реалізували - кожен свою політичну технологію. Взяти президента Туреччини: з одного боку, він "викинув лист", відмовився прийняти Пенси і Помпео, але з іншого боку - його гнів чітко дозований, а тому показною. Враховуючи, що з Пенсія він все-таки зустрівся, він спочатку мав намір торгуватися.
І виторгував чимало. У результаті переговорів, що тривали приблизно чотири години, сторони домовилися про п'ятиденному припинення операції. Пенс і глава МЗС Туреччини Мевлют Чавушоглу трохи пободались через термінології: для американців це припинення вогню, а для турків - це пауза в бойових діях, оскільки курди терористи, а не равносильная і правомочная сторона протистояння. Умови угоди такі: як тільки курди залишають смугу, що простягається на 30 км углиб Сирії і до самого кордону з Іраком на сході, турецькі сили припиняють стріляти; після чого Вашингтон скасовує вже введені в турецьких відомств та осіб санкції та не вводить обіцяні нові заходи.
Тобто, виходить, що США схвалюють взяття Туреччиною під контроль частині території Сирії (на даний момент володіють приблизно її чвертю), і не карають Анкару за вторгнення і вбитих курдських союзників. При цьому, як розповів AP високопоставлений американський чиновник, Пенс і радник Білого дому з нацбезпеки висловили співчуття турецькій стороні у зв'язку з втратою кількох військовослужбовців в ході операції. А що курди? Вони, за деякими даними, були проти будь-якої угоди такого роду між США і Туреччиною. Американські чиновники запевняють у зворотному: угоду було затверджено в ході консультацій з представниками курдів. Пенс, у свою чергу, пообіцяв допомогти курдам з, по суті, депортацією під тиском Туреччини. Хоча не уточнив, чи будуть брати участь у процесі активно вже покидають Сирію американські війська. Де правда, де брехня і напівправда, сказати важко. Зрозуміло тільки, що навіть якщо з курдами американці радилися, то угода від цього "смачніше" не стане. Просто курдів змусили прогнутися, запропонувавши натомість слабеньку компенсацію.
У результаті у виграші виявилися тільки Ердоган і Трамп. Останній - тому що тепер він може вийти до виборців і радісно оголосити: "Я обіцяв, я виконав - ми залишаємо Близький Схід, нехай самі там розбираються". Те, що господар Овального кабінету провернув з Сирією і курдами, доводить, що Трамп навчився методі Путіна. Як і його російський колега, Трамп створив проблему, допоміг початися війні на півночі Сирії, а потім під фанфари цю саму проблему вирішив. Причому з блиском. Адже крім курдів, в не найкращому становищі опинилися сили режиму Башара Асада і російські війська, також встрявшие в ці події. Коли територію почне підгортати Туреччина, Москві і Дамаску доведеться вибирати: або починати стріляти по збройним силам Туреччини, чи ні. Якщо почнуть, то в утиль спишуть не регулярні війська РФ, а ще одну порцію "вагнеровцев". Тому що технологія "ихтамнет", як не крути, працює, хоча всі і розуміють, яка роль Росії в тих чи інших подіях.
Втім, неважко побачити й іншу паралель - і, можливо, вона буде навіть більш точної зважаючи на те, що є чисто американської: Трамп творчо переробив сюжет голлівудської комедії "Хвіст виляє собакою", в якій, щоб виграти вибори і зам'яти скандал навколо власної персони, президент США стрімко починає і блискавично завершує війну з Албанією. Тут, по суті, все те ж - і скандал, і вибори, і війна. Хіба що Америка її запобігає, а президент приміряє лаври миротворця.
Фаворит мимоволі
В цілому ж, в контексті цієї конкретної турецько-курдська-сирійської технології дуже актуальні слова конгресмена-демократа Елайджі Каммінгса, який помер 17 жовтня, про Трампа: "під час зустрічі ти бачиш одного хлопця, а на наступний день це буде вже інший хлопець".
Таким підходом Трамп, безумовно, збирає медіавершки і набиває електоральних очок. Але також своїм флюгерством дратує однопартійців і втрачає підтримку в лавах Республіканської партії. Його рішення вивести війська з Сирії, нагадаємо, розкритикував навіть вірний Мітч Макконнелл, лідер "слонів" у Сенаті. Та й зараз видні республіканці, хоч і привітали укладення угоди з Туреччиною, але незадоволені тим, що Анкара залишилася безкарною.
І, відповідно, незадоволення "республіканців" і чиновників своїм президентом не тільки щодо його рішень по Сирії, але і по Україні, призводить до подальшого відтоку цінних кадрів, яких у Трампа раз-два і край. Не так давно звільнився Курт Волкер, за ним потягнувся міністр енергетики Рік Перрі. На черзі до недавніх пір трампист - посол США в ЄС Гордон Сондленд. Він фактично оформив свою відставку, коли дав неприємні для вуха Трампа свідчення в Палаті представників у справі про ймовірне надання тиску на українську владу. І все ж Трамп раніше в Республіканській партії будуть підтримувати, тягнути і захищати від демократів. З тієї простої причини, що іншого фронтмена на пост президента у них немає. Поки немає.
