Старий кінь. Чого чекати від повернення Тейлора послом США в Києві
Як повідомили джерела "ДС", вже на цьому тижні буде призначено новий дипломатичний представник США в Україні. Їм то у статусі постійного тимчасового повіреного, то посла стане Вільям Брокенбро Тейлор, який займав цю посаду з травня 2006 по травень 2009 року. Що може означати подібне призначення?
Людина з досвідом
Перш за все помітно, що, з одного боку, відчуває недовіру до власної дипломатичної бюрократії, вважаючи її гілкою міжнародної бюрократії, президент Трамп часто покладається на ветеранів, бажано з військовими корінням. А з політичної точки зору опорою 45-го президента є яструби - такі як радник з національної безпеки Джон Болтон. Можна звернути увагу на те, що коли Білл Тейлор служив послом у Києві, він був заступником держсекретаря США з питань міжнародної безпеки та контролю над озброєннями, а потім представником США в ООН. Між іншим, тодішня загальна начальниця Болтона і Тейлора Кондолізза Райс у минулому серпні побувала в Україні "Ялтинської європейської стратегії". Відомо також, що Білий Дім радився з колишнім держсекретарем з питань тих чи інших призначень.
З іншого боку, лава запасних у Трампа стала зовсім короткою, а історію навколо відставки посла Марі Йованович треба швидше зам'яти - так що, думається, кандидатура Тейлора могла виникнути в ході проведення юристом Трампа Руді Джуліані кампанії проти посла і ряду українських політиків. Тим більше, що з призначенням послів справи у президента Трампа традиційно йдуть туго його преференції, як правило, впираються в складну систему тверджень, тому ставка на досвід і відносну незаангажованість є оптимальною. Цікаво, що при попереднику Джона Тейлора Хербсте сталася Помаранчева революція, а при наступника - Джона Теффті - були підготовлені умови для Евромайдана (він залишив Київ влітку 2013 року, ставши послом в Москві).
При цьому Трамп, на відміну від Джона Болтона, не прихильник політики зміни режимів - поки що у нього в цьому відношенні нічого не виходить, у Венесуелі досі править Мадуро, в КНДР - Кім Чен Ин, в Дамаску - Асад. Тому і примітно, що українська каденція Тейлора збіглася з періодом відносної стабільності в українському політичному житті. Правда, на цей раз і американцям, і українцям навряд чи так подфартит.
Вільяму Тейлору 72 роки, і можна помітити, що його офіційна біографія досить звичайних питаннях практично не деталізується, що можна пов'язати з триваючою інформаційної захистом. Але це і не дивно. Відомо, що в 1969 році Тейлор закінчив Вест-Пойнт, а потім - факультет управління в Гарварді. Він - ветеран війни у В'єтнамі, де доріс до звання капітана, потім служив на військових базах США в Німеччині.
Перша помітна посаду в Держдепі відноситься до 1992 році - Тейлор був призначений координатором американської державної допомоги країнам колишнього СРСР в ранзі посла (тобто ще при Буші-старшому, то вже при Біллі Клінтоні). Можна сказати, пройшов у цій якості з нами всі 90-ті роки. Лише в 2002 посол Тейлор зайняв ту ж посаду в Афганістані, координуючи тепер вже не тільки американську, але й міжнародну допомогу Кабулу. З 2004-го по 2005 рік він очолює офіс по управлінню реконструкції Іраку в Багдаді.
З іншого - служив заступником радника з питань оборони представництва США в НАТО, займає посади в національному університеті оборони, міністерстві енергетики та в апараті сенатора-демократа від штату Нью-Джерсі Білла Бредлі. Крім того, він відповідав за економічні питання в американській місії з вирішення кризи в секторі Гази (функцію спеціального посланника тоді виконував Джеймс Вульфенсон, десять років очолював Світовий Банк). У 2006 році Джордж Буш-молодший призначив Тейлора послом в Україні.
А от далі він займався цікавими справами - так, на сайті Держдепу Тейлор фігурує зовсім не пенсіонер, а як перший спеціальний координатор американської допомоги країнам "арабської весни" (з 2011 року). На даний момент Вільям Тейлор відповідає за Єгипту, Тунісу і Лівії. А також виступає як експерт по Україні у вашингтонських аналітичних центрах - нерідко з позицій більшого залучення США в українські справи.
Отже, що може означати подібне призначення?
Насамперед, незалежно від своєї переговорної тактики, президент Трамп - або його зовнішньополітичний апарат - сприймає Україну як прифронтову зону, яка знаходиться в межах американського впливу. Інакше в Київ поїхав би бізнесмен або хтось із законодавчого корпусу. А то і хтось із носіїв "альтернативних" політичних поглядів - це був би найгірший варіант, так, американський посол у Німеччині Річард Гренелл постійно провокує уряд Меркель, хоча і не завжди безпричинно. Від Тейлора навряд чи можна очікувати подібної поведінки. Разом з тим, враховуючи, який оборот набувають справи, дресирувати українські владі доведеться кожному послу, просто робити це можна по-різному.
Далі, США хотіли б зробити політику об'єктивно зростаючою американської допомоги Україні більш оптимальною, тому і можуть повернути сюди професійного наглядача за процесами реконструкції, добре знає реалії постреволюційних держав. А також - український політичний клас, тим більше, що сьогодні ми спостерігаємо повернення багатьох представників епохи 2000-х (скажімо, зовнішню розвідку очолив ключовий податківець часів прем'єрства Тимошенко). Володіти правильною інформацією і зв'язками - великий плюс для посла, тим більше в Україні, де статусні політики бігають в американське посольство з будь-якого приводу.
Виклик для всіх
Від такого призначення виграла б і сама Україна - Тейлор, по суті, давно на пенсії, тому така місія не була б предпенсионной, і не новачок, якого обкатували б на такій посаді (після України часто йдуть на підвищення - так, Джеффрі Пайетт вирушив з Києва в Афіни). Втім, Україна і сама тепер перетворилася в досить почесне призначення - між іншим, нинішній будинок посольства США в Києві закладав саме Білл Тейлор.
У випадку такого призначення корисними представляються декілька міркувань.
По-перше, послу доведеться заспокоювати пристрасті щодо інтриги, закрученої Руді Джуліані і його українськими союзниками щодо "амбарной книги" Партії Регіонів та Ігоря Коломойського. Метою першої є, безсумнівно, звільнення Пола Манафорта - непросто буде Дональду Трампу виграти без нього перевибори. Ну а питання з Коломойським продавлювати будуть з принципу, керуючись сценарним планом американської президентської кампанії, в якій Трамп повинен виступити борцем проти засилля в США іноземних олігархів. Цю тематику можуть приглушити, але вона нікуди не дінеться, доки Трамп президент, а Джуліані - його радник.
По-друге, хоча випадки повернення в країну в тій же якості посла надзвичайно рідкісні (правда, при Трампа все буває в перший раз), Тейлор був би дуже органічний у ролі американського представника в Україні - в силу характеру всієї його кар'єри. Адже за українським Міністерством оборони потрібне око та око, та й фінансова стабільність виглядає тендітною - а в інформаційному середовищі домінують інтереси сумнівних олігархів і держави-агресора, поширює самий примітивний антиамериканізм. Утримати українську ситуацію у рамках керованості тепер буде нелегко, не кажучи вже про проведення в життя лінії на звільнення українських територій.
Україна, за мінусом факту і фактора прямий російської агресії, багато в чому нагадує Туніс, яким зараз займається Тейлор. При цьому - досить легко може трансформуватися в подобу як Єгипту, так і Лівії, якими сьогодні займається він же. Це ж - і три сценарії розвитку України. Обережний прогрес демократичного розвитку шляхом складних коаліцій в суспільстві і політичному житті, як у Тунісі. Це встановлення авторитарного (при цьому, можливо, колективного) правління і коригування популістського курсу - недарма між обранням та правлінням Володимира Зеленського та Мохаммеда Мурсі в Єгипті спостерігається чимало спільного (навіть колірної політичний бренд). І це - перманентний хаос, як в Лівії, все ще розділеної на зони впливу (правда, цей хаос - досить керований). Варіант з Сирією, ми, на щастя, вже пройшли. Всі ці ситуації знайомі послу Тейлору, який, до того ж, профільний спеціаліст по Україні і колишньому СРСР. І таке поєднання, як правило, унікально.
По-третє, зрозуміло, що таке призначення не порадує ні Москву, ні європейців - у останніх Вільям Тейлор асоціюється з іракською війною, з Пентагоном і з "арабською весною", затопившей Європу біженцями, у росіян - з президентством Ющенка і вестернізацією часів другого прем'єрства Януковича. Але з якого боку не подивися, це явний позитив - раптом при другому пришесті посла Тейлора в Україні з'явиться наступний після Польщі "Форт Трамп". Принаймні, як їх будувати - він знає.