Пентагон проти Обами. Як Вашингтон влучив у сирійський капкан Москви
Перша — 48-годинний — фаза перемир'я в Сирії, що почався в понеділок, пройшла більш-менш тихо. Попереду ще п'ять днів запланованого режиму тиші, після якого перемир'я буде вважатися встановленим, але на дипломатичному і політичному полі вже розгорнулися неабиякі баталії.
Перемир'я стало наслідком якогось угоди між США і Росією, положення якого в дуже загальному вигляді потрапили в ЗМІ напередодні і в ході недавнього саміту "Великої двадцятки". Вашингтон пропонував Москві компроміс: у разі стійкого перемир'я американці готові на обмін розвідданими і координовані дії, в тому числі авіаудари по силам "Ісламської Держави". При цьому користуються підтримкою США опозиційні угруповання повинні припинити бойові дії проти військ Башара Асада.
Держдепартамент США відмовляється розкривати подробиці угоди, побоюючись її зриву. Проте навіть цих деталей виявилося достатньо, щоб Москва святкувала перемогу: вона два роки схиляла Захід до подібного рішення. До речі, Сергій Лавров вже встиг виконати арію шантажиста: "Щоб не виникали сумніви щодо того, як ми будемо виконувати домовленість у тому вигляді, як вона укладена, ми запропонували цю домовленість все-таки опублікувати. Не зберігати її в таємниці, як цього хотіли б наші американські партнери. Нам приховувати нічого. Все, що там написано, — це предмет згоди".
Так що адміністрація Барака Обами стала двічі заручницею. По-перше, ситуації: каденція президента США підходить до завершення, і недозволений сирійський конфлікт тяжіє не тільки над ним, але і над потенційним наступником (очікувано — наступницею, Хілларі Клінтон). По-друге, нинішнього контракту з Мефістофелем", оскільки навіть тих подробиць, які стали відомі, вистачило, щоб посварити держсекретаря Джона Керрі з Пентагоном, і ця сварка цілком може виявитися початком великого політичного скандалу. Тут, правда, дуже до речі (чи навіть дуже до речі) припала публікація базується в Лондоні Сирійським центром моніторингу за дотриманням прав людини доповіді, згідно з яким жертвами триває п'ять років конфлікту стали 300 тис. чоловік.
Таким чином, в публічній площині Білий дім може прикритися прагненням зберегти життя — власне, Керрі вже почав це робити. Однак тут Білий дім чекає перша колізія: з того, що відомо про угоду, не зрозуміла ні передбачувана ступінь координації з РФ, ні те, чи готовий Вашингтон мовчки погодитися на відновлення дій сирійських ВПС. І недавнє роз'яснення Держдепу цих питань, по суті, не роз'яснило. Далі — більше.
Угода повна нюансів, які змушують Пентагон — причому не тільки і не стільки генералітет, скільки юристів відомства — піднімає брови. Що робити з рішенням Конгресу про заборону будь-якого військового співробітництва з Москвою, прийнятим у відповідь на анексію Криму? Це, до речі, найперша головний біль для очолює Міноборони США Ештона Картера. Ще один, не менш гостре питання: кого зроблять цапом відпущення у випадку, якщо в ході узгодженої з Вашингтоном операції ВКС РФ розбомблять "не тих"? А адже нанесення ударів по цілях, які не мають відношення ні до ИГИЛ, ні до "Фронту ан-Нусра", але опозиційним Асаду або взагалі цивільним, стало візитною карткою російської авіагрупи в Сирії.
Але головне навіть не це. Одним розчерком пера (не могла ж така угода бути усною) Джон Керрі перекреслив півстоліття американської зовнішньої політики. Очевидною поступкою Росії на догоду короткостроковим інтересам Демпартії і президента Вашингтон власними руками закладає фундамент для довгострокового фіаско. Якщо домовленість про спільні операції проти "Ісламської держави" та "Фронт ан-Нусра" запрацює, її прямим наслідком стане як мінімум ослаблення найбільш серйозною з протистоять режиму Асада сил — і попутне його зміцнення.
Загального, зауважимо, для всіх учасників коаліції — від Туреччини і Франції до Саудівської Аравії. Тут, однак, важлива навіть не ця зрада. І не фактичне згоду залишити в спокої диктаторський режим, що, безумовно, вселяє оптимізм його аналогам, знає тепер, до кого звертатися за допомогою. Важливо те, що цей режим, зобов'язаний своїм виживанням давнім антагоністів США — Росії та Ірану, забезпечує їм подальший простір для маневрів, легітимізувати широкомасштабну військову присутність Москви в регіоні.
Мовчазну згоду на його подальше "обживання" веде до далекосяжних наслідків, які можна назвати словом "переформатування" — від флуктуацій цін на енергоносії та структури міждержавних відносин (альянсів, партнерств і суперництва) до перспектив палестино-ізраїльського врегулювання.
Причому навіть власне гуманітарні міркування, які приводять у своє виправдання в Білому домі, не є достатньою підставою для такого рішення: адже гуманітарна катастрофа стала наслідком аж ніяк не "Фронт ан-Нусра" і ИГИЛ, а результатом дій урядових (читай — вірних Асаду) сил. Які, до речі, вже рік як продовжують облогу Алеппо, залишивши повстанцям вузький коридор, контрольований російською авіацією. Гірше того: через відсутність чіткого розмежування і лінії фронту вона напевно продовжить полювання не так на ісламістів, як на антиасадівські сили.
Зрозуміло, можна припустити, що в Білому домі всі це розуміють, а нинішня угода — лише тактичний крок. У такому разі перемир'я довго не протримається. Біда в тому, що це теж цілком відповідає інтересам Росії.