Прем'єр ЛГБТ. Чому Путіну вже ніколи не зрозуміти сербів

Нещодавно обраний президент Сербії Олександр Вучич передав своє ще тепле крісло прем'єр-міністра 41-річній Ані Брнабич, яка є відкритою лесбіянкою, ставши в одну шеренгу, наприклад, з ірландським колегою Лео Варадкаром. Хоча ще не так давно (у 2010 р.) сербські націоналісти били учасників гей-параду, а в 2011-му влада його заборонили до задоволення "братів"-росіян. І на цьому цікавинки, пов'язані з новим главою уряду, не закінчилися.

Насправді, це дуже цікаве рішення, враховуючи, що Вучича багато вважають проросійським політиком, а Брнабич - відверто прозахідний. Але Вучич назвав її працьовитим людиною з високими професійними та особистими якостями. А ще одна відмітна риса - вона стане першою жінкою-прем'єром Сербії. Швидше за все, так і буде, оскільки, за деякими даними, вже є необхідна більшість у парламенті для позитивного голосування.

Крім того, Брнабич не є членом політсили Вучича - Сербської прогресивної партії (СПП) або хоча б партнером із Соціалістичної партії Сербії (СПС). Вона чудово говорить по-російськи, але так само відмінно говорить по-англійськи, оскільки вчилася в університеті Нортвуда в Мічігані і британському університеті Халла. Встигла попрацювати в американському бізнесі: з 2002 по 2011 рр. - в Агентстві США з міжнародного розвитку, а з 2011 р. - в американській компанії Continental Wind Serbia, яку очолила через два роки. Ще через три роки вона стала міністром держуправління і місцевого самоврядування Сербії.

Очевидно, що її кандидатура - це реверанс США і Євросоюзу, до інтеграції в останній вже давно прагне Сербія. І хто, як не жінка-прем'єр з нетрадиційною орієнтацією, стане найкращою демонстрацією готовності Белграда увійти в європейську сім'ю? Це, по-перше. По-друге, вибір Вучича в черговий раз показав, що новоспечений президент не так простий, як здається, і буває іншому Кремля тоді, коли йому це потрібно. Насправді політик-популіст, рухаючись в рамках такої ідеології, вже давно намагається всидіти на двох стільцях - просуває і євроінтеграцію, і дружбу з Москвою, виступаючи проти санкцій, наприклад.

З іншого боку, і сама Сербія - держава з дуже непростою історією, чия ідеологія колись була близнюком російської. Міф кривавого архітектора Слободана Милошивеча, - сербам жити в одній державі, - залишився у спадок "великосербам", тотожний концепції "російського світу". І не так вже багато років минуло після війни на Балканах.

Тому потрібно зрозуміти, що зараз з себе представляє Сербія. Аж до цифр. По-перше, як у багатьох країнах там спостерігається демографічний спад. На кінець 2016 р. населення становило 8,789 млн осіб, і зменшилася за минулий рік на 40 975 осіб. У цьому році, за прогнозами, продовжить зменшуватися - ще 21 183 людини до кінця року. До Дейтонської світу в 1995 р. населення зростало, але з початком діяльності Армії визволення Косова рік потому, на який припадає пік в 9,868 млн осіб, почався демографічний спад.

Сьогодні населення за етнічними групами виглядає так: серби 82,9%, угорці 3,9%, роми 1,4 %, югослави 1,1% (так-так, залишилися ще й такі), боснійці 1,8%, чорногорці 0,9%. Питання нацменшин, нагадаємо, для Сербії та Балкан - болючий, який стояв на чолі конфліктів. Як і віросповідання. Хоча, що стосується релігії, така вже в неї роль в історії - людей лобами зіштовхувати. У Сербії до задоволення росіян 85% - православні. Ще є 5,5% католиків, 3,2% мусульман і 1,1% протестантів. На державному сербською мовою говорять 88,3% населення, угорською - 3,8%, боснійському - 1,8%, на мову ромів припадає 1,1% населення.

Політично країна розділена на прихильників євроінтеграції та прихильників проросійського вектора руху держави. До останніх належать націоналісти-ретрогради, вплив яких, втім, поступово знижується. І не в останню чергу завдяки Вучичу, який раніше був соратником нинішнього лідера Сербської радикальної партії Воїслава Шешеля, який відсидів 11 років за військові злочини в колишній Югославії.

Головний же націоналістичний демотиватор - це рух на Захід. Переговори з Європою почалися ще в 2003 р., коли Сербія в складі союзу з Чорногорією. Через 10 років ЄС повністю ратифікував Угоду про асоціацію, яке означало запровадження зони вільної торгівлі. А в 2015 р. почалися переговори про вступ Белграда в ЄС на базі 35 пунктів вимог Брюсселя до кандидата. Поки Сербія зайнята виконанням умов.

Згідно грудневого соцопитування "Європейська орієнтація сербських громадян", проведеного Сербським центром європейської інтеграції, на референдум з питанням "чи Підтримуєте ви членство Сербії в ЄС?" 47% сербських громадян сказали "так", а 29% - "ні" і ще 15% не голосували б. Дослідження показало серйозний приріст в симпатіях після падіння до 41% у червні 2016 р.

Прагнення потрапити в ЄС змінив країну до такої міри, що Белград навіть принаймні публічно змирився з втратою Косова. Мало того, ще й пожертвував героями націоналістів - Ратко Младічем і Радованом Караджичем, апологетам насильницького розширення сербської держави. Сьогодні країна відійшла від ідей "Великої Сербії", які призвели свого часу до Першої світової і до війни на Балканах під час розпаду Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія (СФРЮ) в 90-х.

Але не все так просто. Країна ще знаходиться в чіпких обіймах імперських амбіцій. Сербський політолог Венцислав Буйич у вересні минулого року заявив: "Крим. Реаліям", що "люди, пов'язані з Кремлем, прямим текстом обіцяють сербам, що на цю землю скоро прийдуть росіяни, окупують всю Європу і розбомблять всіх ворогів Сербії".

"Щоб пояснити необхідність цього, вони намагаються вселити, що НАТО і Євросоюз - це демонічні, сатанинські сили, які мріють знищити або поневолити Балкани. На жаль, через бомбардувань 1999-го частина населення досі схильна вірити в таке. Найгірше те, що подібні погляди поширюються в основному членами молодіжних організацій. Їх лідерів, що мають великі політичні амбіції, запрошують до Москви, консультують і направляють з Кремля", - пояснив він.

Політолог також назвав організації, які просувають шовіністичні ідеї в сербському суспільстві - "Образ", "Заветников", "Третя Сербія", "Східна альтернатива" і "Національний стрій". Піддані ж такої агресивної пропаганди, за його словами, п'ята частина населення, а повірити в лайт-версію готові до половини сербів. Ось і виходить, що хоча проект "Велика Сербія" і втратив популярність, але ще життєздатний, на що, ймовірно, і робить ставку Кремль.

Розгойдують ситуацію різні фігури. Не тільки Шешель. Але і, наприклад, президент автономії на території Боснії та Герцеговини, Республіки Сербської - Мілорад Додік. Він напередодні Дня республіки 9 січня виступив з гучною заявою про необхідність боснійським сербам створити єдину державу безпосередньо з Сербією і сербськими районами Косова. Очевидно, що реалізація такого проекту призвела б до нового кровопролиття.

Вучичу після подій у Чорногорії-це безумовно не потрібно. В число кандидатів на пост прем'єра входили відверто проросійські кандидати та близькі соратники президента - Мілош Вучевич (заступник голови СПС) і Нікола Селакович, а також лідер Соцпартії Івіца Дачич. Але Вучич обрав відверто проєвропейського прем'єра Ану Брнабич. А це дуже показово і символічно. І до того ж б'є по архетипу російської пропаганди - брат-серб. Як тепер Кремлю, великоросійському шовіністу, пояснити, що братами керує лесбіянка?