Тріски летять. Як санкції проти Росії можуть нашкодити Україні
Новий пакет санкцій, введених США проти РФ, потиснув рясні жнива на світових фондових ринках. За один день група російських олігархів, а разом з ними і найбільші фінансово-промислові групи Росії, втратили приблизно $16 млрд. Деякі з російських товстосумів "схудли" на 20-25% - саме такі втрати сталися в першій російській десятці "Форбс".
Майже як після виснажливого Великого посту. Як і у випадку з нещодавнім утриманням від скоромного, у санкціях головне - не обнулення капіталу російських ФПГ, а примус до "покаяння" якщо не їх самих, то основних кремлівських груп впливу. Американці чітко дали зрозуміти, що відтепер невинуватих у великій московській "кошику" вже не буде. Це раніше можна було заробляти мільярди на квазідержавних схемах перерозподілу фінансових і сировинних потоків, а потім де-небудь в Давосі розповідати про нездійсненною футурології, відкритому суспільстві і глобалізації світової економіки та світового соціуму.
Новий пакет американських санкцій, нарешті, намацав необхідну кореляцію їх впливу з російської макроекономічної дійсністю. Кілька останніх років дії Вашингтона щодо Москви все більше викликали подив у республіканських "яструбів" і єхидні посмішки з боку ліберальної преси, яка не пропускала можливості кожен раз говорити навіть про "фейковости" застосовуваних санкцій. Мовляв, всі ці дії, як укус гнусу в загривок бурого ведмедя. Ефект практично нейтральний, який лише дозволяє "ведмедю" знайти колишню впевненість у своїх силах. Мовляв, чотири роки під санкціями, а результат протилежний: економіка відновлюється, стабілізувався курс рубля, доходи населення почали зростати, інфляція на рівні 2-3%. Зрештою, рейтинг президента на останніх виборах побив навіть рекорди "ситих" часів.
Саме відсутність кореляції між санкціями і їх реальними наслідками було головним болем аналітиків Білого дому. Звичайно, можна було себе заспокоювати досить тривалим часовим лагом такого впливу. Все-таки операція проводиться майже ювелірна - це як непомітно підпиляти зуби і кігті в ведмедя, поки він спить. Соціальна дестабілізація такої важливої для світового порядку країни, як Росія, явно не в інтересах ні США, ні ЄС. Пакет швидких і руйнівних санкционных дій тут міг бути застосований лише за умови, що замість Асада російська армія прийшла б у 2014-му на допомогу "легітимного" режиму Януковича. В такому випадку відключення російської фінансової системи від інфраструктури SWIFT, заборона на купівлю російських боргових цінних паперів на міжнародних ринках, відключення їх від депозитарної системи (Euroclear) і навіть заморожування активів центробанку по іранському сценарієм могли стати жахливою для росіян реальністю.
Саме з метою не спровокувати подальшу російську агресію у напрямку до кордонів ЄС західний світ вельми помірно застосовував наявний у нього санкційний інструментарій. Але останні події явно прискорили відчуття часу у причетних до прийняття рішень осіб. Новий тип санкцій відтепер полягає в застосуванні пакетного удару у вигляді мит - з одного боку і безпосередньо санкцій - з іншого. Таким чином, перед нами своєрідний дуплет: спершу певна група товарів обмежується на американському ринку, а потім ослаблений фігурант санкційного списку "домагається" з допомогою прямих санкцій, дія яких відтепер володіє певною специфікою. Адже під дію яких підпадає не тільки санкційний об'єкт, але і будь-які взаємини з ним у фінансовій сфері. Таким чином, інструментарій такого тиску включає не тільки простий перелік юридичних і фізичних осіб - резидентів РФ, але і можливість застосування санкцій до їх контрагентів (постачальників обладнання, технологій - з одного боку і замовникам, підрядникам - з іншого), а також до інвесторів, в першу чергу на фондовому ринку (покупці акцій), і кредиторам (покупці боргових цінних паперів).
Першим об'єктом для відпрацювання стала одна з найбільших компаній Росії - "Русал". У минулому році, як в цілому і для РФ, ситуація для нього була більш ніж благополучна. Компанія змогла випустити єврооблігації на півмільярда доларів, рефінансувавши частину своїх боргів, які коливаються біля позначки в $10 млрд. За результатами роботи в 2017-му, "Русал" отримав чистий прибуток у розмірі $1,077 млрд (в 3,7 рази вище показника 2016-го), а валова виручка зросла до майже до $10 млрд. EBITDA склала $2,12 млрд (зростання на 42%), вийшовши на показники 2012 р. Здавалося, що зростання світових цін на алюміній у розмірі 22% за рік відкриває перед найбільшим виробником цього металу відмінні перспективи на поточний рік. Але, як ми вже згадали, "Русал" став модельної компанією для відпрацювання санкционных ударів. Введення імпортних мит на постачання алюмінію на ринок США в розмірі 10% спершу не призвело до різкого падіння котирувань на акції компанії.
Але застосування нового санкційного пакета, згідно з яким виникає істотний ризик обмеження інвестицій в цінні папери компанії, привів до такого явища серед інвесторів, як "самоцензура". Великі гравці стали скидати пакети акцій "Русала", в результаті чого їх ціна знизилася з $4,77 до $2,14, тобто більш ніж в два рази. Не допомогло навіть те, що акції компанії котируються на Гонконгській фондовій біржі. Цим, до речі, був розвіяний черговий міф, культивований в Москві, щодо того, що в умовах західних санкцій китайські фондові майданчики зможуть стати надійним запасним аеродромом. Дійшло навіть до того, що у своєму повідомленні для інвесторів на вказаній біржі "Русал" повідомив про те, що "компанія оцінює, що санкції OFAC можуть призвести до технічних дефолтів по відношенню до певних кредитними зобов'язаннями групи, і в даний час компанія оцінює ймовірний вплив таких технічних дефолтів на її фінансове становище". Дане повідомлення наштовхує на думку про те, що найближчим часом РФ буде відповідати на західні санкції саме точковими корпоративними дефолтами. В іншому випадку така поспішна заява компанії про імовірність технічного дефолту викликає здивування - це як гасити пожежу, поливаючи його бензином з каністри.
Модель російського "відповіді Чемберлену" може включати в себе наступну послідовність дій. "Провокація" адміністрації Трампа на включення в санкційний список тієї чи іншої компанії, обвал його котирувань на зовнішніх ринках і криза в обслуговуванні зовнішньої кредитної заборгованості, скупка знецінених акцій на користь афілійованих з Кремлем осіб, надання бюджетної допомоги в обмін на приховану передачу контролю над компанією на користь зазначених вище "товаришів", дефолт за зобов'язаннями компанії з причини міжнародного форс-мажору (санкції).
До речі, нездатність компанії виконувати взяті на себе зобов'язання через незалежні від неї обставини - ідеальне обґрунтування технічного дефолту. Таким чином, найближчим часом ми зможемо спостерігати дуже цікаве поєднання непоєднуваного: видавлювання російського олігархату на периферію економічного середовища, прихований перехід більшої частини проблемних активів під управління провладної угруповання російських силовиків (можливо і пряме введення тимчасових державних адміністрацій на деякі стратегічно важливі підприємства, той же "Норільський нікель", наприклад) та оголошення точкових корпоративних дефолтів, в результаті яких західні кредитори можуть недорахуватися десятків мільярдів доларів. Подібна тактика може принести певні стабілізуючі результати для росіян на коротко - і середньостроковому часовому інтервалі, але послабить їх в довгостроковому періоді, адже успіхи РФ в мінімізації впливу західних санкцій в останні роки ґрунтувалися на ринковій економіці, яка забезпечувала резистентність країни до зовнішніх шоків і структурний видозміна підприємницького середовища під впливом негативних факторів. Але чим більше в економіці буде посилюватися роль держави і одночасно послаблюватися ринкові механізми, тим зазначена загальна резистентність до криз почне слабшати.
Тим більше що у держави залишився вельми обмежений набір інструментів для підтримки бізнесу "в протихід" санкцій. Розмір Фонду національного добробуту за період з січня 2014 р. скоротився з $87 млрд до $65 млрд.
Резервний фонд зменшився з $90 млрд до $17 млрд і був розформований на початку нинішнього року з включенням залишків його коштів у структуру ФНБ.
Розмір резервів ЦБ РФ на 30 березня цього року склав $457,7 млрд, і їх основне завдання - забезпечувати відтік капіталу і виконання РФ суверенних зобов'язань за зовнішніми боргами.
Таким чином, у російської держави на даний момент немає достатніх валютних ресурсів для підтримки широкого спектру приватних компаній, і по мірі того, як "полицю "русалов" буде прибувати, ймовірність точкових дефолтів і трансформації ринкових компаній в квазідержавні комерційні структури буде лише зростати.
Хто ж ще може поповнити американський SDN-лист (забороняє фінансове та економічне взаємодія з об'єктами санкцій) найближчим часом?
Для цього достатньо лише поглянути на структуру експорту РФ в минулому році: енергоресурси (66%), метал (10%), хімія (6%), машинобудування (6%), продовольство (5%), ліс і целюлоза (3%). Очевидно, що атака на енергетичний сектор найближчим часом не відбудеться, так як це порушить інтереси ЄС. Санкції не торкнуться також лісову та продовольчу промисловість, включаючи продукцію сільського господарства. Найближчі кандидати будуть "взяті" з металургії, машинобудування і хімічної промисловості. Цілком імовірна атака на інфраструктурні галузі, наприклад, на залізницю і групи банків. В якості суто гіпотетичного варіанти можна очікувати застосування нової санкційної моделі до НЛМК (Новолипецький меткомбінат Володимира Лісіна) і "Сєвєрсталі" рублевого трильйонера Мордашова. Враховуючи, що продажі металу на ринках США у НЛМК коливаються в межах 14-20%, варіант з даної компанією виглядає краще.
На жаль, видавлювання російських металургів з ринку США буде мати для України вельми несприятливі наслідки. Росіяни в останні роки налагодили в Штатах широку мережу дистрибуції і навіть прикупили місцеві виробничі потужності по випуску металопродукції (щоправда, більшу частину останніх після 2014 р. довелося продати). Якщо продукція російських металургів піде з ринку США (а це кілька мільярдів доларів у рік), вона, безсумнівно, з'явиться на наших традиційних ринках азіатських країн. Враховуючи рівень внутрішніх російських цін на газ і можливу бюджетну підтримку, російські компанії будуть мати порівняно з нашими істотну цінову фору.
Не варто скидати з рахунків і такий фактор, як курс гривні і рубля по відношенню до долара. Як показує досвід минулих криз, гривня практично завжди повторювала курсову динаміку рубля, особливо це стосується етапів девальвації. Починаючи з літа 2016-го, курс рубля зміцнився більш сильно, ніж гривні, але вже більше року обидві валюти перебувають у так званому "бічному" тренді. Події з обвалом російських акцій відбилися і на курсі рубля: по відношенню до долара пробита відмітка в 63 руб., а по відношенню до євро - до 78 крб., що стало найбільшим падінням за період з весни 2016-го. Девальвація російської валюти робить більш конкурентоспроможними її сировинні товари на зовнішніх ринках, в першу чергу - метал і зерно, тобто це ті товарні ніші, де ми є прямими конкурентами. При цьому в РФ більш низькі ціни на газ і є можливість для проведення бюджетних дотацій.
Що в цих умовах може зробити Україна? Є пакетне рішення по дотаціях: заморожування ціни на електроенергію, спеціальні ціни на газ для окремих груп промислових підприємств, обмеження залізничних і портових тарифів. Ось тільки у цього варіанту є кілька суттєвих недоліків. Перший - у нас дуже погано знаходять баланс інтересів між державою і ФПГ, в результаті чого всі ці дотаційні механізми приводять лише до "окупуй Куршевель" у виконанні українських олігархів. Крім того, у держави зараз немає навіть тих мінімальних можливостей для субсидування, які були в 2008 р.
Отже, треба бути готовими до боротьби з дешевим російським металом і зерном на зовнішніх ринках, і, враховуючи потенційно можливий рівень субсидування в РФ через прямі дотації і ціни на енергоресурси, глибина демпінгу може скласти до 30% на користь російської продукції. І ось тут виникає ключове питання: а чи варто включатися в цю боротьбу? Адже це буде суперництво двох "неэффективностей" за найпростіші сировинні ринки збуту.
Прийшла пора і Україні усвідомити досить просту діалектику західних санкцій: вони будуть наноситися по сировинному сектору РФ і будь-яке нарощування цього тиску буде призводити лише до аналогічних проблем і для наших експортерів. Можна, звичайно, інфантильно ображатися на США за мита на метал, але тут доведеться зробити очевидний вибір: все, що буде руйнувати економіку РФ, буде негативно впливати і на нас, поки ми будемо залишатися разом з нею в загальній кошику неефективних сировинних країн. І ця криза, по суті, чергова можливість сформувати в Україні нову структурну політику реформ і модернізований економічний курс. В іншому випадку доведеться знову виживати між західним молотом і російської сировинної ковадлом.
