"Ідіот в Білому домі". Чому Трамп — це найкращий президент США
Відомий американський журналіст-розслідувач Боб Вудворд написав книгу "Жах: Трамп в Білому домі". Ідею для назви дала фраза Трампа, яку той, будучи ще кандидатом в президенти, сказав в 2016 р. в ході інтерв'ю з Вудвордом і репортером "Вашингтон пост" Робертом Костою: "Реальна влада — це страх".
Книга надійде у продаж з 11 вересня, але сигнальні екземпляри були завчасно розіслані в редакції провідних газет, з тим щоб їх там розібрали на цитати, що й сталося.
Скандальні викриття — головна спеціалізація Вудворда. Перша слава прийшла до нього ще в 1974-му, коли він разом з Карлом Берстайном випустив книгу "Вся президентська рать" (All the president's Men) про Уотергейтському скандалі.
З тих пір Вудворд випустив ще 11 книг: у 1976 р. — The Final Days, також у співавторстві з Бернстайном, про відставки Ніксона; у 1987-му — Veil: The Secret Wars of the CIA — про директора ЦРУ Вільяма Кейсі, який працював на цій посаді у 1981-1987 рр. при Рональді Рейгані; в 1996-му — The Choice, про повторне висунення Біллом Клінтоном своєї кандидатури на виборах 1996 р.; у 1999-му — Shadow: Five Presidents and the Legacy of Watergate, про історичне значення Уотергейту і скандали в наступних, після Ніксона, президентських адміністраціях; в 2002-му — Bush at War і в 2004-му — Plan of Attack — про війни в Панамі, Кувейті та Іраку ході підготовки до них; у 2005-му, знову у співавторстві з Бернстайном, — The Secret Man, про секретного агента ФБР Уїльяма Фелте, який зіграв ключову роль в Уотергейтському скандалі; у 2006-му — State of Denial: Bush at War, Part III, нові факти про війну в Іраку 2003 р.; в 2008-му ще раз продовжив тему дій адміністрації Буша в Іраку книгою The War Within: A Secret White House History (2006-2008). Всі перераховані книги стали бестселерами в США, що є абсолютним рекордом.
І ось, після 10-річної перерви, в світ виходить 13-я за рахунком книга Вудворда, присвячена Дональду Трампу. Цікаво, що Обама не удостоївся його уваги — так посередність і безбарвність в черговий раз показали себе найкращою формою захисту від критики.
Матеріал для книги, за словами Вудворда, йому дали тривалі інтерв'ю з учасниками та очевидцями того, як працює Білий дім за Трампа, які він проводив в глибокій таємниці". Таким чином, Вудворд відразу дав зрозуміти, що не має наміру розкривати свої джерела.
Втім, тема про те, як все погано в Білому домі, далеко не нова, і ринок трампологии в США неабияк переповнений. На початку січня вийшла в продаж книга американського журналіста Майкла Вулфа "Вогонь і лють: всередині Білого дому Трампа" (Michael Wolff "Fire and Fury: Inside Trump White House"), аналізуюча поведінку Трампа і його оточення в ході президентської кампанії 2016 р. і в перші місяці перебування в Білому домі. Її загальний висновок: навіть оточення Трампа вважає його непридатним для посади президента. А в середині серпня з'явилася книга Крейга Унгера "Будинок Трампа, Будинок Путіна" (Craig Unger "House of Trump, House of Putin"), в якої склали і пов'язані загальною логікою звинувачення Трампа у зв'язках з російською мафією, що раніше мали розрізнений ходіння.
Іншими словами, Вудворд зі своєю книгою дещо запізнився, тому й змушений був активно надолужувати згаяне. Втім, хід з сигнальними примірниками виявився вдалим: опублікованих цитат вистачило для гучного скандалу, що гарантує високий рівень продажів.
У числі іншого Вудворд розповів про історію дебатів між Трампом і його адвокатами про те, треба чи президенту йти на допит до спецпрокурору Мюллеру, що призвели в підсумку до догляду адвоката Трампа Джона Доуда, яке вважає, що Трамп не готовий до зустрічі з прокурором і в разі реального допиту буде звинувачений в лжесвідченні. Але Трамп, якого турбувала можлива реакція на відмову від дачі показань, вирішив інакше."Я буду реально гарним свідком", — заявив він Доуду. "Ви не хороший свідок, — відповів той. — Пане президент, боюся, я нічим не зможу вам допомогти".
Вудворд призводить і висловлювання Трампа про генпрокурорі Джеффа Сешнсе, який дистанціювався від розслідування. Оскаженілий Трамп обізвав його зрадником і "розумово відсталим півдня". Є в книзі й епізод, коли Трамп, який звернувся до президента Єгипту Абдель Фаттаху ас-Сісі з проханням звільнити з ув'язнення співробітника однієї благодійної організації, натрапив на його питання: "Дональд, мене турбує це розслідування. Ти залишишся чи підеш?" Трамп переповів розмови Доуду, сказавши, що це було "як удар під дих".
Потрапив в книгу і епізод, коли Трамп, після хімічної атаки авіації Асада в квітні 2017 р., зажадав усунення президента Сирії. "Давайте до біса вб'ємо його!" — запропонував він у телефонній розмові з главою Пентагону Джеймсом Меттісом. Мэттис, йдучи від конфлікту, погодився, але наказав розробити більш виважений план, який Трамп в кінцевому підсумку і схвалив. Безумовно, Башар опинився після цього перед Меттісом у великому боргу.
Колишній економічний радник Трампа Гері Кон, звільнений 2 квітня, розповідав, що просто крав зі столу Трампа небезпечні документи, які він вимагав підготувати йому на підпис. Таких епізодів було щонайменше два: Кон викрав проекти розпоряджень про вихід США з Північноамериканської угоди про вільну торгівлю НАФТА і з торгового угоди з Південною Кореєю. Пізніше Кон розповів своєму помічникові, що зробив це заради захисту національної безпеки і що Трамп не помітив пропаж.
Вудворд пише і про те, що Трамп постійно принижує співробітників своєї адміністрації, а вони платять йому презирством, але змушені працювати з тим президентом, який є. Мэттис, який, за словами Вудворда, оцінює інтелект Трампа на рівні "п'яти - або шестикласника", говорив своїм друзям, що не може вибирати, на якого президента йому працювати, і відводив душу цікавими розповідями про дивну поведінку Трампа, який постійно перескакує на свої улюблені теми: стримування імміграції та змова ЗМІ проти нього.
Керівник апарату Білого дому Джон Келлі виявився менш стриманий. Вудворд розповів, як на одній з нарад у вузькому колі Келлі заявив про Трампа: "Він ідіот. Марно намагатися переконувати його в чомусь. Він сбрендил. Ми живемо в атмосфері божевілля. Я навіть не розумію, навіщо ми тут. Гірше роботи у мене не було".
Попередник Келлі, Райнс Прібус, скаржився на те, що не може утримати Трампа, який сіє хаос. За його словами, рано вранці і суботніми вечорами президент влаштовує справжню бурю в "Твіттері" з непередбачуваними наслідками. Трамп, в свою чергу, зневажав Прибуса, якого називав "маленької пацюком, шныряющей туди-сюди". До речі, на вихід книги Вудворда Трамп в "Твіттері" вже відреагував, написавши, що "настав час посилити закон про наклеп", і обізвавши книгу Вудворда "нікчемним і бридкою".
У свою чергу, Мэттис і Келлі вже заявили, що ніколи не говорили того, що приписує їм Вудворд. Звісно, їм ніхто не вірить, в першу чергу сам Трамп, репутація якого просто прирікає книгу на успіх.
Спробуємо, однак, поглянути на ситуацію дещо під іншим кутом. Бути може, Трамп просто шоумен, який грає публічну роль "ідіота в Білому домі" і канализирующий на своїй фігурі надмірну увагу, а також більшу частину невдоволення владою? Він може робити це добровільно, за покликом серця, а може і з примусу, причому в цьому випадку в якості примушує фактора виступає сама логіка подій, які він виявляється залучений.
При цьому Трампа майже неможливо позбавити його ролі трикстера. Його не можна відправити у відставку, бо його постать — прямий вибір громадян США. Хоча, з іншого боку, вибирати їм особливо і не з чого, оскільки Хілларі Клінтон у Білому домі чи була б чимось краще.
Але і катастрофи з появою Трампа в президентському кріслі теж не сталося. Що це означає? Ймовірно, те, що реальні рішення приймають зовсім не в Овальному кабінеті. Деякі здогади про те, що центр прийняття рішень давно вже змістився кудись убік, спливали і раніше. Остаточний перелом відбувся, схоже, під час правління Клінтона, при якому епоха президентського лідерства і закінчилася. І тепер реальні рішення приймають... Але, власне, де і хто їх приймає?
Пошуки справжнього центру прийняття рішень приведуть нас в різні цікаві місця — якщо не в таємне притулок рептилоидов, то на планету Нібіру, або на Раду Ордену тамплієрів, або на засідання Сіонських мудреців, не кажучи вже про штаб-квартирах глобальних корпорацій. Біда лише в тому, що кожна з цих версій при уважному аналізі не спрацює, і її доведеться відкинути. І після розгляду всіх мислимих і немислимих варіантів ми зіткнемося в єдино можлива відповідь: рішення глобального характеру на усвідомленому рівні в даний час не приймаються ніде і ніким. Світова система вийшла з-під контролю, оскільки дуже ускладнилася, чому спроби глобального планування подрібнювали до приватних і третьорядних речей, здебільшого пов'язаних з підготовкою до чергових виборів. Все інше йде, як іде, в рамках систем, що самоорганізуються, якогось багаторазово ускладненого подібності реакції Бєлоусова–Жаботинського, але тільки глобального характеру, з циклічною зміною великої кількості параметрів, осцилюючих біля точки рівноваги і знаходяться в складному взаємозв'язку.
При такому погляді на Трампа його поява в Білому домі вже не виглядає катастрофою. У термінах боконизма, релігії, описаної Куртом Воннегутом в "Колиска для кішки", Трамп — типовий ранг-ранг, тобто людина, яка відганяє інших людей від певного образу думок, прикладом свого власного життя доводячи його до абсурду. Треба сказати, що у Трампа це виходить дуже переконливо, а значить, оцінивши ситуацію об'єктивно, нам доведеться визнати, що кращого президента у США сьогодні і бути не могло.
Правда, у Воннегута все закінчилося не дуже добре, можна навіть сказати, досить кепсько. Але і тут треба визнати, що описаний у його романі ранг-ранг, голова Національного комітету поетів і художників на захист негайної ядерної війни Кребс, не мав до трапилася катастрофі ні найменшого відношення. Кінець світу породила ланцюжок цілком логічних дій, кожне з яких було зроблено з добрими намірами. Втім, і Дональд Трамп у своїй нинішній ролі, ймовірно, теж бажає творити тільки добро.
