Ісламська дипломатія. Як Туреччина, Іран і Саудівська Аравія переживуть відхід США

Давні і непримиренні (на перший погляд) політичні суперники — Іран і Саудівська Аравія — схоже, готові до відновлення прямих переговорів за посередництва Іраку.

Свіжоспечений голова іранської дипломатії Хосейн Амір Абдоллахіян повідомив, що Тегеран і Ер-Ріяд чекають, коли новий уряд Ірану остаточно сформується і почне працювати, щоб повернутися до діалогу.

Не можна також не помітити, що переговори відновлюються на тлі масштабного геополітичного потрясіння, викликаного кардинальною державною трансформацією Афганістану після виведення військ США та їхніх союзників.

Може, звичайно, здатися, що діалог між саудитам і режимом аятол запустив захоплення талібами влади в Афганістані. Але це не зовсім так, хоча і ситуація в Афганістані є епізодом масштабної політичної гри в регіоні.

Ігри, яка почалася за участю як (тепер уже колишнього) президента США Дональда Трампа, відомого своєю "любов'ю" до Ірану, так і Емірату Катар.

Столиця Катару — Доха — відразу ж після зняття блокади саудитів та інших арабських монархій стала переговорним майданчиком для талібів та влади Афганістану.

Переговори активно підтримав Трамп, оформивши з талібами угоду про виведення американських військ з Афганістану. Цей процес завершив вже Джо Байден.

Приблизно в цей же час, точніше — в квітні, Багдад організував переговори вже Ірану і Саудівської Аравії.

"Він збере всіх разом"

Як бачимо, почався процес примирення чи не всіх з усіма. І що найцікавіше, рух "Талібан" так чи інакше пов'язаний з усіма перерахованими вище гравцями: Саудівською Аравією, Катаром, Іраном, а також ще і Туреччиною.

"Талібан" в цій всій історії — свого роду ходовий товар. Багато з сусідів фінансували рух і підтримували як могли, переслідуючи власні інтереси. Причому Іран, схоже, досяг успіху більше, ніж інші.

Саудівська Аравія, наприклад, разом з ОАЕ фінансувала талібів до терактів 11 вересня. Після, за даними преси, вже потай.

Згодом шлях до серця талібів почали шукати також Катар, який вийшов з тіні Ер-Ріяда, шляхом надання послуг посередника.

Разом з Дохою "підтяглися" ще дві держави, що сформували з Еміратом цілком робочі і навіть теплі відносини, які в ще більшому ступені зміцнилися якраз завдяки саудівської блокаді, — Туреччина та Іран.

Анкара спиралася на історичні і культурні зв'язки з населенням Афганістану. У той же час шиїтський Іран ще в 2007 р. зробив ставку на класичний матеріалістичний вплив на рух.

Згідно з доповіддю міноборони США 2014 р. саме тоді Тегеран почав поставки зброї талібам (міномети, протитанкові ракети, стрілецьку зброю), а також до незадоволення Пакистану створив повноцінний навчальний центр для бойовиків в Мешхеді — місті на північному сході Ірану, звідки до кордону з афганською провінцією Герат всього лише 240 км по шосе №97.

Тегеран фактично зруйнував рух, взявшись оптом і в роздріб скуповувати командирів, яким щомісяця платив близько $600. Часом іранці витрачали на "своїх" талібів до $200 млн в рік.

Сьогодні аятоли пожинають плоди багаторічних інвестицій. Рух прийшов до влади в Афганістані, а один з підгодованих свого часу командирів — Хайбатулла Ахундзада, нині лідер "Талібану", як повідомляється, може стати верховним лідером Афганістану.

І, так, державною моделлю таліби вирішили вибрати саме іранську: на чолі Верховний лідер, наділений політичною і духовною владою.

Не одними шиїтами

Незважаючи на те, що Іран зміг, потрібно визнати, цілком в дусі Realpolitik, вибудувати союз з сунітами Афганістану і розраховувати на тісну взаємодію з Кабулом, все ж ця країна представляє занадто великий інтерес для інших впливових гравців.

Самий "топовий" з них — це, безумовно, Китай, з чиєю ресурсною базою не може змагатися жодна з сусідніх з Афганістаном країн. Не дивно, що таліби намагаються всидіти на двох стільцях, копіюючи іранську державну модель і при цьому називаючи Пекін головним партнером.

Зброя, боєприпаси, гроші на відродження руху таліби від Ірану вже отримали. Але тепер їм потрібно ще більше грошей на створення власних інститутів влади, які дасть Китай.

Але. З Заходу до Центральної Азії і Афганістану з величезним ентузіазмом також заходить Туреччина. Користуючись присутністю свого контингенту в Афганістані, ця країна НАТО, що має тісні стосунки з "батьківщиною" руху, Пакистаном, налагодила діалог з рядом угруповань талібів.

І якщо оцінювати ситуацію з урахуванням фактору релігії, то сунітська Туреччина все ж ближче талібам, ніж сусіди-шиїти. Це раз. Два: Туреччина — країна не бідна і теж в своєму розпорядженні має значні ресурси, яких Реджеп Таїп Ердоган точно не пошкодує на розвиток неосманізма.

Порохова бочка

Не рвонула вона ще лише тому, що ті ж Саудівська Аравія, Туреччина, Іран закривають очі на політичні та релігійні протиріччя і знову-таки роблять дорослий вибір на користь Realpolitik.

Не будемо забувати ще про Китай, Росію (та й Пакистан з Індією не слід скидати з рахунків) — вони також прагнуть поширити свій вплив на Близький Схід і Центральну Азію.

З іншого боку, перш за все у союзників Вашингтона, саудитів і турків, є чітке розуміння того, що з відходом Сполучених Штатів з Афганістану і регіону в цілому розклад сил там змінився радикально.

Один невірний крок може привести до масштабного конфлікту. Іран, у свою чергу, демонструє зрілий підхід, прагнучи, щоб не наблизився цей конфлікт, а навпаки — уникнути його за допомогою переговорів із Саудівською Аравією. З Катаром і Туреччиною Тегеран налагодив дуже навіть непогані стосунки.

Але в той же час важливо врахувати нинішню фрагментацію нової влади Афганістану — "Талібану", окремі угруповання і керівництво якого піддається постійно "обробці" безліччю вищеперелічених країн.

І у кожної є досить переконливі аргументи. Будь то зброя, гроші, культура, історія і т.п.

Саме бійка за вплив на Кабул може стати тим сірником, який підпалить гніт центральноазіатської порохової діжки. І ці переговори в спробі сформувати новий, прийнятний порядок в регіоні, цілком можуть виявитися зірвані.