Серби на марші. Чому Європа відповість на військові натяки Белграда
Балкани, не відійшовши ще від спроби перевороту в Чорногорії, знову затрясло. Бо як Белград вибрав ескалацію. 27 березня Сербія почала військові навчання поблизу кордонів частково визнаної Косово - на полігоні "Пасулянска Левада", де нещодавно брязкали зброєю разом з росіянами і білорусами. Маневри охрестили Sadejstvo 2018 і в них задіяли 923 бійця з бронетанкових, артилерійських, піхотних, повітряно-десантних підрозділів. Навіть авіація злетівся, причому, за деякими даними, військові літаки бачили в Косово - у муніципалітеті Прешево. Серби відпрацьовували блокаду населеного пункту (більш ніж красномовно), роззброєння і нейтралізацію умовного противника.
За всім цим дійством спостерігав президент Сербії Александар Вучич. Він і заявив на полігоні, що, мовляв, Сербія, може, і маленька країна, але заради свого суверенітету буде нарощувати військові м'язи. При цьому глава сербської дипломатії Івіца Дачич (добре знайомий Україні, але про це згодом) взагалі закликав Вучича вийти з Брюссельського договору з Косово. Тобто, відкотити назад до гострої фази конфлікту з жертвами і т. п. Неприкрита спроба налякати Косово, жорстка риторика, так і бажання Євросоюзу продемонструвати силу, не могли не бути помічені міжнародною миротворчою місією (KFOR), яка діє під егідою НАТО.
Але з чого все почалося? На перший погляд, з-за дій косовських силовиків. Однак провокація за всіма правилами була оформлена саме неунывающими сербами. 26 березня вище керівництво Сербії, включаючи міністрів, вирішило організувати сепаратистського характеру івент на півночі Косово, де живуть переважно серби. Місцем проведення круглого столу про майбутнє провінції Косово і Метохії" було обрано місто Мітровіца. Міністри не доїхали, а ось куратор косовсько-сербського діалогу Марк Джурич добрався. Як і збройні косовські силовики, з світлошумовими гранатами поставили на коліна учасників "круглого столу", серед яких були хлопці на голову, а то й дві вищі косовських бійців. Загалом, всіх приструнили, а дипломата Джурича забрали в Пріштіну. Там його допитали і депортували в Сербію. Ось, власне, і сіль інциденту, з якого почалося нинішнє загострення. Причому перейшло в політичну кризу на території Косово, оскільки представники сербської громади у парламенті - "Сербський список" - 27 березня заявили про вихід з коаліції і уряду. Демарш обіцяє дострокові парламентські вибори, і природно, нову порцію проблем.
Загрози з Москви
Коли мова заходить про потрясіннях на Балканах, а тим більше про Сербії, без Росії не обійтися ніяк. По-перше, звернемо увагу, що одночасно з Sadejstvo 2018 на Уралі проводяться навчання Ракетних військ стратегічного призначення. Причому організатори ралі" чотирьох десятків мобільних комплексів балістичних ракет напевно брали в розрахунок зовнішньополітичний ефект подібної демонстрації, особливо на тлі масової висилки російських послів.
По-друге, в Держдумі РФ очікувано стали на бік сербів. Так, член комітету з міжнародних справ і "єдинорос" Сергій Железняк назвав затримання Джурича, що в'їхав в Косово всупереч заборонам, "варварством", вчиненим за завданням "західних спецслужб", які "розпалюють новий вогнище громадянської війни в регіоні". Ох, вже ці західні спецслужби. Вічно вони матеріалізуються, коли у Кремля проблеми і йому потрібно відволікти увагу європейців. Він також заявив, що Штати та ЄС намагаються змусити Белград відмовитися від своєї території. І до всього запропонував улюблену форму зовнішньої політики Москви "заморожений конфлікт" з наглядом на рівні Ради безпеки ООН (не НАТО, яка займається місію в Косово, зауважте), де Росія може качати права своїм вето.
Загалом, росіяни додали пару відер масла в сербсько-косівський багаття. І з тим, що відбувається нині можна провести пару історичних паралелей. Це, наприклад, Боснійська криза 1908-1909 років. Тоді Австро-Угорщина анексувала Боснію і Герцеговину, яку серби вважали своєю. Тепер Євросоюз забезпечив незалежність і міжнародне визнання Косово - яке серби вважають своїм. Тоді Сербія оголосила мобілізацію. Тепер - проводить навчання.
І тодішнє становище, і нинішнє визначено низкою міжнародних переговорних процесів, серед учасників яких була Росія. Але і тоді, і тепер вона вимагає перегляду їх результатів. У 1908-му Європейський концерт відмовився, апелюючи до Берлінського трактату 1878 року, згідно з яким Боснія і Герцеговина після відходу османів повинна була відійти Габсбургам (процес був заморожений за участю Бісмарка). Зараз завершиться тим же. І зовсім не виключено, до речі, що Німеччина зважиться повторити трюк з ультиматумом Росії - який та прийняла, змусивши заспокоїтися і Сербію. Тільки якщо тоді він мав характер військової загрози, то тепер шантажувати Москву будуть економікою. Так що не виключено, що тему "Північного потоку-2" рано вважати закритою.
У той же час, важко забути, що події 1908 року виявилися прологом до потрясіння року 1914-го.
Бути війні?
Белград грає на підвищення ставок, брязкаючи зброєю, а Москва підіграє. Причому у своїх претензіях якщо не на все Косово, то хоча б його на північну частину, Сербія спирається на так звану місцеву Асоціацію сербських муніципалітетів. І тут така паралель - з Ближнім Сходом. Згідно переговорах в Осло 1993 року було прийнято угоду про поділ на дві держави, але ударні темпи будівництва ізраїльських поселень на Західному березі зробили практично неможливим проведення чіткої лінії розмежування між ними.
Розділ Косово - навіть якщо б ЄС був готовий прийняти подібне дроблення - також дуже утруднений. По-перше, технічно складно здійснити відділення сербській частині Косово (очевидно, з подальшим приєднанням до Сербії), враховуючи стандарти XXI століття. Адже тоді слід очікувати судових розглядів з-за нерухомості, реституцій, переселення, банківських кредитів і т. д. і т. п. В іншому випадку - етнічні чистки і геноцид. А повторення подібного сценарію Захід виразно постарається не допустити.
Далі. Навіть якщо припустити, що сербські сили раптом зайдуть на північ Косова, тобто зважаться на силовий варіант всупереч здоровому глузду, то конфлікт неминуче почне розвиватися за шаблоном антипартизанської операції в умовах міської забудови, який навіть в ізольованому конфлікті обійдеться дуже дорого і в житті, і в матеріальний збиток. Не кажучи вже про те, що в центрі Європи подібне вдруге просто не вдасться. Хоча чисто формально Сербія має семиразовий перевагу. Збройні сили Республіки Косово (загін швидкого реагування) нараховують лише 4 тис. осіб і 2 тис. резерву. У той час як в сербських ВС 44 тис. бійців, включаючи танки, артилерію та авіацію, а біля админграницы з Косово знаходяться відразу три бригади - 2-я, 3-я і 4-я.
І не варто забувати про сусідів, у яких уже в печінках сидить ця Велика Сербія, так є і свої варіанти великих албанії, хорватія і т. д.
Сподіватися не доводиться
Як вже зазначено вище, Росія відкрито встрявати і захищати сербів не буде. Їх наміри будуть полягати в прихованих операціях і різного роду гібридних маніпуляціях. Белграду не варто сподіватися на повторення маршу на Приштину. І потім, Москва нічого не добилася б прямою участю в конфлікті. Бо Захід не той, що був у 2008, або у 2014 - немає абсолютно ніякої розгубленості. ЄС і США мобілізовані, що показало масове "изыди" російським дипломатам.
Так що Москва продовжить загрожувати. Може Сергій Лавров або його наступник, або Дмитро Пєсков будуть трохи більш енергійно трясти кулаком. При цьому Кремль буде їздити на теми конфлікту Косово і Сербії, шантажуючи європейців за звичною методі продажу хаосу в обмін на пом'якшення умов.
Сербія ж теж швидше за все обмежиться шантажем Брюсселя, якщо не перейде межу. А буде використовувати не тільки питання Косово, але і власне Росію, яка є для неї в даний момент ситуативним союзником.
Чим відповість Захід
Отже, є два варіанти результату поточного кризи з боку Сербії - шантаж ЄС з метою вибити преференції, в тому числі членство в блоці на своїх умовах, або ж війна, яка завершиться провалом. Втім, найбільш імовірний третій варіант: Белград випустить пар і заспокоїться до наступного разу. Тим більше, що Євросоюз оперативно почав йому в цьому допомагати.
Про це свідчить, в першу чергу, дипломатичний тиск, яке вже очевидно почала надавати глава дипломатії ЄС Федеріка Могерини, оперативно прибувши до Белграда до Вучичу ще 27 березня. Якщо вмовляння і примус до миру таким чином проваляться, то можна очікувати натяків на санкції. Спочатку натяків, потім-погроз, а якщо серби не прислухаються, то і демонстрації серйозності намірів Брюсселя. Наприклад, невеликого пакета обмежувальних заходів. Якщо і це не спрацює, то про членство в блоці нинішній Белград може забути, а також зіткнутися з більш жорсткими санкціями.
І як би Сербія і Росія не мацали один одного в обіймах, економічні дані свідчать про те, що не Москва головний партнер Белграда. Фактбук ЦРУ дає наводить таку інформацію: основні експортні позиції Сербії - це автомобілі, залізо і сталь, гума, одяг, пшениця, фрукти й овочі, кольорові метали, електроприлади, металеві вироби, зброю і боєприпаси. А постачаються вони, насамперед, у Європу: Італія (14,6%), Німеччина (13,1%), Боснія і Герцеговина (8,3%), Румунія (5,7%) і Росія на п'ятому місці - 5,4%. Всього в минулому році серби експортували товарів на $14,7 млрд., а імпортували на $19,24 млрд. Тепер імпорт. Це здебільшого деталі та обладнання для транспорту, паливно-мастильні матеріали, промислові товари, хімікати, продукти харчування і т. п. Основні імпортери: Німеччина (12,9%), Італія (10,4%), Китай (8,4%), Росія (7,9%), Угорщина (4,6%), Польща (4,4%). Росія, звичайно, могла б спробувати компенсувати втрати сербів від ймовірних санкцій, але проблеми в її власній економіці просто цього не дозволять. Може Китай, звичайно, спробувати, що не потрібно ні Москві, ні європейцям. До того ж, якщо Брюссель на тлі ескалації настійно порекомендує Пекіну не продавати і не купувати, то з більшою часткою ймовірності Китай прислухається, оскільки дорожить контрактами з ЄС.
Також можливий сценарій посилення впливу Заходу на ситуацію в регіоні через миротворчих місій для стримування сербів. У першу чергу це відноситься до місії KFOR, налічує, за даними за 2017 року, лише 4273 людини з 31 країни світу. Хоча ще 10 років тому було 14 тис., однак дії Сербії можуть посприяти поверненню показників на колишній рівень. З причини загрози цілісності всього ЄС, звичайно. До речі, 29 березня з'явився непрозорий натяк Белграду - ролик про зимові маневри сил НАТО.
І ще. Поява "блакитних касок", природно, можна допустити. Але це малоймовірно, оскільки Росія буде блокувати ініціативу, якщо її представників не зарахують миротворці, як у випадку з Донбасом. А якщо росіяни все ж з'являться там в якості миротворців, то нічого хорошого чекати не має сенсу. Місія буде повністю скомпрометована.
Український ляп
Наостанок розглянемо заяву українського посла в Сербії Олександра Олександровича, який з бухти-барахти заявив у ЗМІ, що зайняв сторону Белграда в цій ситуації. "Україна не визнає незалежність Косова, і ми підтримуємо брюссельські угоди і діалог між Белградом і Пріштіною... я був на зустрічі з Ивицем Дачичем та іншими послами, і я можу сказати, що дії уряду Косово були повністю безвідповідальними і його реакція була неадекватною", - сказав Олександрович, додавши, що "Україна повністю підтримує Сербію в цьому випадку". Виходить, що офіційний Київ зайняв тотожну з російської позицію.
Чому посол сказав те, що сказав? Насправді мотивація зрозуміла, бо як Олександрович застосував косовсько-сербський конфлікт до української парадигмі. В Європі частенько говорили, що Косово - особливий випадок, який не має аналогів. В Україні і Росії ж незліченна безліч разів повторювали, що він створює прецеденти для легалізації невизнаних республік. Раз вже Косово відокремилося, то і право фейкових "ЛДНР" на незалежність теж можуть визнати.
Однак все-таки це промах, і не перший. По суті українського дипломата варто було проявити стриманість. По-перше, Київ отримав репутаційний збиток, публічно зайнявши сторону Белграда і Москви. По-друге, нехай посол і хотів нагадати Брюсселю про "ЛДНР", проводячи паралелі з Сербією і Косово, але картинка вийшла складніше, ніж раніше. Сьогодні вже мова йде про Косово і горезвісної Асоціації сербських муніципалітетів. Так що тепер вже вони, муніципалітети, є свого роду "ЛДНР". Навіть якщо МЗС (або особисто посол), з цим не згодні, то все ж краще було б утриматися від коментарів.
