Збуваються кошмари Путіна. У кордонів Росії з'явиться нова натовська база

Насичений геополітичними подіями тиждень в Європі підійшов до кінця. На самітах "Групи семи", США-ЄС і НАТО був прийнятий ряд найважливіших рішень, в тому числі в сфері безпеки і оборони в піку Росії. І учасники зустрічей в Корнуоллі та Брюсселі роз'їхалися по своїх домівках займатися реалізацією досягнутих домовленостей і власних інтересів.

Деякі, втім, не стали чекати завершення всіх самітів. Наприклад, президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган, який покинув Брюссель 14 червня. Та й не було потреби йому залишатися, оскільки наступний після натовського саміт США-ЄС напряму його не торкався.

На полях саміту Альянсу Ердоган не тільки поспілкувався з лідерами союзницьких країн, а й провів особисті переговори з президентом США Джо Байденом. Серед питань, які обговорили президенти, було збереження в Афганістані присутності турецьких військовослужбовців в компанії з пакистанськими і угорськими солдатами після виведення американського контингенту.

Отримавши гарантії підтримки з боку США, турецький лідер погодився залишити своїх бійців охороняти аеропорт в Кабулі. Так що НАТО збереже свій вплив на процеси в Афганістані. Та й Сполучені Штати нехай і залишають Афганістан, але знову-таки не остаточно.

По-перше, Вашингтон веде переговори з Ісламабадом про створення американської бази в Пакистані, звідки Штати за допомогою безпілотників змогли б фіксувати найменші рухи небезпечних елементів і вчасно засікти спроби відродження терористичних угруповань "Ісламська держава" або "Аль-Каїда".

По-друге, Афганістан в перспективі передається Штатами "на аутсорсинг" турецьким силам.

І не під примусом, хоча не без торгу, тому як Анкара в останні кілька років істотно інтенсифікувала свої контакти з Кабулом, оформивши процес зближення під приводом спільної історії. Адже приблизно тисячу років тому сучасна Туреччина і Афганістан, і ще сила-силенна країн з ЦА перебували під владою сельджуків.

П'ята стаття для Баку і Анкари

Але щоб просування турків далі на Схід, в тому числі і в Киргизстан, який перебуває в стані перманентного конфлікту з підтримуваним Росією Таджикистаном, проходило без перешкод, спершу Ердогану потрібно підготувати тили — створити плацдарм для подальшої пантюркської експансії.

Благо на цьому маршруті розташований Азербайджан, якому Туреччина в 2020 р. допомогла виграти 44-денну війну з Вірменією і звільнити значні території Нагірного Карабаху. Фактично ж єдиною стороною, що програла, виявилася Вірменія, що розраховувала на підтримку з боку Москви і ОДКБ, але так її і не отримала. В результаті Азербайджан повернув собі території, Туреччина закріпилася на Південному Кавказі, а Росія змогла виторгувати статус миротворця терміном на п'ять років. Це безперечно не відповідає інтересам Анкари в регіоні, тому вона продовжує розвивати успіх, граючи вдовгу. Оскільки все ще залишається загроза з боку РФ для нафтопроводу Баку-Тбілісі-Джейхан, залізниці Баку-Тбілісі-Карс і Південнокавказького газового коридору.

15 червня, на наступний день після саміту НАТО і зустрічі з Байденом, Ердоган прибув в деокупувану Шушу, яка знаходиться в 11 км від Степанакерта, столиці Нагірного Карабаху.

У цьому невеликому азербайджанському містечку турецький лідер і його колега Ільхам Алієв підписали доленосну Шушінску декларацію. Цей документ порівнюють з Карсський договором 1921 р. — угодою про дружбу між Туреччиною і Вірменською, Азербайджанською і Грузинською РСР. Якщо враховувати масштаби і перспективи Шушінської декларації, то порівняння цілком доречно, оскільки Туреччина, до речі, активно підтримує інтеграцію Грузії в НАТО, отримує можливість пустити коріння на Південному Кавказі.

Даний документ являє собою, по суті, аналог 5-ї статті Північноатлантичного договору про колективну безпеку. Як і союзники по НАТО, Туреччина і Азербайджан зобов'язуються допомогти один одному в разі загрози або замаху третьої сторони на незалежність або територіальну цілісність будь-якої зі сторін.

Крім того, Шушінскька декларація служить відмінною платформою для посилення політичного, економічного, енергетичного, культурного співробітництва між Баку і Анкарою. Так, Ердоган вже запропонував Баку партнерство в розробці енергоресурсів в Лівії — ще одній країні, де Туреччина значно посилила свої позиції і змогла посунути Росію.

Турецький президент хоче, щоб Turkish Petroleum і державна нафтокомпанія Азербайджану (SOCAR) разом добували лівійську нафту. Тим самим Туреччина зможе скласти конкуренцію іншим гравцям на ринку, в тому числі альянсу Ізраїлю, Греції, Кіпру, Єгипту, що розробляє родовища в Східному Середземномор'ї.

Але, напевно, найголовніше в Шушінській декларації — це те, що вона дає можливість туркам обзавестися військовою базою в Азербайджані (і не однієї, якщо побажає). Про що, власне, Реджеп Ердоган і заявив турецьким журналістам у четвер, 17 червня.

За думку політолога Саміра Хюмбетова, в наступній військовій базі буде нести службу спільний турецько-азербайджанській, контингент, оскільки в Шушінській декларації йдеться про створення об'єднаної армії. Плюс Баку також буде виробляти турецькі безпілотники, а це і суттєвий приплив коштів в казну, і цементування союзу з Туреччиною, яка, нагадаємо, є членом Організації Північноатлантичного договору.

Це неймовірно потужний, болісний удар по інтересам Росії на Південному Кавказі, яка тепер не може розраховувати на те, що Баку і Анкара погодяться на продовження миротворчої місії через п'ять років. Також це удар по інтересам Москви в Центральній Азії, включаючи Афганістан. У центральноазіатському рівнянні, як бачимо, крім Китаю та РФ з'явилася третя змінна — Туреччина.

До того ж під носом у Росії з'явиться нова база або бази країни — члена НАТО. Загалом, кошмари Кремля, що чинить опір інтеграції України в Альянс під приводом посилення натовської присутності в безпосередній близькості біля своїх кордонів, здійснюються на Кавказі.