Сектор Гази змінює формат. Чому перемога Ізраїлю – крок до перемоги України

Тон російської пропаганди останніми днями швидко змінювався. Почавши з підтримки Ізраїлю — "жах-жах, терористи напали на мирних ізраїльтян, а Україна продала їм зброю", кремлівські топ-пропагандисти приміряли образ миротворців: "обом сторонам потрібно сісти за стіл переговорів", але швидко впали у викриття "ізраїльського нацизму". Не відстали і ліврейні євреї-чорносотенці, Соловйов-Шапіро і Сатановський, адже " жерти жити захочеш — не так розкоряєшся". При цьому на російському ТБ намагаються порівнювати Росію з Ізраїлем, оскільки порівняння з дружнім ХАМАС надто токсичне. Іноді там навіть домовляються до того, що ХАМАС – терористи.

Взагалі, сприйняття арабо-ізраїльської війни у Росії дуже суперечливо. Майже вся заможна еліта пов'язана з Ізраїлем, але силовики та чиновна номенклатура використовують джихадистів проти Заходу. Щодо глибинного народу, то заздрісне антизахідництво та загострений комплекс неповноцінності народжують антисемітизм і самі по собі, а державна пропаганда підтримувала його майже завжди – у Російській Імперії, СРСР та пострадянській Росії. До того ж, Ізраїль не схвалює "СВО", хоча до останнього часу намагався не сваритися з Москвою. Словом, ставлення до нього у росіян загалом погане, але Кремлю, який мріє про неоялтинську нічию із Заходом, не можна демонструвати анісемізм занадто явно. Водночас, Іран – друг Росії, і Хезболла – друг, і ХАМАС, і весь арабський тероризм було вигадано та вирощено радянськими спецслужбами. Отже, офіційно Москва глибоко стурбована, і жодну зі сторін не засуджує, і не підтримує — але Махмуда Аббаса чекають у Москві, щоб обговорити з ним вирішення конфлікту через створення Незалежної держави Палестину.

Нічого несподіваного у цьому немає. Росія намагається влізти в конфлікт як посередник, впавши в пару з Туреччиною, а головним завданням російської дипломатії став зараз смисловий відрив Гази від України за принципом "це два різні конфлікти". На цей розрив вже працює проросійське лобі в Ізраїлі, і в Конгресі США.

Увійшовши до формату переговорів, Москва відновить гру на східному напрямку, поверне собі статус миротворця та зміцнить авторитет серед частини ісламського світу, яку контролює Іран. І, навіть якщо Вашингтон утримає ініціативу, Росія відкриє можливість торгуватися зі США з українського питання на базі врегулювання конфлікту на Близькому Сході. У перспективі, за задумом Москви, у фіналі має наступити неоЯлта: "Близький Схід – вам, Україна – нам".

Одна війна чи дві?

Незважаючи на різницю масштабів, ізраїльське ТВД практично відтворило українську. Ізраїль, хоч і ліниво, в режимі мирного часу і зайнятий внутрішнім конфліктом, вивчав український досвід і намагається зараз його застосовувати. А терористи ХАМАС, у свою чергу, старанно навчалися у російських терористів і спланували напад прямо за планом "СВО", з невеликими корективами.

І напад, і наступні події підтвердили існування двох протистояних глобальних блоків, західного та антизахідного, які крок за кроком входять у стан війни один з одним. До антизахідного блоку, до якого входять Росія, Іран, КНДР та КНР, приєдналися Катар, Ліван та Сирія, які підтримали ХАМАС.

Відомо й те, що накачував Газу зброєю Іран. Щоправда, в той час, як західні ЗМІ пишуть про іранську участь цілком одностайно, США зайняли подвійну позицію : мовляв, знаємо, але прямих доказів поки що немає.Ймовірно, Тегерану дають ще один шанс відійти убік, припинивши постачати зброю ХАМАСу та Росії. Чи захочуть аятоли скористатися цим шансом, сказати складно. Зараз, підтримуючи і ХАМАС, і Росію, Тегеран заперечує підтримку. Чим завершаться тіньові переговори (а вони, безсумнівно, йдуть), ми дізнаємося після прибуття в район Гази американського авіаносного угруповання — з того, чи буде завдано ударів по іранських об'єктах. Водночас США пообіцяли ґрунтовно взятися за тіньову торгівлю російською нафтою.

У свою чергу, Росія, завізши до Гази кілька українських трофеїв, намагалася запустити версію про те, що зброю ХАМАС продала Україна. Але версія вийшла провальною, її погребував розганяти навіть безвідмовний Маск. Зараз у Кремлі перебувають в істериці від перспективи ударів по Ірану, оскільки це позначиться і на постачанні зброєю російського угруповання в Україні, і розганяють версію про те, що Іран може знайти готову ядерну бомбу. Мовляв, і що тоді буде?

Такий варіант малоймовірний, але, якщо він станеться, буде цікаво. Виконати ядерний пристрій самостійно Іран не міг, з чисто технічних причин, але міг отримати його від Росії у готовому вигляді. Теоретично, ще й від Китаю, але Сі Цзіньпін, не рахуючи тарганів "третього шляху", перебуває в здоровому глузді — зате дід з Кремля, що гидить у чемодан, і його оточення, що збожеволіло, могли зважитися на таку передачу. Відповідь США та Ізраїлю, у разі застосування Іраном ядерної зброї, що знайшлася, в деталях уявити важко, але від Ірану безперечно залишиться не все. А Росією почне прилітати сильніше і далі, для чого Україна отримає необхідні кошти. Включно з "Томагавками", яких у США в запасі накопичено досить багато.

Іншими словами, факт єдиної війни, яка почалася на українському ТВД і розширилася на близькосхідний, дедалі очевидніший. За його безперечне визнання зараз триває боротьба на Заході. У Білому домі обговорюється план ув'язки в один пакет військової допомоги Україні та Ізраїлю, про що пише Bloomberg, і чому чинять опір промосковські лобісти в Конгресі.

У самій Росії розганяється версія про те, що підтримку двох воєн, на Близькому Сході і в Україні, США і НАТО не потягнуть. Але й тут на Москву в черговий раз чекає облом. Західні політики в один голос заявляють, що допомогу Україні буде продовжено. Зокрема, речник Ради національної безпеки США Джон Кірбі заявив у понеділок, що "обидва напрями важливі, і ми досить велика, економічно сильна і динамічна країна, щоб підтримувати їх одночасно". Швидше за все, ефект від другого конфлікту буде оберненим: США почнуть, нарешті, переведення свого ОПК у режим воєнного часу.

Втім, те, що війна – одна, і Росія в ній знаходиться в одному таборі з ХАМАС, Іраном та КНДР, а ними маніпулює у своїх інтересах Пекін, було очевидним і з подій, що передували війні в Ізраїлі.

Чи хочуть російські війни? Поки що хочуть!

Рівень підтримки ХАМАС у російській глибинці (великі міста – окреме питання, там усе складніше), за визнанням солов'ївських пропагандистів, перевищив у їхніх чатах 80%. Рівень підтримки Ізраїлю ледь сягнув 3%. Ведучі у Соловйова, звичайно, і самі нацисти та антисеміти, але результат шокував навіть їх, і вони намагалися збити розпал пристрастей. Мабуть, цей шматок буде вирізаний, і повторні трансляції не піде.

Тим часом реакція і не могла бути іншою. Глибинна Росія ненавидить Захід душною ненавистю злиденної невдахи, Ізраїль же ненавидить утричі: через традиційний антисемітизм, вшитий в російську культуру, включаючи офіційну класику, від Лєскова до Солженіцина, через те, що в Ізраїлі живуть вихідці з Росії, і живуть так, як глибинні росіяни ніколи не жили і не житимуть. І десятиліття пропаганди, яка малювала Ізраїль у чорних фарбах, теж нікуди не поділися. Співвідношення 80:3 було передбачуваним.

До України глибинні росіяни ставляться приблизно так само, як до Ізраїлю, ненавидячи її за спробу уникнути Заходу від скріпного російського бидляцтва. Згідно з вересневим опитуванням Левада-центру, дії російської орди армії в Україні підтримують 73% жителів Росії, хоча 59% і бояться мобілізації. Тобто, якби українців можна було вбивати, не ризикуючи, вони б охоче пішли воювати, але українці ефективно відповідають, і патріоти підтискують хвости. Їм, втім, і хочеться, і колеться, а їхня рідня відчуває сильну спокусу. Розмір "гробових" у Росії більше, ніж середній потенційний заробіток до виходу на пенсію 35-річного чоловіка — це середній вік контрактників та мобілізованих.

"Глибинна Росія" все ще нічого не втратила від війни, зате багато чого придбала, завдяки занадто низькому старту. За вбитих досі платять дуже великі, за мірками російської провінції, гроші. Карні злочинці і покидьки стають героями, їх звуть до шкіл, щоб поставити за приклад дітям. Війна пожвавила економіку, створивши нові робочі місця. Незважаючи на всі труднощі, Росія виручає за рахунок продажу сировини достатньо коштів, щоб існувати в такому режимі дуже довго.

Іншими словами, у Росії багато тих, хто від війни щонайменше не програв. До того ж, особливо багато їх у низах суспільства, які дають гарматне м'ясо. Найгірше становище калік, але, по-перше, каліка в Росії права голосу не має, а по-друге, і їм поки що непогано платять. Донести до рота склянку можна і однією рукою. Похмілля загальноросійського масштабу, звісно, настане, але не скоро. Крім того, навіть розпад Росії не змінить у ній якість людського матеріалу протягом 3-4 поколінь, як мінімум. Та й то, лише у разі активної дерашизації, без якої шматки недобитої напівімперії прагнутимуть зростатися знову і знову.

Звичайно, загрози виснаження мобресурсу або серії важких поразок на полі бою для Росії є, але виглядають віддаленими. Крім того, війна йде не на російській, а на українській території, і Росія поки що не піддається розоренню та спустошенню. Натомість мир, до того ж, з будь-яким результатом війни, загрожує Кремлю катастрофою. Санкції не знімуть, що вже очевидно, військове виробництво почне скорочуватися, армія – демобілізуватись, комбайн для перемелювання покидьків, що поєднує джерело легкого заробітку, соціальний ліфт та систему утилізації, зупиниться. Щоб уникнути цього, Росії потрібно воювати постійно, оточуючи себе кільцем воєн малої інтенсивності, а також сприяючи конфліктам у всьому світі, щоб максимально розосередити західні ресурси. Спочатку Кремль на це і розраховував — велика війна в Україні сталася внаслідок збою плану "Київ за три дні".

Ця низка малих воєн повинна, за задумом Кремля, "зварити" Захід як живу жаби з повільним нагріванням, коли в кожен окремий момент "терпіти ще можна" і немає потреби різко вистрибувати з каструлі. Щоправда, через збій українського сценарію в ролі такої самої жаби виявилася й Росія, яку вимотують, не даючи серйозного приводу для застосування ЯО. Але план вимотування Заходу теж продовжує працювати. І на нього працює не лише Росія, а й інші країни, що входять до антизахідного блоку.

Розрізнені реакції Заходу на кожен конфлікт окремо призведуть до його виснаження, і до перемоги, хоч і дуже поступової, антизахідного блоку. Бачення Заходом цих конфліктів як єдиної війни, що ведеться проти нього, і системні дії проти антизахідного блоку в цілому, з перехопленням ініціатив, і переведенням виробництв та армій у режим воєнного часу змінять перспективу на протилежну.

Є методи проти ХАМАСу (і Кості Саприкіна)

"Дискримінаційна політика влади країн Європейського союзу щодо свого російського та російськомовного населення набула очевидного расистського характеру і стає детонатором ворожнечі, збудником міжнаціональної ненависті та відродження нацизму", — заявив 6 жовтня, у Женеві, на 54-й сесії Ради ООН член російської делегації, так званий постпред Республіки Крим за президента РФ Георгій Мурадов . "До цього додаються незаконні за своєю природою односторонні примусові заходи, введені Заходом спочатку проти Криму та його мешканців, а потім проти Росії загалом і всіх її громадян".

Допуск на трибуну ООН "постпреда" окупованого українського Криму нікого не здивував і не викликав протестів.

"Є чимало прикладів культурно-гуманітарної дискримінації", — продовжив Мурадов. "У країнах, де до третини населення складають російські та російськомовні, всупереч міжнародним конвенціям та рекомендаціям органів ООН, владою штучно підігрівається ненависть до російської мови та всієї російської. Мова виключена із системи державної освіти, знищуються бібліотеки, спалюються книги російською мовою, що повертає ці країни в похмуру епоху нацизму.Ведеться відкрита політика терору проти власного російськомовного населення, а борці за його права томляться у тюремних катівнях.В черговий раз закликаємо верховного комісара ООН з прав людини, профільні спеціальні механізми Ради дати публічну та недвозначну оцінку системної дискримінації російськомовних людей у країнах Євросоюзу".

Це було сказано у п'ятницю, за день до нападу на Ізраїль, а, у понеділок, 9 жовтня, коли в Ізраїлі вже точилися бої, заступник Верховного комісара ООН з прав людини Нада Ал-Нашиф заявила, що "Україна порушила близько шести тисяч кримінальних справ. за звинуваченням у співпраці з РФ та засудила людей, які потенційно не порушували жодних законів відповідно до міжнародного права ". Заява ця, крім усього, була безграмотна юридично, оскільки в даному випадку міжнародне право не має примату над українським законодавством, але Наду ніхто не погнав з трибуни геть. Цього ж дня представник РФ в ООН Василь Небензя заявив, що "в селі Гроза проходили похорони одного з націоналістів, там було багато українських неонацистів", — виправдавши таким чином вбивство щонайменше 55 мирних жителів (загалом у селі проживало близько 350 осіб). Небензю теж вислухали ввічливо, не виставивши його геть, і не порушивши питання про вигнання з ООН Росії. Нарешті, цього ж дня Генсек ООН Антоніу Гутерріш заявив, що глибоко стурбований заявою Ізраїлю про повну блокаду сектора Газа, і закликав ізраїльську владу дотримуватися міжнародного гуманітарного права.

Ці заяви були елементами єдиної системи маніпулювання, яку побудував антизахідний блок. У такій грі в нього на руках усі козирі. Для демократичної держави і мирне населення, своє і чуже, і міжнародне законодавство — фактори, що стримують. Для тоталітарного режиму, який жонглює законами та плює на заборони, якщо вони не підкріплені негайним застосуванням сили, це лише інструменти маніпулювання. З такого кола не можна вийти, але його можна розірвати, відкинувши порочну, що давно зжила себе, ідею рівності перед законом усіх держав. Саме це й робить зараз Ізраїль.

"Ми боремося з людськими тваринами та діємо відповідно", — оголосив міністр оборони Ізраїлю Йоав Галант. "Ліквідовані будуть усі, хто чинитиме опір". Ніхто в Ізраїлі не поправив Галанта, і не заявив, що така людина не може бути міністром цивілізованої країни. Навпаки, ЦАХАЛ, з повного схвалення прем'єра Нетаніяху, демонструє готовність втілити цей підхід у життя, наплювавши на заборони і закривши питання про палестинський джихад назавжди, навіть якщо для цього доведеться знести Газу в нуль. В інтересах України підтримати ці дії Ізраїлю, щоб використати їх як прецедент. Тоталітарні та демократичні держави не можна міряти одним заходом і судити за одними законами. А ціна життя громадян демократій має бути вищою, ніж підданих диктатур — просто через різницю оцінки людського життя як такого, в умовах демократії та диктатури.

Як тільки ми вводимо в дію цей принцип, до того ж, відкрито, не ховаючи його в тінь, а висуваючи як гасло, і надаючи йому силу закону, маніпулювання правами населення Гази і "російськомовного населення" закінчується. На світ вилазять речі, відомі і раніше, але замовчувані. Наприклад, те, що ні палестинці в Газі, ні росіяни в Росії не мають, по суті, жодних прав взагалі. Вони лише живий щит для Кремля та ХАМАСу, які, по суті, є явища одного порядку. Або те, що слідом за "захистом російської мови" і "просуванням російської культури" в країну, що не поклала цьому кінець, приходять спочатку російські диверсанти, які завдають їй шкоди, як тільки підірвали газопровід і кабель передачі даних між Естонією і Фінляндією. А слідом за диверсантами приходять російські танки та фейкові "народні республіки". Україна є прикладом цієї послідовності: не зумівши вчасно припинити російське культуртрегерство в Криму та на Донбасі, вона платить за свої помилки високу ціну, і вправі щонайменше не повторювати їх. Хоч би як цього хотіли проплачені Кремлем крикуни з ООН та інших сумнівних організацій.

Тож дивимося на Ізраїль, аплодуємо його успіхам, підтримуємо як тільки можемо — і беремо на озброєння правильні підходи. У Газі, що реформується Ізраїлем, народжується нове міжнародне право. Сьогодення, що дає захист мирним людям, а не служить ширмою для терористів.