Розпил на монографії. Чому Сергій Лавров раптом зацікавився історією України

Монографія, якщо вірити (що, звичайно, дуже спірна ідея!) зверненню Лаврова, розміщеному на офіційному сайті МЗС РФ — зовсім недавно, що вийшла. Зовсім не перевидання якогось старого гімну(-а?), присвяченого Радянській Україні – а навпаки, свіжачок. Такої "Історії України" світ ще не бачив.

Інших деталей про монографію сайт МЗС РФ не повідомляє. Але, трохи погугливши, ми виявимо і список авторів, і монографію у вільному доступі з вступним словом Лаврова, що повторює текст на сайті МЗС, а також повідомлення про презентацію у листопаді минулого року. Останнє вийшло під заголовком "Історію України переписали" – ні, ну хто ж так відверто палиться? Листопад 2022 — це півроку тому, і, отже, монографія вже не найпершої свіжості, хоча рік виходу і позначений як 2023. А публікація на сайті МЗС РФ з'явилася в понеділок, 17 квітня.

У ФБ-групі МЗС РФ, де було розміщено англомовний варіант звернення Лаврова, він викликав жваві коментарі. Росіянам пригадали ракетні обстріли українських міст у великодню ніч: "Такі їхні звичаї. Вони тепер відзначають Великдень людськими жертвопринесеннями. Як у 3-му Рейху, поверталися до дохристинських язичницьких богів давніх німців, так і Путін з Гундяєвим вибудували суміш Золотого. А сам факт презентації Лавровим монографії, присвяченої історії України, порівняли з виходом фундаментальної праці "Історія єврейства", написаної І. фон Ріббентропом у співавторстві з Е. Кальтенбруннером, за редакцією д.ф.н. Й. Геббельса.

Бажання Лаврова взяти участь в історичній монографії, хоча б як автор вступного слова, частково зрозуміло практичними міркуваннями. "Вчений-історик" — новий тренд у російських верхах. Це солідно, досить прибутково, до того ж у вільний час можна трохи підхалтурити написанням альтеристоричної фантастики. Коли ж година розплати таки проб'є і настане час постати перед Міжнародним трибуналом, такий "вчений-історик" може спробувати закосити під архівного хробака, далекого від політики. Або ж просто, без витівок, прикинутися ідіотом від народження. Для тих, хто не зміг з якихось причин добути собі довідку про несамовитість від районного психіатра, це зовсім непоганий вихід. Втім, довідку все ж таки краще мати і регулярно оновлювати. Обстановка в Росії змінюється дуже швидко, і лише опозиціонерів на весь ліміт 25-річних вироків явно не вистачить. Звичайно, Лавров навряд чи вдасться зійти за академічного історика, далекого від політики, хоча зійти за ідіота він цілком може спробувати. Але все ж таки, це, швидше за все, не єдина причина лаврівського інтересу до монографії з історії України. Безперечно, має бути щось ще.

Авторський колектив монографії має досить провінційний вигляд. Це наводить на думку, що вони просто підтягли Лаврова до своєї праці, як весільний генерал з фаршированою головою. Таке теж не виключено і, можливо, було зроблено з подачі колеги Лаврова, "міністра закордонних справ Луганської Народної Республіки" Владислава Дейнього, включеного до команди. У зв'язку зі скасуванням МЗС ЛНР Дейнего довелося терміново подаватися в історики: жити якось треба, а в Росії міністр закордонних справ вже є. Але, знову ж таки, хоча така причина підвищеної уваги Лаврова до монографії також можлива, вона не пояснює раптову актуалізацію теми "по-новому переписаній історії України" саме зараз.

Сама монографія при знайомстві з нею, що називається, не вражає. Приблизно такою ж мірою, і з тією ж фізіологічною реакцією, як не вразила героя Войновича вегетаріанська свинина "Прогрес" із пресованої брукви, яку той скуштував у їдальні Московської Комуністичної Республіки (МОСКОРЕП) у 2042 році (вже зовсім недовго). Авторський колектив підійшов до справи формально і халтурно, без найменшої іскри творчості, обмежившись розпилом грошей, виділених на "переписування історії" та механічною копіпастою шматків із відомих джерел, наведених у розділі "Використана література". Тим часом, автори мали чудовий шанс сказати своє слово в історичній науці, описавши, наприклад, зі слів В.В. Путіна процес винаходи України В.І.Леніним і проаналізувавши, чи сам Ленін прийшов до цієї ідеї, чи вона була вкинута йому з австрійського Генштабу — і якщо так, то через кого саме. Трохи особняком стоять лише два останні розділи, скомпільовані з російських пропагандистських матеріалів починаючи з 2014 року. Тут не посперечаєшся – такої української історії світ ще не бачив.

Тим не менш, велика, 650-сторінкова, праця вийшла абсолютно нечитаною. Нудний канцелярит, яким він написаний, буквально ковзає повз свідомість, не затримуючись у пам'яті – хоча, з іншого боку, автори, можливо, на це розраховували. Уважне прочитання монографії виявило б її компіляторську вторинність і породило б неприємні питання про те, на що було витрачено гроші. Зате розглядання обкладинки та змісту, а також короткі перекази особливо забористих місць, повинні цілком влаштувати замовників з "Фонду підтримки та захисту прав плазунів співвітчизників, які проживають за кордоном". На підставі монографії вже підготовлено підручник для 10–11 класів.

Але все-таки, чим могла бути викликана раптова актуалізація на сайті МЗС РФ теми монографії піврічної давності саме зараз? Тут видно лише одну версію: або вже в момент появи в ній вступного слова від Лаврова, або пізніше, в МЗС виник план її перекладу мовами дружніх Росії африканських та азіатських країн, список яких зараз і уточнюється.

Ідея, що й казати, багата — до того ж, у всіх сенсах. На організації перекладів такої монографії екзотичними мовами можна відмити величезні гроші. До того ж вона, швидше за все, виявиться єдиною працею з історії України будь-якою з цих мов. А перша презентація монографії, схоже, відбудеться в ООН, де Росія головує в Раді безпеки з першого квітня, і куди з цього приводу збирався Лавров із делегацією. Кілька сотень екземплярів російською мовою, або навіть англійською (рідкісні та екзотичні мови її перекласти навряд чи встигли, це вимагає часу) можуть бути відправлені дипломатичним багажем. Самому Лаврову і більшій частині російської делегації, після триденного тролінгу, що викликав у Москві неабияку істерику, таки відкрили візи до США. Причому саме 17-го. Не виключено, що у складі делегації виявиться і хтось із авторського колективу.

Якщо це так, то на Генасамблеї ООН нам покажуть днями цирковий номер за участю "російських істориків", які жонглюють розп'ятими хлопчиками.