Сакральний стыринг і почуття кримчан. Як Путін у Криму прикривав свій провал
Візит Путіна в окупований Крим, приурочений до шестилетию окупації півострова, був витриманий в класичному пострадянському дусі, характерному для епохи пізнього путінізму. "Обнулений" диктатор як міг зображував переможця, а кримчани, більшості з яких неабияк обрыдла "рідна говень" - радість від шестирічного перебування в Росії. Виходило в кращому випадку не дуже переконливо, в гіршому - відверто провально. Не допомогло і те, що протягом усіх шести років окупації Москва в режимі нон-стоп проводила заміну населення в Криму. Видавлюючи всіма мислимими способами з окупованого півострова корінних кримчан і завозячи на їх місце силовиків з сім'ями.
Але навіть російські силовики, які звикли до життя в забутих богом російських кутах, не надто зраділи, зіткнувшись з кримськими реаліями: немає води, все дорого, для членів сімей немає ніякої роботи, а якщо навіть комусь і пощастило жити у самого моря, то велика частина пляжів викуплена у приватну власність і відгороджена гратами. До невеликим, до межі загидженим у чисто російському стилі шматочках берега, залишеним служивой черні, потрібно йти кілометровими коридорами огорож, аки звірі у вольєрі.
А ще у Криму з'явилася зовнішня огорожа: за російським закордонним паспортом, виданим у Криму, неможливо виїхати майже нікуди - поважають себе країни не видають віз за паспортами, виданими на окупованих територіях. І хоча Путін в ході візиту і назвав смішними "спроби поставити під сумнів волевиявлення кримчан, які в 2014 році виявили бажання возз'єднатися з Росією", кримчанам з цього приводу абсолютно не смішно.
А ще - коронавірус, і, значить, вже гарантовано зірваний курортний сезон. А в додачу - аномально малосніжна зима, обіцяє півострову проблеми з водою навіть більші, ніж у звичайні роки. Звичайно, кримчани ще сподіваються, що "у Зеленського" дадуть в окупований Крим воду з України, запустивши Північно-Кримський канал і визнавши тим самим анексію, що вирішило б для них і для Москви цілий шлейф проблем, але повної впевненості в цьому у них все ще немає.
Словом, на початку сьомого року від "Повернення Криму Росії" (він же Великий Кримський Стыринг) настрої на півострові панують досить песимістичні і зябкие. Чимось вони нагадують агітаційний віршик про те, як у 1944 р. в Криму фашист сидить, до берегів припертий". І хоча у російських недофашистов є який-ніякий шлях втечі через міст, вони все одно почувають себе не кращим чином. Бігти-то доведеться в Росії, яка переживає слідом за обнуленням термінів Путіна, обнулення цін на нафту.
Отже, від Путіна і від масовки "звитяжних кримчан", рассаживаемых в кожному залі, де виступав перед телекамерами кремлівський диктатор, потрібно створити хоча б трохи прийнятну міну при дуже поганій грі. І Путін намагався як міг, а масовка йому як могла підігравала. Особливо вдалося у всіх сенсах путінське виступ перед жителями окупованого Севастополя, що стало справжнім екскурсом в російську альтернативну історію.
Зібрані в залі "кращі люди міста" дякували Путіна за те, що в російську конституцію буде внесений пряма заборона на відчуження територій", увійшли до складу Росії - тобто, по суті, на повернення краденого, на що Путін прихильно кивав. Втім, заборона цей досить відносний - всі ми знаємо, що російська конституція еластична й розтягується, як презерватив, і що її по мірі використання завжди можна з легкістю замінити на іншу, таку ж. Ніякої ж іншої конституції, крім конституції-презерватива в Росії з її рівнем правосвідомості не може бути в принципі. Присутні в залі про це теж знали - але робили вигляд, що конституція Росії тверда, як алмаз.
Відповідаючи на запитання із залу про те, чи не перешкодить наявність другого, українського громадянства, з якого ніхто з кримчан офіційно не виходив, їх кар'єрному зростанню в російської чиновницької ієрархії, аж до "вищих федеральних посад", Путін запевнив, що, хоча в законі про держслужбу це заборонено, але для кримчан і севастопольців там зроблено застереження. Мовляв, якщо якась територія увійшла до складу РФ, то на жителів цієї території обмеження у зв'язку з наявністю у них подвійного громадянства не поширюються. Застереження ця, треба сказати, дуже цікава, оскільки вона залишає список "територій" відкритим. Іншими словами, російські апетити одним лише Кримом явно не обмежуються.
З іншого боку, фраза Путіна, заперечив неможливість заняття кримчанами "вищих федеральних посад" - мовляв, "напевно, є бажаючі пограти на почуттях кримчан і сказати, що вони не цілком громадяни Росії, якщо їм чогось не дозволяється", прозвучала, якщо вдуматися, досить двозначно. Звичайно, кримчанам, навіть з нав'язаними їм російськими паспортами, дозволяється сьогодні більше, ніж просто громадянам Росії. Наприклад, вони можуть їздити по всьому світу з українським паспортом, користуючись перевагами широкого українського безвиза - якщо тільки потихеньку з'їздять в Україну і отримають український загранник.
Але, з іншого боку, навіть з російським паспортом у кишені - неважливо, нав'язаним чи добровільно взятим, вони, в очах українського законодавства, залишаються громадянами України і тільки України, і в цій якості повністю підпадають під статті українського КК за всі незаконні з точки зору України дії, вчинені на території українського, тимчасово окупованого Росією Криму. Це тільки Путіну з його охороною легко розмірковувати про те, що "Крим - Росія", та його дерев'яних солдатів, ввезеними з Росії, по суті, все одно, оскільки з російським закордонним паспортом, отриманими в Криму, вони можуть поїхати хіба що в Саратов. А справжні кримчани перебувають у складному становищі і змушені лавірувати між протилежними сторонами.
І ось, в цій важкій обстановці невпевненості в завтрашньому дні, буквально давившей на всіх присутніх, і виразно відбивається на їхніх обличчях, не виключаючи і особи самого Путіна, обнулений і вічно молодий російський вождь спробував спертися сакральне. Відповідаючи на запитання і одночасно прохання директора музею-заповідника "Херсонес Таврійський" Олени Морозової про те, що берегова лінія заповідника потребує термінового зміцнення, оскільки в результаті впливу хвиль і підтоплення заповідник мало-помалу йде під воду, Путін пообіцяв обговорити з міністерствами культури та фінансів питання фінансування, а потім тихо зісковзнув з неприємної теми (ви ціни на нафту бачили, так?) і поринув у глибокі й темні псевдоісторичні води.
Для початку він знову підкреслив, що Херсонес - це сакральне місце. "Херсонес - це джерело зародження і віри й руського народу, не тільки російської, але й української, і білоруської. Саме тому це місце і є певною мірою сакральним для нас, тому що після того, як тут хрестився Володимир, який хрестив свою дружину, за цим почалося хрещення Русі. Грунтуючись, як наші видатні історики пишуть, на поєднанні факторів: влада князя, єдиний ринок, єдину мову і до нього приєднувалася єдина віра, - це згуртувала розрізнені слов'янські племена, що проживають на цій території, в єдиний народ, і став складатися російський народ. До XIII століття українці - ті люди, які зараз себе читають українцями, і є такими, всі: і проживали в Московському царстві, й проживали в Речі Посполитій, тобто в Польщі, - всі православні називалися не інакше, як росіянами і ніякого розходження ні по мові навіть в той час не було. Тільки починаючи з кінця XIII, далі там XIV-XV століття внаслідок полонізації - ополячення - з'являються елементи розбіжності в мові", - заявив Путін, назвавши Херсонес "витоком духовного єднання, заслуговує особливої уваги".
Звичайно, такі заяви набули вже характеру "Кремлівського стандарту". Але все ж від них захоплює дух. По суті, на наших очах, кується альтернативна історія, причому не тільки Росії, але і всього прогресивного людства - адже ясно, що історія людства, недостатньо прогресивного, вивчення зовсім не гідна. Літературний жанр попаданчества, досить маргінальний у світовій літературі, але придбав у Росії нечувану популярність, все чіткіше стає офіційним трендом. Ні, попаданчество поки ще залишається маргінальним. Але з легкої руки обнуленного государя до "отечественникам", переважно зайнятих не так вигадуванням, як збоченням ряду епізодів в історії ХХ ст., прирівняні фоменковцы і інші "нові хроноложцы".
Схоже, недалеко той час, коли ті ж експерти, що кроять зараз російську конституцію, - або інші, але такі ж, оскільки в Росії ніколи не було і сьогодні немає недоліку в людях, хворих душевно, але при цьому багатих духовно, зберуться, так і напишуть російську історію. Приблизно так само, як вони пишуть сьогодні російську конституцію. А в конституції запишуть статтю про найсуворішої відповідальності за найменші сумніви в сакральності офіційної російської історичної версії, яку, втім, будуть переписувати, по мірі необхідності, шматками або цілком.
З іншого боку, таємний радник Василь Ключевський писав при останніх Романових свій курс Російської історії приблизно так само, за натхненням, чуттю настроїв начальства, і з опорою більше на політичну доцільність, ніж на джерела. Чому б справді не повторити? Тим більше, якщо ніякої історії, крім фальшивої, у Росії немає, так що і ниспровергать, по суті, нічого? Чи Не все, в кінці кінців, байдуже, що будуть вивчати під виглядом російської історії - напівправду або пряму брехню?
Так що ми ще побачимо чимало російських академіків, які зробили собі ім'я на відкритті сакральності Херсонеса. Вона, мабуть, буде навіть посакральнее знаменитої сакральності давніх аріїв, відкритих при подібних підходах і обставин істориками Третього Рейху. Саме в Криму це скінчилося, як ми пам'ятаємо, сидінням, до "берегів припертими" в очікуванні вимушеного осінньо-зимового купального сезону. Також, безсумнівно, все закінчиться і в цей раз. Бо сакральність - сакральностью, а стыринг і спроби легалізувати крадене закінчується завжди однаково. Оскільки, крім сакральності, існують ще й об'єктивні закони історичного розвитку. Недарма ж за минулі шість років жодна країна, крім хіба що карикатурних Абхазії і Південної Осетії, так і не визнала Крим російським.
