Русскій мір з ім'ям Аллаха. Навіщо Путін створює адаптаційні центри для мігрантів

Не минуло й тижня відтоді, як Касим-Жомарт Токаєв та Ільхам Алієв чудово поспілкувались і порозумілись, говорячи перший казахською, а другий – азербайджанською, як Владімір Путін поспілкувався на камеру з керівником Федеральної агенції у справах національностей Ігорем Бариновим. На перший погляд, між принциповою демонстрацією президентів Казахстану та Азербайджану відмови від російської мови й цією зустріччю зв'язку немає. Але лише на перший погляд.

Російська агресія проти України (а тим більше масштабне вторгнення) дала потужний поштовх процесу деколонізації пострадянського простору – зокрема, мовної і, ширше кажучи, культурної. Російська стрімко втрачає статус lingua franca – і, відповідно, ефективність в якості інструмента м'якої сили. Це з одного боку.

З іншого – на тлі вимирання власного населення Росія стає дедалі залежнішою від імігрантів. Та проблема Кремля в передбачувано неминучому зниженні їхньої соціальної адаптації до російських реалій. Переважна частина представників російських діаспор з Центральної Азії та Кавказу повернулась іще в дев'яностих, з власної волі повертатись з держав трансатлантичної спільноти нема дурних, а агресією проти України Кремль власноручно позбавив Росію можливості залучати людські ресурси, які сам вважає культурно та етнічно близькими до титульної нації федерації. При тому захоплення українських сходу й Криму дало тимчасовий приріст, а примусове вивезення населення з окупованих областей не може забезпечити його утримування в Росії у скільки-небудь тривалій перспективі.

В цифрах це виглядає так. Росстат іще 28 січня повідомив, що природне зменшення населення в 2021 році сягнуло 1,04 млн осіб. Це оновлення антирекорду 2000 року – тоді в мінус пішли 958,5 тис. І, вочевидь, у цій статистиці ще не враховані ані природне зменшення чисельності ЗС РФ, ані ті, хто виїхав з Росії за останні півроку з імовірною метою тривалого проживання поза її межами. За даними того ж Росстату, за півроку за кордон виїхали 8,5 млн росіян, що на чверть більше, ніж за той же період минулого року. Тут вказано всі цілі виїзду – від туризму до ротації військових контингентів, тож з'ясувати, яка частина з цих людей має намір не повертатись до Росії, наразі неможливо. Однак, за різними оцінками, це не менше 150 тис, а максимум може перевалювати за мільйон, хоча офіційно на ПМЖ виїхали всього 32 росіян.

Між тим, станом на другий квартал 2022 року на міграційний облік в Росії стали 4,16 млн іноземців, з яких 3,12 млн приїхали працювати. Росстат хвалиться, що це рекордно високе квартальне значення з 2017 року. Однак це лише на 440 тис. більше, ніж за аналогічний період 2021 року, причому частка тих, хто має намір лишитись у Росії, лишається невідомою. Статистика попередніх двох років показувала, що обсяг міграційного приросту лишався практично незмінним – і в кращому разі компенсував менше третини вимирання (27% у 2021 році).

При цьому, на додачу до України, різке зниження потоку добровільних трудових мігрантів демонструють Молдова, Азербайджан і Казахстан. Тобто, з тих країн, які не лише мають вищий рівень життя, освіти та економічного розвитку, але й альтернативні напрямки міграції. Тобто людські ресурси, на які може розраховувати Росія, об'єктивно характеризуються віддаленістю від неї – географічною, культурною, освітньою, мовною тощо. Але Москві обирати не доводиться.

Саме через цю призму варто дивитись на розмову Путіна з Бариновим – і меседжі, озвучені під час неї. Мантра про те, що понад 80% населення вважають, що у РФ панує міжнаціональний та етноконфесійний лад і спокій, сама по собі важлива для країни, де існує понад 60 потенційних гарячих точок, але на тлі потенційної зміни пропорцій національного складу набуватиме дедалі більшого значення. Саме тому, до речі, під час протокольної, по суті, розмови вип'ячувалось "бойове братерство" військ, що "плечом к плечу борются с нацизмом на Украине. Да, они разных национальностей, из разных субъектов, разных религий". 

Інша теза, звернена до "наклепників Росії", мовляв, вона ніколи не була колоніальною державою, має виглядати програмною. Тим більше, що її посилює цитата з улюбленого путінського філософа-фашиста Івана Ільїна "Всех соблюсти, всех примирить, каждому дать возможность молиться по-своему, трудиться по-своему, а лучших отовсюду привлечь к государственному и культурному строительству".

Але сенсаційною стала наступна новина: в ході зустрічі Путін підтримав ідею створення центрів адаптації для мігрантів. Причому вони мають працювати як у Росії, атк і за її межами.

Глибокодумна ремарка, що "починати треба ще на батьківщині потенційних мігрантів" по суті свідчить про те, що Москва буде нарощувати арсенал знарядь "м'якої сили" на кшталт різноманітних культурних центрів, і не виключено, що на додачу до букету шпигунських активностей "Россотрудничество" отримає ще один профіль роботи. Пріоритетні напрями Путін також визначив: "Там никто не против, никто не возражает. Наоборот, в Узбекистане, в Таджикистане, в Кыргызстане – пожалуйста, они все с удовольствием это делают". Таким чином, Росія, вочевидь, програючи Китаю боротьбу за прихильність режимів Центральної Азії, намагається відігратись, перетягуючи її людські ресурси. І – готувати їх до іміграції будуть там же.

Примітно, що тиждень тому заступник голови Ради Безпеки РФ Дмитрій Медведєв розповів про підготовку "всеохопного законопроєкту", який закріпить зміни в міграційній політиці, а у вересні має пройти засідання Радбезу, присвячене питанню врегулювання перебування іноземців в Росії.

Наслідки цих кроків передбачити нескладно: попри неминуче зменшення долі титульної нації в Росії, ідеологічні установки Кремля не зміняться. Відтак, "центри адаптації" цілком можуть працювати в інтересах Міноборони – і займатись не лише наймом, але й елементарною підготовкою рекрутів до служби в російській армії. В тому числі – базовий мовний курс, який дозволить їм засвоїти мінімум слів, необхідний для підписання контракту й розуміння команд. Тож цілком імовірно, разом із кадирівцями й бурятами, які також уже в дефіциті, розносити світом русскій мір доведеться ще й мігрантам з Центральної Азії.