Росіяни визнали, нарешті, незалежність України
Соціологічні контори "Левада-Центр" (Росія) та Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) опублікували дані опитування щодо взаємин мешканців двох країн. У звіті наводяться дані за 22-25 і 27-30 травня цього року і загальна статистика у супроводі графіків за останні роки для порівняння.
В очі кидається, в першу чергу, фактичний провал гасла "один народ!" декларованого Кремлем і особисто Володимиром Путіним. Так, порівняно з вереснем минулого року кількість респондентів, які вважають, що українці й росіяни - це одне і те ж, дещо зросла - з 46% до 49%, а віра в те, що ми ставимося до двом різним народам, втратила в процентному співвідношенні - з 47% до 43%. Але якщо поглянути на цифри у десятирічної ретроспективі, то ця ідеологема втратила більше третини підтримай: у листопаді 2005 року її прихильників в РФ було 81%. Падіння почалося після першого Майдану.
У той же час, кількість громадян Росії, які підтримують геополітичний поділ, навпаки демонструє зростання, хоча тамтешнє суспільство ще не готове вимкнути у себе в голові образ єдиного державного утворення. Згідно з опитуванням, 36% росіян виступають за те, щоб до України ставилися, як і до інших держав, тобто з закритими кордонами, візами і митницями. У січні таких було 32%, у вересні 2015 - 25%, а до втечі Януковича - у 2013 році - 19-23%. Відкритих кордонів та безвізового проїзду бажають 53%. Тут, в принципі, спостерігається стабільна картина, що не змінюється з роками. І в 2014, і в 2013, і в 2008-му - більше 50%. Хоча, знову-таки, повільно, але впевнено в РФ приходить усвідомлення розриву політичних і соціальних зв'язків. Все більше росіян приймають реальність, яка суперечить продукуються владою тез настільки, що про це заговорили навіть сервильные російські соціологи.
Тут, до речі, можна навести розповідь, точніше переказ віце-спікера Верховної Ради Ірини Геращенко слів колишніх політв'язнів Геннадія Афанасьєва та Юрія Солошенко, наочно ілюструють зміну поглядів в Росії. Афанасьєв і Солошенко кажуть, що росіяни, які перебували з ними в ув'язненні, заздрили їх українського громадянства.
Але що ж з цієї частини дослідження наводить КМІС? Його дані, м'яко кажучи, не викликають захвату фактично окреслюючи триває розкол в українському суспільстві. Однакова кількість - 44% українців підтримують і закриті, і відкриті кордони. Ця тенденція пояснюється раніше потужним присутністю і впливом діяльності пропагандистської машини Кремля. Її гвинтиків чимало і якісного переваги на користь інтересів в Україні не спостерігається.
"Досить уважно" вивчають пропонований російськими ЗМІ контент про Україну 29%, а в серпні 2014 року таких було 49%. Ковтають те, що пропонують, не замислюючись, тобто "без особливої уваги" в травні 2016 року - 46%, а в червні-липні 2014 року - 29%. Перестали стежити - 16% проти липневих 5%. Іншими словами, незважаючи на інформаційну залежність і, слід визнати, успішну роботу медіа в плані обдурення населення, росіяни втомилися від українських новин та України в цілому. З іншого боку, очевидний зрив планів Кремля щодо нашої країни змушує і підконтрольні йому медіа (а інших фактично немає) переводити увагу на менш дратівливі теми.
Інша частина соцопитування стосувалася безпосередньо агресії Росії проти України, але звичайно ж потойбіччя, як відомо, це трактується зовсім інакше. Мова про анексію Криму і бардаку, влаштованому Кремлем на територіях Донецької і Луганської областей. Щодо сприйняття "приєднання" півострова сюрпризів, звичайно ж, немає. Навіть помітно збільшення фанатиків культу "Крымнаша": у травні - 57%, а в лютому - 45% (можливо, справа в наближенні пори літніх відпусток). В Україні 62% опитаних категорично засуджують і виступають проти. Здавалося б, чому так мало українців проти, але з іншого боку саме час задуматися про кілька причин. Знову-таки - робота іноземної пропаганди через місцеві філії. А по-друге, скільки б не говорили політики та громадські діячі про повернення Криму, в наявності прагнення відкласти це питання до кращих часів. Українці миряться з думкою, що півострів отриколорился сильно, і виправити положення буде вкрай важко. Та й коштів зараз немає, особливо на тлі надходять із Заходу явних сигналах зняти питання повернення півострова з поточного порядку денного.
Донбас.
В Росії вірять, що режим припинення вогню-сяк працює і поки що жодна з воюючих сторін на ескалацію не піде. Це пояснює 66% респондентів, які вважають, що ситуація на Донбасі напружена, проти 70% у лютому. Більшість вірять у заморожений конфлікт. 52% у травні та 51% у лютому на питання "Як зміниться ситуація протягом найближчого року обстановці на Сході України?" відповіли "залишиться без змін". При цьому більша частина опитаних - 38% (проти 46% у грудні 2014) підтримують "незалежність" Л/ДНР; 22% (16% у грудні 2014) - підтримують їх приєднання до Росії; 20% (21%) - за те, щоб бунтівні території були в складі в Україні з більшою незалежністю; і 6% хотіли б, щоб все залишалося, як було. У вересні 2014 року таких було 6%, а ось в червні 2015 - 4%.
Звичайно, більш глобальні зміни, визначені на початку цього матеріалу - зростання кількості симпатиків ідеї прикордонного віддалення двох країн. Однак у російських ЗМІ більше уваги очікувано приділили результатами соцопитування про більшу кількість громадян РФ, які стали краще ставитися до України. Та й сам "Левада-Центр" робив на цьому наголос, наводячи дані з менш ніж тижневим розривом між опитуваннями. Так, 22-25 травня до України "в основному добре" ставилися 24% респондентів, а 27-30-го - вже 35%. Вище відсоток у "кризовий період" був ще в березні 2014 року.
Природно, медіа будуть демонструвати таке "благородство" своїх співвітчизників, особливо після звільнення Наді Савченко. Тут знову-таки в наявності прагнення зменшити присутність української тематики в інформаційному просторі з одного боку, і - навіть більш важливий з точки зору російської влади - тренд на переконання населення РФ, що "Путін все зробив правильно", оскільки обмін льотчиці після двох років обвинувального вироку суду і викликав дуже негативну реакцію.
Підіб'ємо підсумки: з точки зору сусідів, Україна і Росія - поки ще один народ, якому, в принципі, слід було б разгородиться і ввести візи. Конфлікт все менш цікавий, істерія ненависті кілька слабшає, але захоплене чуже, як і раніше вважається своїм. Слід очікувати чергової хвилі питань "чому ви нас так не любите?!" - яка, до речі, легко лягає в канву спільних із західними партнерами спроб примусу до мінським формату.
