Зробив що міг. Чому Америка залишиться без посла в Росії
Сьомого серпня офіційно оголосив про свою відставку посол США в Росії Джон Хантсмен-молодший, якому в березні цього року виповнилося 59 років, і який провів на цій посаді не менше двох років, так що плановою ротацією цей крок не назвеш.
Перспективи Хантсмена
З точки зору російської влади, Хантсмен в ролі посла був нічим не зручніше своїх попередників Джона Теффта (якого в Кремлі боялися, як супутника "кольорових революцій") і Майкла Макфола (якого режим з багатьох причин ненавидів і зневажав). При цьому, слід сказати, що в Москву Хантсмен, колишній губернатор рідного мормонського штату Юта, посол США в Китаї і Сінгапурі, прибув ніби як з "розкритими долонями", навіть готовий при новому президенті Трампа тихо перевернути ті чи інші сторінки.
Однак, схоже, Росія зовсім не збиралася цього робити, продовжуючи бруднити протокол своїх відносин з Америкою кривавими плямами і отруювати його отрутами заздрості. Минулого тижня між Трампом і Путіним відбулася телефонна розмова. Телекомпанія CNN тоді повідомила, що лідери в числі іншого нібито обговорювали майбутню відставку Хантсмена. Дружина посла Мері Кей Хантсмен згодом назвала непорядним сюжет CNN, в якому говорилося, що вони з чоловіком знаходяться в Росії у "прощальному турне". І справді, справ ще сила-силенна. Та й прощатися в Росії подружжю Хантсмен, як стане ясно з нижческазаного, в Росії було особливо ні з ким.
З об'єктивної точки зору причин такого раннього від'їзду може бути три.
Перша - справа Майкла Калве з Baring Vostok, єдиного залишався в РФ великого іноземного інвестиційного фонду (і чи не самого старовинного) якого замкнули, за великим рахунком, із-за інтриг третьорядних персонажів. Як не абсурдно це виглядає, але Калве навіть з камери (зрештою, його відпустили під домашній арешт) закликав вкладати в Росію і хотів чи не в ланцюгах з'явитися на Петербурзький економічний форум. Чим чудово проілюстрував приписувану Володимиру Леніну фразу: "Капіталісти самі продадуть нам мотузку, на якій ми їх повісимо".
Втім, випуск Калве під домашній арешт в поняттях нинішньої, дичающей Росії може навіть розглядатися як певний успіх посла Хантсмена (тим більше, що в цьому році ПМЕФ був зіпсований не так Калве, як історією з арештом журналіста Голунова і спонтанним протестом, спричиненим цим сюжетом). Переклад засновника інвестфонду Baring Vostok Майкла Калве під домашній арешт - це "крок у правильному напрямку", - заявив тоді в інтерв'ю "Радіо Свобода" посол США. Він зазначив, що вважає тривожним випадок утримання під вартою американського громадянина і висловив надію на швидке вирішення справи Калве.
У той же час, коментуючи справу Підлоги ділеп, уїла, якого в Росії звинувачують в шпигунстві, Хантсмен заявив, що американська сторона поки не бачила доказів його причетності до злочинів. "Ми тільки чули розмови про шпигунство, але не думаю, що це так, - сказав він. - Якби це було так, я думаю, ми вже отримали підтвердження і докази". Але, звернемо увагу, що на кинуту в Америці без засобів агентшу Марію Бутіну, потерпілого з-за своєї русофілії ділеп, уїла так ніхто і не поміняв. Що говорить або про звичному людоїдство російського режиму, або про гранично жорсткої лінії Держдепу.
Але більшу частину своєї каденції Хантсмен був змушений займатися малоприємними речами. Тобто - впроваджувати політику санкцій, скорочуючи персонал, натомість отримуючи, наприклад, різноманітні провокації з боку "інформаційних титушек". До речі кажучи, зовсім не завжди працюють на офіційну владу або того ж Пригожина - за останні роки в РФ розвелося чимало ентузіастів, які уявили себе борцями з Америкою і внутрішніми ворогами з "п'ятою" (позасистемної опозиції) і "шостий" (прихованої під влади опозицією) колонами.
Друга причина - схоже, після комфортного торішнього проходження Мітта Ромні в сенат США від Юти Хантсмен вирішив спробувати повернутися в крісло губернатора штату, яке займав у 2005-09 роках. Юта, незважаючи на домінування консервативної церкви "пізніх святих" (тобто мормонів) - цілком помірний правоцентристський штат, в якому, так само як і в Аризоні, пропрезидентське крило республіканців має слабкі позиції. Чи можна такий особистий політичний план вже колишнього посла США в Росії вважати певним проявом фронди по відношенню до Дональду Трампу - питання відкрите.
Третя об'єктивна причина - це відсутність будь-якого прогресу і остаточний вихід США з ракетного договору в умовах, коли Москва не змогла запропонувати будь-яких гідних, з точки зору Білого Дому, поступок або зустрічних пропозицій. Притому, що США, тримаючи і з цієї теми в фокусі саме Китай, виявилися цілком здатними просто відмахнутися від кремлівського ниття. У пакеті йдуть і нові випробування з боку Північної Кореї, і неясна лояльність РФ на новому витку торгового протистояння з Китаєм (в силу забавного угоди про імпорт китайських технологій, мабуть, на шкоду американським інтересам), і багато, багато іншого, на цьому тлі "по дрібниці".
Суб'єктивно ж мова може йти про дві причини - так, зі здоров'ям у Хантсмена в минулому році були якісь проблеми, хоча заявлялося, що вони подолані, а також загальні управлінські патології нинішнього Держдепартаменту.
Останні полягають у тому, що призначати послів, так само як і міністрів (нещодавно пролітали кандидатури президента на Пентагон, так і на АНБ) Трампу все складніше, тому йому простіше діяти руками виконуючих обов'язки. На самому верхньому рівні кипить боротьба між держсекретарем Майком Помпео (теж все частіше подумывающим про відносно безпечному забігу в Сенат від Канзасу або іншого штату) і досвідченим радником з національної безпеки Джоном Болтоном, який, схоже, обплутав Помпео павутиною інтриг.
У цьому контексті доля нового призначення в Москву вкрай туманна, крім того, необхідно кинути кістку консерваторам-центристам в Сенаті і демократів в Палаті представників. Трампу довелося ввести в дію другу частину пакета санкцій проти Росії за хімічні атаки Сирії і Великобританії, але виглядає він мінімальним, а міг і навіть повинен був включати зниження рівня дипломатичного представництва.
Незговірливий Путін
Це в даному випадку може статися "технічно", ми, мовляв, не хотіли, але ніяк не можемо погодитися на нову кандидатуру. Правда, поки що Джон Хантсмен пообіцяв, що буде виконувати свої обов'язки до початку жовтня. "Я залишаю посаду посла Сполучених Штатів 3 жовтня 2019 року. Я сподіваюся, що це дасть достатньо часу для висунення кандидатури мого наступника і для її затвердження", - йдеться в заяві посла. "Я докладу всі зусилля для гладкої передачі повноважень, яка гарантує: цілям нашої зовнішньої політики буде приділятися достатньо уваги", - зазначив Хантсмен. "Надалі ми повинні продовжувати залучати Росію до відповідальності, коли її дії загрожують нам. У той час як багато, що нас розділяє, суперечливо, у нас є спільні інтереси, які не можна ігнорувати", - повідомив посол в офіційному листі (до речі кажучи, розміщеному в газеті, що належить його сім'ї).
Навіть у цьому короткому документі просвічують гачки - від надій, які триватимуть як мінімум 7,5 тижнів, до згадки про відповідальність і деяких загальних інтересах.
У московських коридорах про після Хантсмене склалося таке думка: це був складний "клієнт" для Кремля, але абсолютно зрозумілий кремлівським силовикам (як і Джон Болтон). Вони говорили на одній мові, не вірили ні в які ідіотські перезавантаження і вважали, що тільки інтереси рухають політичним процесом. Між іншим, посол Хантсмен був одним з перших, хто публічно пірнав у православну ополонку і демонстрував любов до російським ведмедям і балалайці.
Хантсмен особливо не любив займатися російськими лібералами і взагалі ні в що не ставив "російську опозицію". Що, враховуючи її реальну польову ефективність і мазохістської любов до биття, не дивно. У посла США було кілька близьких товаришів-парламентерів. Зокрема, це атомно-кокаїновий містик Микола Платонович Патрушев, якого, у свою чергу, погано розумів раціональний Джон Болтон, оскільки Патрушев перманентно перебуває в похмурому стані свідомості, але Хантсмен, як віруюча людина, міг увійти в його становище. І поговорити про те ж Ніколаса Мадуро, наприклад. Ще один, наскільки це слово тут доречне, приятель - практичний віце-прем'єр Дмитро Миколайович Козак, який вміє вирішувати питання на віддалених театрах воєнних дій (у Молдові - через Додона, в Україні - через свого нового союзника Віктора Медведчука).
Під завісу терміну Хантсмена кремлівська пропаганда запустила стару платівку про зовнішнє втручання в справи Росії з боку іноземних посольств, зрозуміло, далеко не випадково. Для майбутнього посла, як би його не звали, треба створити певний фон. Навіть якщо це буде сенатор-кур'єр між Трампом і Путіним Ренд Пол, який став за останні роки настільки жалюгідним, що навряд чи зможе розраховувати на переобрання в Кентуккі.
Але це якщо Підлога впорається з Іраном, куди Трамп в липні ніби намірився відправити сенатора своїм спеціальним посланцем (мабуть, щоб ще сильніше потролити перейшли до піратству аятол). Непоганим послом, мабуть, був би коли м'ч пролетів повз Конгресу в листопаді Дана Рорабахер, який деякий час вважався чи відкритим агентом впливу Путіна в нижній палаті американського парламенту.
Можна, за українським варіантом закликати яких-небудь колишніх послів у Росії, а то і в СРСР (та от біда, другі вже у віці, а перші, всі як на підбір, ліберали). Стів Бэннон занадто зайнятий Європою, його однодумці теж підгоріли в променях слави Трампа, а крім того, знадобляться в ході набирає хід президентської кампанії.
В якій - а вона є найважливішим заходом для президента Трампа в цьому і наступному році (оскільки головне для нього - хоч у чому-небудь реально переплюнути Барака Обаму), Путін вперто не бажає нічим допомогти Дональду. Наприклад, визнати, що Росія втручалася у вибори на боці Клінтон, але більше цього робити не буде. На крайній випадок - ввести війська в КНДР і відібрати у Кім Чен Ина ядерну зброю, продавши начинку американським компаніям за подібною ціною. Або - підтримати Америку в змаганні з Китаєм, хоча б вербально, але замість цього Путін вперто тримається за глобалізацію і пише Сі Цзинпину листи путінської Тетяни Онєгіну. Та й російські підніжки у Венесуелі і Сирії Трамп при всій своїй душевній широті і отходчивости навряд чи забуде.
Все це виглядає досить сумно, тому посла теж будуть підбирати довго, технічно знизивши, таким чином, рівень представництва. В Осаці американський лідер міг зробити висновок, що спільних тем для розмови з явно сидить на ліках Путіним у нього просто не залишилося. Занадто загострювати ситуацію Трамп не хоче, і він би з задоволенням ставився до російського колеги як до лідера тієї ж Малайзії, у крайньому випадку - Бразилії, але осляче впертість Путіна не дає такого доброзичливому повороту ніяких приводів. Кремль міг би хоча б дозволити Трампу загасити сибірські пожежі водяними бомбами, щоб він теж міг потрапити на обкладинки світових глянцевих журналів в путінському образі відважного пілота, акванавта і дресирувальника ведмедів - але на жаль.
А послу Хантсмену варто побажати вдалих виборів у Юті - як свідчить латинське прислів'я, він зробив усе, що міг, нехай інші спробують виступити краще.
